Постанова № 26414832, 16.08.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2012 р. Справа № 2а/0470/8202/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Озерянської С.І.

при секретарі Мізері А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРММЕТПЛАСТ»до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби та просило визнати протиправними дії відповідача щодо коригування показників податкової звітності ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» за лютий-березень 2012 року, яке відбулось на підставі акту перевірки № 256/226/37055689 від 16 липня 2012 року, в тому числі дії з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» у податкових деклараціях з податку на додану вартість за лютий, березень 2012 року, а також зобов'язати відповідача відновити показники податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» за лютий, березень 2012 року, в тому числі зобов'язати відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» включило до податкової декларацій з податку на додану вартість за лютий, березень 2012 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем після проведення перевірки діяльності ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» було складено акт № 256/226/37055689 від 16 липня 2012 року, у якому визнано нікчемними договори, які укладались між позивачем та його контрагентами. Позивач зазначає, що відсутність інформації у податкового органу стосовно наявності виробничих та складських потужностей у позивача в жодному разі не свідчить про їх фактичну відсутність. Надаючи оцінку господарським правовідносинам позивача, податковий орган виходе тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення таких правочинів недійсними переходить до надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

В судове засідання представник позивача не з'явився, надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, вивчивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, вважає необхідним задовольнити даний адміністративний позов з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби було складено Акт № 256/226/37055689 від 16 липня 2012 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАРММЕТПЛАСТ» (код ЄДРПОУ 37055689) з питань дотримання вимог податкового законодавства України при формуванні податкового кредиту та податкових зобов'язань за період лютий,березень 2012 року».

У вищевказаному акті зазначено, що позаплановою невиїзною документальною перевіркою встановлено порушення:

1) ч. 1 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Господарського кодексу України в частині встановлення «нереальності» здійснення господарських операцій між ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» з контрагентами постачальниками та покупцями за лютий, березень 2012 року;

2) п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ.

Також у акті вказано, що з урахуванням вимог «Методичних рекомендацій (орієнтовний алгоритм дій) органів державної податкової служби ...» наведених листом ДПА України від 03.02.09 №2012/7/10-1017 та згідно п. 1.7 розділу 1 Алгоритму відпрацювання доведених переліків ризикових суб'єктів господарювання (додаток 7.1 до Наказу ДПА України № 475 ДСК від 08.08.11р.), матеріали перевірки Дніпропетровської МДПІ у Дніпропетровській області по підприємству ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» з питань здійснення фінансово-господарських операцій, формування податкового кредиту та податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період лютий, березень 2012 року підлягають направленню до ДПІ, на обліку яких знаходяться контрагенти-покупці, для здійснення відповідних заходів згідно вимог чинного законодавства України.

Аналізуючи спірні правовідносини судом було встановлено, що ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» було укладено договір оренди нежилого приміщення № 10 від 01 жовтня 2011 року з ФОП ОСОБА_1, за умовами якого позивачем орендовано складські приміщення за адресою: АДРЕСА_1, а також договір оренди приміщення від 21 березня 2011 року з фізичною особою ОСОБА_2, відповідно до умов якою позивачем орендовано офісне приміщення за адресою: АДРЕСА_2.

Зі змісту ст. 75 Податкового кодексу України вбачається, що органи державної податкової служби мають право проводити документальну позапланову невиїзну перевірку: предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, та яка проводиться на підставі податкових декларацій, фінансової та іншої звітності, первинних документів, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації; яка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом; яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки передбачені ст. 79 Податкового кодексу України. Так, згідно з п. 79.1 цієї статті документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.ст. 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Таким чином, відповідач в силу вказаних норм права зобов'язаний був надіслати позивачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення.

Доказів направлення на адресу позивача вказаного наказу та повідомлення суду не було надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що позивач у зв'язку з неналежним повідомлення про проведення перевірки був позбавлений можливості надати первинні документи на підтвердження здійснення відповідних господарських операцій.

Проте, суд зазначає, що відповідачем було порушено встановлений законом порядок проведення перевірки позивача, навіть з урахуванням обставин щодо неможливості проведення виїзної позапланової перевірки ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ».

Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Щодо висновків податкового органу про відсутність у позивача документально підтверджених відомостей щодо транспортування товару, то суд приходить до наступних висновків.

Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом відповідно до ст. 11 Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», повинен виписувати замовник (вантажовідправник). Крім того Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Відповідальність за недостовірність даних, наведених у товарно-транспортних накладних, несуть особи, які склали та підписали ці документи. Позивач не мав будь-якої змоги перевірити дані, зазначені у товарно-транспортних накладних на предмет їх достовірності чи недостовірності. При цьому, неправильне оформлення товарно-транспортних накладних виписаних контрагентом позивача по договірним відносинам з третьою особою не можуть бути підтвердженням безтоварності операцій.

Дана правова позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду від 31 березня 2011 року по справі № К-41505/10.

Податковим органом в акті зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених позивачем. Вказаний висновок ґрунтується на тому, що в ході перевірки не було підтверджено наявність поставок товарів від підприємств-постачальників, які були реалізовані підприємствам-покупцям у періоді січня 2012 року, що на думку відповідача свідчить про те, що правочини між ПП «ФАРММЕТПЛАСТ» та підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Відсутність факту придбання товарів, або в разі якщо придбані товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину. Так правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Разом з тим висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 Цивільного кодексу України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Крім того, у відповідності до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку, яка полягає в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, застосуванню підлягає закон, який трактується на користь платника податку.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податковою кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Відповідна правова позиція відображена у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11.

Відповідач зробивши висновок про нікчемність правочинів не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Посилаючись на відсутність первинних документів, відповідач не враховував неповідомлення позивача про проведення перевірки.

Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З аналізу статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та статті 20 Податкового кодексу України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Крім того вказана перевірка була проведена з порушенням норм чинного законодавства, а зроблені висновки не ґрунтуються на фактичних доказах.

Отже, законом не передбачена можливість визначення контролюючою установою, в даному випадку це є Дніпропетровська міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби, правочину нікчемним під час проведення перевірки суб'єкта господарювання на підставі припущень, що відповідні господарські операції проведені з певними контрагентами було здійснено без наміру створення правових наслідків. Адже, в окремому випадку, факт недійсності правочину може бути встановлено рішенням суду. Так, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому фіктивним правочином є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

Відповідачем в Акті перевірки не зазначено, яким чином податковий кредит позивача, сформований за операціями з контрагентами в розрізі кожного з них, співвідноситься з податковим кредитом контрагентів, а лише зазначено, що під час перевірки достовірності та правомірності віднесення сум податку на додану вартість згідно даних АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено відхилення між сумами податку на додану вартість задекларованими ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» та сумами податку на додану вартість, задекларованими контрагентами, що свідчить про факт не відображення контрагентами податкового кредиту/податкових зобов'язань та, як наслідок, не виконання ними своїх податкових зобов'язань перед бюджетом - не сплати податків.

В ході проведення перевірки ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» до державних податкових інспекцій, на обліку в яких, згідно бази даних АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», перебувають контрагенти, направлено запити для проведення зустрічних звірок.

Оскільки на момент проведення перевірки відповіді не отримано, можна стверджувати про те, що відповідачем зроблені хибні висновки про нікчемність договорів між позивачем та контрагентами

Позивач не міг володіти інформацією щодо контрагентів (постачальників) наступних ланок та не мав реальної можливості одержати таку інформацію, у зв'язку з тим, що ні відповідно до вимог чинного законодавства, ні відповідно до умов укладених між позивачем та контрагентами договорів, останні не зобов'язані погоджувати своїх постачальників з позивачем, чи принаймні інформувати позивача про закупівлю у них товарів.

Частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Проаналізувавши первинну документацію ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ», а саме податкові накладні, рахунки-фактури, довіреності, видаткові накладні, рахунки на оплату, прибуткові касові ордери, суд приходить до висновку, що дії Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо коригування показників звітності позивача за лютий-березень 2012 року, яке відбулось на підставі акту перевірки № 256/226/37055689 від 16 липня 2012 року, в тому числі дії з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» у податкових деклараціях з податку на додану вартість за лютий, березень 2012 року є протиправними, а висновки не підтверджуються фактичними обставинами.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача відновити показники податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» за лютий, березень 2012 року, в тому числі зобов'язати відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ТОВ «ФАРММЕТПЛАСТ» включило до податкової декларацій з податку на додану вартість за лютий, березень 2012 року.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 86, 94, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРММЕТПЛАСТ» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо коригування показників податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРММЕТПЛАСТ» (код ЄДРПОУ 37055689) за лютий-березень 2012 року, яке відбулось на підставі акту перевірки № 256/226/37055689 від 16 липня 2012 року, в тому числі дії з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРММЕТПЛАСТ» (код ЄДРПОУ 37055689) у податкових деклараціях з податку на додану вартість за лютий, березень 2012 року.

Зобов'язати Дніпропетровську міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби відновити показники податкової звітності з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРММЕТПЛАСТ» (код ЄДРПОУ 37055689) за лютий, березень 2012 року, в тому числі зобов'язати відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАРММЕТПЛАСТ» (код ЄДРПОУ 37055689) включило до податкової декларацій з податку на додану вартість за лютий, березень 2012 року

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРММЕТПЛАСТ» (код ЄДРПОУ 37055689) судові витрати у сумі 32,19 грн. (тридцять дві гривні 19 копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі, якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська