Рішення № 26400238, 27.09.2012, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 429/7558/12

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 вересня 2012 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого -судді Врони А.О., при секретарі -Антощенко В.В., за участю позивача -ОСОБА_1, представника позивача -ОСОБА_2, представника відповідача - Шульгат В.В., розглянувши позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

23 липня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс», в якому (з урахуванням уточнення позовних вимог 27 вересня 2012 року, наданих письмово, а також заявлених в судовому засіданні щодо зменшення розміру стягнення допомоги на оздоровлення) просив визнати незаконним наказ товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс» №26/06/1 від 26 червня 2012 року про звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП, поновити ОСОБА_1 на посаді водія Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс», стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»на користь ОСОБА_1 оплату за лікарняний лист у розмірі 1763,97 грн., стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»на користь ОСОБА_1 індексацію заробітної плати за весь період роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»у розмірі 477,32 грн., стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»на користь ОСОБА_1 неоплачені дев'ять днів додаткової відпустки у розмірі 1221,21 грн., стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»на користь ОСОБА_1 Павлозича компенсацію на оздоровлення у розмірі 3000 грн., стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку у розмірі 8141,40 грн., стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»на користь ОСОБА_1 1000 гривень незаконно утриманих із заробітної плати за лютий, березень 2012року, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 гривень.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працюючи з 01.02.2011 року водієм сміттєзбиральної машини на ТОВ «Павлоградавтотранс»був незаконно звільнений з роботи 26.06.2012 року на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України за прогули. 28.05.2012 року ОСОБА_1 повідомив керівника підприємства про необхідність проведення ремонту сміттєзбиральної машини та 28.05.2012 року, 29.05.2012 року проводив ремонт вказаної машини, після виходу 30.05.2012 року на роботу керівництво підприємства повідомило ОСОБА_1 про неможливість йому надати роботу, після чого він пішов додому, 31.05.2012 року знаходився вдома, чекав телефонного дзвінка з роботи, 01.06.2012 року, 05.06.2012 року ОСОБА_1 також було повідомлено про відсутність роботи та він пішов додому, з 06.06.2012 року по 22.06.2012 року ОСОБА_1 знаходився на лікарняному. Після виходу на роботу 25.06.2012 року ОСОБА_1 знову було повідомлено про відсутність роботи, після чого він пішов додому. Вищенаведене свідчить про безпідставне звільнення ОСОБА_1 за прогули. Також при розрахунку при звільненні 26.06.2012 року ОСОБА_1 незаконно не оплачено лікарняний лист за період з 06.06.2012року по 22.06.2012 року на підставі рішення комісії із соціального страхування, створеною на підприємстві згідно з наказом №25/06 від 25.06.2012року, у зв'язку з тим, що під час лікарняного бачили «...вільно пересувавшимся по місту та вільно їздившого на вантажному автомобілі», проте згідно відповіді СМСЧ №15 за вих.№740 від 04.09.2012 року, де ОСОБА_1 перебував на лікарняному встановлено, що режим лікування не порушував та під час перебування на лікарняному міг вільно пересуватись по місту Павлограду. За весь час роботи на даному підприємстві ТОВ «Павлоградавтотранс» жодного разу не проводило індексацію заробітної плати, яка повинна бути нарахована на підставі ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», згідно якої індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, відповідно до частини п'ятої статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. ОСОБА_1 не оплачено дев'ять днів додаткової відпустки за роботу у вихідні та святкові дні, не виплачено допомогу на оздоровлення з наданням відпустки, що передбачено умовами колективного договору. При цьому у ОСОБА_1 в лютому, березні 2012 року з заробітної плати незаконно утримано 1000 грн., що ОСОБА_1 вважає безпідставно, оскільки його було прийнято на роботу із встановленням окладу. Посилаючись на заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 незаконним звільненням, яка виражається в тому що він залишився безробітним, не має постійного заробітку, що не дає жити повноцінним життям, не може забезпечити свою родину необхідними речами, як то харчування, одяг, ліки та інше, втрачає професійні навички, впевненість в майбутньому, відчуває депресивний стан, пригнічує неправомірне ставлення керівництва ТОВ «Павлоградавтотранс», просить стягнути моральну шкоду зважаючи, що вказані обставини обумовлюють необхідність пристосовуватися та організовувати своє повсякденне життя по-новому та свідчать про заподіяння моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали, надали суду пояснення, що відповідають змісту позову.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, зазначив, що ОСОБА_1 було звільнено за відсутність на робочому місці, про що свідчать табелі обліку робочого часу, доповідні записки працівників та акти, станом на 26.06.2012 року на підприємстві були відсутні докази поважності причин відсутності на робочому місці ОСОБА_1 з 28.05.2012 року по 01.06.2012 року, 05.06.2012 року, 25.06.2012 року, 26.06.2012 року. Лікарняний лист за період з 06.06.2012року по 22.06.2012 року не оплачено на підставі рішення комісії із соціального страхування, створеною на підприємстві згідно з наказом №25/06 від 25.06.2012 року, яка при прийнятті такого рішення діяла у межах повноважень, наданих Положенням про комісію (уповноваженого) із соціального страхування підприємства, установи, організації. Рішення комісії є чинним та оскаржено ОСОБА_1 Розрахунок індексації заробітної плати за період роботи ОСОБА_1 на підприємстві проведено з порушенням вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Вимоги щодо виплати допомоги на оздоровлення не підлягають задоволенню, оскільки пропущено строк позовної давності, який встановлено ст.233 Кодексу законів про працю України. В лютому та березні 2012 року було здійснено оплату праці ОСОБА_1 за фактично відпрацьований час, що підтверджується подорожніми листами та відображено в табелях обліку робочого часу. Вимога щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки відсутні докази та обґрунтування завдання ОСОБА_1 моральної шкоди. Просив відмовити в задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_4, який працював з ОСОБА_1 з квітня по травень 2012 року. Він повідомив, що 28.05.2012 року його перевели на іншу машину, до цього час працював з ОСОБА_1 на одній машині, підтвердив виконання ОСОБА_1 трудових обов'язків до 28.05.2012 року. Також вказав, що ОСОБА_1 ставив сміттєзбиральну машину після закінчення роботи біля свого дому.

В судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_5 директора ТОВ «Павлоградавтотранс». Свідок пояснив, що востаннє бачив ОСОБА_1 в березні 2012 року, також пояснив, що виплатами заробітної плати займається бухгалтерія, про порушення виплат нічого не знав, вважав, що робітникам виплачується заробітна плата згідно законодавства.

З'ясувавши обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, заслухавши представників сторін та дослідивши письмові докази по справі в підтвердження вказаних обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»01 лютого 2011 року прийнято на роботу ОСОБА_1 з тривалістю робочого тижня 40 годин, з окладом (тарифною ставкою) 3000 грн., наказ №3 (а.с.44).

Наказом ТОВ «Павлоградавтотранс»від 26.06.2012 року звільнено за прогул без поважної причини за період з 28.05.2012 року по 01.06.2012 року, за дату 05.06.2012 року, за період з 25.06.2012 року по 26.06.2012 року на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (а.с.45).

Так, відповідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При цьому відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в постанові від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Відсутність позивача на робочому місці з 28.05.2012 року по 01.06.2012року, 05.06.2012 року, 25.06.2012 року, 26.06.2012 року підтверджується доповідними записками працівників ТОВ «Павлоградавтотранс»від 28.05.2012 року, 29.05.2012 року, 30.05.2012 року, 31.05.2012 року, 01.06.2012 року, 05.06.2012 року, актами відсутності працівника на робочому місці від 05.06.2012 року, 25.06.2012 року, 26.06.2012 року, табелями обліку робочого часу за травень 2012 року, червень 2012 року (а.с. 91-92, 113-122).

Пояснення позивача про направлення його додому в ці дні керівництвом ТОВ «Павлоградавтотранс»не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Враховуючи, що звільнення працівника за вчинення прогулу, в тому числі якщо він був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, є дисциплінарним звільненням і провадиться у порядку застосування дисциплінарного стягнення відповідно до ст. 149 КЗпП України, перед тим, як застосувати дисциплінарне стягнення, директором ТОВ «Павлоградавтотранс»було направлено на адресу ОСОБА_1. лист від 11.06.2012 року №476 з вимогою надати пояснення щодо причин відсутності на робочому місці з 28.05.2012 року (а.с.11).

На вказаний лист ОСОБА_1 письмово відповів, що станом на 13.06.2012 року перебуває на лікарняному, інші причини відсутності на робочому місці не повідомив (а.с.13). Також причини відсутності на робочому місці були повідомлені ОСОБА_1 в заяві, адресованій директору ТОВ «Павлоградавтотранс», 26.06.2012 року, а саме відсутність можливості підприємства надати роботу (а.с.20).

Враховуючи, що ОСОБА_1 знаходився на лікарняному з 06.06.2012 року по 22.06.2012 року включно, вищенаведене свідчить про відсутність поважних причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 28.05.2012 року по 01.06.2012року, 05.06.2012 року, 25.06.2012 року, 26.06.2012 року (а.с.10).

Оскільки при звільненні за прогул трудові відносини вважаються припиненими з першого дня невиходу на роботу, днем звільнення за таких обставин слід вважати останній день фактичної роботи, а застосування дисциплінарного заходу до працівника -звільнення є правом підприємства, а не обов'язком, ТОВ «Павлоградавтотранс»цілком обґрунтовано та законно звільнено ОСОБА_1 26 червня 2012 року.

Щодо посилань позивача на безпідставну невиплату йому 1000 грн. заробітної плати в лютому, березні 2012 року суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно наказу від 01.02.2011 року позивача прийнято на роботу з тривалістю робочого тижня 40 годин (8 годин на день), з окладом (тарифною ставкою) 3000 грн., згідно табелів обліку робочого часу позивача режим роботи позивача визначено погодинно.

При цьому посадовий оклад є щомісячним розміром погодинної середньої заробітної плати, встановленої в центральному порядку.

Табель обліку використання робочого часу - це основний документ, що є підставою для нарахування заробітної плати працівникам з почасовою системою оплати праці, у ньому фіксується фактично відпрацьований працівником час (у годинах).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач в лютому, березні 2012 року працював менше 8 годин на день, з 01.02.2012 року по 02.02.2012 року працював з 8-00 до 14-00 год., 03.02.2012 року -з 8-00 до 13-00, з 06.02.2012 року до 24.02.2012 року працював з 8-00 до 14-00 год., 27.02.2012 року з 8-00 до 17-00 год., 28.02.2012 року, 29.02.2012 року з 8-00 до 14-00 год., з 01.03.2012 року до 29.03.2012 року з 8-00 до 14-00 год., 30.03.2012 року з 8-00 до 17-00 год., тобто в лютому 2012 року відпрацьовано 133 години, в березні 2012 року -134 години (а.с.88,89,132-175).

Таким чином, ТОВ «Павлоградавтотранс»в лютому, березні 2012 року цілком обґрунтовано та законно нараховано та виплачено заробітну плату за відпрацьований час, а вимоги позивача щодо стягнення з відповідача незаконно утриманих із заробітної плати 1000 грн. оплати за роботу задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення оплати за додаткові дні відпустки суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки»від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачують грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Як вбачається із змісту цієї норми, виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної як основної, так і додаткової відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується незалежно від підстав звільнення. А отже, така компенсація виплачується і при звільненні за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до колективного договору комунального підприємства «Павлоградавтотранс»додатку № 2 Положення про оплату праці робітників КП «Павлоградавтотранс»компенсацією за роботу в святкові дні є 6 оплачуваних днів до відпустки (а.с.103).

Як вбачається з табелів обліку використання робочого часу позивач працював 28.06.2011 року, 24.08.2011 року, 08.03.2012 року, 09.03.2012 року -вихідні та святкові дні (а.с.80,82,89).

Проте позивачу не було оплачено при звільненні 6 днів оплачуваної відпустки за роботу у вихідні та святкові дні в 2011 році та 3 дні за роботу у вихідні та святкові дні в першому півріччі 2012 року.

Відповідно до п. 2 розділу 2, п.7 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Таким чином, для обчислення середньої заробітної плати для оплати часу додаткової відпустки враховується сумарний заробіток за червень 2011 року -травень 2012 року (12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки) - 36047,23 грн., та кількість календарних днів відпрацьованого періоду -253 дні, при підрахунку середня заробітна плата складає 142,48 грн. Для обрахування суми належної до виплати позивачу за дев'ять днів додаткової відпустки вказана середня заробітна плата перемножується на число днів відпустки, що становить 1282,31 грн. Проте, враховуючи, що відповідно до норм ЦПК України суд вирішує позовні вимоги в межах заявлених позивачем вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 1221,21грн., як того просить позивач.

Що стосується виплати позивачу індексації заробітної плати суд виходив з наступного.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу не виплачувалась індексація заробітної плати, що не заперечувалось представником відповідача.

Згідно ч. 6 ст. 95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»від 03.07.1991 р. № 1282-XII індексація заробітної плати - це механізм її підвищення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078. Нарахування індексації здійснюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому Держкомстатом оприлюднений (опублікований в офіційних періодичних виданнях) індекс інфляції. Причому в поточному місяці (до 10 числа) публікується індекс інфляції за попередній місяць. Індексація проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлено в розмірі 101%. Розрахунок індексу споживчих цін для проведення індексації проводиться наростаючим підсумком починаючи з місяця, наступного за базовим. Базовим вважається місяць останнього підвищення заробітної плати або, якщо не було такого, - місяць прийому співробітника на роботу.

В даному випадку базовим місяцем для нарахування індексації буде лютий 2011 року, оскільки позивач прийнятий на роботу в лютому 2011 року і розмір його заробітної плати з тих пір жодного разу не змінювався. Сума індексації заробітної плати позивача, яка розраховується з травня 2011 року, в травні 2011 року становить 13,44 грн. (прожитковий мінімум -960 грн., коефіцієнт індексації -1,4), в червні 2011 року - 25,92грн. (прожитковий мінімум -960 грн., коефіцієнт індексації -2,7), в липні 2011 року - 25,92грн. (прожитковий мінімум -960 грн., коефіцієнт індексації -2,7), в серпні 2011 року - 38,40 грн. (прожитковий мінімум -960 грн., коефіцієнт індексації -4,0), в вересні 2011 року - 38,40 грн. (прожитковий мінімум -960 грн., коефіцієнт індексації -4,0), в жовтні 2011 року - 39,40 грн. (прожитковий мінімум -985 грн., коефіцієнт індексації -4,0), в листопаді 2011 року - 39,40 грн. (прожитковий мінімум -985 грн., коефіцієнт індексації -4,0), в грудні 2011 року -40,16 грн. (прожитковий мінімум -1004 грн., коефіцієнт індексації -4,0), в січні 2012 року -42,92 грн. (прожитковий мінімум -1073грн., коефіцієнт індексації -4,0), в лютому 2012 року -42,92 грн. (прожитковий мінімум -1073грн., коефіцієнт індексації -4,0), в березні 2012 року -42,92 грн. (прожитковий мінімум -1073грн., коефіцієнт індексації -4,0), в квітні 2012 року -43,76грн. (прожитковий мінімум -1094 грн., коефіцієнт індексації -4,0), в травні 2012 року -43,76 грн. (прожитковий мінімум -1094 грн., коефіцієнт індексації -4,0), що загалом складає 477,32 грн.

Таким чином, вимоги щодо виплати індексації заробітної плати є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Що стосується стягнення оплати за лікарняний лист суд виходив з наступного.

Відповідно до частин 1, 3 ст.50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»від 18 січня 2001 року N 2240-III матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, призначаються та надаються за основним місцем роботи. Рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб). Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг. Комісія (уповноважений) із соціального страхування виконує свої функції відповідно до положення про комісію (уповноваженого) із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, яке затверджується правлінням Фонду.

Згідно Положення про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 23.06.2008 року N 25, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за N 636/15327, комісія (уповноважений) підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням із соціального страхування підприємства), створюється (обирається) та діє на підприємстві, в установі, організації , що використовує найману працю, незалежно від форм власності і господарювання.

Наказом ТОВ «Павлоградавтотранс»від 25.06.2012 року №25/06 створено комісію про проведення службового розслідування по пред'явленому листку непрацездатності водієм ОСОБА_1, 29.06.2012 року проведено засідання комісії, за результатами проведення якого прийнято рішення відмовити в оплаті листка непрацездатності (а.с.126-128).

Відповідно до розділу 5 вищевказаного Положення рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства про призначення або відмову у призначенні матеріального забезпечення та надання соціальних послуг може бути оскарженим застрахованою особою до робочого органу відділення Фонду, де перебуває на обліку підприємство, протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення про таке призначення або відмову, що не позбавляє права застрахованої особи звернутися з цих питань до суду.

Проте, позивачем рішення комісії про відмову в оплату періоду непрацездатності позивача згідно листка непрацездатності з 06.06.2012 року по 22.06.2012 року включно не оскаржено ані до робочого органу відділення Фонду ані до суду, тобто вирішення судом питання про законність відмови позивачу в оплаті лікарняного є передчасним.

Що стосується вимог позивача про виплату допомоги на оздоровлення при наданні відпустки в листопаді-грудні 2011 року, як це встановлено додатком до колективного договору, суд виходив з наступного (а.с.103,106).

Представник відповідача заперечував проти задоволення вказаної вимоги, посилаючись на ст. 233 КЗпП України, згідно якої працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, при цьому зазначив, що допомога на оздоровлення не входить до складових заробітної, тому позивачем пропущено строк звернення до суду з вказаною вимогою.

Проте, відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці»від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР до складових заробітної плати відноситься основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Згідно п.п. 2.3.3 п. 2.3 ст. 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, розробленої відповідно до вказаного Закону, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. N 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за N114/8713, матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення) віднесено до інших компенсаційних виплат. Тобто, якщо відповідно до умов колективного договору або Положенням про оплату праці, прийнятим на підприємстві, матеріальна допомога на оздоровлення виплачується всім працівникам при наданні їм щорічної відпустки, то вона носить систематичний характер. Крім того, факт віднесення матеріальної допомоги до фонду оплати праці впливає безпосередньо на включення її суми в базу нарахування податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на соціальне страхування. Таким чином, допомога на оздоровлення входить до складових заробітної плати, тому працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення такої виплати без обмеження будь-яким строком.

Проте надання підприємством як відпустки, так і допомоги на оздоровлення здійснюється на підставі заяви працівника, тобто від початку працівник має право як на отримання відпустки, так і допомоги на оздоровлення при наданні відпустки, проте для реалізації цих прав необхідне волевиявлення працівника, а саме написання заяви з проханням надати відпустку, допомогу на оздоровлення при наданні відпустки. Однак в даному випадку позивач дізнався про можливість отримання допомоги на оздоровлення при наданні відпустки тільки при розгляді справи в суді, тобто в листопаді-грудні 2011 року позивач не надавав керівництву підприємства заяви про отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, тому вимоги про виплату такої допомоги при розгляді справи в суді задоволенню не підлягають.

Що стосується відшкодування моральної шкоди суд виходив з наступного.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи.

Згідно роз'яснень, наданих Верховним Судом України в п. 9 постанови Пленуму від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Враховуючи, що позивачем не надано суду жодних доказів заподіяння йому моральних і фізичних страждань, не доведено істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача індексації заробітної плати за весь період роботи та суми неоплачених днів додаткової відпустки.

Керуючись ст. 233 КЗпП України, ст.ст.10,11,209,212,214-215,218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»індексацію заробітної плати за весь період роботи в розмірі 477 (чотириста сімдесят сім)грн. 32 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградавтотранс»неоплачені дев'ять днів додаткової відпустки у розмірі 1221 (одна тисяча двісті двадцять одну) грн. 21 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя: А. О. Врона