Рішення № 26402264, 09.10.2012, Святошинський районний суд міста Києва

ун. № 2608/8184/12

пр. № 2/2608/4532/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2012 року

Святошинський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Наборозняка М.І.,

за участю секретарів Слепець Є.С., Бусленко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності,

встановив:

14.05.2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі- продажу 52% статутного фонду приватного підприємства «А.Т.Н.» , укладеного між продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_1

В подальшому вона звернулась до суду із заявою про залишення її позову без розгляду. Розгляд справи за її позовом по суті (а також попередній) не проводився. В судовому засіданні вона присутньою не була. Ні вона , ні її представник пояснень по суті позовної заяви не давали. Ухвалою від 09.10.2012 року її позовну заяву залишено без розгляду.

ОСОБА_1 19.07.2012 року звернувся до суду із вказаним (зустрічним) позовом, в якому просить про визнання за ним права власності на частку в розмірі 52% статутного фонду приватного підприємства «А.Т.Н.» , зареєстрованого Святошинською районною у м.Києві державною адміністрацією 20.12.1996 року, яку він придбав за договором купівлі- продажу укладеним між продавцем ОСОБА_4 та ним (покупцем). Вважає, що продавець при укладанні договору був одноосібним власником статутного фонду вказаного підприємства.

В позові зазначив, що в період укладання договору ОСОБА_4 запевнив його про те, що він є повноправним власником 100% статутного фонду цього підприємства, після продажу частки йому (покупцю) буде належати 52% статутного фонду, а 48% - продавцю; у зв*язку із укладанням цього договору не буде порушено права та інтереси будь-яких третіх осіб. Саме про це було вказано в п. 1.5 договору.

У червні-липні 2012 року він узнав, що ОСОБА_3, звернулась до суду до нього з позовом про визнання недійсним цього, укладеного із ОСОБА_4 договору, мотивуючи тим, що вона ніби то не давала письмової згоди її чоловіку ОСОБА_4 на укладання договору продажу частки, а статутний фонд підприємства є спільно набутим нею та її чоловіком майном.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує ст.ст. 388,392 ЦК Україн, зазначивши, що відповідач ОСОБА_3 не визнає його право власності на частку у статутному фонді підприємства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на викладені у позовній заяві обставини.

Вказав, що фактично права позивача не визнає відповідач ОСОБА_3

Вона оспорювала його права в суді, за її заявою суд залишив її позов без розгляду, але вона може в будь-який час знову подати аналогічний позов, про що свідчить її поведінка, про яку відомо позивачу.

Зазначив, що позовні вимоги обґрунтовуються вказаними в позовній заяві умовами договору між ним та ОСОБА_4 В ньому визначено: хто є продавцем, належність продавцю 100% статутного фонду, а також той факт, що права інших осіб, окрім учасників договору не порушуються.

Також вказав про те, що шлюб між відповідачами був укладений у 1998 році, а підприємство «А.Т.Н.» зареєстроване державним органом у 1996 році і статутний фонд внесений його одноосібним засновником ОСОБА_4 до реєстрації підприємства у 1996 році, тобто, до укладення шлюбу із ОСОБА_3 Тому вона не може бути власником статутного фонду на підставі сімейного законодавства.

Пояснень щодо порушення прав позивача відповідачем ОСОБА_4 в судовому засіданні не надав.

Відповідачі в судове засідання не прибули, про дату та час його проведення повідомлені належним чином, тому суд розглядає справу у їх відсутність, проводить заочний розгляд справи за позовом ОСОБА_1

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню за такими підставами.

При вирішенні спору суд керується вимогами ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України (які роз*яснені в судовому засіданні) розглядає справу у межах заявлених вимог та наданих доказів.

Суд погоджується із поясненнями представника позивача та правовими обгрунтуваннями позовних вимог, вказаними ним.

Відповідно до умов вказаного у позовній заяві договору (а.с.8-10) ОСОБА_1 купив у ОСОБА_4 52% статутного фонду приватного підприємства «А.Т.Н.» , зареєстрованого Святошинською районною у м.Києві державною адміністрацією 20.12.1996 року. Всього статутний фонд становив 200 грн. ОСОБА_4 був власником статутного фонду в повному обсязі (100%).

Згідно із наявною наданою ОСОБА_3 копією свідоцтва про одруження (а.с.6) шлюб між нею та ОСОБА_4 був укладений 04.09.1998 року.

Вказані документи свідчать про те, що ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище, як видно із свідоцтва (а.с.6) Гончарук) не має правових підстав вважати себе власником частки статутного фонду підприємства.

Про внесення статутного фонду лише однією особою також свідчить організаційно правова назва підприємства А.Т.Н. - «Приватне».

Враховуючи, що договір купівлі-продажу, про який йде мова в позовній заяві за станом на 09.10.2012 року не визнаний судом недійсним, не припинений, то суд приходить до висновку про те, що він є чинним (дійсним). В договорі не вказано, що власником статутного фонду є інші, окрім ОСОБА_4, особи.

Враховуючи, що ОСОБА_3 не надала доказів про те, що вона була власницею статного фонду (200грн) підприємства «А.Т.Н.» у 1996 році; шлюб між відповідачами укладено у 1998 році, то суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_4 був одноосібним власником, оскільки сімейні відносини склались у відповідачів після реєстрації шлюбу між ними.

Чинний за станом на 1996-1998 роки Кодекс про шлюб та сім*ю України не передбачав можливості визнання спільним майном чоловіка та жінки майна, яке існувало у одного із них до укладення шлюбу. Крім того, законодавством не було передбачено можливості визнання спільним майном чоловіка та жінки, набутого одним із них в період проживання їх однією сім*єю без реєстрації шлюбу.

Тому право власності позивача на частку у статутному фонді зазначеного підприємства виникло і є наявним на період розгляду справи (оскільки відповідачі не надали доказів про протилежне) за договором.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред*явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Суд застосовує вказану норму закону та вважає, що позивач певним чином має підстави пред*явити позов до ОСОБА_3 за вказаними ним обставинами, оскільки між ним та відповідачем ОСОБА_3 не було жодних договірних відносин.

Щодо відносин між ним та ОСОБА_4, то в матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що ОСОБА_4 оспорював його право власності. Крім того, відносини між засновниками підприємства можуть бути предметом спору у господарському суді.

Тому суд вважає, що право позивача на частку у майні при поданні свого позову порушувала відповідач ОСОБА_3

Тому суд має підстави підтвердити право власності позивача за вказаним договором, враховуючи обраний ним спосіб судового захисту ( п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України) .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 212-214, 225-226 ЦПК України , суд,

вирішив :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, який проживає у АДРЕСА_1, (ІПН НОМЕР_1), право власності на частку (52%) статутного фонду приватного підприємства «А.Т.Н.» , зареєстрованого Святошинською районною у м.Києві державною адміністрацією 20.12.1996 року, ідентифікаційний код 24584810), юридична адреса у м.Києві по вул. Чистяківській, 2а, кімн.500 , на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі- продажу частки (52%) статутного фонду цього підприємства, укладеним 14.10.2011 року між продавцем ОСОБА_4, який до укладання договору був одноосібним власником його статутного фонду в повному обсязі, та покупцем ОСОБА_1.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачами протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги позивачем на адресу Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення, відповідачами лише пілся вирішення питання про перегляд заочного рішення.

Суддя: