Рішення № 26403191, 03.10.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-62/10358-2012 03.10.12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру», м.Київ, ЄДРПОУ 36413692

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпос», м.Київ, ЄДРПОУ 34629821

про стягнення 92532,53 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Рубашка А.С. -по дов.

від відповідача: не з'явився

Згідно із ст.77 ГПК України

в засіданні суду оголошувались перерви

з 11:15 26.09.2012р. до 17:15 26.09.2012р., з 26.09.2012р. до 03.10.2012р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру», м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпос», м.Київ про стягнення заборгованості у розмірі 90681,88 грн., у тому числі: 78077,86 грн. -основного боргу, 14178,24 грн. -пені, 276,43 грн. -трьох відсотків річних.

Заявою №105/05 від 10.09.2012р. з огляду на приписи ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 87210,04 грн., пені -15652,41 грн., трьох відсотків річних -569,52 грн.

Виходячи з того, що нормами ст.22 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, судом розглядається позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»з урахуванням заяви №105/05 від 10.09.2012р.

Заявою б/н від 03.10.2012р. позивачем повідомлено суд про те, що основний борг відповідача перед позивачем становить 87051,46 грн., з урахуванням накладної про повернення товару №KS739.01.09.2011/593/В/а від 01.09.2011р. на суму 158,58 грн., яку раніше помилково не було надано до матеріалів справи.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №223/05/09 від 01.05.2009р. в частині проведення оплати за поставку товару у повному обсязі та у визначені договором строки, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпос»утворилась перед позивачем заборгованість в заявленому до стягнення розмірі, що стало підставою для нарахування пені та трьох процентів річних.

Відповідач у відзиві №ск-8/12/454 від 06.09.2012р., поясненнях №ск-8/12/463 від 12.09.2012р., №ск-8/12/451 від 02.10.2012р. проти задоволення позову заперечив з тих підстав, що матеріали справи не містять доказів здійснення поставок за договором №223/05/09 від 01.05.2009р. згідно із замовленнями Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпос».

Крім того, за твердженням відповідача з накладних, наданих до позовної заяви, не вбачається, що їх складено саме на підставі договору поставки №223/05/09 від 01.05.2009р., внаслідок чого неможливо стверджувати, що сторонами узгоджено всі істотні умови вказаного договору.

Одночасно, як вказує відповідач, представлені позивачем податкові накладні не є доказом здійснення поставки Товариству з обмеженою відповідальністю «Карпос»за договором №223/05/09 від 01.05.2009р.

03.10.2012р. на виклик суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпос»не з'явилося, про час та місце розгляду справи було повідомлено належним чином, про що свідчить протокол судового засідання від 26.09.2012р.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийнття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач у судове засідання 03.10.2012р. не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Крім того, судом прийнято до уваги, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпос»клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надати додаткові докази, які мають значення для розгляду справи не заявлялося, а у судових засіданнях 12.09.2012р., 26.09.2012р. відповідачем вже було висловлено власну правову позицію по суті спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.712 вказаного нормативно-правового акту за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками (ст.266 зазначеного Кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 01.05.2009р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки №223/05/09, за змістом п.1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупця товар у певній кількості, відповідної якості та за узгодженою ціною, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі.

Згідно із п.1.3, п.1.4 договору №223/05/09 від 01.05.2009р. кількість та асортимент кожної партії поставленого товару зазначається у накладній, складеній на підставі замовлення покупця, що є невід'ємною частиною цього договору. Накладні оформлюються на кожну партію поставленого товару та мають силу специфікацій до цього договору. Загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається як наростаюча кількість за всіма поставками, здійсненими згідно із оформленими накладними.

Пунктом 2.4 договору №223/05/09 від 01.05.2009р. встановлено, що поставка товару здійснюється на умовах DDP (delivered duty paid) місце доставки -м.Харків, склад покупця (у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс 2000»).

За приписами п.5.1 вказаного правочину ціна на товар, що постачається за договором є договірною та зазначається в накладних на кожну партію товару. Ціна на товар, що постачається за цим договором, може бути змінена виключно за погодженням сторін. У випадку якщо ініціатором змін ціни товару є постачальник, то він зобов'язаний письмово повідомити про це покупця за десять днів до фактичного введення в дію нових цін. Зміна ціни на вже поставлений покупцю товар не допускається.

За умовами п.5.3 договору №223/05/09 від 01.05.2009р. (з урахуванням протоколу розбіжностей від 01.05.2009р.) загальна ціна цього договору визначається як наростаюча сума за всіма поставками, здійсненими протягом строку дії договору.

У відповідності до положень п.10.1 вказаної угоди договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2009р.

Одночасно, за змістом додаткових угод №1 від 30.12.2009р., б/н від 08.12.2010р., б/н від 08.12.2011р. до договору №223/05/09 від 01.05.2009р. сторони продовжували строк його дії до 31.12.2010р., 31.12.2011р., 31.12.2012р. відповідно.

Як свідчать матеріали справи, з 24.02.2010р. по 05.07.2012р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»було оформлено видаткові накладні про поставку товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Карпос»на загальну суму 1171781,36 грн., які підписані останнім без будь-яких зауважень та заперечень. При цьому, у більшості вказаних первинних документів не зазначено номер та дату договору, у відповідності до якого здійснюється поставка.

Як було вказано судом вище, в обґрунтування своїх заперечень на позов відповідач посилається, зокрема, на те, що з накладних, наданих до матеріалів справи, не вбачається, що їх складено саме на підставі договору поставки №223/05/09 від 01.05.2009р., внаслідок чого неможливо стверджувати, що сторонами узгоджено всі істотні умови вказаного договору. Проте, за висновками суду, твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпос»є безпідставними, з огляду на таке:

Згідно із п.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, згідно із п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Виходячи зі змісту розділу 1, п.10.1 договору №223/05/09 від 01.05.2009р., протоколу розбіжностей від 01.05.2009р., додаткових угод №1 від 30.12.2009р., б/н від 08.12.2010р., б/н від 08.12.2011р. до договору №223/05/09 від 01.05.2009р. сторонами було узгоджено такі істотні умови угоди як предмет та строк.

Крім того, за висновками суду, вартість поставленого товару, тобто, ціна договору, встановлювалась сторонами у відповідних накладних, які наявні у матеріалах справи, що повністю відповідає п.5.1 договору №223/05/09 від 01.05.2009р. При цьому, суд приймає до уваги твердження позивача про те, що вказані первинні документи було складено саме на виконання умов договору №223/05/09 від 01.05.2009р., виходячи з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у матеріалах справи доказів стосовно наявності у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем накладні є належними доказами передачі продукції відповідачу на загальну суму 1171781,36 грн.

Факт отримання товару на суму 1171781,36 грн. підтверджено відповідачем у судовому засіданні 26.09.2012р.

Одночасно, за змістом п.11.1, п.11.2 договору №223/05/09 від 01.05.2009р. покупець має право повернути постачальнику нереалізований товар, поставлений згідно із цим договором, а постачальник зобов'язується такий товар прийняти та повернути покупцю вартість повернутого товару. Постачальник зобов'язаний здійснити повернення товару своїм транспортом та за всій рахунок протягом десяти календарних днів з дати отримання від покупця. Повернення товару оформляється накладною про повернення, що підписана уповноваженими представниками сторін.

Згідно із зазначеними положеннями укладеного сторонами правочину відповідачем було повернуто позивачу товар на суму 19832,72 грн., про що складено відповідні накладні про повернення, наявні у матеріалах справи.

Також, протягом 2010 -2012 років Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпос»перерахувало на користь позивача грошові кошти в сумі 1064897,18 грн.

При цьому, вказані накладні про повернення містять посилання на договір №223/05/09 від 01.05.2009р. (за винятком накладної №KS739/20/012011/549/B/a від 20.01.2011р.), а призначенням платежу у платіжних дорученнях зазначено «сплата за товар згідно договору №223/05/09 від 01.05.2009р.».

Тобто, відповідачем оплачувався та повертався з посиланням на договір №223/05/09 від 01.05.2009р. товар, поставлений за накладними, які не містять відомостей про будь-який договір, що також фактично свідчить про виникнення між сторонами правовідносин з поставки продукції саме на підставі договору №223/05/09 від 01.05.2009р.

Ухвалами від 01.08.2012р., 12.09.2012р. господарським судом витребувано у сторін пояснення відносно наявності між Товариством з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпос»будь-яких інших договірних відносин з постачання товару, окрім визначених договором №223/05/09 від 01.05.2009р.

При цьому, будь-яких доказів існування інших договірних відносин між позивачем та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпос»до матеріалів справи не представлено. Одночасно, за твердженням позивача, інші договори поставки, окрім договору №223/05/09 від 01.05.2009р., між сторонами не укладались.

Крім того, судом враховано, що деякі накладні на поставку також містять посилання на договір, укладений сторонами, зокрема: ТД-0003777 від 10.05.2012р. на суму 11257,20 грн., №ТД-0004285 від 24.05.2012р. на суму 14982,61 грн., №ТД-0005254 від 21.06.2012р. на суму 6875,59 грн., №ТД-0005452 від 27.06.2012р. на суму 14993,06 грн., №ТД-0005726 від 05.07.2012р. на суму 8973,60 грн.

Наразі, зобов'язання з поставок товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Карпос» за договором №223/05/09 від 01.05.2009р. відображені у податкових накладних за період з 24.02.2010р. по 05.07.2012р., податкові зобов'язання за якими також визначені у додатках №5 до податкових декларацій з податку на додану вартість «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за відповідний період», що були подані позивачем до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва. Відомості щодо оформлення податкових накладних на відповідні суми поставок товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Карпос»протягом 2010 -2012 років також містять реєстри виданих та отриманих позивачем податкових накладних.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано суду доказів існування між сторонами інших договірних відносин з постачання товару, враховуючи, що оплати та повернення товару відбувались саме на виконання умов договору №223/05/09 від 01.05.2009р., строк дії якого за спільною згодою сторін продовжувався до 31.12.2010р., 31.12.2011р., 31.12.2012р. додатковими угодами №1 від 30.12.2009р., б/н від 08.12.2010р., б/н від 08.12.2011р. відповідно (тобто, договір був чинний в період, за який стягується заборгованість), суд дійшов висновку, що поставки товару на загальну суму 1171781,36 грн., що оформлені накладними з 24.02.2010р. по 05.07.2012р., проводились на виконання умов договору №223/05/09 від 01.05.2009р.

Посилання відповідача на те, що матеріали справи не містять доказів здійснення поставок за договором №223/05/09 від 01.05.2009р. на підставі замовлень Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпос», судом також не приймаються до уваги, враховуючи наступне:

У відповідності до п.2.1 підписаної сторонами угоди поставка певної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця. Замовлення надаються постачальнику за допомогою електронної пошти, факсимільного зв'язку або способами зв'язку, що забезпечують фіксування тексту та дати замовлення або іншим способом, прийнятним для покупця.

При цьому, судом враховано, що діючим законодавством не визначено замовлення як обов'язковий документ, з існуванням якого пов'язано виконання договору поставки. Натомість, накладні є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Наразі, відповідачем також не представлено будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару саме у відповідності до замовлення покупця.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п.5.4 договору №223/05/09 від 01.05.2009р. покупець здійснює оплату на умовах відстрочення платежу -30 календарних днів з моменту поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Як встановлено судом вище, за період з 24.02.2010р. по 05.07.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»на виконання умов договору №223/05/09 від 01.05.2009р. поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Карпос»товар на загальну суму 1171781,36 грн.

Відповідачем було повернуто позивачу продукцію на суму 19832,72 грн. (з урахуванням накладної про повернення товару №KS739.01.09.2011/593/В/а від 01.09.2011р. на суму 158,58 грн., наданої позивачем у судовому засіданні 03.10.2012р.) та сплачено на суму 1064897,18 грн.

Тобто, фактично борг Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпос»перед позивачем становить 87051,46 грн.

Таким чином, враховуючи, що відповідач всупереч умовам укладеного між сторонами правочину і положенням ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України взяті на себе за договором №223/05/09 від 01.05.2009р. зобов'язання у повному обсязі не виконав, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення основного боргу у розмірі 87210,04 грн. підлягають частковому задоволенню, а саме на суму 87051,46 грн.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 вказаного Кодексу передбачено, що сторони вільні в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із п.7.2 договору №223/05/09 від 01.05.2009р. за невчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

За таких обставин, позивач нарахував та за'явив до стягнення пеню у розмірі 15652,41 грн.

Перевіривши розрахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»в цій частині, господарський суд встановив наявність помилок, зокрема: щодо визначення кількості днів у 2012 році (365 замість вірного -366), які застосовані у формулі розрахунку; відносно суми, яку було погашено відповідачем станом на 05.08.2011р. (557959,41 грн. замість вірного -558324,69). Крім того, позивачем не враховано, що повернення відповідачем продукції за договором №223/05/09 від 01.05.2009р. здійснювалось на підставі конкретної накладної на поставку.

Також, при здійсненні перерахунку пені в межах вимог позивача та з урахування визначених Товариством з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»періодів, судом прийнято до уваги, що сторони в договорі №223/05/09 від 01.05.2009р. не встановили черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, внаслідок чого в першу чергу сплачені відповідачем кошти зараховувались в рахунок погашення заборгованості за попередні місяці.

Наразі, за розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 15524,79 грн.

Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на приписи вказаної статті, Товариством з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»нараховано та заявлено до стягнення три проценти річних на суми поставленого, але не оплаченого товару, згідно із накладними від 20.04.2012р. на суму 28356,35 грн., від 10.05.2012р. на суму 11257,20 грн., від 24.05.2012р. на суму 14982,61 грн., від 21.06.2012р. на суму 6875,59 грн., від 27.06.2012р. на суму 14993,06 грн., від 05.07.2012р. на суму 8973,60 грн., від 28.03.2012р. на суму 15043,62 грн. (в неоплаченій частині - 1613,05 грн.).

При перевірці проведеного позивачем розрахунку трьох процентів річних, судом виявлено помилки, зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»не враховано, що 2012 рік має 366 дні, а прострочення за поставкою від 20.04.2012р. на суму 28356,35 грн. мало місце, починаючи з 21.05.2012р.

За таких обставин, за розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають три проценти річних на суму 566,80 грн.

Таким чином, судом частково задовольняються вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»про стягнення пені та трьох процентів річних, а саме на суми 15524,79 грн., 566,80 грн. відповідно.

Заява позивача б/н від 31.07.2012р. про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові суми, що знаходяться на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпос»в розмірі 92532,53 грн., залишена судом без задоволення з урахуванням наступного:

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до змісту п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За змістом ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові суми відповідача заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання імовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

В обґрунтування заяви б/н від 31.07.2012р. позивач посилається на наявність судових рішень про стягнення з відповідача на користь третіх осіб певних грошових сум, а також перебуванням на розгляді у господарському суді міста Києва справ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпос»заборгованості перед іншими кредиторами.

Проте, за висновками суду, обставини, з якими Товариство з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»пов'язує необхідність вжиття заходів до забезпечення позову по справі, не свідчать про наміри відповідача ухилитися від виконання зобов'язань, які виникли по відношенню до позивача.

Тобто, позивачем не доведено допустимими доказами, що невжиття визначених Товариством з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»заходів до забезпечення позову по справі №5011-62/10358-2012 може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по справі.

Таким чином, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», заява б/н від 31.07.2012р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»про вжиття заходів до забезпечення позову підлягає залишенню без задоволення.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 2068,64 грн., сплачений позивачем за подання позовної заяви та заяви №105/05 від 10.09.2012р. про збільшення позовних вимог (двома платежами: 1850,65 грн. згідно із платіжним дорученням №2534 від 30.07.2012р. та 217,99 грн. відповідно до квитанції №PN1388 від 10.09.2012р.) підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам, а судовий збір в сумі 1609,50 грн., сплачений позивачем за подання заяви б/н від 31.07.2012р. про забезпечення позову, віднесенню на позивача, враховуючи, що у задоволенні вказаної заяви судом відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпос», м.Київ про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 87210,04 грн., пені -15652,41 грн., трьох відсотків річних -569,52 грн., задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпос»(03067, м.Київ, Солом'янський район, бул.Івана Лепсе, буд.4, ЄДРПОУ 34629821) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру»(03032, м.Київ, Шевченківський район, вул.Саксаганського, буд.119, ЄДРПОУ 36413692) основний борг в сумі 87051,46 грн., пеню -15524,79 грн., три проценти річних -566,80 грн., а також судовий збір -2062,85 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 03.10.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 08.10.2012р.

Суддя М.О.Любченко