Постанова № 26430700, 25.09.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

25 вересня 2012 р. № 2-а- 7155/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Короткової О.В.,

за участю секретаря Кікояна Г.О. та представників

позивача: Осаволюк Т.Л.,

відповідача: Бондар Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватної науково-виробничої фірми «Анкор-Теплоенерго»

до Західної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватна науково-виробнича фірма «Анкор-Теплоенерго»(далі-позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Західної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач) в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.02.2012 р. №0000902330.

В обґрунтовування позову платник податків вказує на те, що під час проведення перевірки контролюючим органом відповідними первинними бухгалтерськими та податковими документами було підтверджено правомірність нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість по спірним операціям з придбання товарів у контрагента ПП «Інтер-Буд-комфорт», а відтак -донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість є безпідставним, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, незаконним та підлягає скасуванню.

З огляду на зазначене, позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд ухвалити рішення про їх задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені у ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на цілком законних підставах та відповідає чинному законодавству, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, розглянувши та дослідивши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками податкової інспекції було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість по операціям з придбання товарів, робіт, послуг у ПП «Інтер-Буд-комфорт» у жовтні 2011 року за результатами якої 30.01.2012 р. складено відповідний акт перевірки №118/23-304/32762338.

Названим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, а саме - встановлено, що у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення позивачем фінансово-господарських операцій з постачальником ПП «Інтер-Буд-комфорт»у жовтні 2011 року, підприємством занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 143.082,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковою інспекцією 17.02.2012 р. було прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення: №0000902330, яким визначено позивачу суму податкових зобов'язань у розмірі 214.623,00 грн. (143.082,00 грн. -за основним платежем та 71.541,00 -штрафних (фінансових) санкцій).

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, за результатами якого спірне податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

Судом встановлено, що підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення підприємством до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми коштів у розмірі 143.082,00 грн. у жовтні 2011 року на підставі отриманих від контрагента - ПП «Інтер-Буд-комфорт», податкових накладних.

Зокрема, податковою інспекцією в обґрунтування своїх доводів вказано про відсутність факту реального здійснення фінансово-господарських операцій позивачем та його контрагентом з огляду на відсутність у останнього достатніх трудових ресурсів, виробничих потужностей, власних основних та транспортних засобів, найманих працівників, та зважаючи на те, що господарська діяльність постачальника позивача пов'язана із сумнівними платниками по ланцюгу товарно-грошових потоків, має ознаки нереальності.

З огляду на викладене, відповідачем зроблено висновок, що видані названим контрагентом позивачу первинні документи та податкові накладні не мають юридичної сили та, відповідно, не можуть бути підставою для формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Однак, суд вважає зазначені доводи податкової інспекції передчасними та помилковими з огляду на таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. №996-ХІV (з наступними змінами та доповненнями) визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, (у тому числі договори, накладні рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене цілком кореспондує нормам Податкового кодексу України, зокрема -пункту 138.2 статті 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, чинне законодавство необхідною умовою для включення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість визначає факт придбання платником податку таких товарів із метою їх використання у господарській діяльності.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді, а саме -жовтні 2011 року, позивач мав взаємовідносини з ПП «Інтер-Буд-комфорт».

Так, між позивачем та його контрагентом - ПП «Інтер-Буд-комфорт»у жовтні 2011 року було укладено ряд договорів (від 03.10.2011 р.. від 04.10.2011 р., від 06.10.2011 р., від 10.10.2011 р., від 11.10.2011 р., від 12.10.2011 р., від 13.10.2011 р.) поставки товарів (теплообмінного обладнання).

Судом досліджено та встановлено обставини реальності здійснення позивачем спірних господарських операцій, а саме -видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, що підтверджують оплату за придбаний товар, товарно-транспортні накладні, документи, що підтверджують оренду позивачем транспортного засобу, яким було перевезено придбаний товар, документи, що підтверджують належність позивачу на праві приватної власності складу, на який було доставлено товар. Копії зазначених документів долучено до матеріалів справи.

Крім того, позивачем на підтвердження зв'язку між фактом придбання товарів та його господарською діяльністю надано суду документи, що підтверджують подальшу реалізацію придбаних товарів, а саме -видаткові накладні, договори купівлі продажу товарів, податкові накладні, рахунки фактури, опитувальні листи, копії яких також долучено до матеріалів справи.

Податковим органом ні у письмових запереченнях, ні під час слухання справи у судовому засіданні не було спростовано та навіть не ставилося під сумнів питання реальності вчинення спірної господарської операції, як не було здійснено цього дослідження і під час проведення відповідної перевірки.

Слід зазначити, що вказані правовідносини у сфері оподаткування регулюються також підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, положеннями якого встановлено презумпцію правомірності рішень платнику податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюються і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків складу податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом наведеної норми, податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.8, 201.9, 201.10 ст. 201 вказаного кодексу визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від контрагента ПП «Інтер-Буд-комфорт».

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної процесуальної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Тобто, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позов Приватної науково-виробничої фірми «Анкор-Теплоенерго» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 158-163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватної науково-виробничої фірми «Анкор-Теплоенерго»задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова Харківської області від 17.02.2012 р. №0000902330.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватної науково-виробничої фірми «Анкор-Теплоенерго»судовий збір у розмірі 2.146,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Короткова О.В.