Постанова № 26412404, 08.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 жовтня 2012 року 10:00 № 2а-11712/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Дочірнього підприємства “ЛК-Металургія” Акціонерного товариства “Завод “Ленінська кузня”

до

Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27 серпня 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Дочірнє підприємство “ЛК-Металургія” Акціонерного товариства “Завод “Ленінська кузня” (далі по тексту –позивач, ДП “ЛК-Мет”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 березня 2012 року №0000102250.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-11712/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 10 вересня 2012 року.

10 вересня 2012 року в судове засідання не прибули представники сторін у зв’язку з чим розгляд справи відкладено на 24 вересня 2012 року.

У судовому засіданні 24 вересня 2012 року оголошено перерву до 27 вересня 2012 року з метою надання додаткових доказів.

В судовому засіданні 27 вересня 2012 року сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 15 березня 2012 року №0000102250 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ДП “ЛК-Мет” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 144 306,00 грн., у тому числі за основним платежем на –144 306,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 27 лютого 2012 року №20/22-10/24371818 “Про результати виїзної позапланової документальної перевірки ДП “ЛК-Металургія” АТ “Завод “Ленінська кузня” (код ЄДРПОУ 24371818) з питань правильності нарахування та своєчасності податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ “Інтермет-ВС” (код ЄДРПОУ 34319203) за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р.” (далі по тексту –Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за січень 2011 року на загальну 144 306,00 грн.

Зазначені порушення в Акті перевірки обґрунтовані наступним: за даними ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва контрагент позивача - ТОВ “Інтермет-ВС” сформував податковий кредит за січень 2011 року по взаємовідносинам з підприємствами, що мають ознаки фіктивності; ТОВ “Інтермет-ВС” не надало на перевірку документів щодо правомірності формування податкових зобов’язань за січень 2011 року; ТОВ “Інтермет-ВС” не мало необхідних умов для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, на думку відповідача, правочини між ДП “ЛК-Мет” та ТОВ “Інтермет-ВС” укладені без мети настання реальних наслідків та є нікчемними, а формування податкового кредиту з податку на додану вартість за такими правочинами є неправомірним.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, мотивуючи позовні вимоги наступним: на момент здійснення господарських операцій контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість; податковий кредит підтверджений відповідним первинними документами та належним чином оформленими податковими накладними; придбані товари використані у власній господарській діяльності позивача; висновки Акта перевірки про нікчемність укладених правочинів не підтверджуються жодними доказами.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ДП “ЛК-Мет”, виходячи з наступних мотивів.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ДП “ЛК-Мет” та ТОВ “Інтермет-ВС”, обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як підтверджують матеріали справи, 10 січня 2011 року між ДП “ЛК-Мет” (покупець) та ТОВ “Інтермет-ВС” (продавець) укладено договір поставки товару №01/10-1, відповідно до якого продавець зобов’язується поставити. А покупець прийняти і оплатити товар на умовах цього договору по погоджених сторонами додаткових угодах, специфікаціях і/або додатках.

Згідно зі специфікацією від 10 січня 2011 року та видатковими накладними, що датовані січнем 2011 року, ТОВ “Інтермет-ВС” поставило позивачу листи, феросиліцій ФС-45, феромарганець ФМн-78 на загальну суму 865 837,20 грн.

Придбаний товар відвантажувався на складі продавця за адресою: м. Бориспіль, вул. Глібова, 7 та перевезено на склад покупця за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 107, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.

ТОВ “Інтермет-ВС” виписало на адресу позивача податкові накладні, датовані січнем, на загальну суму 865 837,20 грн., у тому числі податок на додану вартість –144 306,20 грн.

Оплата за поставлений товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують виписки банку, копії яких долучено до матеріалів справи.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит –це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року відобразив, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Інтермет-ВС”, у зв’язку з придбанням товару.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ “Інтермет-ВС” - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки металопрокату та питання використання його у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що основним видом діяльності ДП “ЛК-Мет” є виконання робіт по виготовленню литва загально промислового та іншого призначення, нестандартного обладнання, у тому числі сталевого листа з вуглецевих та легованих сталей; чавунного листва з сірого чавуну; кольорова литва з бронзи, латуні, цинкованих та інших сплавів; реалізація ділових відходів металургійного виробництва; основною продукцією, яку виготовляє підприємство є комплектуючі до залізничних вагонів, яка виготовляється на замовлення вагонобудівельних та вагоноремонтних заводів.

Позивач орендує ливарні цехи у Акціонерного товариства “Ленінська кузня” згідно договорів оренди та володіє власними виробничими потужностями для здійснення основного виду діяльності.

ТОВ “Інтермет-ВС” на момент здійснення спірних операцій мало ліцензію Міністерства промислової політики України серії АВ №188840 на заготівлю, переробку металобрухту кольорових металів.

Матеріали справи підтверджують, що придбаний у ТОВ “Інтермет-ВС” металопрокат використаний при виробництві сталі, вироби з якої у подальшому реалізовано третім особам - ТОВ “Крюківський вагонобудівний завод”, ТОВ “Укрзалізничпром” тощо.

На підтвердження використання придбаного товару у межах господарської діяльності позивач надав до суду копії господарських договорів на поставку продукції, видаткових накладних, податкових накладних, довіреностей на отримання товару, банківських виписок, договору перевезення, документів складського обліку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ “Інтермет-ВС” здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що ТОВ “Інтермет-ВС” не мало можливості на виконання господарських зобов’язань по поставці товару та доказів відсутності фактичних дій ТОВ “Інтермет-ВС”, спрямованих на виконання взятих зобов’язань, відповідачем до суду не надано.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність укладених правочинів, суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного між позивачем та ТОВ “Інтермет-ВС”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ “Інтермет-ВС” було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Суд звертає увагу, що можливі порушення податкового законодавства підприємствами по ланцюгу постачання не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ДП “ЛК-Мет” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ “Інтермет-ВС”, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 15 березня 2012 року №0000102250 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Подільському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ДП “ЛК-Мет” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Дочірнього підприємства “ЛК-Металургія” Акціонерного товариства “Завод “Ленінська кузня” задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 15 березня 2012 року №0000102250.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов’язаннями Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби на користь Дочірнього підприємства “ЛК-Металургія” Акціонерного товариства “Завод “Ленінська кузня” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 443,06 грн. (одна тисяча чотириста сорок три гривні шість копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко