Рішення № 26396371, 10.07.2012, Святошинський районний суд міста Києва

ун. № 2-2594/11

пр. № 2/2608/272/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2012 року

Святошинський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Наборозняка М.І.

за участю секретаря Слепець Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль" (надалі ПАТ) до ОСОБА_2 про про стягнення боргу за кредитним, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитного договору недійсним,

встановив:

Позивач ПАТ 28.01.2011 року звернувся до суду з позовом, уточненим в ході розгляду справи 13.12.2011 року (а.с.134-135) до відповідача, в якому просить стягнути з нього суму боргу по кредитному договору за станом на 19.08.2011 року в розмірі 2 591 366 грн 68 коп, а також судовий збір 1700, посилаючись на те, що 12.04.2007 року він уклав кредитний договір з банком у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 99 990 доларів США. Кредиттні кошти надавались відповідно до графіку на 240 місяців. Однак, відповідач умови його не виконує в повному обсязі. Відповідач отримав зазначені кошти.

18.12.2007 року між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору щодо збільшення розміру кредиту до 196 700 доларів США. 23.07.2009 року була проведено реструктуризація боргу відповідача, внаслідок чого капіталізовано 20626,91 доларів США.

Заборгованість складається із основного боргу (кредитних коштів, відсотків за користування коштами, пені у зв*язку із простроченням сплати кредитних коштів та сплати відсотків.

На письмові вимоги позивача до відповідача сплачувати платежі за договором кредиту він належним чином не реагує, що й змусило позивача звернутись до суду з позовом.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача, не визнавши вимоги ПАТ, надав суду зустрічний позов (а.с.73-75), в якому просить про визнання судом недійсним договору від 12.04.2007 року. В подальшому 29.1.2011 року вимоги доповнив (а.с.131-132) також просить визнати недійсною додаткову угоду між сторонами від 18.12.2007 року.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовує тим, що укладанні оспорюваних правочинів ОСОБА_2 у письмовому вигляді не надано сукупну вартість кредиту. Вимоги обґрунтовує правовими нормами ст.ст. 1, 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», п.п.2,4 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6, , п. 2 ст.14, п. 3 ст. 215 ЦК України.

При розгляді справи по суті представник позивача ПАТ позов підтримав, посилаючись на викладені в заяві обставини, просить стягнути суму боргу та судові витрати. Надав суду за клопотання представника позивача всі документи щодо отримання кредитних коштів відповідачем та докази щодо капіталізації його боргу у зв*язку із реструктуризацією боргу та невчасним виконання умов договору. Також пояснив, що просить стягнути борг у гривнях, який обчислений станом на 19.08.2011 року , враховуючи курс долара США 7,971 грн за 1 долар. Зазначив, що основний борг за кредитом (за «тілом кредиту») становить 217 382,66 доларів США, про що вказано у розрахунку ПАТ (а.с.138).

Також заявив про застосування правил щодо позовної давності до зустрічного позову, зазначивши про те, що відповідач міг звернутись до суду, якщо оспорює кредитний договір, впродовж трьох років після його підписання і отримання примірника договору у письмовому вигляді. Не погодився із ствердженням представника ОСОБА_2 , про те, що слід вважати порушеним право останнього з часу, коли юристи роз*яснили йому певне законодавство; не вважає цю обставину поважною при вирішенні питання про поновлення вказаного строку (строку звернення до суду).

Представник відповідача в судовому засідання позов ПАТ не визнав. Визнав факт отримання певної суми коштів за кредитним договором відповідно до документів, які містяться на а.с.23-29 (заяви про видачу готівки ОСОБА_2). На його думку борг по кредиту становить приблизно 209 тис доларів США . Проте позов гне визнав в повному обсязі, оскільки вважає кредитний договір та додаткову угоду до нього недійсними, оскільки при укладанні договору ОСОБА_2 у письмовому вигляді не вказано працівниками ПАТ сукупна вартість кредиту.

На запитання суду уточнив, що вважає недійсним договір на підставі частини 3 (а не пункту 3) ст. 215 ЦК України , ч. 1 ст.203 ЦК України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». В судових дебатах вказав, що оспорювані правочини є недійсними на підставі ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», враховуючи, що ПАТ при укладанні оспорюваних ОСОБА_2 правочинів використовувало нечесну підприємницьку практику, яка полягає в омані споживача.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню за такими підставами.

Суд розглядає справу, дотримуючись вимог ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, зокрема підстав недійсності правочинів, вказаних у зустрічному позові ОСОБА_2

Суд вважає, що зазначений кредитний договір від 12.04.2007 року та додаткова угода від 18.12.2007 року укладені між сторонами відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України.

Суд приймає до уваги, що відповідач неналежним чином виконував умови кредитного договору, тому при таких обставинах банк має право відповідно до ст. 526 ЦК України вимагати від іншої сторони по договору повернення належних йому грошей, обумовлених процентів за користування кредитними коштами та пені за прострочення виконання зобов*язань.

Такі ж правила є умовами кредитного договору, про що не заперечив представіник ОСОБА_2

Суд вважає за достовірний розрахунок боргу, складений позивачем (а.с. 138-142), оскільки його не спростовано представником відповідача належними доказами. Відповідно до додаткової угоди (а.с.141) окремі суми боргу не супроводжуються видачею кредитних коштів (капіталізація боргу).

Відповідач (його представник ), враховуючи правила змагальності та обов*язок надати докази, що обґрунтовують його заперечення, таких доказів всупереч ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надав. Його представник лише усно пояснював суду, що не визнає розрахунок боргу , складений позивачем. На запитання суду з приводу вірного (на його думку) такого (свого) розрахунку не надав, не заперечуючи факт отримання кредитних коштів і їх неповернення в повному обсязі.

Суд не вбачає підстав для визнання оспорюваних ОСОБА_2 правочинів недійсними за наступних підстав.

Як вбачається зі змісту заперечень представника ОСОБА_2 останньому не була доведена в письмовому вигляді орієнтовна сукупна вартість кредиту.

Його ствердження спростовуються його ж (ОСОБА_2) від 26.03.2007 року (а.с.16) , в котрій зазначений текст про те, що він своїм підписом засвідчує про те, що він ознайомлений у письмовій формі з орієнтовною сукупною вартістю кредиту.

Такий же текст наявний у додатковій угоді між сторонами від 23.07.2007 року (а.с.141-142). Зокрема у п. 5 угоди вказано, що позичальник перед укладенням угоди повідомлений у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Враховуючи, що представник ПАТ наполягає на тому, що ОСОБА_2 було доведено про вартість кредиту і зазначені документи є доказами заперечень зустрічного позову, то у суду немає підстав не вважати їх доказами.

Крім того, суд може визнати правочин недійсним у випадку, коли його зміст суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства ( ч. 1 ст. 203 ЦК України. Саме на підставі цієї нормі пред*явлений позов. Суд враховує, що підстави позову повинні бути зазначені у письмовій позовній заяві (ст. 19 ЦПК України). Змінювати підстави позивач має право до початку розгляду справи по суті.

Тому заявлення представником ОСОБА_2 підстав позовних вимог щодо нечесної підприємницької практики фактично суд не повинен приймати до уваги, оскільки такі підстави у письмовому вигляді не заявлялись і обґрунтувань з цього приводу позивачем не надавалось.

Суд вважає, що відсутність письмової інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту, навіть якби така обставина була належними доказами доведена не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсною.

Так, відповідно до підпункту «д» п.2 ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов*язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Суд вважає, що таке повідомлення не є складовою частину кредитного договору. Зі змісту вказаної норми закону можна зробити висновок, що вона спрямована на те, щоб отримувач кредиту мав чітке уявлення про наслідки укладання кредитного договору і міг визначитись для себе: чи слід його укладати. Суд також приймає до уваги ст. 627 ЦК України щодо свободи договору із врахуванням законодавства про захист прав споживачів.

На запитання суду: чому ОСОБА_2 уклав оспорювані договори, якщо він не зав про сукупну вартість кредиту його представник відповіді не надав.

У абзаці 2 пункту 2 ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» вказано, що у разі ненадання зазначеної інформації суб*єкт господарювання, повинен надати несе відповідальність, встановлену ст.ст. 15.23 цього Закону.

Тобто, законом передбачено визначення відповідальності за його невиконання, а не визнання договору (правочину) недійсним. Крім того, суд враховує, що у цьому ж Закону абз.3 ч. 4 ст. 1 передбачено певні умови, які повинні бути зазначені у договорі про надання споживчого кредиту.

Серед вказаних умов немає вимоги про те, що в договорі повинно бути вказано інформація про сукупну вартість кредиту.

З огляду на викладене суд не може погодитись із ствердженням позивача про те, що оспорювані договори суперечать вимогам законодавства. Адже безпосередньо у законодавстві у абз. 3 ч.4 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» вказано про умови договору про надання споживчого кредиту, серед яких немає вимоги про зазначення сукупної вартості кредиту.

Суд при цьому враховує, що той же Закон України «Про захист прав споживачів» у певних випадках чітко вказує на недійсність договору - ч. 6 ст. 19 цього Закону.

Суд, дотримуючись приписів щодо диспозитивності позовних вимог (ст. 11. ЦПК України), не може вирішувати питання про недійсність оспорюваних правочинів за іншими підставми, які позивачем (його представником) не заявлялись.

Так, суд враховує, що позивач (його представник) не вказали: в чому полягає порушення прав позивача у зв*язку із відсутністю у нього письмового повідомлення банку з конкретною цифрою, яка визначає сукупну вартість кредиту; вони не вказали яка ж саме конкретно сукупна вартість кредиту ними визначена, не дивлячись на неодноразові питання суду з цього приводу представника ОСОБА_2 в судовому засіданні. Також вони не заявляли вимог про недійсність правочинів у зв*язку із помилкою (під впливом помилки) щодо обставин правочинів та їх наслідків; не заявляли про те, що правочини укладені під впливом обману, тому їх слід визнати недійсними на підставі ст. 229 чи ст. 230 ЦК України.

Викладене не позбавляє права позивача заявляти свої вимоги і на інших правових підставах, які не були заявлені у його позовній (та уточненій) заяві у справі, що розглядається.

Суд також враховує, що позивач, уклавши договір 12.04.2007 року, отримавши примірник договору, а також додаткову угоду від 18.12.2007 року. міг чітко їх прочитати, усвідомити наслідки укладання, а також звернутись до суду з позовом про його недійсність протягом 3 років після цього (після укладання договору), якщо вважав, що його права порушені внаслідок відсутності письмового повідомлення про сукупну вартість кредиту.

Враховуючи, що він до суду звернувся 04.07.2011 року (а.с.73-75) і тільки після подання до нього вимог щодо стягнення боргу, то суд відмовляє йому у задоволенні його вимог, (розцінюючи пред*явлення зустрічного позову в строк поза межами позовної давнсоті, як спосіб уникнути обумовленої між сторонами відповідальності за сплату процентів, неустойки за невиконання умов кредитного договору), в тому числі і на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України - сплив позовної давності, яка ст. 257 ЦК України передбачена 3 роки.

Суд також враховує, що позивач не просив поновити строк позовної давності, а також те, що позивач не був позбавлений можливості звернутись до юриста за консультацією у передбачений трьохрічний строк після відсутності у нього даних про сукупну вартість кредиту, якщо вважає, що вони дійсно були у нього відсутніми.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України суд стягує із відповідача суму судового збору, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.212-214 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ПАТ задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який проживає у АДРЕСА_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», який розташований у м.Києві по вул. Пирогова, 7-7б, Код ЄДРПОУ 23494105, заборгованість за кредитним договором станом на 19.08.2011 року в сумі 2 591 366 грн 68 коп, а також судовий збір 1700 грн, 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 2593186 грн 68 коп.

У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення на адресу Апеляційного суду м.Києва через Святошинський районний суд м.Києва.

Суддя: