Постанова № 26471476, 16.10.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2012 р. Справа № 5019/2646/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача-Герасимов Д.О.,відповідача-не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Актив-Страхування"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2012у справі№5019/2646/11 за позовом ПАТ "Актив-Страхування"доТОВ "ОЛ-ТРАНС"про стягнення страхового відшкодування шкоди в порядку регресуВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.01.2012 (суддя Павлюк І.Ю.) позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 (судді: Бучинська Г.Б., Саврій В.А., Дужич С.П.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові з підстав недоведеності вини відповідача у настанні страхового випадку (знищення застрахованого позивачем автомобіля внаслідок пожежі).

ПАТ "Актив-Страхування" у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, а саме ст.ст.993,1187,1188 ЦК України та ст.ст.1,34,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на те, що право позивача є похідним від права потерпілої особи та було набуте ним в порядку суброгації на підставі ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування". Відтак, оскільки потерпіла особа не була зобов'язана звертатися з вимогою для отримання відшкодування, то і у позивача відсутній такий обов'язок. Позивач вважає належним доказом вини відповідача у знищенні застрахованого автомобіля Renault АЕ 420 tі Magnum, д.н. ВК8126АІ технічний висновок дослідно-випробувальної лабораторії ГУ МНС України в Рівненській області щодо дослідження причин пожежі від 29.12.2008, згідно якого ймовірною причиною пожежі є коротке замикання в системі електроживлення сусіднього автомобіля Renault д.н. ВК3327АА.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про задоволення позову та приймаючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності вини відповідача у знищенні вогнем застрахованого позивачем автомобіля Renault АЕ 420 tі Magnum, д.н. ВК8126АІ внаслідок пожежі, яка сталася 21.12.2008 року в сусідньому вантажному автомобілі Renault д.н. ВК3327АА за адресою: Рівненський район, с. Дядьковичі, вул.Млинівська, 55. При цьому, судом відхилено в якості неналежного доказу технічний висновок дослідно-випробувальної лабораторії ГУ МНС України в Рівненській області щодо дослідження причин пожежі від 29.12.2008, яким визначено ймовірну (коротке замикання в системі електроживлення автомобіля Renault д.н. ВК3327АА.), а не однозначну причину пожежі. Вказана лабораторія не є експертною установою, а станом на 25.04.2012 року в Науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі (НДЕКЦ) при УМВС України у Рівненській області пожежно-технічне дослідження по даному факту не проводилося. Будь-яких інших документів, крім технічного висновку та протоколу №91/4-2008 дослідження вилучених з місця пожежі речових доказів, складеного старшим інспектором ДВЛ ГУ МНС України Рівненської області, підтверджуючих причину пожежі чи вину відповідача, позивачем не надано. Отже, позивачем не доведено причини загоряння автомобіля і того, що причина загоряння зумовлена протиправною поведінкою відповідача, зокрема, в частині незабезпечення належного технічного стану вантажного автомобіля Renault д.н. ВК3327АА.

Судом також не встановлено та скаржником не доведено пред'явлення позивачем на момент звернення з позовом належної вимоги до ТОВ "Ол-Транс" в розумінні ч.2 ст.530 та ч.1 ст.1191 ЦК України, що свідчить про ненастання строку виконання відповідачем зобов'язання по відшкодуванню шкоди в порядку регресу. Зважаючи на те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про відшкодування виплаченої страхової суми, апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність позивачем наявності достатніх правових підстав для стягнення відповідних коштів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з ТОВ "Ол-Транс" страхового відшкодування в порядку регресу, оскільки позивачем не доведено належними доказами факту неправомірності дій відповідача, що призвели до виникнення пожежі, та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями і завданою матеріальною шкодою, як і не доведено позивачем порушення своїх прав на добровільну виплату відповідачем страхового відшкодування, оскільки як на момент пред'явлення позову, так і на момент прийняття судом першої інстанції рішення позивач на підставі ст.993, ч.1 ст.1191 ЦК України з відповідною (регресною) вимогою не звертався до відповідача, а останній не відмовляв у її задоволенні.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, право регресу у позивача могло виникнути лише до винної (відповідальної) особи.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено у встановленому порядку неправомірності дій чи протиправної поведінки ТзОВ "Ол-Транс" у виникненні пожежі, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль Renault АЕ 420 tі Magnum, д.н. ВК8126АІ, який застрахований у позивача, в зв'язку з чим, відповідач не є в розумінні ч.1 ст.1191 ЦК України винною особою, право регресу вимоги до якої перейшло до страховика, який виплатив страхове відшкодування Лампіці Дмитру Миколайовичу (страхувальнику).

Водночас, в обґрунтування недоведеності вини відповідача у виникненні пожежі апеляційний суд правомірно відхилив як неналежний доказ технічний висновок дослідно-випробувальної лабораторії ГУ МНС України в Рівненській області щодо дослідження причин пожежі від 29.12.2008, яким було встановлено лише ймовірну, а не реальну причину пожежі, оскільки, по-перше, вказана лабораторія не є експертною установою. По-друге, в науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі (НДЕКЦ) при УМВС України у Рівненській області відповідне пожежно-технічне дослідження по даному факту не проводилося.

Більше того, згідно з п.7 Порядку обліку пожеж та їх наслідків, затвердженого постановою КМ України від 26.12.2003 №2030, документом, який засвідчує факт пожежі, є акт, що підписується комісією, до складу якої входить не менш як три особи, у тому числі представник органу державного пожежного нагляду, представник адміністрації (власник) об'єкта, потерпілий.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено складання відповідного комісійного акту, яким би засвідчувався факт пожежі та її причини.

Передчасний висновок суду першої інстанції про те, що причиною пожежі стало незабезпечення відповідачем належного технічного стану вантажного автомобіля Renault д.н. ВК3327АА, суперечить фактичними обставинам справи, оскільки технічний висновок від 29.12.2008 та протокол №91/4-2008 не містять жодних вказівок з цього приводу.

Колегія також враховує, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не призначалася судова пожежно-технічна експертиза з метою достовірного встановлення причин пожежі в автомобілі Renault д.н. ВК3327АА, а в матеріалах справи відсутнє клопотання скаржника про призначення відповідної експертизи.

Інші наявні заперечення скаржника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судом доказів та до намагань надати перевагу певному доказу (технічний висновок дослідно-випробувальної лабораторії ГУ МНС України в Рівненській області щодо дослідження причин пожежі від 29.12.2008), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд, встановивши завдання джерелом підвищеної небезпеки шкоди, водночас в обґрунтування підстав для задоволення позову в порядку регресу помилково послався на норму ч.1 ст.1191 ЦК України, вказавши винною особою відповідача, оскільки, по-перше, вини відповідача чи його працівників у поширенні вогню на застрахований позивачем автомобіль з сусіднього автомобіля, належного відповідачу, судами не встановлено. По-друге, виходячи зі змісту ч.5 ст.1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, настає незалежно від вини володільця джерела підвищеної небезпеки, що виключає підстави для застосування приписів ч.1 ст.1191 ЦК України.

Колегія не погоджується з помилковим посилання апеляційного суду на недоведеність порушення прав позивача через ненастання строку виконання відповідачем зобов'язання по відшкодуванню шкоди в порядку регресу, з огляду на наступне.

Статтею 38 Закону (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Зазначена норма передбачає наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову, а не вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм ПАТ "Актив-Страхування" може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних зі стягнення страхового відшкодування в порядку регресу (постанова ВСУ від 28.08.2012 у справі №23/279).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність заявлення позовних вимог в порядку регресу.

Разом з тим, самі по собі помилкові посилання суду апеляційної інстанції в обґрунтування своїх висновків на ст.ст.530,1188 ЦК України та ст.1 ГПК України не призвели до прийняття неправильної по суті постанови, а тому не можуть бути достатньою підставою для її скасування.

З огляду на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 у справі №5019/2646/11 залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "Актив-Страхування" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун