Ухвала суду № 26465732, 05.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2012 р.Справа № 2а-3902/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання Янковської О.І.

представника позивача Митнік В.С.

представника відповідача Федосієнко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2012р. по справі № 2а-3902/12/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш"

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2012 р. адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення - рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби №0001022320 від 07.12.2011 р.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ВАТ "Харківхолодмаш" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ "Еко-Комуненерго" за серпень 2011 р. та складено акт № 2203/23-206/14307966 від 14.11.2011 р.

На думку перевіряючих позивачем порушено п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок включення до складу податкового кредиту суми ПДВ за отриманий товар (надані послуги) від ТОВ "Еко-Комуненерго" на підставі податкових накладних від 27.07.2011 року № 8, № 7 від 31.08.2011 р. та № 8 від 31.08.2011 р. на загальну суму ПДВ 174 488,53 грн.

ВАТ "Харківхолодмаш" направило заперечення на акт податкової перевірки, за результатами їх розгляду висновок акту залишений без змін.

Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001022320 від 07.12.2011 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 261 732,80 грн., в тому числі за основним платежем 174 488,53 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 87 244,27 грн.

В межах процедури адміністративного узгодження позивач подавав скарги на вказане рішення до органів ДПС. За наслідками їх розгляду податкове повідомлення-рішення № 0001022320 від 07.12.2011 р. було залишене без змін.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з висновку, що спірне рішення відповідача не відповідає вимогам закону та не обґрунтоване жодними доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом встановлено, що 16.05.2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Еко-Комуненерго" (продавець) укладено договір купівлі - продажу № 16/05-11, предметом якого є будівельні матеріали, загальна кількість яких визначається у накладних, що є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження здійснення поставок товару позивачем надано податкові накладні (а.с. 109, 111, 113), видаткові накладні (а.с. 108, 110, 112), товаро-транспортні накладні № 1 від 06.08.2011 р., № 2 від 13.08.2011 р., № 3 від 20.08.2011 р., № 4 від 27.08.2011 р. та № 5 від 27.08.2011р. та актом надання автотранспортних послуг ФОП ОСОБА_3 № 31/08 від 31.08.2011р., документи про відвантаження та списання ТМЦ (листів та труб) у виробництво № 00-0000401 від 30.11.2011р., № 00-0000400 від 30.12.2011р. та № 00-0000404 від 30.12.2011р. Оплата отриманих товарів відбувалася у безготівковій формі шляхом списання коштів з рахунків позивача, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 97-101).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2 ст. 198 встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Надані позивачем документи первинної бухгалтерської звітності по відносинам з контрагентом підтверджують реальність здійснення господарських операцій та не містять недоліків форми чи змісту, що спричиняють втрату ними сили доказового джерела.

Ні в суді першої інстанції, ні в межах апеляційного перегляду відповідачем не доведено протилежного. Порушень порядку виписки або заповнення податкових накладних, що в силу приписів ПК України є підставою для нарахування податкового кредиту, в межах їх дослідження в судовому засіданні не встановлено.

З приводу твердження апелянта про те, що правочини між ВАТ "Харківхолодмаш" та ТОВ "Еко-Комуненерго" здійснені без мети настання реальних наслідків колегія суддів зазначає наступне.

Висновок відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства обґрунтовано відомостями довідок № 2055/23-206/34754224 від 31.10.2011 р. та №2131/23-206/34754224 від 09.11.2011 р. про результати проведення зустрічних звірок ТОВ "Еко-Комуненерго" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником ВАТ "Харківхолодмаш", їх реальності та повноти відображення в обліку за липень 2011 р., серпень 2011 р., а також акт від 21.10.2011 р. №111/23-02-05/37092055 про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ "Промтехноопт".

Наведені у цих документах обставини на думку відповідача свідчать про ознаки нереальності здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Промтехноопт" та доводять: відсутність факту реального вчинення ТОВ "Промтехноопт" господарських операцій за серпень 2011 року по контрагентах; дефектність первинних документів, що були використані при оформленні господарських операцій з питання придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) підприємством ТОВ "Еко-Комуненерго" у ТОВ "Промтехноопт" у серпні 2011 року та подальшого руху придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) до кінцевого споживача (зокрема, ВАТ «Харківхолодмаш»). На думку відповідача правочини, укладені ВАТ "Харківхолодмаш" з ТОВ "Еко-Комуненерго" за серпень 2011 р. по придбанню продукції (наданню послуг) є нікчемними.

Проте колегія суддів зазначає, що зазначені документи не спростовуються висновків суду щодо підтвердження позивачем первинними документами фактичного здійснення господарської операції з контрагентом.

Що стосується твердження доводу апелянта про те, що у результаті порушення контрагентами позивача, а відтак і позивачем, своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), а також того, що угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, порушують публічного порядку, тобто, є нікчемним, колегія суддів зазначає наступне.

Процедура та зміст дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Положення вказаних законів не містили і не містять норм, які б наділяли позивача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України. ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Тож висновки про нікчемність укладених позивачем угод є перевищенням компетенції органів державної податкової служби.

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному податковим органом акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Позивач не надав судових рішень про визнання вчинених позивачем правочинів фіктивними та не навів інших доказів фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Крім того, при встановленні в правочині між сторонами ознак, передбачених ст. 228 ЦК України, слід враховувати суб'єктивну сторону правопорушення, виражену вольовим та інтелектуальним наміром порушити публічний порядок. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо посадових осіб господарюючих суб'єктів, щодо знищення, пошкодження майна незаконного заволодіння ним тощо. Посилання на подібні документи в акті податкової перевірки відсутні.

Таким чином, орган ДПС, перекручуючи норми чинного законодавства України, неправильно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів за відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, або інших доказів недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірності спірного рішення, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Посилання акту податкової перевірки позивача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки по контрагентах, допустиме лише в якості прикладного порівняння даних та відомостей, однак в якості доказу акт перевірки або відповідна довідка не є. Акт податкової перевірки або відповідна довідка містить судження посадової особи, що у наступному можуть бути оспорені та вимагають додаткового доказуванню.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2012 р. прийнята відповідно до чинних положень матеріального і процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2012р. по справі № 2а-3902/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.Судді(підпис) (підпис) Курило Л.В. Присяжнюк О.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.

Повний текст ухвали виготовлений 11.09.2012 р.