Постанова № 26432755, 15.10.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.12 Справа № 5015/1105/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С. М.

Марко Р. І.

при секретарі судового засідання Н. Чорній

за участю представників сторін:

від позивача -Вихованський Р. І. -представник

від відповідача (апелянта) -Мартинюк С. В. -представник

розглянув апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ в особі Львівської обласної дирекції, м. Львів № 14-65-0-1-10-2887 від 10.08.2012 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2012 р. (суддя Н. Березяк)

у справі № 5015/1105/12

за позовом ТОВ «ТКС Молл Маркет», м. Трускавець, Львівська область

до відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ в особі Львівської обласної дирекції, м. Львів

про стягнення 239 035, 72 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 01.06.2012 р. у справі № 5015/1105/12 задоволено позов ТОВ «ТКС Молл Маркет», м. Трускавець, Львівська область, з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ в особі Львівської обласної дирекції, м. Львів стягнуто на користь позивача 239 035, 72 грн. основного боргу та 4 781 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач не оплачував рахунки, виставлені йому позивачем за надані йому комунальні послуги, в результаті чого у нього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.

У своїй апеляційній скарзі та доповненнях до неї відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що оскільки суду не було надано належних доказів того, що відповідач отримував рахунки у вказаних розмірах, то, на думку апелянта, у суду не було підстав для задоволення позовних вимог. Крім цього, відповідач вказує, що враховуючи положення ст. 257 ЦК України, предметом розгляду у даному випадку може бути неналежне виконання зобов'язань за останні 3 роки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що відповідач здійснював часткову оплату виставлених рахунків із зазначенням номера та дати рахунка. З врахуванням наведеного, позивач вважає, що підстав для застосування ч. 4 ст. 267 ЦК України немає.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, доповненнях до неї та у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 ГК України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.05.2005 р. між Об'єднанням підприємств асоціація «Трускавець-курортсервіс»(власник), правонаступником якого є позивач, та Львівською обласною дирекцією Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль»(співвласник), правонаступником якого є відповідач, укладено договір № 14/04-107 про спільну експлуатацію торгового комплексу.

Підставою укладення зазначеного договору була та обставина, що приміщення, яке є у власності відповідача, знаходиться в торговому комплексі, що перебуває у власності іншої особи. Таким чином, між сторонами виникли відносини спільної власності.

Згідно ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності .

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно може належати особам на праві спільної часткової, або на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Згідно п. 1 договору, відповідач зобов'язувався відшкодовувати вартість наданих послуг, зокрема використання електроенергії, теплової енергії, прибирання території, утримання прилеглої території, послуги з водопостачання та водовідведення, орендної плати за землю та інші витрати, передбачені умовами договору.

Відповідно до розділу 6 договору, оплата за всі послуги, надані в межах цього договору, проводиться співвласником (відповідачем) на підставі комплексного рахунку, який включає вартість наданих послуг. Комплексний рахунок виписується власником за розрахунковий період та вручається співвласнику під розписку або надсилається рекомендованим листом. Квитанція про відправку рекомендованого листа вважається підтвердженням вручення рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання розділу 6 договору позивачем щомісячно виписувались рахунки-фактури та комплексні рахунки, копії яких долучені до матеріалів справи (а. с. 36 -207, Том 1).

Суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, доводи апелянта (відповідача) про те, що зазначені рахунки йому не передавались. Так, у матеріалах справи містяться копії списків поштових відправлень та квитанції про надіслання відповідачу рекомендованих листів (а. с. 56 -101, Том 2), журнал вручення рахунків (а. с. 102 -121, Том 2) та банківські виписки, що підтверджують часткову сплату цих рахунків відповідачем (а. с. 122 -195, Том 2). Крім цього, номери рахунків та їхня дата відповідає номерам та датам сплачених відповідачем рахунків, які відображені в банківських виписках.

Безпідставними є також доводи апелянта (відповідача) про те, що ним сплачувались інші рахунки, які були виписані на інші суми, ніж ці, які долучені позивачем до матеріалів справи. В обґрунтування своїх доводів відповідач не надав жодного рахунку, який ним сплачений і не відповідає примірнику, долученому до матеріалів справи позивачем.

Також поданий відповідачем під час апеляційного провадження контррозрахунок, на думку суду, не відповідає обставинам справи, оскільки між сторонами укладено договір про спільну експлуатацію торгового комплексу, а не оренди приміщень, а відтак, апеляційна інстанція вважає, що всі витрати по приміщенні торговому комплексу, в тому числі страхування, обслуговування торгового центру та реклама, повинні оплачуватись як позивачем, так і відповідачем.

Отже, вищенаведені обставини спростовують доводи відповідача про ненадання йому комплексних рахунків для оплати послуг, а відтак, позовні вимоги обґрунтовано та підставно задоволені судом першої інстанції.

Щодо посилання апелянта на сплив строку позовної давності, апеляційна інстанція зазначає, що згідно п. 10.1 укладеного між сторонами договору № 14/04-107 про спільну експлуатацію торгового комплексу від 14.05.2005 р., цей договір укладено терміном до 01.02.2016 р. У цьому ж пункті вказано, що договір набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на такий самий термін, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде письмово заявлено однією із сторін про відмову від договору або його перегляд.

Доказів розірвання спірного договору суду не надано, а також такі відсутні у матеріалах справи. Відтак, договір діє до 01.02.2016 р., а тому строк позовної давності по ньому не сплив.

Також ч. 1 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Враховуючи дану норму, а також часткові проплати відповідачем рахунків, виставлених позивачем, апеляційний суд вважає, що перебіг позовної давності був перерваний, а тому посилання апелянта на його застосування в даному випадку є безпідставним.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2012 р. у справі № 5015/1105/12 залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ в особі Львівської обласної дирекції, м. Львів -без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 16.10.2012 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С. М.

Суддя Марко Р. І.