Постанова № 26411624, 01.10.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2012 р. м. Львів № 2а-3629/12/1370

17 год. 08 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Задорожної М.М., представника позивача Гордієнко О.Ю., представника відповідача Кельбас Р.А., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів»до державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів» (далі - ТзОВ «Фіакр-Львів») звернулося до державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.04.2012 року № 0001212320, № 0001222320, № 0001232320.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі операції позивача з ТзОВ «Укроіл» є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зокрема, зазначив, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки № 75/23-2/03114848 від 03.04.2012 року щодо заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентом не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач звертає увагу суду та той факт, що в акті перевірки ТзОВ «Фіакр-Львів»нічого не зазначено про результати перевірки його взаємовідносин з ТзОВ «Укроіл», натомість зроблено висновок про те, що господарські операції між ними фактично не відбулись. Позивач вважає таку позицію недопустимою, на його переконання податковий орган не надав належної правової оцінки його правовідносинам з названим підприємством, не дослідив первинних документів за наслідками господарської діяльності і внаслідок помилкового розуміння норм цивільного законодавства дійшов до нічим не обґрунтованих висновків про заниження податку на додану вартість та податку на прибуток. На підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «Укроіл»представник позивача надав усі первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, а також додаткові письмові пояснення на обґрунтування позовних вимог. Відтак оскаржувані податкові повідомлення -рішення підлягають скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримав, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач заперечив позовні вимоги з підстав викладених у письмових запереченнях поданих в судовому засіданні 08.08.2012 року та усних поясненнях, наданих в судових засіданнях. Зазначив, що податковий орган діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства та правомірно встановив порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України з підстав безтоварності операцій з контрагентом ТзОВ «Укроіл». Свої заперечення обґрунтовує тим, що відносини позивача з його контрагентом не носять реального характеру і не породжують право позивача на включення сум як до валових витрат так і до податкового кредиту. В процесі проведення перевірки встановлено, що позивачем безпідставно віднесено до валових витрат та сформовано податковий кредит із витрат по вартості палива придбаного у ТОВ «Укроіл», оскільки такі поставки не оформлені товарно-транспортними накладними за формою №1-ТТН. Представник відповідача позовні вимоги заперечив повністю, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ТзОВ «Фіакр-Львів»утворено шляхом перетворення і є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Фіакр», є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 17932575 від 09.07.1997 року та Свідоцтвом № 200004452 від 12.10.2011 року. Згідно довідки АА № 501581 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України позивач здійснює діяльність по перевезенню автомобільним транспортом, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, роздрібна торгівля деталями та приладами, інші види оптової торгівлі.

В позивача наявна ліцензія № 586973 серія АГ, яка надає право займатися такими видами господарської діяльності як надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом (а.с.74 том ІІ).

З 21.05.1996 року за № 00503984 ТзОВ «Фіакр-Львів» перебуває на обліку в ДПІ у Франківському районі м. Львова.

Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Фіакр-Львів»з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, про що складено акт за № 75/23-2/03114848 від 03.04.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Фіакр-Львів»вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97-ВР, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 76659,00 грн. в тому числі за 4-й квартал 2010 року на суму 32563,00 грн., а за 1-й кв.2011 року на суму 44096,00 грн. та пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, пп.14.1.181 п.14.1 п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року занижено податок на додану вартість всього на суму 61327,00 грн., а саме за грудень 2010 року на суму 26051,00 грн.; січень 2011 року на суму 6508,00 грн.; лютий 2011 року на суму 6823,00 грн.; березень 2011 року на суму 21945,00 грн.

За результатами розгляду акта перевірки від 03.04.2012 року ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби винесено податкові повідомленні-рішення від 18.04.2012 року:

№ 0001212320 - яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 84800,75 грн. в тому числі за основним платежем в сумі 76659,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 8141,75 грн.;

№ 0001222320 - яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача по податку на додану вартість в сумі 45895,75 грн. в тому числі 39382,00 грн. за основним платежем та 6513,75 грн. за штрафними санкціями;

№ 0001232320 - яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2012 р. на 21945,00 грн.

Позивач не погоджуючись з висновком посадових осіб державної податкової служби та з прийнятими податковими повідомленням -рішенням, оскаржив останні в судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами ( п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 5.1. статті 5 цього ж Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Закріплені у пп. 11.2.1 ст. 11 згаданого вище Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»правила ведення податкового обліку з податку на прибуток підприємства передбачають, що валові витрати можуть підтверджуватись документом, який підтверджує списання грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг), або їх придбання за готівкові кошти, або документом, який підтверджує оприбуткування товарів чи фактичне отримання результатів робіт (послуг).

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був вище згаданий Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) № 168/97-ВР.

Пункт 1.7 ст.1 даного Закону зазначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд вважає, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (набув чинності з 1.01.2011 року) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі ПК України ) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Щодо господарських правовідносин ТзОВ «Фіакр-Львів»з ТзОВ «Укроіл»та визначення податку на прибуток і податку на додану вартість за період який перевірявся, суд зазначає наступне:

Позивач за перевірений період сформував податковий кредит в сумі 61327,42 грн. За даними перевірки податковий кредит сформований за результатами господарських операцій за податковими накладними виданими: ТзОВ «Укроіл». Копії податкових накладних та докази їх включення до реєстру постачальником додано до справи.

ТзОВ «Укроіл»зареєстровано 21.10.2009 року, у відповідності до довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м.Києві товариство здійснює такі види господарської діяльності: оптова торгівля паливом, роздрібна торгівля пальним, посередництво в торгівлі паливом та інші види діяльності. Контрагент позивача на момент вчинення правочинів та їх виконання був зареєстрованим у якості платника ПДВ, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість № 100253608. Як свідчать пояснення відповідача, сплата ПДВ у складі ціни товару ним не оспорюється.

Як з'ясовано у засіданнях суду ТзОВ «Фіакр-Львів»має у власності резервуари для зберігання пального та бензоколонку, які використовує для заправки паливом власного автотранспорту який використовує для здійснення пасажирських перевезень.

Позивач ( далі - покупець) та ТзОВ «Укроіл» ( далі - постачальник) уклали договір поставки нафтопродуктів № ДГВП-66/Л від 01.12.2010 року. Згідно предмету договору постачальник зобов'язується передавати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити нафтопродукти, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних, документах на товар, які оформляються на кожну окрему партію товару. Даний договір було укладено строком до 31.12.2010 року та Угодою №1 про зміни та доповнення від 31.12.2010 року продовжено термін дії договору № ДГВП-66/Л від 01.12.2010 року до 31.12.2011 року (а.с.65-70 том І).

Згідно з п.2.2 Договору №ДГВП-66/Л від 01.12.2010 р. постачання нафтопродуктів здійснюється в пункт призначення, вказаний покупцем, транспортом і за рахунок постачальника.

Доставку дизпалива на склад позивача здійснювало ТзОВ фірма «ТОТ»на підставі Договору на перевезення № 040118 від 04.01.2011 року укладеним із ТзОВ «Укроіл», за яким перевізник зобов'язується здійснити перевезення за вказівкою ТзОВ «Укроіл»(у письмовій або усній формі) (а.с. 120 том ІІ) .

Пальне, яке поставлялося ТзОВ «Фіакр-Львів», зберігалося ТзОВ фірма «ТОТ»та МП «Руно»і поставлялося за вказівкою ТзОВ «Укроіл» на підставі договорів на зберігання № 10/01.01/2 від 01.01.2010 року та №3 від 16.04.2010 року. За наведеними договорами на зберігання нафтопродукції, зберігач приймає, зберігає та видає нафтопродукти за вказівкою ТзОВ «Укроіл».

Крім того, в матеріалах справи міститься інформаційна довідка з реєстру прав власності на нерухоме майно та лист ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», які свідчать про те, що за ТзОВ «Фірма ТОТ»зареєстроване нерухоме майно у с. Великі Новосілки»Мостиського району Львівської області (а.с. 171-172 том ІІ).

Доказом на виконання Договору поставки нафтопродуктів № ДГВП-66/Л від 01.12.2010 року слугують наявні первинні документи оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства в тому числі і договір; накладні (ТТН) ТзОВ «Фірма ТОТ»та МП «Руно»на доставку дизпалива з їх складу; видаткові накладні ТзОВ «Укроіл»; податкові накладні; платіжні доручення, що підтверджують проведення безготівкових розрахунків за поставлене дизпаливо; витяг із журналу реєстрації виданих довіреностей на отримання палива. Розрахунок позивача з контрагентом відбувся і про що свідчать платіжні доручення наявні в матеріалах справи.

Факти реального придбання та використання дизпалива доводяться документами, які підтверджують оприбуткування дизпалива (відповідні приймальні акти) та його видачі для заправки автобусів. Факти відпуску дизпалива водіям підтверджуються відомостями обліку видачі дизельного пального за підписами водіїв автобусів. В свою чергу шляховими листами підтверджується і факти використання дизпалива для здійснення пасажирських перевезень, жодних зауважень з цього приводу, при проведенні перевірки, ревізори відповідача не мали.

Що ж стосується зауважень відповідача щодо форми товарно-транспортної накладної, суд зазначає наступне:

Пункт перший Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, і організаціях України», затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 р. за № 805/15496 зазначає, що її вимоги є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Як вбачається із довідки АА № 501581 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та ліцензії № 586973 серія АГ, статуту товариства, ТзОВ «Фіакр-Львів» не здійснює жодного із перерахованих видів діяльності, тому не зобов'язане виконувати вимоги цієї Інструкції. Оскільки позивач є лише споживачем нафтопродуктів, а саме: придбаває паливно-мастильні матеріали для виконання пасажирських перевезень власним автотранспортом, тому здійснює придбання, оприбуткування, списання палива за документами, які відповідають загальним вимогам, що ставляться до первинних документів.

Окрім того, відповідно до договору № 040118 від 04.01.2011 року постачальник позивача не здійснював поставку нафтопродуктів самостійно. ТзОВ фірма «ТОТ» доставляло товар, а позивач оформляв приймання-передачу палива за транспортними накладними, які були надані ТзОВ «Фірма ТОТ», у свою чергу накладну на відпуск та податкову накладну видавав постачальник ТзОВ «Укроіл», згідно договору поставки нафтопродуктів, який і був власником пального.

Пункт 10 Інструкції, регулює порядок приймання і відпуску нафтопродуктів на автозаправних станціях. Позивач, стверджував що не має автозаправної станції, а лише має, як основний засіб бензоколонку та ємність для зберігання нафтопродукції, яку використовується для власних потреб.

Таким чином, позивач документально підтвердив реальність вчинення господарських операцій з придбання дизпалива та зв'язок між такими операціями та його господарською діяльністю.

Спростовуючи висновки акта перевірки позивач представив суду копії первинних документів, що підтверджують факти отримання та його використання у власній господарській діяльності.

Наведене свідчить про неврахування відповідачем при перевірці даних податкового обліку позивача та наявних первинних документів.

Пунктом 10.1. Наказу ДПАУ № 1002 від 24.12.2010 року «Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Порядку його ведення»зазначено, що придбання або виготовлення товарів/послуг та придбання (будівництво, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи) на митній території України відображається на підставі податкових накладних, розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, а також інших подібних документів.

Отже, виходячи із приписів вищевказаних норм Закону № 168/97-ВР, ПК України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платником податків-покупцем. Лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку-покупця, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, безспірно позбавляють покупця права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція -це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 ПК України).

ПК України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Вищенаведене спростовує твердження відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із платником податків ТзОВ «Укроіл»за період грудень 2010 року по березень 2011року.

Судом встановлено, що усі податкові накладні отримані позивачем від ТзОВ «Укроіл»оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства і містять необхідні реквізити, передбачені ПК України.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представника відповідача, підставами донарахування сум податку на прибуток та податку на додану вартість стали первинні документи виписані ТОВ «Укроіл»на адресу позивача, на підставі вчинених нікчемних правочинів. Така позиція сформована на підставі посилань на матеріали проведених податковими органами перевірок зазначеного контрагента без урахуванням обставин його складення

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявної у позивача податкової накладної. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарських операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акта перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів укладених позивачем з ТзОВ «Укроіл».

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», щоб вважати правочин нікчемним необхідні виключно законом передбачені для цього підстави, але й встановлення цього факту не входить до компетенції органу ДПС.

Суд констатує, що доводи відповідача на обґрунтування висновків про заниження податку на прибуток та заниження податку на додану вартість в контексті правовідносин позивача з ТзОВ «Укроіл»зводяться до суб'єктивного твердження про економічну недоцільність укладення договорів. Будь-яких доказів, які б свідчили про необґрунтованість формування валових витрат та податкового кредиту за охоплений перевіркою період по відносинах ТзОВ «Укроіл»відповідач не надав і не назвав. Тому суд дійшов висновку про безпідставність та надуманість висновків органу державної податкової служби, докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятого податкових повідомленнях-рішеннях суду не надано.

Тому податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 18.04.2012 року № 0001212320, № 0001222320, № 0001232320 не відповідають критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняті необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України суд приходить до висновку, що такі податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 18.04.2012 року № 0001212320.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 18.04.2012 року № 0001222320.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 18.04.2012 року № 0001232320.

Стягнути з державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів» (м. Львів, вул. Федьковича, 34 б, код ЄДРПОУ 03114848) 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. сплаченого судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2012 року.

Суддя Сподарик Н.І.