Рішення № 26384989, 01.10.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.10.12 р. Справа № 5006/47/58/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА СЕРВІС» (юридична адреса: 67822, Одеська область, Овідіопольський район, с. Нова Долина, поштова адреса: 65039, місто Одеса, вулиця Транспортна, будинок № 5; код ЄДРПОУ - 30251215)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1)

про стягнення 16 655,44 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА СЕРВІС» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму попередньої оплати за товар у розмірі 13 151,32 гривень, відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 558,97 гривень, три відсотки річних у розмірі 945,15 гривень, а всього 16 655,44 гривень.

Позивач нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 525, 526, 610, 625, 1048, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статями 175, 193, 265 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 липня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 07 серпня 2012 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, ухвалою господарського суду Донецької області від 07 серпня 2012 року розгляд справи відкладено до 20 серпня 2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням останнім вимог ухвали суду від 18 липня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20 серпня 2012 року розгляд справи відкладено до 28 серпня 2012 року у зв'язку з неявкою представників сторін.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28 серпня 2012 року за клопотанням представника позивача розгляд справи було продовжено на 15 днів, та розгляд справи відкладено до 01 жовтня 2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі на підставі наявних у справі матеріалів.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, заява про розгляд справи у його відсутність не надходила.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

25 грудня 1998 року Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області було зареєстровано товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА СЕРВІС», про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 10-11).

На час розгляду справи, позивач продовжує здійснювати господарську діяльність, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ серії АА № 579780 (а.с. 26-27).

25 листопада 2003 року Старобешівською районною державною адміністрацією Донецької області було зареєстровано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії НОМЕР_2 (а.с. 28).

Згідно зі статтею 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною другою статті 642 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем, судом встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, на підставі укладеного 01 грудня 2009 року, у спрощений спосіб договору поставки.

На виконання взятих на себе зобов'язань позивачем здійснено попередню оплату товару на загальну суму 173 142,20 гривень, про що свідчить:

- платіжне доручення № 43344 від 13 січня 2010 року на суму 54 394,20 гривень (а.с. 34);

- платіжне доручення № 43343 від 13 січня 2010 року на суму 58 020,00 гривень (а.с. 35);

- платіжне доручення № 40591 від 15 грудня 2009 року на суму 9 098,00 гривень (а.с. 36);

- платіжне доручення № 39937 від 11 грудня 2009 року на суму 20 000,00 гривень (а.с. 37);

- платіжне доручення № 39577 від 08 грудня 2009 року на суму 31 630,00 гривень (а.с. 38).

Відповідно до накладних, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, відповідач передав, а позивач прийняв товар на загальну суму 157 191,28 гривень, що підтверджується:

- накладною № 90 від 15 грудня 2009 року на суму 60 727,60 гривень (а.с. 29);

- накладною № 91 від 14 січня 2010 року на суму 29 010,00 гривень (а.с. 30);

- накладною № 92 від 15 січня 2010 року на суму 26 109,00 гривень (а.с. 31);

- накладною № 1702 від 17 лютого 2010 року на суму 26 109,00 гривень (а.с. 32);

- накладною № 10031 від 10 березня 2010 року на суму 15 235,28 гривень (а.с. 33).

26 липня 2010 року відповідач перерахував на поточний рахунок позивача грошові кошти у розмірі 2 800,00 гривень в якості заборгованості, яка утворилась за рахунок непоставленого товару.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару у визначені строки, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі (173 142,20 - 157 191,28 - 2 800,00) = 13 151,32 гривень.

Розрахунок позивача складається з:

- 173 142,20 гривень - сума, яка сплачена позивачем на виконання умов Договору;

- 157 191,28 гривень - сума на яку відповідачем було поставлено товар;

- 2 800,00 гривень - сума, яка добровільно повернута відповідачем.

