Постанова № 26441532, 08.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

в порядку письмового провадження

08 жовтня 2012 року № 2а-9838/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Блажівської Н. Є. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

За позовом

Приватного акціонерного товариства «ІМГ»

до

третя особа

Жовтоводської об’єднаної Державної податкової інспекції

П’ятихатська міська рада

про

скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство «ІМГ»(надалі також –«ПрАТ «ІМГ», «Позивач») звернулося до Окружного адміністративного суду з позовом до Жовтоводської об’єднаної Державної податкової інспекції (надалі також –«Жовтоводська об’єднана ДПІ», «Відповідач»), третя особа –П’ятихатська міська рада про скасування податкового повідомлення-рішення №0001261540 від 14 грудня 2011 року, яке винесене Жовтоводською об’єднаною Державною податковою інспекцією (П’ятитхатське відділення) Дніпропетровської області та скасування податкового повідомлення-рішення №0001251540 від 14 грудня 2011 року, яке винесене Жовтоводською об’єднаною Державною податковою інспекцією (П’ятитхатське відділення) Дніпропетровської області

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, на основі не встановлених належним чином обставин справи.

Як зазначили судовому засіданні представники Позивача, ДПІ у Жовтоводському районі міста Києва неправомірно нараховано суми податкового зобов’язання по сплаті земельного податку, у зв’язку з тим що ПрАТ «ІМГ»не укладено договору оренди відповідних земельних ділянок, тому правові підстави для сплати цього податку у нього відсутні. Крім того, Відповідачем не враховано обмежень статті 274 Податкового Кодексу України згідно якої, сплата податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, визначених у статті 276 цього Кодексу. Так, оскільки земельна ділянка, що знаходиться у користуванні Позивача є земельною ділянкою для сільськогосподарського виробництва на якій знаходяться господарські будівлі оподаткування має здійснюватись на підставі пункту 276.1 статті 276 Податкового Кодексу України, тобто 3 відсотки від 1 відсотка суми нормативної оцінки земельної ділянки.

Представник Відповідача –Жовтоводської об’єднаної Державної податкової інспекції, – в письмових запереченнях проти позовних вимог заперечував, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов та зазначив про те, що Позивачем протягом 2010-2011 років не здійснювалась сплата земельного податку, попри те, що він є користувачем земельних ділянок, які значаться за ним у державному кадастрі та на території якої знаходяться об’єкти нерухомості, що належать Позивачу на підставі права приватної власності, а тому він повинен сплачувати визначений законодавством податок за користування земельною ділянкою. Крім того, згідно пояснень представника Відповідача, одна з земельних ділянок, яка перебуває у користуванні Позивача знаходиться поза межами населеного пункту та є несільсьгосподарським угіддям, тому за користування земельною ділянкою Позивач мав сплачувати 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, проте ПрАТ «ІМГ»не здійснювало таких виплат. Також, як зазначив представник Відповідача, оскільки нормативну оцінку іншої земельної ділянки, що перебуває у користуванні Позивача проведено, то Позивач повинен був сплачувати 1 відсоток від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки.

В судове засідання 25 вересня 2012 року Відповідач та третя особа –П’ятихатська міська рада, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суду не сповістила, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином.

Частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, та неявку представника Відповідача, належним чином повідомленого про дату та час судового засідання, на підставі вимог частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, –

В С Т А Н О В И В

Жовтоводською об’єднаною державною податковою інспекцією у П’ятихатському районі Дніпропетровської області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного акціонерної товариства «ІМГ»щодо своєчасності подання податкової звітності та повноти нарахування грошового зобов’язання по платі за землю за 2010-2011 року.

За результатами перевірки складено Акт від 30 листопада 2011 року №64/153-36050318, яким встановлено порушення статті 14 Закону України «Про плату за землю»та пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України.

На підставі Акту перевірки Жовтоводською об’єднаною ДПІ винесено податкові повідомлення рішення:

- від 14 грудня 2011 року №0001261540, яким за порушення норм чинного законодавства ПрАТ «ІМГ»збільшено суму податкового зобов’язання на загальну суму 1929,82 грн. (за основним платежем –999,00 грн., за штрафними санкціями –930,82 грн.)

- від 14 грудня 2011 року №0001251540, яким за порушення норм чинного законодавства ПрАТ «ІМГ»збільшено суму податкового зобов’язання на загальну суму 256484,27 грн. (за основним платежем – 160952,00 грн., за штрафними санкціями –95531,47 грн.)

Не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями ПрАТ «ІМГ»подано скаргу в адміністративному порядку до Державної податкової служби у Дніпропетровській області.

За результатами розгляду скарги Державною податковою службою у Дніпропетровській області прийнято рішення про результати розгляду скарги від 15 березня 2012 року №4250/10/10-014, яким:

- скасовано податкове повідомлення-рішення Жовтоводської об’єднаної ДПІ від 14 грудня 2011 року №0001251540 в частині застосованої штрафної санкції по платі за землю з юридичних осіб у розмірі 31209,14 грн. (штрафна санкція –24541,72 грн., пеня –6667,42 грн..), а в іншій частині залишає скаргу на це рішення без задоволення;

- скасовано податкове повідомлення-рішення Жовтоводської об'єднаної ДПІ від 14 грудня 2011 року №001261540 в частині застосованої штрафної санкції по платі за землю з юридичних осіб у розмірі 128,42 грн. (штрафна санкція –87,04 грн., пеня –41,38 грн.), а в іншій частині залишено скаргу на це рішення без задоволення;

- збільшено грошове зобов'язання по платі за землю з юридичних осіб, визначене в податковому повідомленні рішенні Жовтоводської об'єднаної ДПІ від 14 грудня 2011 року №0001251540 на суму 190944,48 грн.

- збільшено грошове зобов'язання по платі за землю з юридичних осіб, визначене в податковому повідомленні рішенні Жовтоводської об'єднаної ДПІ від 14 грудня 2011 року №0001261540 на суму 1538,70 грн.

Не погоджуючись з Рішенням Державної податкової служби у Дніпропетровській області Позивач звенувся зі скаргою до Державної податкової служби України.

За результатами розгляду скарги Державною податковою службою України прийнято Рішення про результати розгляду скарги від 23 квітня 2012 року №7/70/6/10-2215, яким залишено без змін податкові повідомлення рішення Жовтоводської ОДПІ від 14 грудня 2011 року №0001251540 та від 14 грудня №0001261540 з урахуванням рішення ДПС у Дніпропетровській області від 15 березня 2011 року №4250/10/10-014, а скаргу ПрАТ «ІМГ»залишено без задоволення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, за результатами розгляду скарг загальна сума грошового зобов’язання, що виникла в результаті встановлення відсутності оплати за земельну ділянку, що знаходиться за адресою місто П’ятихатки, вул. Шевченка 298 м складає 416219,61 грн., та за земельну ділянку що знаходиться за адресою с. Культура, вулиця Леніна 19-а складає 3340,1 грн.

Відтак, Позивач вважає податкові повідомлення-рішення від 14 грудня №0001251540 та від 14 грудня 2011 року №0001261540 такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства.

Зважаючи на вищезазначене, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 14 грудня №0001251540 та від 14 грудня 2011 року №0001261540 –як рішень суб’єкта владних повноважень.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі»означає, що суб’єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб’єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб»означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб’єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України»(рішення від 18 липня 2006 року), –пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень і, таким чином, кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.

Згідно положень, вищевказаної практики Європейського Суду з прав людини, Суд оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, звертає увагу на наступне.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (надалі також – «ЗКУ», «Земельний кодекс»), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗКУ).

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначено статтею 126 Земельного кодексу України.

Статтею 206 Земельного кодексу визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Порядок сплати плати за землю в 2010 році регулюється Законом України «Про плату за землю»(надалі також –«Закон»). Так, відповідно до вимог статті 2 Закону використання землі є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Згідно статті 5 Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди а суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Статтею 13 Закону передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який, згідно із пункту 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 року № 15, включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Статтею 14 Закону визначено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (надалі також –«Кодекс», «ПКУ»).

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Кодексу плата за землю –загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок –обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу ).

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII «Плата за землю».

Відповідно до статті 269 Кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності (стаття 270 Податкового кодексу).

Порядок обчислення плати за землю визначено статтею 286 Кодексу. Так, відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового Кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (пункт 286.2 статті 286 Кодексу).

Отже, власники земельних ділянок та землекористувачі обчислюють суму плати за землю з урахуванням даних державного земельного кадастру, який відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Кодексу містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПКУ платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 271 ПКУ базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII Податкового кодексу України, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено, –площа земельних ділянок.

При цьому, згідно із пунктом 287.1 статті 287 Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Момент виникнення у особи прав на землю визначений в статті 125 Земельного кодексу України), згідно із якою право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Порядок проведення державної реєстрації вказаних речових прав, органи державної реєстрації та їх компетенція визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із частиною 1 статті 6 вказаного Закону органами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (в тому числі права власності, права постійного користування та права оренди земельної ділянки) є територіальні органи Мін'юсту.

Отже, за загальним правилом обов'язок сплачувати земельний податок виникає у особи в день державної реєстрації права власності на земельну ділянку або права постійного користування землею в органах державної реєстрації цих прав.

В той же час, Кодекс містить і винятки із загального правила. Зокрема, згідно із пунктом 287.6 статті 286 Кодексу земельний податок зобов'язані сплачувати особи, до яких перейшло право власності на будівлю, споруду (їх частину).

Це пояснюється тим, що будівля (споруда) як нерухома річ нерозривно пов'язана фундаментом із земельною ділянкою, на якій вона розміщена. Відповідно, неможливо володіти та користуватися будівлею (спорудою) без одночасного володіння та користування земельною ділянкою, на якій така будівля (споруда) розміщена.

Саме тому в частині 1 статті 120 Земельного кодексу закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Аналогічна норма міститься і в частині 1 статті 377 Цивільного кодексу України.

Як встановлено Судом, Позивач є власником приміщення забійного цеху за адресою село Культура, вулиця Леніна 19-а (за межами міста) на підставі рішення від 18 грудня 2008 року, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23 січня 2009 року та власником приміщення господарського двору за адресою місто П’ятихатки, вулиця Шевченка 298, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23 січня 2009 року.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене та те, що Позивач є власником будівель законодавство покладає на нього обов’язок сплати земельного податку як в 2010 так і 2011 році, оскільки ПрАТ «ІМГ» набуло власності на об’єкти нерухомості ще в 2009 році.

Щодо сплати земельного податку Позивачем в 2010 році за користування ділянкою, що знаходиться за адресою с. Культура, вулиця Леніна 19-а, то Суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 8 Закону визначено, що в випадку, якщо земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення розмір плати за земельну ділянку становить 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Стаття 277 Податкового кодексу України визначає ставки податку за земельні ділянки несільськогосподарських угідь та садівницьких товариств, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно пункту 277.1 статті 277 Кодексу ставка податку за один гектар несільськогосподарських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Відповідно до пункту «б»частини 2 статті 22 Земельного кодексу несільськогосподарськими угіддями земель сільськогосподарського призначення вважаються господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо.

Таким чином, зважаючи на те, що земельна ділянка за адресою село Культура, вулиця Леніна 19-а знаходиться за межами населеного пункту та відповідає всім вимогам встановлених пунктом «б»частини 2 статті 22 Земельного кодексу, а отже Відповідачем правомірно нараховано суму податкового зобов’язання по сплаті земельного податку за відповідні періоди.

Щодо нарахування плати за користування землею, що знаходиться за адресою місто П’ятихатки, вул. Шевченка 29 Суд звертає увагу на наступне.

Згідно статті 7 Закону ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій –десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Так відповідно до частини 5 статті 7 Закону податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.

Аналогічне регулювання сплати земельного податку і в 2011 році. Так, згідно пункту 274.1 статті 274 Кодексу ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Пунктом 276.1 статті 276 Кодексу визначено, що податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

Таким чином, Суд особливо звертає увагу на те, що пунктом 276.1 Кодексу та частини 5 статті 7 Закону закріплено правило визначення ставки земельного податку за земельні ділянки в межах населених пунктів, що використовуються для вказаних у даних пунктах потреб. Щодо визначення основи для розрахунку ставки земельного податку норми відсилають до статті 274 Кодексу та до частини 1 статті 7 Закону відповідно (1 % «від суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 Кодексу і пункту 1 статті 7 Закону»). Відсильний характер норми стосується правил обчислення суми, від якої в подальшому необхідно взяти 3 %, що і буде складати ставку оподаткування.

Крім того, Судом встановлено, що диспозиція статті 274 Податкового кодексу та частини 5 статті 7 Закону передбачають, що ставка податку встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статті 276 Кодексу та частині 5 статті 7 Закону. Таким чином, зважаючи на вищевикладене остаточний розрахунок плати за землю, за користування земельної ділянкою, що видана для сільськогосподарських потреб та нормативну оцінку якої проведено то сума податку складає 3 % від суми, що складає 1 % від нормативної грошової оцінки земель.

