Постанова № 26444194, 10.10.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.12 Справа № 5015/1444/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Новосад Д.Ф.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради, м. Львів, № 1104-вих.-653 від 06.07.2012р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2012 р.

у справі № 5015/1444/12, суддя Т. Рим

за позовом Гаражного кооперативу "Конвейєр", м. Львів

до Львівської міської ради, м. Львів

про присудження до виконання обов'язку в натурі

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.06.2012р. у справі № 5015/1444/12 (суддя Т. Рим) позов Гаражного кооперативу(надалі ГК) "Конвейєр" задоволено: зобов'язано Львівську міську раду розглянути заяву від 28.03.2005р. вх. № 2-3162 гаражного кооперативу "Конвейєр" та за результатами прийняти рішення, за рахунок відповідача позивачу відшкодовано судовий збір.

Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не подані жодні докази, які б свідчили про розгляд Львівською міською радою заяви позивача від 28.03.2005р. про надання йому у користування земельної ділянки площею 4,4459 га за адресою: місто Львів, вул.. Шевченка, 367, відтак місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що такі дії міської ради свідчать про порушення прав Гаражного кооперативу "Конвейєр" щодо реалізації його правомочностей на отримання земельної ділянки в користування, а тому таке порушене право підлягає захисту шляхом спонукання Ради розглянути подану 28.03.2005р. заяву.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Львівська міська рада оскаржила його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, № 1104-вих-653 від 06.07.2012р. в якій просить оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2012р. скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте за невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, аргументуючи свої доводи, зокрема тим, що місцевим господарським судом вирішено спір, що виник із публічно-правових відносин, що по своїй суті не є господарськими, а тому не підвідомчі господарським судам. Поряд з цим апелянт покликається на те, що судом не застосовано позовної давності та визнано неправомірними дії стосовно розгляду заяви з моменту подання якої минуло 7 років, тоді як за загальним правилом строк в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу, в тому числі щодо скасування дій органу місцевого самоврядування, становить 3 роки.

На виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2012р. Гаражний кооператив "Конвейєр" подав відзив на апеляційну скаргу від 05.09.2012р. в якому зазначає, що наявний між позивачем та відповідачем спір про право позивача на використання у своїй господарській діяльності природних ресурсів, зокрема, землі гарантоване ст. 14 Конституції України та главою 15 Господарського кодексу України, а відтак згідно роз'яснень наданих Пленумом Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних правовідносин" підлягає вирішенню в порядку господарського, а не адміністративного судочинства. Крім цього зазначає, що до винесення рішення місцевим господарським судом у даній справі представником відповідача не заявлялось жодних клопотань про застосування судом позовної давності, як це передбачено ч. 3 ст. 267 ЦК України, а відтак вважає рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2012р. прийнятим у відповідності до вимог чинного законодавства, з повним з'ясуванням всіх обставин справи, тому просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

5 вересня 2012р. в судовому засіданні за згодою представників сторін оголошувалась перерва до 10.10.2012р.

8 жовтня 2012р. на розгляд суду поступило клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю забезпечити участь уповноваженого представника, оскільки такий перебуває в основній щорічній безоплатній відпустці.

Розглянувши подане клопотання судова колегія ухвалила відмовити в задоволенні такого, зважаючи на строк розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначений ч. 1 ст. 102 ГПК України.

В дане судове засідання позивач участі уповноваженого представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Зважаючи на те, що сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення по справі, тому судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, приймаючи до уваги пояснення та доводи представників сторін, надані у попередньому судовому засіданні, оцінивши зібрані докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2012 року у справі № 5015/1444/12 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Львівської міської ради без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи колегією суддів Львівського апеляційного господарського суду встановлено, що ухвалою Львівської міської ради № 794 від 12.06.1997 р. надано гаражно-будівельному кооперативу "Конвейєр" у тимчасове користування терміном на 10 років земельну ділянку площею 2 500 м2 для обслуговування гаражів на вулиці Шевченка, 367 у місті Львові, в тому числі земельну ділянку площею 500 м2 для обслуговування десяти гаражів жертвам політичних репресій.

Із плану території гаражного кооперативу, погодженого управлінням земельних ресурсів м. Львова 05.11.1998 р. та ГУАМ м. Львова 22.12.1998 р. вбачається, що спірна земельна ділянка використовується Гаражним кооперативом "Конвейєр" без зміни меж цієї земельної ділянки для розміщення гаражів громадян.

З урахуванням законодавчо визначеного порядку надання земельних ділянок та з метою закріплення за ГК "Конвейєр" земельної ділянки площею 4,4459 га за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 367 позивачем вчинялись наступні дії.

28 грудня 1998 р. позивач листом №469 звернувся до голови Львівської міської адміністрації із проханням видати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, 367, на підставі першого примірника "Технічної документації по виготовленню державного акту на землю для ГК "Конвейєр", котрий під №810 знаходиться в Держадміністрації м. Львова (а.с. 9).

У відповідь на лист позивача № 469 Львівське міське управління земельних ресурсів листом №1630/11 01-15 від 14.01.1999 р. повідомило позивача, що технічна документація з виготовлення державного акта направлена на розгляд постійної депутатської комісії землекористування, будівництва і архітектури (а.с. 12).

Листом №4 від 29.01.2004 р. позивач звернувся до голови Львівської міської адміністрації із проханням видати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, 367.

17 жовтня 2004 р. голова гаражно-будівельного кооперативу "Конвейєр" звернувся до начальника управління Львівського обласного головного управління земельних ресурсів з листом №41, в якому просив провести експертизу технічної документації гаражного кооперативу "Конвейєр" у місті Львові по вулиці Шевченка, 367(а.с. 10).

У відповідності до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Документальним з'ясуванням доказів у справі встановлено, що 28 березня 2005р. позивач звернувся до Львівського міського голови із заявою про закріплення за автогаражним кооперативом "Конвейєр" земельної ділянки площею 4,4459 га за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, 367(а.с.14).

Поряд з цим, позивачем до матеріалів справи долучено копію проекту ухвали Львівської міської ради "Про користування гаражно-будівельним кооперативом "Конвейєр" земельною ділянкою на вулиці Шевченка, 367 у м. Львові".

Однак, питання про закріплення за Гаражним кооперативом "Конвейєр" земельної ділянки площею 4,4459 га за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, 367 міською радою вирішено не було, що стало підставою для звернення ГК "Конвейєр" з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту статті 12 Земельного кодексу України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади міста, у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень міської ради та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу. Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад (стаття 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.ч. 9-11 ст. 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Статтею 13 Конституції України гарантується право кожного на користування природними об'єктами права власності народу (до яких, зокрема, відноситься земля) відповідно до закону. Відповідно, цьому праву кореспондує обов'язок власника -територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування, розглянути таку заяву та прийняти відповідне рішення -про надання земельної ділянки чи про відмову у її наданні.

Станом на момент розгляду місцевим господарським судом вказаного спору докази розгляду Радою заяви позивача про надання земельної ділянки в користування в матеріалах справи відсутні. Поряд з цим слід зазначити, що Радою не приймалося жодне рішення, яке стосується даної земельної ділянки, ані про надання такої в користування позивачу, ані про відмову у наданні в оренду земельної ділянки.

В той час, на адвокатський запит №1/89 від 25.05.2009 р. Дмитренка В.П. Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради надало лист-відповідь №2-5710/2403 від 16.06.2009 р., в якому повідомило, що договір оренди між Львівською міською радою та гаражно-будівельним кооперативом "Конвейєр" за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, не укладався.

Зазначене свідчить про те, що Львівська міська рада не розглянула подану позивачем заяву та додані документи не лише в межах строків, визначених законом, а й будь-яких інших розумних строків, відтак судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про порушення прав позивача щодо реалізації його правомочностей на отримання земельної ділянки в користування, а тому таке порушене право підлягає захисту шляхом спонукання Ради розглянути подану 28.03.2005 року заяву..

Щодо покликання апелянта на те, що вказаний спір не підвідомчий господарським судам, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає за доцільне зазначити, що предметом спору у даній справі є вимоги позивача про зобов'язання відповідача розглянути заяву ГК "Конвейєр" про надання йому земельної ділянки.

Відповідно до частини 3 пункту 1.2.3, частини 1 пункту 1.2.4, частини 1 пункту 1.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011р. відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими. За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності). Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне і підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу Укераїни.

Пунктом 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають спори про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства.

Перевіркою твердження скаржника про незастосування місцевим господарським судом при прийнятті рішення строку позовної давності встановлено, що відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. З матеріалів справи вбачається, що до винесення рішення місцевим господарським судом у даній справі представником відповідача не заявлялось жодних клопотань про застосування судом позовної давності, а тому у господарського суду Львівської області були відсутні правові підстави для застосування позовної давності до вимог ГК "Конвейєр", пред'явлених до Львівської міської ради.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи, даний позов був заявлений як зустрічний по вимогах у справі № 5015/1184/12. Однак, зважаючи на те, що первісний позов у справі № 5015/1184/12 залишено без розгляду, прийняття цього позову здійснювалось за загальними правилами прийняття позовів, встановленими ст., ст. 64,65 ГПК України.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 20.06.2012 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір в порядку передбаченому ст.49 ГПК України за перегляд рішення в апеляційному порядку слід покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2012 р. у справі № 5015/1444/12 залишити без змін, апеляційну скаргу Львівської міської ради, м. Львів, № 1104-вих.-653 від 06.07.2012р. - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

повна постанова складена 15.10.2012р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Новосад Д.Ф.