Так, пропозиція позивача про укладання договору поставки у спрощений спосіб викладена шляхом попередньої оплати за товар. А, факт прийняття цієї пропозиції відповідачем викладений шляхом складанням видаткових накладних, які містять всі істотні умови: предмет договору, ціну та кількість товару.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, а саме перерахував на рахунок відповідача грошові в якості попередньої оплати за товар, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі платіжними дорученнями, а відповідач не здійснив передачу оплаченого товару у повному обсязі.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступить до виконання зобов'язання або не виконав його у строки, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило свій інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

05 грудня 2011 року позивач намагаючись вирішити спір в досудовому порядку, звернувся до відповідача з вимогою (претензією) про повернення грошових коштів у розмірі 13 151,32 гривень (а.с. 40).

Як стверджує позивач, претензію відповідачем залишено без відповіді та виконання, і іншого не доведено.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем спірної заборгованості.

За наведених обставин, позовні вимоги в частині стягнення суму попередньої оплати за товар у розмірі 13 151,32 гривень підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частиною другою та третьою статті 693 ЦК України передбачено, що у разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються відсотки відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати відсотки на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються відсотки за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

У випадку спірних правовідносин, після перерахування позивачем відповідачу грошових коштів, вони знаходились у відповідача в користуванні.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відтак, право позивача на нарахування та отримання відсотків за користування чужими грошовими коштами передбачено законом. Однак, розмір таких відсотків ні укладеним між сторонами договором поставки від 01 грудня 2009 року, ні положеннями Цивільного кодексу України чи інших актів цивільного законодавства, що регулюють відносини поставки, не передбачений. Тому у даному випадку слід застосовувати аналогію закону щодо розміру стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 1048 ЦК України, оскільки статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність відносин полягає в користуванні грошовими коштами.

Відповідно до статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 198 ГК України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 30.05.2012 № 24/17-2775-2011; від 28.09.2010 № 9/67-38; від 06.07.2010 № 16/46.

На підставі вищезазначених норм, позивач просить стягнути з відповідача 2 558,97 гривень, з яких:

- за період з 11.03.2010 по 07.06.2010 - 394,19 гривень;

- за період з 08.06.2010 по 07.07.2010 - 124,55 гривень;

- за період з 08.07.2010 по 26.07.2010 - 66,86 гривень;

- за період з 27.07.2010 по 09.08.2010 - 42,88 гривень;

- за період з 10.08.2010 по 22.03.2012 - 1 647,52 гривень;

- за період з 23.03.2012 по 05.07.2012 - 282,97 гривень.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, приходить до висновку, що його здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства України, і він є вірними.

З огляду на вищевказане, позовні вимоги в частині стягнення відсотків за користування чужими коштами підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Частиною першою статті 111-28 ГПК України передбачено, що рішення Верхового Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідності із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної у постановах від 16.08.2011 № 35-26/149-10-3543; від 29.06.2011 № 3/7-11, відсотки річних та інфляційні за статтею 625 ЦК України підлягають стягненню незалежно від відсотків за користування чужими грошовими коштами, які стягуються на підставі частини другої статті 1214, 536, 1048 ЦК України.

На підставі вищезазначених норм, позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 945,15 гривень, з яких:

- за період з 11.03.2010 по 26.07.2010 - 180,93 гривень;

- за період з 27.07.2010 по 05.07.2012 - 764,22 гривень.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, приходить до висновку, що його здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства України, і він є вірними.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 83, 509, 525, 526, 530, 536, 599, 610, 612, 625, 638, 642, 693, 712, 1048, 1214 ЦК України, ст. ст. 173, 175, 181, 193, 198, 216-218, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА СЕРВ?ІС» задовольнити у повному обсязі.

Стягнути фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА СЕРВІС» (юридична адреса: 67822, Одеська область, Овідіопольський район, с. Нова Долина, поштова адреса: 65039, місто Одеса, вулиця Транспортна, будинок № 5; код ЄДРПОУ - 30251215, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму попередньої оплати у розмірі 13 151,32 гривень, відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 558,97 гривень, три відсотки річних у розмірі 945,15 гривень, судовий збір у розмірі 1 609,50 гривень, а всього 18 264 (вісімнадцять тисяч двісті шістдесят чотири) гривень 94 копійки.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 01.10.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.10.2012.

Суддя Фурсова С.М.