Постанова № 26452809, 18.10.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0470/8954/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луніної О.С.

секретаря судового засідання Черпак А.Ю.

за участю сторін:

від відповідача -Перепелка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго»про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2012 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НКП «Нікопольтеплоенерго», в якому просив стягнути з відповідача на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 54269,10 грн. та пеню за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 292,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не дотримано нормативу щодо працевлаштування на підприємстві осіб-інвалідів за 2011 рік, чим порушено вимоги ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у зв'язку з цим, відповідач повинен був сплати адміністративно-господарські санкції у розмірі 54269,10 грн., проте самостійно такі санкції не сплатив, а тому позивач просить суд стягнути такі санкції з відповідача у судовому порядку.

Позивач у судове засідання не з`явився, проте надав до суду клопотання, в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просив розглянути дану справу без участі його представника.

Відповідач проти позову не заперечував, проте, у своєму відзиві на позов просив суд розстрочити стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 54269,10 грн. та пені за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 292,95 грн.

У судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов визнав та просив розстрочити стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази та заслухавши пояснення представника відповідача, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що НКП «Нікопольтеплоенерго»є суб`єктом підприємницької діяльності який використовує найману працю.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів був поданий звіт за формою 10-ПІ № 03-07/7705 від 25.04.2012 року про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 275 особи; кількість інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»становить 11 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність 9 осіб; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів визначена у сумі 4522,4 грн.

Таким чином, зі звіту вбачається, що на підприємстві відповідача протягом 2011 року не було працевлаштовано 2 особи з 11, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність.

На думку позивача, відповідач не виконав встановлений законом норматив щодо працевлаштування осіб-інвалідів, а тому він повинен був самостійно визначити в звіті та сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 54269,10 грн., а не 4522,4 грн., які були зазначені в звіті.

Так, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу здійснення відповідачем свого обов'язку у сфері соціального захисту інвалідів врегульовані ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі -Закон).

Відповідно до преамбули Закону, він визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії їм рівної з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно ч. 1-3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико - соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 18-1 Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вищенаведених норм права суд приходить до висновку, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, а створення робочих місць і введення їх в дію повинно відбуватись з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, забезпечення прав яких на працю та оплачувану роботу, здійснюється відповідно до ст. 18 Закону шляхом безпосереднього звернення інвалідів до підприємств, установ та організацій чи до державної служби зайнятості.

Проте, з матеріалів справи судом встановлено та поясненнями представника відповідача підтверджено, що відповідачем на виконання вимог ст. 18, 19 Закону ніякі заходи для забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом 2011 року не здійснювались, звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів за формою №3-ПН протягом 2011 року до центру зайнятості відповідачем не подавались, що вбачається з довідки Нікопольського міськрайонного центру зайнятості №2856 від 16.08.2012, наданої на запит позивача.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм права та викладених обставин справи суд приходить до висновку, що адміністративно-господарські санкції у сумі 54269,10 грн., визначені позивачем, є обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню.

Також, стягненню підлягає розрахована сума пені у розмірі 292,95 грн., оскільки вона також відповідачем не заперечувалась.

Згідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем доведено наявність у відповідача заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій у сумі 54269,10 грн. за невиконання нормативу щодо працевлаштування осіб-інвалідів у 2011 році та пені у розмірі 292,95 грн., а тому вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити.

Що стосується посилання відповідача у відзиві на позов щодо необхідність розстрочення вищенаведених штрафних адміністративно-господарських санкцій, то суд зазначає наступне.

У своєму відзиві на даний позов, відповідач на підставі ст. 257 КАС України просив суд розстрочити стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 54562,05 грн. рівними частинами в сумі 10912,44 грн. строком на п'ять років з листопада 2012 року по жовтень 2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, уразі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.

Дослідивши надані представником відповідача докази, заслухавши його пояснення, суд приходить до висновку, що останнім не доведено необхідність визначення способу, строків та порядку виконання даного рішення.

За таких обставин, вимога відповідача щодо розстрочення стягнення суми позовних вимог задоволенню не підлягає.

Більш того, відповідне клопотання може бути подано відповідачем та розглянуто судом вже після прийняття рішення у справі, в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - задовольнити.

Стягнути з Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго» (ЄДРПОУ 05472525) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 25005978) адміністративно-господарські санкції у розмірі 54269,10 грн. за невиконання нормативу щодо працевлаштування осіб-інвалідів у 2011 році та пеню у розмірі 292,95 грн. за несплату таких санкцій.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст складено 05.10.2012.

Суддя О.С. Луніна