Постанова № 26418079, 09.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 жовтня 2012 року 13:00 № 2а-9997/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача -ОСОБА_2 (представник)

від відповідача -Пильгун О.О. (представник)

від третьої особи -не з'явилася

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПСпро скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2011 № 0001961705, 0001971705 та 0001981705,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до ДПІ у Деснянському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2011 р.:

- № 0001961705, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»на 534683 грн. за основнім платежем та на 109701,05 грн. за штрафними санкціями;

- № 0001971705, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності»на 439108 грн. за основним платежем та на 1 грн. за штрафними санкціями,

- № 0001981705, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів найманих працівників»на 125430 грн. за основним платежем та на 31002,25 грн. за штрафними санкціями.

Позивач по суті позову зазначає, що висновки ДПІ, покладені в основу оскаржуваних рішень, ґрунтуються на тому, що позивач перевищив встановлений для суб'єктів малого підприємництва, платників єдиного податку, ліміт виручки у 500 000 грн., що зумовило прийняття спірних рішень № 0001961705 та 0001971705, а також сплачував фізичним особам доходи, з яких, як податковий агент, не сплатив ПДФО, що зумовило прийняття спірного рішення № 0001981705.

Зокрема, як зазначає позивач, він здійснює діяльність з організації перевезення вантажів. Власних транспортних засобів не має та не займається власне автоперевезеннями, а тому, отримавши замовлення на перевезення вантажу від резидентів України, позивач укладає договори із перевізниками -резидентами України, а відтак, кошти, які проходять через його рахунок за такими договорами мають транзитний характер та у розрахунку виручки не можуть прийматися до уваги. Виручкою, як вважає позивач, є різниця між сумами отриманих та перерахованих коштів, яка залишається у розпорядженні позивача.

Відповідно до звітів позивача за 1 -4 кв. 2008 року обсяг виручки склав 488690 грн., згідно звіту за 1 кв. 2008 р. -1150,95 грн.

У той же час в акті перевірки ДПІ зазначає, що згідно банківських виписок, обсяг виручки за 1 кв. 2008 року склав 632339 грн., а відтак, на думку ДПІ позивач не мав підстав на застосування спрощеної системи оподаткування з 01.04.2008 р.

Однак, позивач вважає, що, по-перше, кошти, які проходять транзитом через позивача не є виручкою, та, по-друге, обсяг виручки за 1 кв. 2008 року не може братися до уваги, оскільки отриманий за межами періоду, що перевірявся, та знаходиться поза межами строку давності.

Загалом позивач зазначає, що оскільки перевірявся період починаючи з 01.04.2008 року, відповідно, саме починаючи з 01.04.2008 р. обсяг виручки не повинен був перевищувати 500 000 грн. і він не був перевищений навіть з урахуванням всіх отриманих на рахунок позивача коштів, а отже підстав для прийняття перших двох рішень, як вважає позивач, не має.

Щодо нарахування ПДФО позивач зазначає, що доводи ДПІ відносно наведеного ґрунтуються на тому, що позивач отримував з рахунку кошти на оплату праці та виплачував їх особам, які визначені у товарно-транспортних накладних (ТТН) водіями.

Однак, як зазначає позивач, він не наймав фізичних осіб та не сплачував їм доходи, у т.ч. водіям, вказаним у ТТН, які не перебували з позивачем у трудових відносинах та не перебували з ним у підрядних відносинах, ні фактично, ні документально. Позивач зазначає, що доводи ДПІ в цьому контексті не доведені документально, як і будь-який зв'язок згаданих водіїв (в контексті трудових відносин) з позивачем.

ДПІ з підстав, викладених в Акті перевірки проти позову заперечує та просить у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що позивачем було перевищено ліміт виручки у 500 000 грн., а отже останній повинен був перейти на загальну систему оподаткування та сплачувати податки на загальних підставах. Щодо сплати доходів фізичним особам, ДПІ зазначає, що позивач отримував з рахунку у банку кошти на виплату заробітної плати, а відтак, враховуючи визначених у ТТН водіїв, сплачував їм зазначені кошти, у зв'язку з чим нарахування ПДФО є правомірним навіть при тому, що відсутні підтвердження документального оформлення трудових відносин.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 09.10.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ДПІ у Деснянському районі міста Києва проведено планову виїзну перевірку дотримання вимог чинного законодавства з питань оподаткування ФОП -ОСОБА_1 (р.н.о.к. НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1) за період з 01.04.2008 р. по 31.03.2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 05.08.2011 р. № 5527/17-05/НОМЕР_1 (далі -Акт перевірки).

