Ухвала суду № 26407172, 04.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2012 р.Справа № 2а-7677/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012р. по справі № 2а-7677/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових "Співдружність"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання податкових повідомлень - рішень протиправними та скасування,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив суд визнати протиправними податкові повідомлення-рішення №0000022303 та №0000032302 від 23.01.12 р., що були винесені Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова та скасувати їх.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 р. позов товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність» було задоволено в повному обсязі та визнано протиправними податкові повідомлення-рішення №0000022303 та №0000032302 від 23.01.12 р., що були винесені Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова та скасувати їх.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, позивачем надана заява про розгляд справи в письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України колегія судів розглядає справу за відсутністю сторін та згідно з ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність»зареєстровано як юридична особа та перебуває на обліку як платник податків у Державній податковій інспекції у Дзержинському районі міста Харкова, є платником ПДВ.

ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність»з питань перевірки відносин з платником податків ТОВ «Будівництво Пан-Україна»за період 01.042011 року по 30.09.2011 року, за результатами якої був складений Акт перевірки № 5/2302/33290880 від 04.01.12 (а.с. 7-20).

Відповідно до висновків Акту перевірки № 5/2302/33290880 від 04.01.12, відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат у ІІ кварталі всього у сумі 712500 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року на суму 163875 грн.; п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за липень 2011 року на загальну суму 142500 грн. (а.с. 20)

На підставі Акту перевірки № 5/2302/33290880 від 04.01.12 Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова з посиланням на встановлені перевіркою порушення, було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000022302 від 23.01.12р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 163875 грн. (а.с. 5), а також податкове повідомлення-рішення № 0000032302 від 23.01.12р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 178125 грн., з яких: 142500 грн. за основним платежем, та 35625,0 грн. за штрафними санкціями. (а.с. 6)

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку шляхом подання скарги до Державної податкової служби у Харківській області, Державної податкової служби України. Вказані скарги були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивачем правомірно було віднесено до складу витрат суми витрат, сплачені у складі вартості робіт, отриманих від ТОВ «Будівництво Пан-Україна», а також правомірно було віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суми ПДВ сплачені у складі вартості робіт, отриманих від ТОВ «Будівництво Пан-Україна»

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки № 5/2302/33290880 від 04.01.12 р., підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували викладені в акті перевірки висновки відповідача про нереальність угод, укладених позивачем та ТОВ «Будівництво Пан-Україна»(а.с. 7-20).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між ТОВ «Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність»(генпідрядник) та ЗАО «Пологівський МЕЗ»(замовник) був укладений Договір генерального підряду № 05/05 від 23.05.11, відповідно до умов якого генпідрядник приймав на себе зобов'язання виконувати будівельно-монтажні роботи з монтажу бака для зберігання масла, ємністю 3000 куб.м., в наступних обсягах: демонтажні роботи з перенесення сходів, перехідних містків та маслопроводів, пов'язаних з встановленням в МБХ нового баку, демонтаж баку № 2, ємністю 1000 куб.м., виготовлення та монтаж баку ємністю 3000 куб.м. (а.с. 103-109).

Вартість та склад робіт було узгоджено сторонами шляхом підписання кошторисної документації. (а.с. 84-102)

З метою виконання вказаного вище договору позивачем було укладено з ТОВ «Будівництво Пан-Україна»(підрядник) договір підряду № 23-06 БМ від 23.06.11, відповідно до умов якого підрядник зобов'язувався виконати будівельно-монтажні роботи з монтажу баку металевого ємкістю 3000 куб.м. (а.с. 39-43) Вартість вказаних робіт була узгоджена сторонами шляхом підписання кошторису. (а.с. 119)

Судом першої інстанції було досліджено проектну документацію у відповідності до якої вказані роботи виконувались (а.с. 133-134).

Вказані роботи були в повному обсязі виконані підрядником, що підтверджується актом виконаних робіт. (а.с. 44-53) Вартість вказаних робіт була сплачена позивачем підряднику в повному обсязі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Будівництво Пан-Україна», що підтверджується випискою з розрахункового рахунку, відкритого в установі банку та копіями платіжних доручень. (а.с. 78-80, 112-117).

Вищезазначені документи також були досліджені судом першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що податкові накладні № 15 від 06.07.11, № 93 від 26.07.11, № 103 від 27.07.11, отримані позивачем від ТОВ «Будівництво Пан-Україна»за своєю формою та змістом в повному обсязі відповідають вимогам чинного законодавства України. (а.с. 54-56)

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

Факт реєстрації контрагента позивача платником податку на додану вартість, а також той факт, що вказане підприємство - ТОВ «Будівництво Пан-Україна»на момент складання на адресу позивача податкових накладних було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість, в акті перевірки, та матеріалами справи не спростовується.

Судом першої інстанції встановлено, що не було спростовано і у суді апеляційної інстанції та відображено було в акті перевірки, що ТОВ «Будівництво Пан-Україна» на момент здійснення господарських операцій, висновок про нереальність яких став підставою для винесення ДПІ оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, перебувало зареєстрованим у встановленому порядку як юридична особа.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.5. 1 п. 138.5 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з п. 139 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог п.п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.5.1 п. 138. 5 ст. 138, п. 139.1 ст. 139, п. 192.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якої знаходяться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012р. по справі № 2а-7677/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.