Рішення № 26402809, 21.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 62/163 21.12.11

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій №1", м.Київ, ЄДРПОУ 04012276

до відповідача: Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії

суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

Від позивача: Ігнатуша М.О. -по дов.

Від відповідача: Козак А.Л. -гол. спец.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій №1", м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Київської міської ради, м.Київ про:

- визнання права власності на нежитлові будівлі: адміністративний корпус (диспетчерська), літера Ю, площею 377,70 кв.м; приміщення складу цеху комплектації, літера ХХ, площею 27 кв.м; диспетчерська складу металу, літера І, площею 22,50 кв.м; пост охорони, літера ХІХ, площею 3 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Будіндустрії, 5;

- зобов'язання Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»зареєструвати право власності позивача на нежитлові будівлі: адміністративний корпус (диспетчерська), літера Ю, площею 377,70 кв.м; приміщення складу цеху комплектації, літера ХХ, площею 27 кв.м; диспетчерська складу металу, літера І, площею 22,50 кв.м; пост охорони, літера ХІХ, площею 3 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Будіндустрії, 5.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на проведення самочинного будівництва на земельній ділянці, наданій у користування Публічному акціонерному товариству "Завод залізобетонних конструкцій №1" на підставі договору оренди від 13.05.2005р.

Відповідач в судових засіданнях 30.11.2011р. та 14.12.2011р. повідомив суд про ті обставини, що з боку Київської міської ради на момент звернення позивача до суду з розглядуваним позовом право власності позивача на перелічене вище нерухоме майно не оспорювалося та не заперечувалося.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, відповідача, суд вважає позовні вимоги неправомірними і такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання права. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Тобто, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем, перш за все, повинно бути доведено факт порушення його речового права з боку відповідача.

Проте, при зверненні до суду з позовом про визнання права власності позивачем не надано доказів, які б свідчили про вчинення Київською міською радою дій щодо порушення або невизнання права власності Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій №1" на майно, стосовно якого заявлено позовні вимоги.

При цьому, як вказувалося вище, відповідач у судових засіданнях повідомив суд про ті обставини, що право власності позивача на нерухоме майно вул.Будіндустрії, 5 в м.Києві з боку Київської міської ради не оспорювалося та не заперечувалося.

Ухвалою від 30.11.2011р. судом було витребувано від позивача докази порушення або невизнання відповідачем права власності Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій №1" на майно, стосовно якого заявлені вимоги про визнання права власності.

За змістом ст.124 Конституції України, ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

За приписами ч.2 ст.13 Закону України „Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

В судове засідання 14.12.2011р. представником позивача всупереч вимог ст.124 Конституції України, ст.13 Закону України „Про судоустрій та статус суддів", ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України витребуваних судом документів не представлено, пояснень відносно неможливості їх надання не наведено.

Одночасно, враховуючи відсутність у позивача документів, які засвідчують його право власності на нежитлові будівлі по вул.Будіндустрії, 5 в м.Києві, останні, за висновками суду, не могли бути втрачені Публічним акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій №1".

За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів будь-якого оспорювання або невизнання відповідачем прав позивача на адміністративний корпус (диспетчерська), літера Ю, площею 377,70 кв.м; приміщення складу цеху комплектації, літера ХХ, площею 27 кв.м; диспетчерська складу металу, літера І, площею 22,50 кв.м; пост охорони, літера ХІХ, площею 3 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Будіндустрії, 5, позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про зобов'язання Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»зареєструвати право власності позивача на вказані вище нежитлові будівлі також не підлягають задоволенню з урахуванням наступних обставин.

За змістом ст.18 Господарського процесуального кодексу України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 21 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Виходячи зі змісту позовної заяви від 31.10.2011р., позивачем вказані вище вимоги пред'явлені до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна». При цьому, в позові позивачем не визначено статусу Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» як відповідача.

Протягом судового процесу представником позивача не було заявлено клопотання про залучення іншого відповідача до участі у розгляді справи згідно із положеннями ст.24 Господарського процесуального кодексу України. Наразі, судом також враховано, що відповідно до ст.24 Господарського процесуального кодексу України залучення іншого відповідача є правом господарського суду, проте не його обов'язком.

За таких обставин, виходячи з того, що позов про зобов'язання зареєструвати право власності на нерухоме майно заявлений до особи, яка не має статусу відповідача, позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без задоволення.

Згідно із ч.2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій №1", м.Київ.

У судовому засіданні 21.12.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя М.О.Любченко

Повне рішення складено 21.12.2011р.