В Акті, крім іншого, зазначено, що позивачем під час перевірки не надано Книги обліку доходів і витрат.

Під час розгляду справи позивач під звукозапис зазначив, що книга не була надана під час перевірки у зв'язку з тим, що на той час він не міг встановити її місцезнаходження.

Зазначена книга обліку не надана і під час розгляду справи.

За загальними висновками Акту перевірки, під час її проведення встановлено порушення:

- п. 4 ст. 14 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п/п. 4.1.4. «б»Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»,

- ч. 2 та ч. 3 ст. 14 розділу 4 зазначеного Декрету, занижено оподатковуваного доходу за 2008 р. -1 кв. 2011 р. на загальну суму 2927388 грн., та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 439108 грн.

- п/п. 2.3.1., п. 9.3., п/п. 7.3.1., абз. 4 п. 9.4. та п. 9.6. Закону України «Про податок на додану вартість», донараховано до бюджету податок на додану вартість в сумі 534683 грн., ут.ч. за 2008 -76143,20 грн., 2009 -109997 грн., 252660 грн., 2011 р. -95882,80 грн.

- п/п. 8.1.1., п. 19.2 «а»Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в частині не нарахування, не утримання та не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 125430 грн.

На підставі Акту перевірки прийнято оскаржувані рішення від 20.09.2011 р., які є предметом оскарження у даній справі.

За результатами оскарження спірних рішень у досудовому порядку, податкове повідомлення-рішення від 20.09.2011 р. № 0001971705, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності»на 439108 грн. за основним платежем та на 1 грн. за штрафними санкціями (далі -«первинне рішення»), скасовано рішенням ДПС України від 18.01.2012 р. № 2466/д/10-2315 в частині сплати податку у розмірі 62045,21 грн.). Замість цього рішення, прийнято нове рішення № 0000601705 від 20.02.2012 р., яким позивачу визначено зменшену суму грошового зобов'язання на 377062,79 грн. за основним платежем та визначено штрафну санкцію у розмірі 1 грн., яке отримано позивачем 28.02.2012 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення та, крім цього, відомостями з офіційного сайту Укрпошти (за штрих-кодом поштового відправлення).

Відносно наведеного та щодо скарження податкового повідомлення-рішення від 20.09.2011 р. № 0001971705, слід зазначити, що відповідно до п/п. 60.1.3. ПК України податкове повідомлення-рішення вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі. Згідно з п. 60.4. ПК України у випадках, визначених, зокрема, п/п. 60.1.3 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Оскільки в даному випадку внаслідок часткового скасування первинного рішення суму грошового зобов'язання позивача було зменшено та було прийнято нове податкове повідомлення-рішення на зменшену суму, яке було отримано позивачем, що не спростовано останнім, то в силу положень п/п. 60.1.3. та п. 60.4. ПК України, вищезгадане первинне податкове повідомлення-рішення є відкликаним, це рішення не створює для позивача обов'язків із сплати податків або інших негативних наслідків щодо належних позивачу податкових вигод, не порушує прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позов у цій частині, а саме щодо оскарження ППР від 20.09.2011 р. № 0001971705, не підлягає задоволенню та приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

В контексті наведеного суд зазначає, що позивачем, після початку розгляду справи по суті, у судовому засіданні 09.10.2012 р. заявлено усне клопотання про скасування також вищезгаданого нового рішення. У той же час, виходячи з вимог ст. 137 КАС України у взаємозв'язку з положеннями ст. 106 та ст. 105 КАС України усне клопотання про зміну позовних вимог залишено без задоволення у зв'язку з невідповідністю вимогам наведених вище норм процесуального закону, у т.ч. у зв'язку з тим, що зазначене клопотання не заявлено у письмовій формі.

Щодо обставин проведення перевірки та висновків, покладених в основу інших оскаржуваних рішень, слід зазначити наступне.

Так, згідно з Актом, перевірка проводилась з 11.07.2011 р. по 22.07.2011 р. та строк проведення перевірки продовжувався з 25.07.2011 р. на 5 робочих днів.

Під час перевірки встановлено, що позивач зареєстрований фізичною особою підприємцем, про що останньому видано свідоцтво про державну реєстрацію від 23.11.06 р.

Як встановлено під час перевірки та розгляду справи, фактично, у періоді, який перевірявся, позивач здійснював діяльність у сфері організації перевезення вантажів, суть операцій щодо чого полягала у наданні послуг, відповідно до яких позивач самостійно не здійснював вантажних перевезень, але приймав замовлення на перевезення у одного резидента України та замовляв перевезення вантажів автомобільним транспортом власне у перевізника -також резидента України, який і здійснював транспортування вантажів автомобільним транспортом.

Розрахунки проводились в безготівковій формі шляхом проведення операцій через банківський рахунок.

Згідно з п. 1.12. Акту перевірки, позивач відповідно до заяви від 14.12.2007 р. за № 30956/10 у 2008 році перебував на спрощеній системі оподаткування, був платником єдиного податку (п. 1.10. Акту перевірки, п/п. 2 п. 1.12. Акту перевірки) що, крім іншого вбачається і із звітів позивача за період 1 -4 кварталів 2008 року.

У той же час, як зазначається в Акті перевірки, в період з 01.01.2009 р. по 31.03.2009 р. та з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р. позивач перебував на загальній системі оподаткування.

В інші періоди, що перевірялися, позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, зокрема, згідно заяв від 13.03.2009 р., 04.12.2009 р. (на 2010 рік), перелік яких зазначено на стор. 4 Акту перевірки.

При цьому, як зазначається в Акті перевірки та не заперечується позивачем, позивач зареєстрований платником ПДВ відповідно до свідоцтва № 100313292 від 07.12.2010 року.

В Акті зазначено та сторонами визнається, що згідно із звітами за 2008 рік, протягом якого позивач був платником єдиного податку, обсяг виручки склав 488 690 грн., у т.ч. (наростаючим підсумком):

- 1 кв. 2008 року - 1 150,95 грн.,

- 2 кв. 2008 р. 12030 грн.,

- 3 кв. 2008 р. -277 150 грн.,

- 4 кв. 2008 р. -488 690 грн.

У той же час, згідно з банківськими виписками, за 1 квартал позивачем фактично отримано виручки у розмірі 632339 грн., які, як зазначає позивач, за виключенням задекларованої виручки, є транзитними коштами за операціями з організації транспортного перевезення. Розбіжність у сумі 631 189 грн. склалася в 1 кв. 2008 року за рахунок не включення позивачем обсягів коштів, які надійшли на рахунок № 26006300120942.

Як зазначено вище, позивач вважає, що при вирішенні питання щодо дотримання ліміту виручки у 2008 році, не можуть братися до уваги: (1) суми коштів, які надійшли на його рахунок у 1 кв. 2008 року та (2) суми коштів, які надійшли позивачу за операціями з організації перевезень вантажів.

У той же час, з урахуванням наведених у банківських виписках обсягів коштів, які надійшли на рахунок позивача за операціями з організації транспортних перевезень, за даними перевірки встановлено фактичні обсяги виручки (наростаючим підсумком):

- 1 кв. 2008 р. 632339 грн.,

- 2 кв. 2008 р. -761431 грн.

- 3 кв. 2008 р. -1018445 грн.

- 4 кв. 2008 р. -1088046 грн.

За період 2 -4 кварталів 2008 року обсяг виручки згідно із банківськими виписками склав 455 707 грн.

Виходячи з наведеного, ДПІ в Акті перевірки зазначає, що у 1 кв. 2008 року позивачем перевищено граничні обсяги виручки, визначені ст. 1 Указу Президента України від 28.06.1999 р. № 746/99, на 132339 грн. та, з урахуванням положень цього Указу, приходить до висновку, що позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування з 01.04.2008 року та сплачувати податки на загальних підставах.

В контексті наведеного суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі - Указ N 727/98) запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва.

Відповідно до статті 1 цього Указу спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06.03.2012 р. по справі № 21-34а12 (номер рішення в ЄДРСР -22204829), прийнятій за результатами розгляду зави про перегляд судового рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України, в контексті положень стаття 1 Указу застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб'єкта малого підприємництва. Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку фізичної особи у звітному податковому періоді.

Відповідно до цієї ж постанови Верховного Суду України, та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок ФОП, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг.

Відповідно до положень ст. 2442 КАС України Рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

В даному випадку, як встановлено під час розгляду справи, загальний обсяг надходжень коштів на рахунок позивача з надання послуг з організації перевезень на початок 2 кварталу 2008 року становив 632339 грн., що не заперечується позивачем, та перевищив встановлений для суб'єктів малого підприємництва -платників єдиного податку ліміт (500 000 грн.) на 132339 грн.

У взаємозв'язку з наведеним та щодо доводів позивача відносно того, що ДПІ при математичних розрахунках обсягу виручки на початок 2 кв. 2008 року не мала підстав враховувати обсяг виручки за 1 кв. 2008 року, оскільки, на думку позивача, ця виручка знаходиться позами межами строків давності, слід зазначити, що в даному випадку ДПІ, з урахуванням рішення ДПС (про результати розгляду скарги), не здійснювала перевірку нарахування податків за 1 кв. 2008 р., не враховувала доходи 1 кв. 2008 р. для цілей визначення валового доходу та донарахування податків за 1 кв. 2008 р.

В даному випадку, відомості щодо виручи за 1 кв. 2008 року були лише обґрунтовано враховані при математичних розрахунках при вирішенні ДПІ питання щодо дотримання позивачем на початок 2 кв. 2008 року вимог законодавства з питань спрощеного оподаткування відносно не перевищення на початок 2 кв. 2008 року ліміту виручки, встановленого для платників єдиного податку та, відповідно, вирішення питання щодо застосування починаючи з 2 кв. 2008 року спрощеної або ж загальної системи оподаткування, що (проведення математичних розрахунків) знаходиться за межами сфери застосування та обмежень, визначених ст. 102 ПК України, з огляду на що суд не вбачає порушень з боку ДПІ у зв'язку із здійсненням математичних розрахунків обсягів виручки на початок 2 кв. 2008 року.

При цьому, суд наголошує, що відповідно до п/п. 102.2.1. ПК України грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано, у взаємозв'язку з чим ДПІ у поясненнях від 08.10.2012 р. зазначає, що позивачем декларація про доходи за 2-4 кв. 2008 року та декларації з ПДВ за період з другого кварталу 2008 року не подавалися, що не спростовано позивачем.

У той же час, статтею 5 Указу № 727/98 встановлено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06.03.2012 р. по справі № 21-911во10 (номер рішення в ЄДРСР 22204844), зазначене слід тлумачити так, що суб'єкт господарювання, отримавши на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищує встановлений Указом № 727/98 розмір виручки, а саме 500000 грн., повинен перейти на загальну систему оподаткування, оскільки перебування на спрощеній системі оподаткування залежить від обсягів виручки.

Наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків, передбачає перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах та оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування. Недотримання цих вимог тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Відтак, оподаткування виручки, отриманої позивачем за господарськими операціями з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, з огляду на що суд приходить до висновку про правомірність висновків ДПІ в цьому контексті.

З урахуванням наведеного та щодо визначених ДПІ податкових зобов'язань з ПДВ (ППР № 0001961705), слід зазначити, що у зв'язку з перевищенням граничного розміру виручки на початок 2 кв. 2008 року, виходячи з положень 2.3.1., абз. 2 п. 9.4., п/п. «а»п. 9.6., п. 10.1. Закону України «Про податок на додану вартість»(далі - Закон про ПДВ) позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування та зареєструватися платником ПДВ відповідно до наведених правил з 2 кварталу 2008 року, що вказує на правильність висновків ДПІ в цьому контексті. При цьому, згідно п. 9.4. Закону про ПДВ особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Проте, як зазначено вище, позивач заяву про реєстрацію платником ПДВ не подавав, свідоцтво платника ПДВ № 100313292 отримав лише 07.12.2010 року, що однак, не звільняє його від обов'язку сплачувати ПДВ на загальних підставах у наведений вище період, нести відповідальність у разі недостовірності та несвоєчасності визначення податку, несвоєчасності його внесення до бюджету з початку вищезгаданого періоду без права на віднесення сум податку до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Згідно банківських виписок за період з 01.04.2008 р. по 31.12.2008 р. під час перевірки встановлено, що вартість обсягу поставок послуг з організації перевезень вантажів (з призначенням платежу - «оплата за транспортно-експедиційні послуги»; «за транспортні послуги», «за експедиторські послуги»), склала 380715,80 грн., надходження яких у наведеній сумі та призначення платежу (без розподілу на складові) не заперечувалось позивачем під час розгляду справи.

Під час розгляду справи позивач не надав належних та допустимих доказів того, що операції, за якими ДПІ визначено податкові зобов'язання за наведений вище період, в контексті положень п/п. 6.2.4., п. 1.21., п. 1.25., 3.1.3. Закону про ПДВ належали до операцій з поставки позивачем транспортних послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом за межами державного кордону України та підлягали оподаткуванню за нульовою ставкою, тобто за іншими ніж звичайні правила.

З наявних у справі актів здачі-приймання робіт за 2008 рік, наданих позивачем, вбачається, що вони складені між резидентами України, зокрема, власне перевізником та позивачем, як експедитором.

За змістом цих актів позивач не був перевізником.

Надані CMR не містять відомостей щодо позивача, як перевізника, який здійснював перевезення за межами державного кордону України на користь замовників послуг.

В контексті наведеного суд звертає увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену, зокрема, в ухвалі від 01.11.2011 р. (№ К-8732/09; номер рішення в ЄДРСР -19074426) та у постанові 21.07.2011 р. (№ К-11957/08; номер рішення в ЄДРСР -17312441), яка, в контексті застосування положень п/п. 6.2.4. Закону про ПДВ, полягає у тому, що право на застосування нульової ставки податку на додану вартість має лише платник, який безпосередньо надає транспортні послуги з міжнародного перевезення пасажирів та вантажів, а не експедитор.

Отже, виходячи з положень п/п. 3.1.1., п. 6.1., п/п. 7.3.1., п. 7.8. Закону про ПДВ, беручи до уваги те, що позивач під час розгляду справи зазначив, що надав всі матеріали в обґрунтування позовних вимог та, відповідно, виходячи з наявних у справі матеріалів, наданих позивачем, є вірним висновок ДПІ щодо визначення позивачу за ставкою 20% податкових зобов'язань з ПДВ за цей період у розмірі 76 143,20 грн., як-то визначено на стор. 20 Акту перевірки, оскільки позивачем не доведено зворотне, та, відповідно, є вірним висновок щодо застосування санкцій у зв'язку з цим.

Таким же чином, згідно банківських виписок за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. під час перевірки встановлено, що вартість обсягу поставок позивачем аналогічних послуг за цей період склав 549 985 грн., що не перевищує обсягу надходжень коштів за цей період, визначеного позивачем у позовній заяві.

Під час розгляду справи позивач не надав належних та допустимих доказів того, що операції, за якими ДПІ визначено податкові зобов'язання за наведений вище період, в контексті положень п/п. 6.2.4., п. 1.21., п. 1.25., 3.1.3. Закону про ПДВ належали до операцій з поставки позивачем транспортних послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом за межами державного кордону України та підлягали оподаткуванню за нульовою ставкою, тобто за іншими ніж звичайні правила.

З наявних у справі актів здачі-приймання робіт за 2009 рік, наданих позивачем, вбачається, що вони складені між резидентами України, зокрема, власне перевізником та позивачем, як експедитором.

За змістом цих актів позивач не був перевізником. Надані CMR не містять відомостей щодо позивача, як перевізника, який здійснював перевезення за межами державного кордону України на користь замовників послуг.