Зважаючи на те, що грошову оцінку земельній ділянці за адресою місто П’ятихатки, вулиця Шевченка 298 проведено, то при визначенні суми плати за землю важливим є визначення цільового призначення земельної ділянки, незалежно від того який вид діяльності здійснює користувач земельної ділянки. У випадку нецільового використання земель статтею 211 Земельного кодексу Україну передбачена відповідальність, що є самостійним видом відповідальності та не тягне за собою зміни цільового призначення земельної ділянки таким чином не впливає на розмір земельного податку.

Згідно зі статтею 19 ЗКУ землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень.

Як визначено статтею 22 Земельного кодексу, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Таким чином, зважаючи на те, що в рішеннях Про результати розгляду скарги, Акті перевірки містяться посилання щодо віднесення земельної ділянки за адресою місто П’ятихатки вулиця Шевченка 298 до земель сільськогосподарського призначення та на території знаходяться господарські будівлі, Суд звертає увагу на те, що Відповідачем неправомірно винесено податкове-повідомлення рішення від 14 грудня 2011 року №0001251540 на загальну суму 416219,61 грн.

Суд додатково звертає увагу на те, що, як вбачається з рішення П’ятихатської міської ради від 17 листопада 2009 року №992-26/У (а.с.71) Позивачу надано в оренду земельну діяльну для приміщень господарчого двору за рахунок земель сільськогосподарського призначення, таким чином територіальною громадою надано земельну ділянку, яка орендується Позивачем для потреб сільського господарства.

Таким чином, враховуючи вимоги чинного законодавства до Державного бюджету України Позивач мав вносити суму, у порядку визначеному статтею 274 Податкового кодексу України, проте, згідно наявних документів у справі та згідно пояснень ПрАТ «ІМГ» не здійснювло внесення коштів на визначений рахунок для сплати земельного податку.

Зважаючи на вищевикладене, Позивач у 2010-2011 роках мав сплачувати земельний податок згідно розрахунків зазначених нижче.

Нормативна грошова земельної ділянки, що перебувала у користуванні Позивача становить 39,98 грн. за 1 квадратний метр. У користуванні Позивача було 48,01 га, що дорівнює 480100 кв. метрам. Таким чином, нормативна оцінка всієї земельної ділянки, що перебуває у користуванні становить 19194398,00 грн. ( 480100х39,98). 1% відсоток від нормативної оцінки земельної ділянки становить 191943,98 грн. (19194398/100). Враховуючи відсильну норму пункту 274.1 статті 274 на пункт 276.1 статті 276 Податкового кодексу України сума, яку повинен був сплачувати Позивач становить 3% від 1% нормативної оцінки землі та складає за рік 5758,32 грн. (191943,98/100х3). Оскільки ПрАТ «ІМГ» користувалось земельною ділянкою 2 роки, то сума складає 11516,64 грн. (5758,32х2). Здійснюючи розрахунки Суд виходив з того, що Позивач не заперечував та зазначав про необхідність нарахування сплати земельного податку на підставі пункту 276.1 статті 276 Податкового кодексу України.

Відтак, Суд повторно акцентує увагу на тому, що Державною податковою службою у Дніпропетровській області прийнято рішення про результати розгляду скарги від 15 березня 2012 року №4250/10/10-014 за результатами розгляди скарги Позивача, яким:

- скасовано податкове повідомлення-рішення Жовтоводської об’єднаної ДПІ від 14 грудня 2011 року №0001251540 в частині застосованої штрафної санкції по платі за землю з юридичних осіб у розмірі 31209,14 грн.

- скасовано податкове повідомлення-рішення Жовтоводської об'єднаної ДПІ від 14 грудня 2011 року №001261540 в частині застосованої штрафної санкції по платі за землю з юридичних осіб у розмірі 128,42 грн.;

- збільшено грошове зобов'язання по платі за землю з юридичних осіб, визначене в податковому повідомленні рішенні Жовтоводської об'єднаної ДПІ від 14 грудня 2011 року №0001251540 на суму 190944,48 грн.

- збільшено грошове зобов'язання по платі за землю з юридичних осіб, визначене в податковому повідомленні рішенні Жовтоводської об'єднаної ДПІ від 14 грудня 2011 року №0001261540 на суму 1538,70 грн.

Як встановлено Судом, загальна сума податкових зобов’язань за несплату земельного податку за користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою місто П’ятихатки, вул. Шевченка 298 становить 351897,28 грн. та 64322,33 грн. штрафних санкцій, що в загальному становить 416219,61 грн.

