Ухвала суду № 26388943, 19.09.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2012 р.Справа № 2-а-1759/11/2170

Категорія:9.2Головуючий в 1 інстанції: Кравченко К.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Осіпова Ю.В.,

суддів -Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Ресурснафта»до Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

25.03.2011 року ПП «Ресурснафта»звернулося до окружного суду із позовом до ДПІ у Білозерському районі Херсонської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000382301 від 16.03.2011 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 277148,56 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що за результатами перевірки його діяльності на АЗС податковим органом було встановлено порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Однак, висновки відповідача, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності і не засновані на законі, а рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій є протиправним.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25 липня 2011 року адміністративний позов ПП «Ресурснафта»задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області №0000382301 від 16.03.2011 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Білозерському районі Херсонської області 29.07.2011р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.07.2011 року і прийняти нову постанову, якою відмовити даному підприємству у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В лютому 2011 року співробітниками ДПА була здійснена перевірка АЗС позивача, розташованої в с.Капустине Жовтневого району миколаївської області, за дотриманням позивачем порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої було складено Акт №0013/14/20/23/33487283 від 28.02.2011 року, на підставі якого, ДПІ у Білозерському районі Херсонської області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000382301 від 16.03.2011 року - за порушення приписів п.12 ст.3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», т.б. порушення порядку обліку товарних запасів на АЗС за місцем реалізації.

Вирішуючи справу по суті та приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведена правомірність прийнятого ним рішення, у зв'язку з чим, позов підлягає повному задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду цілком погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, виходячи з наступного.

Так, п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про державну податкову службу в України»наділяє ДПА України повноваженнями виконувати безпосередньо, а також організовувати роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану із здійсненням контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому Законом порядку, також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензування відповідно до Закону, торгових патентів, також роботу, пов'язану із проведенням боротьби з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, веденням реєстрів імпортерів, експортерів, оптових та роздрібних торговців, місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів; застосуванням у випадках, передбачених законодавством, фінансових санкцій до суб'єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про виробництво і обіг спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

Згідно вимог ч.1 ст.15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Частинами 1 та 4 ст.16 вказаного Закону встановлено, що: - контролюючі органи мають право відповідно до законодавства здійснювати планові або позапланові перевірки осіб, які підпадають під дію цього Закону; планові або позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку, передбаченому законодавством України.

Тобто, податкові органи мають право на проведення перевірок, які можуть носити плановий або позаплановий характер, щодо контролю за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавства, щодо патентування підприємницької діяльності, порядку проведення розрахунків за товари (послуги), здійснення розрахункових операцій у сфері готівкового або безготівкового обігу, реалізації напоїв та тютюнових виробів.

Статтями 11-1, 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в України»передбачені підстави та порядок проведення планових та позапланових перевірок.

Застосування ж реєстраторів розрахункових операцій визначено ст.1 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Порядок проведення розрахунків визначено ст.3 цього Закону, відповідно до якої, суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, чеків, жетонів тощо), при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, які підтверджують виконання розрахункових операцій; проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.

Як видно зі спірного акту перевірки, податківцями було встановлено порушення позивачем приписів п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», однак, разом з тим, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції вважає ці висновки перевіряючи помилковими, з огляду на наступне.

Так, приймаючи рішення про застосування штрафних санкцій за дане порушення, відповідач лише виходив з того, що на АЗС позивача в момент перевірки був відсутній другий примірник змінного звіту за формою 17-НП, що, на думку ДПІ, є порушенням ведення обліку товарних запасів та достатньою підставою для застосування санкції, яка передбачена ст.20 Закону №265/95- ВР.

Але, з таким «підходом»податкового органу, судова колегія погодитися не може.

Відповідно до змісту вимог п.12 ст.3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суб'єкти господарювання зобов'язані вести у встановленому законодавством порядку, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства, оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обсягів реалізованих товарів.

Згідно із статтею 20 Закону №265/95-ВР до суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зміст наведених норм Закону №265/95-ВР свідчить про те, що суб'єкти підприємницької діяльності повинні реалізовувати лише ті товари, які обліковані ним належним чином, і саме за продаж необлікованих товарів передбачена відповідальність у вигляду штрафу у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів.

А згідно із приписами ст.6 цього ж Закону, облік товарних запасів ФО-підприємцем ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою -у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку, який, в свою чергу, ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва.

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом п.п.1,3,5 ст.9 Закону №996-ХІУ, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це. неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуті складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Статтею 2 Закону №996 також визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичний осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Так, нормативним документом, який безпосередньо визначає порядок обліку, приймання, зберігання та відпуску паливно-мастильних матеріалів на АЗС є Інструкція №281.

Відповідно до її загальних положень, ця Інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання, що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивачем належним чином виконано вимоги названих вище нормативних актів щодо ведення обліку товарних запасів, а саме - усі господарські операції підтверджені первинними документами, в тому числі товарно-транспортними накладними. Відповідно до приписів вказаної Інструкції на АЗС ведеться «Журнал обліку надходження нафтопродуктів на АЗС»за формою №13-НП, облік реалізації нафтопродуктів ведеться через зареєстрований, опломбований у встановленому порядку реєстратор розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій.

Як зазначалося вище, судовою колегією було встановлено, що єдиним чинником, що став підставою для висновку податкового органу про порушення позивачем ведення обліку товарних запасів, було встановлення відсутності на АЗС під час перевірки 2 (другого) примірника змінного звіту за формою 17-НП.

Разом з тим, системний аналіз наведених вище нормативних актів та характеру викладеного в акті порушення дає суду підстави для висновку, що застосування до позивача податковим органом штрафних санкцій на підставі ст. 20 Закону №265/95-ВР є помилковим.

Так, як вбачається зі змісту Закону №265/95-ВР, законодавець розмежовує такі порушення як: 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку (стаття 20) та 2) не ведення або ведення з порушенням встановленого порядку облік товарів за місцем реалізації та зберігання (стаття 21).

Відповідальність за порушення, викладене в акті перевірки, тобто за ведення позивачем обліку товарних запасів з порушенням порядку, встановленого законодавством, була передбачена саме статтею 21 Закону №265/95-ВР, але, на момент винесення спірного рішення вона вже була виключена у зв'язку із прийняттям Закону України №2756-УІ від 02.12.2010р.

Тобто, законодавець фактично скасував відповідальність за зазначене в статті 21 Закону № 265/95-ВР порушення взагалі, а тому, притягнення позивача до відповідальності на підставі ст.20 Закону №265/95-ВР за порушення порядку ведення обліку товарних запасів є необґрунтованим і безпідставним.

Що ж стосується ведення позивачем на АЗС обліку товарів (паливно-мастильних матеріалів), то , на думку судів обох інстанцій, позивач довів суду належними первинними документами той факт, що ПММ, які перелічені ревізорами у відомості до акту перевірки, були обліковані позивачем належним чином.

Крім того, слід зазначити, що на момент перевірки ревізори визначили кількість та вартість залишків ПММ виключно лише на підставі звіту реєстратора розрахункових операцій АЗС, через який ведеться продаж ПММ, і програмування якого передбачає як внесення відомостей про надходження ПММ, так і визначення їх залишків на конкретний час.

Таким чином, факт ведення позивачем обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, окрім первинних документів, підтверджується також і звітом РРО, копія якого долучена до матеріалів перевірки.

Тобто, якщо б позивач взагалі не вів облік товарних запасів на АЗС, то ревізори під час перевірки не змогли б встановити кількість та вартість залишків ППМ без проведення відповідних замірів ємкостей для їх зберігання, а таких замірів, як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, під час перевірки ревізорами не проводилось.

Отже, встановлені фактичні обставини справи дають суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що в діях позивача відсутні ознаки порушення п.12 ст.3 Закону №265/95-ВР, оскільки факт ведення позивачем обліку товарних запасів за місцем їх реалізації підтверджений належними доказами, а тому, відповідно, застосування до позивача спірним повідомленням-рішенням штрафної санкції на суму 277148,56 грн. є неправомірним, що, в свою чергу, і було правильно встановлено судом 1-ї інстанції.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, слід зазначити, що згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

При цьому, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку не було в повному обсязі зроблено відповідачем при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, діючи в межах вимог та доводів апеляційної скарги та відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу - без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області -залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 липня 2011 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко