Рішення № 26448769, 09.10.2012, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

09.10.2012

Р І Ш Е Н Н Я справа № 2/0808/1949/2012

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2012 р. Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Смолки І.О.,

при секретарі Котовій С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Національного заповідника «Хортиця»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку і моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що, згідно наказу № 288/1-к від 11.06.2008 р., він був прийнятий на посаду провідного інженера в відділ «Запорізька Січ»до Національного заповідника «Хортиця». За наказом № 350-к від 29.07.2008 р. позивача було переведено з 01.08.2008 р. на посаду виконуючого обов»язки головного інженера. За наказом № 069-к від 15.06.2009 р. переведено на посаду інженера 1 категорії інженерно-господарського відділу. Наказом № 164-к від 23.06.2009 р. позивача було звільнено з посади на підставі п.6 ст.36 КЗпП України. За наказом № 075/1-к від 01.03.2011 р. ОСОБА_1 було поновлено на роботі з 23.06.2009 р. на посаду головного інженера інженерно-господарського відділу.

Наказом № 239-к від 26.07.2012 р. позивач був звільнений з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України у зв»язку з прогулом без поважних причин та п.6 ст.43-1 КЗпП України.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, тому що в якості підстави для звільнення зазначено факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місті 29.06.2012 р. Проте, 29.06.2012 р. він знаходився в медичній установі на лікуванні, що підтверджується відповідною довідкою № 1 від 30.06.2012 р. Крім того, 23.07.2012 р. позивача було прийнято до складу первинної профспілкової організації ВПС «Захист справедливості»працівників Національного заповідника «Хортиця». Попередньої згоди на звільнення ця організація не давала. Тому, при звільненні порушено вимоги ст..43 КЗпП України.

Позивач просить суд визнати недійсним наказ № 239-к від 26.07.2012 р. про звільнення за прогул без поважних причин, згідно п.4 ст.40 КЗпП України та п.6 ст.43-1 КЗпП України; поновити його на посаді головного інженера в Національному заповіднику «Хортиця»з 26.07.2012 р., стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.07.2012 р. по день винесення судом рішення, стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

04.10.2012 р. позивач надав суду розрахунок позовних вимог і просить суд зобов»язати відповідача оплатити вимушений прогул в розмірі 13 566,49 грн. та допустити негайне втикання рішення суду в частині стягнення за один місяць у розмірі 5 430,00 грн.

У судовому засіданні позивач, його представник позов підтримали.

Представник відповідача проти позову заперечує, вважає його безпідставним, вимоги незаконними.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, ознайомившись з матеріалами справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав:

судом встановлено, що згідно наказу № 288/1-к від 11.06.2008 р., позивач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду провідного інженера в відділ «Запорізька Січ»до Національного заповідника «Хортиця». За наказом № 350-к від 29.07.2008 р. позивача було переведено з 01.08.2008 р. на посаду виконуючого обов»язки головного інженера. За наказом № 069-к від 15.06.2009 р. переведено на посаду інженера 1 категорії інженерно-господарського відділу. Наказом № 164-к від 23.06.2009 р. позивача було звільнено з посади на підставі п.6 ст.36 КЗпП України. За наказом № 075/1-к від 01.03.2011 р. ОСОБА_1 було поновлено на роботі з 23.06.2009 р. на посаду головного інженера інженерно-господарського відділу.

Наказом № 239-к від 26.07.2012 р. позивач був звільнений з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України у зв»язку з прогулом без поважних причин та п.6 ст.43-1 КЗпП України, так як ОСОБА_1 не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, установі,організації.

Згідно п.4 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Згідно службових записок завідувача ІКК «Запорізька Січ»Левченка М.П., заступника з наукової роботи Лисенка Т.М., заступника генерального директора з режиму Національного заповідника «Хортиця»Онищенка С.О., Акту від 29.06.2012 р., ОСОБА_1 був відсутнім протягом усього робочого дня 29.06.2012 р. Як зазначено у довідці № 1 від 30.06.2012 р., виданої лікарем стоматологічної клініки, ОСОБА_1 29.06.2012 р. знаходився у лікаря на лікуванні і поважність відсутності на робочому місті 29.06.2012 р. позивач у позові пов»язує зі знаходженням у медичній установі. Але, у довідці не зазначено скільки часу там знаходився позивач. У судовому засіданні позивач пояснив, що був на лікуванні протягом 3-4 годин, тобто, не весь робочий день, який триває вісім годин. У позові позивач не зазначає причину відсутності на робочому місті поза знаходженням у медичній установі протягом 3-4 годин. Тому, суд приходить до висновку, що позивач, дійсно, 29.06.2012 р. був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, що стало правомірною підставою для його звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України.

Згідно ст..149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Як пояснив у судовому засіданні свідок ОСОБА_5, ОСОБА_1 відмовився давати письмові пояснення, але суд приймає до уваги те, що ОСОБА_1 був запрошений на засідання комісії 26.07.2012 р., яка збиралась з метою з»ясування обставин, викладених у вищезазначених службових записках та визначення необхідності та міри відповідальності ОСОБА_1 Позивач був присутній на засіданні комісії і давав усні пояснення. Тобто, його не було позбавлено права надати пояснення, він їх надав, тому суд не вважає відсутність письмових пояснень підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст..43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1…, 2-5,7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною 9 ст.43 КЗпП України передбачено, що, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

Згідно наданій суду довідки № 1 від 26.07.2012 р. профспілкового комітету Національного заповідника «Хортиця», ОСОБА_1 не є членом зазначеної профспілкової організації. Тому власник при звільнені ОСОБА_1 і не звертався до профспілкової організації за згодою на звільнення у відповідності до п.6 ст.43-1 КЗпП України.

У судовому засіданні було з»ясовано, що ОСОБА_1 з 23.07.2012 р., тобто на час звільнення, став членом ще однієї новоствореної 02.07.2012 р. профспілкової організації ВПС «Захист справедливості»працівників Національного заповідника «Хортиця»(про що комісію, яка розглядала питання з приводу його звільнення, він не повідомив, що слідкує з протоколу засідання комісії від 26.07.12 р. і ніяких доказів повідомлення позивач суду не надав)). Позивачем у судовому засіданні було надано протокол засідання профспілкового комітету ВПС «Захист справедливості», з якого вбачається, що цей комітет не дав згоди на звільнення позивача. Надання зазначеного протоколу дало можливість суду не застосовувати норми ч.9 ст.43 КЗпП України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що дача згоди на звільнення або відмова виборного органу на дачу згоди на звільнення не є вирішальними для суду. Після їх отримання судом, суд розглядає спір по суті. По суті, ж, судом встановлено, що звільнення ОСОБА_1 було законним.

Відмовляючи позивачу у поновлені на роботі, суд відмовляє і у стягнення моральної шкоди.

Таким чином, позов не доказаний, вимоги не законні, тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст..ст.10,11,212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя Смолка І.О.