Як попередньо вже встановлено, за користування земельною ділянкою в місті П’ятихатки Позивач мав сплатити 11516,64 грн. земельного податку, проте, як вбачається з матеріалів справи не виконав свого обов’язку. Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання. Зважаючи на те, що Відповідач виявив правопорушення, що полягало у несплаті земельного податку, проте застосував невідповідні норми, що потягнуло за собою нарахування більших за величиною сум податкового зобов’язання та штрафних санкцій. Таким чином, за порушення норм податкового законодавства Позивач має сплатити штрафні санкції відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, що становлять 2879,16 грн. (11516,64/100Х25). Таким чином, загальна сума зобов’язання, що підлягає сплаті внаслідок відсутності оплати Позивачем земельного податку за користування земельною ділянкою адресою місто П’ятихатки, вул. Шевченка 298 становить 14 395,8 грн., проте, податковими органами визначено суму, що становить 416219,61.

З метою забезпечення єдиного порядку нарахування (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість Держаною податковою адміністрацією України Наказом від 22 грудня 2010 року №985 затверджено Порядок направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків ( надалі також –«Порядок»).

Розділом V Порядку визначено порядок відкликання податкових повідомлень-рішень. Відповідно до пункту 5.1 Порядку податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо: орган державної податкової служби зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення; якщо нарахована сума грошового зобов'язання збільшується внаслідок її адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення-рішення не відкликається. На суму збільшення грошового зобов'язання направляється окреме податкове повідомлення-рішення.

Відтак, як було встановлено під час судового розгляду, у зв’язку зі зменшенням та збільшенням суми податкового зобов’язання, що визначене Рішенням про результати розгляду скарги Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 15 березня 2012 року №4250/10/10-014 оскаржувані податкові повідомлення-рішення 14 грудня 2011 року №0001251540 та від 14 грудня 2011 року №0001261540 вважаються відкликаними. Відтак, замість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень прийнято нові а саме:

- податкове повідомлення-рішення №0000151540 від 15 березня 2012 року на загальну суму 190944,48 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0000121540 від 15 березня 2012 року на загальну суму 225275,13 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0000161540 від 15 березня 2012 року на загальну суму 1538,7 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0000141540 від 15 березня 2012 року на загальну суму 1801,4 грн.

Суд особливо звертає увагу на те, що згідно заявлених позовних вимог предметом оскарження були скасування податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2011 року №0001251540 та №0001261540.

Проте, в даному випадку, наслідком для платника податків в зв’язку з неправомірними діями суб’єкта владних повноважень є винесення податкових повідомлень-рішень, які створюють для Позивача певні обов’язки, зокрема сплати податкового зобов’язання. Таким чином, в даній адміністративній справі захисту підлягає майно Позивача, що виражається у грошових коштах, яке належить сплатити ПрАТ «ІМГ»за податковими повідомленнями-рішеннями, винесеними за результатами розгляду скарг Позивача в адміністративному порядку.

Згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зі змісту вказаної норми, випливає, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Таким чином, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб’єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз’ясненням поняття «виходу за межі позовних вимог», наданим Верховним Судом України у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення». Так, відповідно до пункту 3 Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Таким чином, Суд вважає за необхідне для повного захисту прав, свобод та інтересів Позивача вийти за межі позовних вимог, оскільки з матеріалів справи вбачається, що податковими органами неправомірно здійснено нарахування сум податкового зобов’язання зі сплати земельного податку та при здійсненні розрахунку застосовано невідповідні норми Податкового кодексу України, що спричинило значне збільшення суми податкових зобов’язань по сплаті земельного податку в порівнянні з тією сумою податку, яку Позивач мав сплатити у відповідні періоди за користування земельною ділянкою за адресою місто П’ятихатки, вул. Шевченка 298.

Згідно з положеннями абзацу 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Встановлені судом обставини дають підстави скористатись правом передбаченим статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, інтересів позивача та скасувати податкові повідомлення рішення від 15 березня 2012 року №0000151540 на загальну суму 190944,48 грн. та від 15 березня 2012 року №0000121540 на загальну суму 225275,13 грн. в частині донарахування податкових зобов’язань по сплаті земельного податку за користування земельною ділянкою за адресою місто П’ятихатки, вул. Шевченка 298 на загальну суму 401823,81 грн., а саме 340380,64 грн. за основним платежем та 61433,17 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 99, 100, 128, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, –

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 березня 2012 року №0000151540 та від 15 березня 2012 року №0000121540 в частині донарахування податкового зобов’язання по сплаті земельного податку на загальну суму 401823,81 грн.: а саме 340380,64 грн. за основним платежем та 61433,17 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

3. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська