Ухвала суду № 26383566, 27.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" вересня 2012 р. м. Київ К/9991/19056/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 27.09.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.08.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012

у справі № 2а-2659/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське

підприємство „Нібулон"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Миколаєві

за участю Прокуратури Миколаївської області

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення -

рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство „Нібулон" звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення №00000440/0 від 19.04.2010.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.08.2011 позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення №00000440/0 від 19.04.2010

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.08.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по звітним деклараціям з податку на додану вартість за серпень, грудень 2008 року, січень - грудень 2009 року під час відображення операцій з ТОВ „Інтайм ЛТД", ПП „Скиф ПА", ТОВ „Континент ВЮ", ТОВ „Транс Лайн М", ПП „Космополія", ПСП „Владимирское", ПП „Агробудінвест", ТОВ „Агро Фест", ПП ОСОБА_3, ТОВ „Торгсервіс", ТОВ „Агро Трансфер", ТОВ „Золотий Колос НК", ТОВ „Анкор Агро Плюс", ТОВ „Кортес Агро", ТОВ „Сузіря Овна", ТОВ „Агротехкомплекс", ПП „Андріатика Н", ТОВ „Мак Стейлс", ТОВ „Бусал", ТОВ Компанія „Агрокомплекс", ТОВ „Холес Трейд", ПП „Ацарат" та складено акт №396/40/14291113 від 19.04.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішенням №00000440/0 від 19.04.2010, яким позивачу зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 17753348,07 грн. та визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7890413, 24 грн., штрафні фінансові санкції у розмірі 3945206, 62 грн.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість" реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Порядок) визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що податкова накладна вважається дійсною, якщо виписана від імені юридичної особи -платника податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що безпосередні контрагенти позивача мали статус платника податку на додану вартість.

Також судами обґрунтовано відхилено доводи відповідача про непідтвердження сум податкового кредиту позивача з податку на додану вартість порівнюючи податкові зобов'язання його контрагентів.

Адже, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. Закону України „Про податок на додану вартість", відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону України „Про податок на додану вартість").

Отже, Закону України „Про податок на додану вартість" не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податку від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу постачання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що правочини, укладені між позивачем та контрагентами спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

При визнанні угод нікчемними податковим органом не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.08.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 у справі № 2а-2659/10/1470 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.08.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 у справі № 2а-2659/10/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко