Постанова № 26386142, 08.10.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"08" жовтня 2012 р. Справа № 5019/1243/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

на рішення господарського суду Рівненської області від 30.08.2012р.

у справі №5019/1243/12 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОР С.І.М."

до відповідачів:

1) Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс"

про стягнення заборгованості в сумі 300 599,88грн.

за участю представників сторін:

позивача: Дяденчук А.І.;

відповідачів:

1)Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - Дворак Т.Б.;

2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс" - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 30.08.2012 р. у справі № 5019/1243/12 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОР С.І.М." до Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс" про стягнення заборгованості в сумі 300 599,88 грн. задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОР С.І.М." 297 599, 88 грн. основного боргу, а також 5 952 грн. судового збору та 12 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОР С.І.М." до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс" про стягнення 3 000 грн. 00 коп. відмовлено.

При вирішенні спірних правовідносин, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли договірні відносини на підставі договору постачання № 19/08-10, укладеного 19 серпня 2010 року між ТОВ "КОЛОР С.І.М." та Дочірнім підприємством "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Підприємство), за умовами якого позивач взяв на себе обов'язок передати у власність відповідачу фарбу розміточну згідно з умовами тендерної документації та тендерної пропозиції, а відповідач, у свою чергу, -прийняти цей товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу продукцію на загальну суму 300 599 грн. 90 коп. Факт поставки підтверджується наданими позивачем видатковою накладною від 6 жовтня 2010 року № РН-0000415, товарно-транспортною накладною від 6 жовтня 2010 року, а також податковою накладною від 6 жовтня 2010 року № 476.

В свою чергу, всупереч умовам договору Підприємство взятий на себе обов'язок по оплаті вартості даного товару у встановлений строк не виконало, заборгувавши ТОВ "КОЛОР С.І.М." 300 599 грн. 90 коп.

Вирішуючи спір, місцевим господарським судом було прийнято до уваги відповідні положення цивільного та господарського законодавства.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлені обставини справи, положення чинного законодавства та той факт, що сума основного боргу за договором № 19/08-10 від 19 серпня 2010 року в розмірі 300 599 грн. 90 коп. підтверджена належними у справі доказами, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з Підприємства 297 599 грн. 88 коп. є правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Окрім того, місцевим судом було встановлено, що з метою належного виконання вказаного договору 19 серпня 2010 року між позивачем та ТОВ "Фенікс" був укладений договір поруки № 19/08, відповідно до якого останнє взяло на себе обов'язок частково відповідати перед ТОВ "КОЛОР С.І.М." за виконання зобов'язань Підприємства згідно вищезазначеного договору у розмірі 3 000 грн. 00 коп.

Водночас, судом було встановлено, що укладений між позивачем та ТОВ "Фенікс" договір поруки від 19 серпня 2010 року № 19/08 на момент подання даного позову припинив свою дію.

Частиною 4 статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Враховуючи той факт, що вказаний договір поруки припинив свою дію, суд першої інстанції дійшов до висновку, що правові підстави, за яких позовної вимоги ТОВ "КОЛОР С.І.М." до ТОВ "Фенікс" про стягнення 3 000 грн. 00 коп. підлягали б до задоволення, відсутні. У зв'язку з цим, суд відмовив в задоволення позову в цій частині.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідачів 34 000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, судом першої інстанції було враховано положення ст. ст. 48, 49 ГПК України, ст. 12 Закону України "Про адвокатуру", пункту 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 4 березня 1998 № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

Беручи до уваги ціну позову, тривалість розгляду і складність справи, суд першої інстанції зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 34 000 грн. 00 коп. є неспіврозмірними та завищеними.

У зв'язку із вказаним, місцевий господарський суд дійшов висновку про зменшення вищезазначеної суми за оплату послуг адвоката до 12 000 грн.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Дочірнє підприємство "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 30.08.2012 р. у справі № 5019/1243/12 скасувати.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Пунктом 6.1. договору постачання від 19.08.2012 р. встановлено, що відповідач має оплатити вартість поставленого товару протягом 60 банківських днів з моменту поставки товару та отримання рахунку - фактури.

Отже, обов'язковою передумовою для оплати є факт отримання відповідачем рахунку - фактури на оплату поставленої продукції.

В той же час, як зазначає скаржник, відповідачем не було отримано рахунків-фактур, а також доказів передання таких рахунків - фактур відповідачеві.

Стаття 664 ЦК України встановлює право сторін договору обумовити момент виконання обов'язку з поставки вчиненням певних дій, переданням відповідних документів тощо.

В п. 5.4. Договору сторони, керуючись ст. 664 ЦК України встановили, що приймання товару за якістю здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Порядок приймання товару за якістю встановлений Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою Постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 № П-7.

Підпунктом "г" пункту 2 Інструкції П-7 визначено, що при кожний поставці постачальник разом з товаром повинен надати покупцеві документ, що посвідчує якість такого товару.

Враховуючи вказане, скаржник звертає увагу на те, що відповідно до умов Договору та Інструкції П-7 обов'язок позивача з поставки може вважатися виконаним, зокрема, з моменту вручення відповідачеві документу про якість товару. Натомість, жодних документів про якість товару відповідачем отримано не було.

Крім того, скаржник стверджує, що видаткова накладна № 0000415 від 06.10.2010 року не може вважатися належним доказом передання продукції відповідачеві, оскільки на видатковій накладній проставлено підпис особи, що вочевидь відрізняється від підпису директора відповідача, натомість жодних документів про уповноваження інших осіб до матеріалів справи позивачем не долучено.

Спірна накладна не містить інформації щодо місця її складання, а також щодо осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Скаржник наголошує на тому, що додана до справи видаткова накладна не є беззаперечним доказом здійснення поставки, оскільки складена вона з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що в свою чергу свідчить про неналежність такої накладної як доказу поставки в даній справі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката, скаржник зазначає, що відповідно до Роз'яснення Вищого господарського суду України від 31.05.2002 року № 04-5/609 витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

У зв'язку з тим, що до матеріалів справи не додано жодного платіжного документу про перерахування коштів адвокату, скаржник вважає, що правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Враховуючи вказані вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржник вважає, що суд першої інстанції задоволив позовні вимоги за відсутності на те правових підстав, у зв'язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити в повному обсязі.

В свою чергу, від позивача по справі надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На спростування доводів відповідача, викладених в апеляцйній скарзі, позивач вказує наступне.

На виконання умов договору, з боку ТОВ "КОЛОР С.І.М." було поставлено відповідачу-1 товар, що підтверджується видатковою накладною від 06 жовтня 2010 року №РН-0000415, товарно-транспортною накладною від 06 жовтня 2010 року, а також податковою накладною від 06 жовтня 2010 року № 476, які наявні в матеріалах справи. Позивачем у відповідності до пункту 6.1. Договору 10 квітня 2012 року листом за № 300 було надіслано оригінал рахунку-фактури від 04 жовтня 2010 року № СФ-0021173, відповідно до якого відповідач-1 мав провести оплату товару. Факт направлення вищезазначеного листа підтверджується наявними у матеріалах даної справи копіями фіскального чеку від 10 квітня 2012 року № 2162 та опису вкладення у цінний лист з відтиском календарного штемпеля відділення поштового зв'язку.

Таким чином, наведені докази спростовують доводи відповідача-1 щодо неотримання ним рахунку-фактури та ненастання строку оплати товару, та в свою чергу підтверджують безпідставність його доводів.

Разом з тим, позивач стверджує, що не заслуговують уваги і твердження скаржника з приводу неотримання ним документів про якість отриманого товару. Оскільки, відповідно до п. 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 року № П-7, приймання продукції по якості і комплектності проводиться в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними і Особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що засвідчують якість і комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення, рахунок-фактура, специфікація і т. п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність поставленої продукції і в акті вказується, які документи відсутні. Однак, всупереч вказаним нормам, відповідач-1 не надав жодного складеного документу (акту) про відсутність документів про якість товару як в момент його поставки так і після того, що підтверджує про отримання ним всіх товаросупровідних документів до поставленого ТОВ «КОЛОР С.І.М.»товару.

Враховуючи вказане вище, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства, тому останнє слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

8 жовтня 2012 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду скаржник підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, вважає, що судом першої інстанції при винесенні даного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. У зв'язку із зазначеним, рахує, що рішення господарського суду Рівненської області від 30.08.2012 р. у справі № 5019/1243/12 слід скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОР С.І.М." в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс" в судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи ст.ст.101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с. 92-94), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника одного з відповідача.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 19 серпня 2010 року між ТОВ "КОЛОР С.І.М." та Дочірнім підприємством "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі по тексту - Підприємство) був укладений договір постачання № 19/08-10 (далі по тексту - Договір, а.с. 10-12).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

За умовами цього Договору позивач взяв на себе обов'язок передати у власність відповідачу фарбу розміточну згідно з умовами тендерної документації та тендерної пропозиції, а відповідач, у свою чергу, -прийняти цей товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Згідно пункту 1.2 вказаного договору найменування, кількість, комплектуючі та вартість одиниці зазначені в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Вартість цієї угоди складає 2 576 000 грн. 00 коп. (пункт 2.1 договору).

У пункті 2.2 договору сторони погодили, що замовник має можливість зменшувати обсяги закупівлі залежно від реальної потреби.

У відповідності до пункту 3.1 договору сторони визначили, що асортимент та кількість товару, що постачається, в кожній партії визначаються сторонами в індивідуальному порядку шляхом складання додаткових угод, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. 4.1. якість товару за цим Договором повинна відповідати діючим нормам та стандартам.

У відповідності до п. 4.2. постачальник зобов'язаний надати першому необіхідні документи (сертифікати, паспорти якості та ін.), що підтверджують якість поставленого товару.

Пунктом 4.5. визначено, що постачальник дає гарнтію на товар протягом: на фарбу - 12 місяців, на розчинник - 24 місяці, на світлоповертаючі кульки - 24 місяці, з дня надання товару у власність замовника.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що поставка товару здійснюється на протязі одного календарного дня з моменту отримання постачальником письмової заявки замовника при умові досягнення сторонами згоди по суттєвим умовам поставки кожної партії.

Поставка товару здійснюється на умовах СРТ Правил "Інкотермс" у редакції 2000 року, Харківська обл., Харківський р-н, сел. Пісочин, вул. Технологічна, 5 (пункт 5.2 договору).

За умовами пункту 5.3 договору перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару замовнику в місці, зазначеному в вищезазначеному пункті договору.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що замовник повинен оплатити вартість поставленого товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 60 банківських днів з моменту отримання товару (датою отримання товару є наступний день від дати видаткової накладної) та рахунка-фактури.

Відповідно до положень вказаної угоди ТОВ "КОЛОР С.І.М." та Підприємство уклали додаток № 1 до договору, в якому визначили перелік та найменування товару згідно вимог, що зазначені в тендерній документації замовника, та були надані в Тендерній пропозиції переможця торгів (а.с. 13).

Зі змісту вказаного додатку вбачається, що предметом закупівлі є фарба розміточна "Сигнакул" у кількості 100 тон на загальну суму 2 150 000 грн. 00 коп., розчинник "Сигнакул" у кількості 3 тони загальною вартістю 51 000 грн. 00 коп. та світлоповертаючі кульки в кількості 30 тон на загальну суму 375 000 грн. 00 коп.

В матеріалах справи міститься заявка, яку на виконання умов договору було направлено Підприємством листом від 1 жовтня 2010 року № 1251 на адресу позивача. Згідно вказаної заявки відповідач просив здійснити поставку розміточної фарби у кількості 12 тон, склокульок у кількості 4,2 тони, а також розчинника у кількості 0,36 тони (а.с. 14).

Як свідчать наявні в матеріалах справи докази, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу вищезазначену продукцію на загальну суму 300 599 грн. 90 коп.

Даний факт поставки підтверджується наданими позивачем видатковою накладною від 6 жовтня 2010 року № РН-0000415 (а.с. 15), товарно-транспортною накладною від 6 жовтня 2010 року (а.с. 17), а також податковою накладною від 6 жовтня 2010 року № 476 (а.с. 65).

Всупереч наведеним вище умовам договору, Підприємство не виконало належним чином свої договірні зобов'язання стосовно оплати вартості отриманого товару у встановлений строк. У зв'язку з цим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем - ТОВ "КОЛОР С.І.М." в розмірі 300 599 грн. 90 коп.

З приводу тверджень скаржника стосовно того, що позивач не надав замовнику оригіналу рахунка - фактури, у зв'язку з чим відповідач не мав змоги провести оплату поставленого товару, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Із копії листа ТОВ "КОЛОР С.І.М." від 10 квітня 2012 року № 300, адресованого Підприємству, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що на виконання пункту 6.1 договору позивач направив замовнику оригінал рахунка-фактури від 4 жовтня 2010 року № СФ-0021173, відповідно до якого останній мав оплатити поставлений товар. Факт направлення вищезазначеного листа підтверджується наявними у матеріалах даної справи копіями фіскального чеку від 10 квітня 2012 року № 2162 та опису вкладення у цінний лист з відтиском календарного штемпеля відділення поштового зв'язку (а.с. 51-55).

Зі змісту наданого позивачем рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 10 квітня 2012 року вбачається, що даний лист та оригінал рахунку фактури Підприємство отримало 12 квітня 2012 року (а.с. 68).

Таким чином, враховуючи вказане вище, доводи скаржника щодо неотримання останнім рахунка-фактури на оплату поставленої продукції є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи скаржника в частині невідповідності видаткової накладної від 6 жовтня 2010 року № РН-0000415 вимогам закону, невідповідності підпису, проставленого на вказаній накладній, підпису директора Підприємства та відсутності належним чином оформленої довіреності Підприємства на отримання вказаних товарно-матеріальних цінностей, з огляду на наступне.

Згідно частини 3 статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Статтею 246 ЦК України встановлено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Частиною 2 статті 80 ЦК України передбачено, що юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Отже, юридична особа може здійснювати свої права самостійно, або через уповноваженого нею у встановленому законом порядку представника.

Відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Натомість, з видаткової накладної від 6 жовтня 2010 року № РН-0000415 (а.с. 15) вбачається, що на ній присутній відтиск мокрої печатки Підприємства, що являється доказом прийняття товару безпосередньо вказаною юридичною особою.

Частиною 1 статті 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частина 3 вищезазначеної статті).

Окрім того, зазначена накладна також підписана посадовою особою Підприємства -її головним бухгалтером.

Разом з тим, Підприємством не було надано належних та допустимих доказів того, що при підписанні вказаної накладної дана особа діяла з перевищенням наданих їй повноважень, а також не було доведено, що позивач знав чи за всіма обставинами міг знати про відсутність у цієї особи повноважень на вчинення такої дії.

Таким чином, дослідивши видаткову накладну від 6 жовтня 2010 року № РН-0000415 на предмет відповідності вимогам діючого законодавства, очевидним є те, що даний документ оформлений з дотриманням встановленого законом порядку, а тому приймаються судом апеляційної інстанції до уваги в якості належного доказу. Отже, доводи скаржника з приводу невідповідності вказаної видаткової накладної вимогам закону є безпідставними, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги в цій частині відсутні.

Твердження скаржника з приводу того, що позивачем при поставці товару не було дотримано вимог закону в частині надання покупцеві документу, що посвідчує якість товару, є безпідставними з огляду на наступне.

Приписами статті 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно пункту п. 4.2. постачальник зобов'язаний надати замовнику необіхідні документи (сертифікати, паспорти якості та ін.), що підтверджують якість поставленого товару.

Статтею 666 ЦК України визначено правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару, а саме: якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Нормами статті 688 ЦК України закріплений обов'язок покупця повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, -в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідач, з поміж іншого, вказує на те, що позивачем не було виконано зобов'язання по передачі ряду документів в момент передачі товару.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем товару, що підтверджується видатковою накладною від 6 жовтня 2010 року № РН-0000415 (а.с. 15), товарно-транспортною накладною від 6 жовтня 2010 року (а.с. 17), а також податковою накладною від 6 жовтня 2010 року № 476 (а.с. 65).

При цьому видаткова накладна від 6 жовтня 2010 року № РН-0000415 підписана посадовою особою Підприємства -її головним бухгалтером.

При вирішенні спірних правовідносин, слід враховувати, що приймання продукції по якості та кількості здійснюється господарюючими суб'єктами окрім відповідних положень цивільного законодавства відповідно з Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо -технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7 (далі по тексту - Інструкція).

Згідно п.п. "в" п. 2 Інструкції в цілях збереження якості продукції, що поставляється, створення умов для своєчасного і правильного приймання її за якістю об'єднання і його виробнича одиниця, підприємство, організація - виготівник (посилач) зобов'язані забезпечити чітке і правильне оформлення документів, що засвідчують якість і комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість і т. п.), що поставляється, відвантажувальних і розрахункових документів, відповідність вказаних в них даних про якість і комплектність продукції фактичній якості і комплектності її.

У відповідності до п. 9 Інструкції акт про приховані недоліки продукції має бути складений впродовж 5 днів після виявлення недоліків, проте не пізніше за чотири місяці з дня вступу продукції на склад одержувача, що виявив приховані недоліки, якщо інші терміни не встановлені обов'язковими для сторін правилами.

Приймання продукції за якістю і комплектністю робиться в точній відповідності із стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що засвідчують якість і комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т. п.), що поставляється. Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що поступила, і в акті вказується, які документи відсутні (п. 14 Інструкції).

Пунтом 16 Інструкції встановлено, що при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркіровки продукції, що поступила, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, вказаним в маркіровці і супровідних документах, що засвідчують якість продукції (п. 14 справжній Інструкції), одержувач призупиняє подальше приймання продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів. Одержувач зобов'язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, що запобігають погіршенню її якості і змішенню з іншою однорідною продукцією.

Натомість, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчили б про вчинення відповідачем визначених Інструкцією дій стосовно фіксації недотримання позивачем визначених законом вимог при поставці товару, а саме з приводу невідповідності товару його якісним показникам.

Згідно п. 5.3. Договору на постачання № 19/08-10 перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару замовнику в місці, зазначеному в п. 5.2.

Крім того, про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від 19 серпня 2010 року № 19/08-10 свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Таким чином, в порушення наведених вище процесуальних норм, а також приписів ст.ст. 666, 688 ЦК України та п.п. 9,14, 17-33 Інструкції П-7 відповідач не надав належних та допустимих доказів невиконання постачальником обов'язку щодо передачі разом з товаром супроводжуваних документів, доказів пред'явлення до продавця вимоги про надання відповідних документів суду не представлено, строк для надання документів відповідачем не встановлювався, відповідних вимог позивачу з моменту приймання товару не пред'являлось, про повернення товару не заявлялось, а також не надано доказів повернення товару постачальнику.

Підсумовуючи вказане, посилання відповідача на поставку неякісного товару є безпідставними та не підтверджені належними та допустимими доказами згідно вимог ст. ст. 32-34 ГПК України.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

В силу приписів ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У відповідності до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 173 ГК України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Із встановлених обставин справи вбачається, що відповідач, всупереч наведеним вище положенням діючого законодавства та умовам договору, не виконав свого обов'язку за договором постачання щодо оплати поставленого товару.

Окрім того, на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачем не було подано жодних доказів на підтвердження факту погашення основної суми боргу в розмірі 297 599, 88 грн.

У зв'язку з цим позовні вимоги в частині стягнення з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" суми основного боргу в розмірі 297 599, 88 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог в частині стягнення 3 000 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс", суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що з метою належного виконання договору постачання № 19/08 19 серпня 2010 року між позивачем та ТОВ "Фенікс" був укладений договір поруки № 19/08, відповідно до якого останнє взяло на себе обов'язок частково відповідати перед ТОВ "КОЛОР С.І.М." за виконання зобов'язань Підприємства згідно вищезазначеного договору у розмірі 3 000 грн. 00 коп. (а.с. 19-20).

Пунктом 6.1. укладеного між позивачем та ТОВ "Фенікс" договору поруки від 19 серпня 2010 року № 19/08 встановлено термін його дії, а саме вказано, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2010 року.

З приписів статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 533 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 559 ЦК України наведений вичерпний перелік умов, за наявності яких порука припиняє свою дію.

Так, зокрема, згідно частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

При цьому матеріалами справи підтверджується той факт, що на момент звернення позивача до суду першої інстанції - станом на 30.07.2012 р., договір поруки припинив свою дію.

Враховуючи вказане вище, суд апеляційної інастанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно встановлення факту відсутності правових підстав для задоволення позовної вимоги ТОВ "КОЛОР С.І.М." до ТОВ "Фенікс" про стягнення 3 000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Окрім того, позивачем було заявлено вимогу щодо стягнення з відповідачів 34 000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

З приводу встановлення визначених законом підстав для задоволення вищевказаної вимоги позивача, апеляційний господарський суд вказує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 19 березня 2012 року між ТОВ "КОЛОР С.І.М." та адвокатським об'єднанням "Скорпіон" був укладений договір про надання адвокатських послуг № 19/03, відповідно до якого останнє зобов'язалося надати позивачу послуги по веденню справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛОР С.І.М." до Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення боргу, а позивач, в свою чергу,- прийняти послуги виконавця та провести їх оплату на умовах та у розмірі, визначеному цим договором (а.с. 21-25).

Згідно пункту 4.1 даної угоди загальна вартість послуг, наданих виконавцем по веденню справи, зазначеної в пункті 1 цього договору, складає 34 000 грн. 00 коп.

До матеріалів справи позивачем було долучено ордер на ведення справи в порядку господарського судочинства (а.с. 26), акт виконаних робіт по договору про надання адвокатських послуг № 19/03 від 19 березня 2012 року (а.с. 34), рахунок від 30 березня 2012 року на суму 34 000 грн. 00 коп., що був виставлений позивачу за надані послуги (а.с. 34), а також копію платіжного доручення від 30 березня 2012 року № 9859, що підтверджує факт перерахування ТОВ "КОЛОР С.І.М." вказаної суми на рахунок адвокатського об'єднання "Скорпіон" (а.с. 63).

У відповідності до частини 5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Частиною 1 статті 12 Законом України "Про адвокатуру" (що був чинним на момент виникнення даних правовідносин) передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

У відповідності до пункту 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 4 березня 1998 № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з наступними доповненнями і змінами) зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Таким чином, суд першої інстанції, приймаючи до уваги ціну позову, тривалість розгляду і складність справи, цілком правомірно дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 34 000 грн. 00 коп. є неспіврозмірними та завищеними.

У зв'язку із вказаним вище та з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, місцевий господарський суд цілком обгрунтовано та правомірнопро зменшив суму витрат на оплату послуг адвоката до 12 000 грн. 00 коп.

Підсумовуючи вищевказане та приймаючи до уваги встановлений факт невиконання відповідачем договірного зобов'язання, наявні в матеріалах докази на підтвердження останнього, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції цілком правомірно дійшов до висновку про задоволення позову в частині стягнення 297 599 грн. 88 коп. основного боргу та 12 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що доводи апелянта спростовуються матеріалами справи, наведеним вище та не грунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в полрядку ст. 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Рівненської області від 30.08.2012 р. у справі № 5019/1243/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 30.08.2012 р. у справі № 5019/1243/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - без задоволення.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (61202 м.Харків, вул. Ахсарова, 2, код 31941174) в дохід державного бюджету України - 1274 грн. 01 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Рівненської області на виконання даної постанови видати наказ.

3.Справу № 5019/1243/12 надіслати господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.