Отже, з урахуванням перевищення у минулих періодах граничного обсягу виручки, визначеного для платників єдиного податку, того, що позивач не відповідав критеріям статусу платника єдиного податку (спрощена система оподаткування поширюється на фізичних осіб, зокрема, обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; перехід здійснюється за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів, у т.ч. щодо яких у взаємозв'язку з вищенаведеним виникли зобов'язання у 2008 році, але не були сплачені) та враховуючи те, що позивач не реєструвався платником ПДВ у цей період, є вірним висновок ДПІ щодо визначення позивачу податкових зобов'язань з ПДВ за цей період у розмірі 109997 грн., як-то визначено на сторінках 20-21 Акту перевірки, та, відповідно, щодо застосування санкцій у зв'язку з цим.

Щодо визначення податкових зобов'язань з ПДВ за 2010 рік слід зазначити наступне.

Свідоцтво платника ПДВ № 100313292 позивач отримав 07.12.2010 року.

Згідно банківських виписок, вартість обсягу поставок аналогічних послуг за відносинами з резидентами України за 2010 рік, за висновками Акту перевірки, склала 1263300 грн., що не перевищує суми надходжень на рахунок позивача, визначеної у позовній заяві, а отже, з урахуванням перевищення обсягу виручки та того, що позивач не відповідав у минулих періодах критеріям статусу платника єдиного податку, визначеного для платників єдиного податку, є вірним висновок ДПІ щодо визначення позивачу податкових зобов'язань з ПДВ за цей період 252660 грн., як-то визначено на стор. 21 Акту перевірки, та, відповідно, висновок щодо застосування санкцій у зв'язку з цим. При цьому, як і у попередньому випадку, під час розгляду справи не надано доказів того, що операції, за якими визначено податкові зобов'язання за наведений вище період, підлягали оподаткуванню за іншими ніж звичайні правила/ставка.

Слід додати, на сторінці 10 позовної заяви позивачем визнається обов'язок сплати до бюджету суми ПДВ у розмірі 157981,80 грн. за період жовтня -грудня 2010 року з обсягу поставок на суму 789909,10 грн., яка, втім, розрахована позивачем виходячи з того, що до цього періоду він не перевищив граничного ліміту виручки для платників єдиного податку.

Щодо нарахування податкових зобов'язань за січень-березень 2011 року, слід зазначити наступне.

Як зазначається в Акті перевірки, за зазначений період позивачем були подані податкові декларації з ПДВ. Однак, перевіркою ДПІ встановлено заниження суми податкового зобов'язання у зв'язку з тим, що позивачем було застосовано пільгову ставку оподаткування «операції з поставки транспортних послуг за межами державного кордону України»(код пільги 14010118). У той же час, як зазначає ДПІ, позивач не надав до перевірки документи, які підтверджують надання послуг за межами митної території України, у зв'язку з чим застосування нульової ставки та пільги по ПДВ, ДПІ визначено безпідставним.

Фактично вартість обсягів поставки послуг з організації перевезень вантажів у січні -березні 2011 склали 628 586,20 грн., що не перевищує суми надходжень коштів за цей період, визначеної позивачем у позовній заяві. Відповідно, за висновком ДПІ, податкові зобов'язання склали 125 715,80 грн., у той же час - за даними декларацій - 29833 грн. Обсяги придбання згідно даних декларацій, як зазначено в Акті перевірки, склали 93747 грн., відповідно податковий кредит складає 18750 грн., що дорівнює і даним декларацій. З урахуванням наведеного ДПІ зазначає про заниження податку в цей період у сумі 95882,80 грн.

Щодо наведеного позивач зазначає, що ним частково здійснювались операції, що оподатковуються за нульовою ставкою (за межами митного кордону України). ПДВ з послуг, що надавались на території України, сплачувались ним в повному обсязі.

У той же час, як і у попередніх епізодах, під час розгляду справи не надано доказів того, що операції, за якими ДПІ визначено податкові зобов'язання за наведений вище період, підлягали оподаткуванню за нульовою ставкою, тобто за іншими ніж звичайні правила/ставка. Як вбачається з матеріалів справи та наданих позивачем CMR, вони не містять відомостей щодо позивача, як перевізника, який здійснював перевезення за межами державного кордону України на користь замовників послуг.

Відтак, з урахуванням положень статей 185, 186 (п/п. «ж»п. 186.3; п. 186.4.), 187, 188, 193, 195.1.3, 200.1, ПК України, висновки ДПІ за цим епізодом є законними та обґрунтованими.

Беручи до уваги наведене в сукупності та враховуючи те, що під час розгляду справи позивач зазначив, що надав всі документи в обґрунтування позову, суд не вбачає підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 20.09.2011 р. № 0001961705.

Щодо обставин, покладених в основу податкового повідомлення-рішення № 0001981705, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів найманих працівників»на 125430 грн. за основним платежем та на 31002,25 грн. за штрафними санкціями, перевіркою встановлено, що позивач в період з 01.04.2008 р. по 31.03.2011 р. здійснював діяльність у сфері організації перевезень.

Відповідно до товарно-транспортних накладних, перевезення здійснювали водії-експедитори, перелік яких зазначений на стор. 16 - 17 Акту перевірки, з якими,як зазначено в Акті перевірки, позивач не укладав трудових договорів. За результатами перевірки банківських виписок перевіркою встановлено, що в період з 01.04.2008 р. по 31.03.2011 р. позивачем було отримано з розрахункового рахунку готівкові кошти на виплати, пов'язані з оплатою праці та стипендій в сумі 836200 грн.

Враховуючи наведене та з посиланням на п. 1.15, п/п. 8.1.1., 8.1.2., п. 17.1. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ДПІ приходить до висновку, що позивач є податковим агентом та повинен утримувати податок. У зв'язку з цим, застосувавши ставку 15% ДПІ нарахувало позивачу до сплати податок у розмірі 125430 грн.

В контексті наведеного, слід зазначити, що згідно з п.1.2. зазначеного Закону, дохід, це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь. Згідно з п.4.1. зазначеного Закону загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. Відповідно до п. 2.1. Закону, платником податку є, зокрема, резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи. Відповідно до п. 1.15. цього Закону, податковий агент, це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам. Згідно з п/п. 8.1.1. зазначеного Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Відповідно до п. 17.1. зазначеного Закону, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

З аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що умовою покладання на позивача функцій податкового агента є доведеність факту виплати отриманих позивачем в банку коштів водіям, визначеним ДПІ в акті перевірки та в товарно-транспортних накладних.

В контексті наведеного, під час розгляду справи ДПІ документально не доведено належними та допустимими доказами фактів виплати позивачем коштів, які отримані у банку, зазначеним в акті перевірки та ТТН водіям. Як зазначено в акті перевірки, фактів укладання трудових угод із зазначеними особами під час перевірки не встановлено. Акт перевірки в окремих випадках не містить навіть повних відомостей щодо осіб, яким, як вважає ДПІ, позивачем сплачено дохід. Під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про виплату позивачем зазначеним особам винагороди за трудовими договорами, а отже спірне рішення, яке ґрунтується на наведених вище висновках акту перевірки, не може вважатися законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу положень ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене в сукупності, виходячи із встановлених судом обставин та наведених вище положень законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме - про визнання протиправним та скасування повідомлення-рішення від 20.09.2011 р. № 0001981705, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів найманих працівників»та застосовано штрафну санкцію.

У той же час, в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування від 20.09.2011 р. № 0001971705, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності», суд приходить до висновку, як зазначено вище, про відмову у задоволенні позову, оскільки зазначене рішення в силу закону є відкликаним та, відповідно, не є чинним та, відповідно, не покладає на позивача обов'язків із сплати податків та створює для позивача будь-яких негативних наслідків. При цьому, судом враховується, що нове рішення, прийняте за результатами оскарження першого (вищенаведеного) рішення у процедурі досудового оскарження, не є предметом оскарження у даній справі.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 20.09.2011 р. № 0001961705, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість», як зазначено вище, суд вважає зазначене рішення законним та обґрунтованим, вірним по суті, а отже підстав для його скасування не має та у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Керуючись вимогами статей 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к. НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі міста Києва від 20.09.2011 р. № 0001981705.

У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А.Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 15.10.2012 р.