Рішення № 26472283, 13.09.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.12 Справа№ 5015/3056/12

За позовом: Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим", м. Львів

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал", м. Львів

про: визнання незаконними дій по винесенню попередження про припинення приймання стічних вод та зобов'язання не створювати перешкод у здійсненні господарської діяльності

Суддя Кидисюк Р.А.

Секретар Кошовий О.С.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Портах С.Я. (довіреність № 14/1-3777 від 31.07.2012 року)

Представнику відповідача роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 13.09.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим", м. Львів до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал", м. Львів про визнання незаконними дій по винесенню попередження про припинення приймання стічних вод та зобов'язання не створювати перешкод у здійсненні господарської діяльності.

Ухвалою суду від 27.07.2012 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 09.08.2012 року. В судових засіданнях 09.08.2012 року та 28.08.2012 року оголошувались перерви.

13.09.2012 року представник позивача в судове засідання не з'явився, цього ж дня через канцелярію суду подано клопотання за вх. № 20457/12 про відкладення розгляду справи у зв'язку з відпусткою представника. Вказане клопотання не підтверджене документально, а отже відхиляється. Крім того, 07.09.2012 року позивач подав через канцелярію суду (вх. № 19828/12) заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просить «зобов'язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал»припинити дії по відключенню від мережі міської каналізації Приватного акціонерного товариства «Компанія Ензим»і не створювати перешкод у здійсненні підприємницької діяльності».

Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав заперечення на заяву позивача про уточнення позовних вимог (вх. № 20493/12) в якому просив відмовити в задоволенні такої заяви, а провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

01.12.2011 року між Приватним акціонерним товариством «Компанія Ензим»(позивач) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівводоканал»(відповідач) укладено Договір № 217 про приймання наднормативно забруднених стічних вод (далі - Договір).

28.05.2012 року позивачем отримано від відповідача лист-припис з технічними вимогами до позивача у якому передбачається для позивача до 01.07.2012 року виконання ряду заходів з метою усунення систематичного порушення Правил приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації м. Львова.

19.07.2012 року позивач отримав лист-попередження від відповідача про припинення приймання стічних вод, яким попереджено позивача про відключення від мережі міської каналізації з 25.07.2012 року, а також про анулювання дозволу на скид стічних вод.

Такі дії відповідача, як зазначено у позовній заяві, за своєю суттю є незаконними й такими, що перешкоджають законній господарській діяльності позивача. Зокрема, позивач свої позовні вимоги обґрунтовує наявністю чинного між сторонами Договору, який передбачає дії сторін у разі виявлення перевищення допустимих концентрацій у стічних водах підприємства. До того ж, позивач акцентує увагу на погодженому протоколі розбіжностей до Договору, яким встановлені уточнені обсяги скидання стічних вод, в тому числі понад граничні норми.

Натомість відповідач не погоджується з позовними вимогами, їх заперечує, просить відмовити в задоволенні позовних вимог, зокрема у відзиві (клопотання з додатками за

вх. № 17491/12 ) вказує на обставини систематичного порушення Правил приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації м. Львова та невиконанні підприємством заходів щодо приведення якісних показників стічних вод до вимог Правил.

Розглядаючи в судовому засіданні заяву позивача від 07.09.2012 року про уточнення позовних вимог, згідно якої просить «зобов'язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал»припинити дії по відключенню від мережі міської каналізації Приватного акціонерного товариства «Компанія Ензим»і не створювати перешкод у здійсненні підприємницької діяльності», суд не вбачає підстави для її задоволення з огляду на таке. За змістом заяви позивач уточнює позовні вимоги, які за своєю суттю є зміною предмета позовної вимоги, викладеної у позовній заяві.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача (Постанова ВГС України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Суд перейшов до розгляду справи по суті 09.08.2012 року. За таких обставин суд розглядає позовні вимоги, які позивач вказав у позовній заяві.

Розглядаючи заперечення відповідача на заяву про уточнення позовних вимог, згідно якого позивач просить припинити провадження у справі, суд не находить підстав для задоволення такого клопотання як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Отже, при прийнятті рішення суд виходить з положень Конституції України, згідно якими власність зобов'язує; власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41 Конституції України).

Розглядаючи аргументи сторін викладених в їх позовній заяві, запереченнях, уточненнях та докази, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що в Договорі містяться посилання на Правила приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова затверджені рішенням Львівської міської ради від 18.09.2002 № 292 (п. 9.5).

Крім того, існує підзаконний нормативно-правовий акт, а саме Правила приймання

стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19 лютого 2002 р. № 37, який регламентує правовідносини, що є предметом спору (п. 2.1).

Регламентація правовідносин, зокрема оспорюваних, здійснюється не тільки на засадах диспозитивності (передбачених у договорах), а й на підставі правових актів і повинна відповідати таким.

Згідно Правил приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації Львова у випадку систематичного порушення Правил та невиконанні підприємствами заходів щодо приведення якісних показників стічних вод до вимог Правил Водоканал має право, письмово попередивши Абонента, обмежити йому відпуск води і об'єм скидання у Міську Каналізацію, а також відключити його від мереж водопроводу та каналізації і розірвати Договір.

Доказами систематичності є неодноразове перевищення ліміту понаднормативно забруднених стічних вод у міську каналізацію та несвоєчасна оплата послуг за понаднормативний скид забруднюючих речовин (містяться у запереченні відповідача за вх. № 18957/12, до якого надано докази, що свідчать про вказані факти та їх неодноразовість).

Крім того, позивач акцентує увагу на незаконному зі сторони відповідача попередженню про відключення підприємства від мережі міської каналізації. Як вбачається із системи підзаконно-правових актів інститут відповідальності порушника у формі відключення підприємства від мережі каналізації передбачений як самими Правилами, так і вищезгаданим Наказом. На відміну від фізичних осіб, на юридичні особи не поширюється конституційна гарантія регламентації юридичної відповідальності лише у законах України. Таким чином, відповідальність юридичних осіб передбачається як системою законів так і сукупністю інших правових актів.

Отже, у відповідача виникли правові підстави для застосування вказаного у Правилах заходу.

Обставини навколо попередження відповідача про відключення позивача від системи водовідведення є загальновідомими, відповідач не вчинив жодних дій по відключенню позивача станом на час розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За обставинами, що розглядаються відповідач не порушив права позивача. До того ж, не може визнаватися порушенням права дії самої особи, які носять протиправний характер чи не відповідають нормативно-правовим приписам.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи по забезпеченню позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо припинення приймання стічних вод. Суд в ухвалі від 27.07.2012р. зазначив про необхідність заслуховування думки обох сторін. Однак, сторони не навели аргументів, які б свідчили про необхідність та очевидність забезпечення такого позову.

Розглянувши заяву про забезпечення позову суд вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідача вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмета спору, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Крім того, згідно п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Позивачем не подано доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, та не аргументовано необхідності застосування такого заходу забезпечення позову для виконання рішення, як цього вимагають наведені вище положення, а зміст заяви про забезпечення за своєю суттю повторює вимоги позовної заяви.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд не находить підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19 лютого 2002 р. № 37 та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

У Позові відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.09.2012 р.

Суддя Кидисюк Р.А