Постанова № 2638125, 03.12.2008, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2008 р. м.Чернівці Справа № 2/237

Суддя господарського суду Чернівецької області Скрипничук Iван Васильович

при секретарі судового засідання Косташ О.І., розглядаючи справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Припрутська пересувна механізована колона № 152"

до контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області

про визнання нечинними вимог про усунення порушень, виявлених ревізією

за участю представників:

позивача: Лютікова Н.О., довіреність від 10.09.2008

відповідача: не з"явився

прокурора

СУТЬ СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство "Припрутська пересувна мезханізована колона № 152" звернулось з позовом до Міжрайонного контрольно-ревізійного відділу у Новоселицькому та Герцаївському районах Чернівецької області про визнання нечинними вимоги Міжрайонного контрольно-ревізійного відділу у Новоселицькому та Герцаївському районах від 22.07.2008р № 24-27-14/509 "Про усунення порушень виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності ВАТ "Припрутська ПМК № 152".

Ухвалою суду від 30.09.2008 замінено неналежного відповідача на належного, а саме Міжрайонний контрольно-ревізійний відділ у Новоселицькому та Герцаївському районах Чернівецької області на Контрольно-ревізійне управління в Чернівецькій області, м.Чернівці, вул.Котляревського,1.

Ухвалою суду розгляд справи відкладено на 22.10.2008.

У судовому засіданні 22.10.2008 відповідач звернувся з клопотанням про закриття провадження у справі оскільки відсутній предмет спору, так як листом Міжрайонного контрольно-ревізійного відділу у Новоселицькому та Герцаївському районах від 16.10.2008 року №24-27-12/759 відкликано оскаржувані вимоги.

У судовому засіданні за участю представників сторін оголошено перерву до 04.11.2008.

Одночасно позивачем подана заява про зміну предмету позову, оскільки відкликання відповідачем вимог не припинило існування порушення - незаконних дій відповідача по включенню до акта перевірки конкретних висновків, що тягнуть за собою певні наслідки для особи, що перевіряється. А саме: визнати назаконними дії відповідача, які полягають у включенні до акту ревізії від 12.06.2008року №24027-14/79 висновків :

- про порушення підприємством вимог ст. 67 Закону України «Про державний бюджет України за 2006рік»і не сплату до державного бюджету частки прибутку за 2006р у сумі 20580 грн., та порушення вимог Закону «Про державний бюджет України за 2007рік»і не сплату до державного бюджету за 3 квартал 2007р частки прибутку у сумі 86550грн.;

- про не підтвердження первинними бухгалтерськими документами факту виконання приватними підприємцями Сірим ВД, Стрілецьким Д.М. та Куку А.М. послуг на суму 410000 гри., та порушення вимог наказу Держкомстату та Держбуду України від 21.06.2002р. №237/5 щодо обов»язкового складання приватними підприємцями актів приймання виконаний підрядних робіт (форма КБ-2);

- про порушення підприємством вимог Закону України «Про ліцензування деяких видів підприємницької діяльності» шляхом укладення договорів з приватними підприємцями, які не мають ліцензій на проведення будівельної діяльності.

Ухвалою суду від 04.11.2008р. відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі та задоволено заяву позивача про зміну предмету спору.

Одночасно, розгляд справи відкладено на 13.11.2008р.

У процесі розгляду справи відповідач повторно звернувся з клопотанням про закриття провадження у даній справі з урахуванням зміни предмету позову, посилаючись на те, що скасування в судовому порядку акту ревізії чинним законодавством не передбачено, оскільки для цього існує інша процедура, яка є відомчою та не може бути застосована лише при наявності результатів повторного контрольного заходу, проведеного стосовно цього ж суб’єкту господарювання та з цих же питань, що підтверджується судовою практикою.

Суд вважає, що правових підстав для задоволення клопотання про закриття провадження у справі в порядку вимог п.1 ч.1 ст. 157 КАС України (справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства) з підстав, на які є посилання відповідача у клопотанні немає, оскільки предметом позову з урахуванням заяви позивача про його зміну є визнання незаконними дій КРУ в Чернівецькій області, які полягають у включенні до акту ревізії від 12.06.2008р. за № 24027-14/79 висновків, а не скасування акту ревізії, на що посилається у клопотанні відповідач.

Отже, дії посадових осіб відповідача по включенню до акту ревізії конкретних висновків підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства, що підтверджується судовою практикою.

Ухвалою суду від 13.11.2008 відмовлено в клопотанні КРУ в Чернівецькій області про закриття провадження у справі. Одночасно, оголошено перерву у судовому засіданні до 03.12.2008. Участь представників сторін у засіданні суду визнано обов"язковою.

Проте, відповідач участь свого представника у засідання суду не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце його проведення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази, суд встановив:

Так, відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про контрольно-ревізійну службу в Україні №2939-ХП (далі Закон № №2939-ХП) працівники державної контрольно-ревізійної служби зобов’язані у випадках виявлення зловживань и порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій. Як вбачається з акту ревізії від 12.06.2008року №24027-14/79 підставою для проведення контрольного заходу була постанова слідчого прокуратури Новоселицького району Чернівецької області від 12.05.2008р., отже акт ревізії передано до правоохоронних органів з наявними в ньому висновками про порушення підприємством вимог чинного законодавства. Тому факт відкликання позивачем Вимог від 22.07.2008р. № 24-27-14/509 не припинив існування в офіційному документі контрольно-ревізійної служби висновків про скоєння позивачем порушень, тобто не усунув їх і не відновив порушені права позивача. Статею 2 Закону №2939-ХП визначено, що функції контрольно-ревізійної служби реалізуються шляхом проведення інспектування у формі ревізій та полягає у документальній та фактичні перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-госопдарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових осіб. Статею 13 зазначеного Закону передбачено, що дії або бездіяльність службових осіб державної контрольно- ревізійної служби можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку. Оскільки функції органів контрольно-ревізійної служби України реалізуються через складення актів та пред»явлення вимог, то відповідно до ст. 17 КАС України та ст. 55 Конституції України, вказані дії посадових осіб КРУ підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до ч.2 ст. 162 КАС України суд при прийнятті постанови повинен гарантовано забезпечити дотримання і захист прав учасника публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Зазначене вище підтверджено судовою практикою Вищого Адміністративного суду України, зокрема ухвалою від 16.04.2008р. у справі за позовом Управління ветеринарної медицини в Закарпатській області до КРУ у Закарпатській області.

До змісту розділу «Ревізія правильності та своєчасності сплати частини прибутку до Державного бджету України на 2006 та 2007роки» відповідачем включено висновки наступного змісту: аркуш 5 акту - «В порушення статті 67 Закону України «Про державний бюджет України на 2006рік» пункту 1,2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2006р. №678 Товариством не сплачено до Державного бюджету України частину прибутку (доходу) за 2006рік в сумі 20580,00 грн.; аркуш 6 акту – «В порушення ст.63 Закону України «Про державний бюджет України на 2007рік», пунктів 1,2 Постанови Кабінету міністрів України від 29.11.2007р. №68 відкритим акціонерним товариством «Припрутська ПМК№152» не сплачено до Державного бюджету України частину чистого прибутку (доходу) за 2007рік у сумі 86550,0 грн. Порушення допущено з вини генерального директора Товариства».

Як зазначено в акті ревізії у статутному фонді товариства розмір державної частки акцій становить 49% ( арк. 5 акту ревізії). Решта акцій статутного капіталу знаходиться в приватні власності.

Статею 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006рік» визначено, що господарські організації: ... акціонерні, холдингові компанії та інші суб’єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки ( акції, паї) сплачують ло Державного бюджету України частину прибутку ( доходу). Для акціонерних компаній у статутному фонді яких державі належать частки ( акції,паї) зазначені відрахування провадяться з частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної частки. Порядок і норматив відрахування частини прибутку встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання наведеної норми постановою КМ України від 17.05.2006р. №678 були встановлені Порядок і нормативи відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2006році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році. Пунктом 7 Постанови КМ України 17.05.2006р. №678 введений щоквартальний режим сплати до бюджету частини прибутку.

Аналогічні за змістом норми міститься в ст. 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006рік» та Постанові Кабінету Міністрів України від 29.01.2007р. №68.

Правовий режим функціонування та діяльності суб’єктів господарювання в організаційній формі акціонерних товариств визначений Законами України «Про цінні папери та фондовий ринок» та «Про господарські товариства», які є спеціальними законами. Крім цього, загальні норми правового режиму діяльності підприємницьких товариств визначено Главою 8 Цивільного кодексу України. Згідно ст.ст. 113, 152 Цивільного кодексу України акціонерним товариство є юридична особа в організаційній формі господарського товариства, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Статті 116 ЦК України закріплює за учасниками товариства право брати участь у розподілі прибутків товариства та одержувати його частину (дивіденди).

Відповідно до ст.6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» акція - це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника, що стосуються акціонерного товариства, включаючі право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів. Прості акції надають їх власникам однакові права.

Пунктами 1.8, 1.9. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведені поняття корпоративного права та дивіденда. Корпоративне право - це право власності на статутний фонд юридичної особи або його частку, включаючі право на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи. Дивіденд - це платіж, який здійснюється юридичною особою – емітентом корпоративних прав на користь власника таких корпоративних прав у зв’язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь держави у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства.

Отже частина прибутку за результатами господарської діяльності акціонерного товариства, яка підлягає виплаті державі, як власнику акцій цього товариства, є дивідендом. Аналогічним чином правова природа цього платежу визначена і наказом ФДМУ від 12.02.2007р. №249 «Про затвердження базових нормативів відрахування до фонду дивідендів» , на який посилається ревізор, як на правову підставу розрахунку суми прибутку, яка за його думкою повинна бути сплачена до бюджету.

Відповідно до п.1.4 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №15 «Дохід» - надалі ПСБО №15, (затверджений наказом Міністерства фінансів України №290 від 29.11.99, зареєстрований в МЮ України 14.12.1999 № 860/4153) дивіденди – частина чистого прибутку, розподілена між учасниками відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства. Пункт 20 ПСБО №15 «Дохід» визначає момент виникнення доходу у вигляді диведендів. «Дохід, який виникає в результаті використання активів підприємства іншими сторонами визнається у вигляді процентів, роялті та дивідендів. Такий дохід має визнаватися в такому порядку: дивіденди визнаються у періоді прийняття рішення про їх виплату».

Порядок виплати дивідендів чітко визначений Законами України «Про господарські товариства» та «Про цінні папери та фондовий ринок», які є спеціальними законами.

Згідно статті 41 Закону України «Про господарські товариства» затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутків та збитків товариства, визначення строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), порядку покриття збитків є виключною компетенцією вищого органу акціонерного товариства – загальних зборів акціонерів. Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства. Аналогічного змісту норма міститься в ст. 159 ЦК України.

Згідно Статуту ВАТ «Припрутська ПМК №152» виконавчим органом товариства є генеральних директор.

Концепцією корпоративно-дивідендної політики держави, затвердженою наказом ФДМ України №1262 від 16.07.2002р., визначені засади корпоративно-дивідендної политики держави, напрямки використання прибутку і визначення розміру дивідендів, виходячі з фінансових можливості та інвестиційних потреб підприємств і необхідності поповнення доходної частини Державного бюджету України. Розділом ІІ Концепції визначені заходи забезпечення отримання доходів від володіння державними корпоративними правами. Згідно п. 1 держава реалізує право на доходи від володіння корпоративними правами шляхом отримання частки прибутку акціонерного товариства. Пунктом 2 встановлено, що «Дивіденди можуть виплачуватися тільки з прибутку, отриманого за результатами діяльності звітного року, а також нерозподіленого прибутку минулих років». Пунктом 5 Концепції визначено, що рішення щодо розподілу прибутку та виплати дивідендів власникам акцій приймає вищий орган акціонерного товариства. Пункт 9 Концепції визначає строки прийняття рішення про розподіл прибутку та строки виплати дивідендів – «загальні збори акціонерів з питання розподілу чистого прибутку за річними результатами діяльності акціонерного товариства, проводяться до 1 травня року, наступного за звітним». Дивіденди до Державного бюджету України перераховуються у 30-денний термін після проведення загальних зборів.

Отже, спеціальним законодавством України чітко визначено періодичність виплати, підстави, порядок та строки прийняття рішення про виплату частини чистого прибутку (дивідендів) власникам акцій акціонерних товариств.

Зазначив на аркуші 4 акту ревізії факт відсутністі за ревізуємий період рішень загальних зборів про розподіл чистого прибутку та виплату дивідендів, тобто визначеної законом правової підстави для виплат на користь акціонерів, ревізор одночасно стверджує, що генеральний директор припустився порушень Законів «Про Державний бюджет» за відповідні роки та не здійснив виплату частини прибутку на користь держави, по підсумках кварталу.

Відповідно до ст. 161 ЦК України виконавчий орган товариства, підконтрольний та підзвітний вищому органу управління товариства та вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів товариства.

З огляду на наведене суд вважає, що висновок відповідача про наявність діях генерального директора ВАТ «Припрутська ПМК №152» вини в неперерахуванні до бюджету частки прибутку за 2006-2007роки суперечить вимогам ст.159,161 Цивільного кодексу України та ст. 41 Закону України «Про господарські товариства».

Слід зазначити також, що вимоги Закону України «Про державний бюджет України на 2006рік» та Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» в частині покладання на акціонерне товариство обов’язку здійснювати дивідендні платежі на користь держави, як акціонера, по наслідках кварталу, а не звітного періоду, яким визначено рік, та за відсутності рішення загальних зборів акціонерів про розподіл прибутку, є такими, що суперечать наведеним вище нормам спеціального законодавства, що регулює порядок виплати дивідендів акціонерними товариствами.

Конституційний суд України рішенням у справі щодо предмета та змісту закону про державний бюджет №10-рп від 22.05.2008р., визначив, що «закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав та обов’язків..., передбачених іншими законами України. Встановлення законом про Держбюджет іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3, частині другій ст.6, частині другій ст.8, частині другій 19, статтям 21, 22, п.1 ч.другій ст.92, ч.1,2,3 ст.95 Конституції України».

Суд також зазначає наступне: на аркуші 2 акту ревізії зазначено,що відповідно до форми №1 «Баланс» статутний капітал Товариства з 01.01.2005року та 31.12.2007року становить 1397942,00 грн. Відхилень між даними Балансу ф.№1 та даними головної книги за ревізійний період не виявлено». Далі ревізор наводить інформацію про вартість чистих активів Товариства за ревізуємий період. За даними ревізії вартість чистих активів Товариства становила: в 2005 р. – 1010000,00 грн, в 2006 р.- 761800,0 грн., в 2007р. – 885500,0 грн. Тобто під час ревізії відповідач встановив, що вартість чистих активів товариства за період, який ревізувався, була меншою, ніж оголошений статутний капітал.

Статею 158 Цивільного кодексу України встановлений перелік обмежень щодо виплати дивідендів. Згідно частини третьої пункту 2) статті 158 ЦК України акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру, меншого ніж розмір статутного капіталу.

Отже, в акті ревізії зафіксовано інформацію, яка доводить наявність в підприємства обставин, які згідно закону є прямою забороною для прийняття рішення про виплату дивідендів та виплати їх, ревізор всуперечь вимог ст. 8 Конституції України включає до акту ревізії висновок про порушення підприємством вимог ст. 67 Закону України «Про державний бюджет України за 2006рік» і не сплату до державного бюджету частки прибутку за 2006р у сумі 20580 грн., та порушення вимог Закону «Про державний бюджет України за 2007рік» і не сплату до державного бюджету за 3 квартал 2007р частки прибутку у сумі 86550грн.

За таких обставин вказані дії відповідача є такими, що суперечать вимогам ст. 19 Конституції України та порушують права позивача.

Незаконність висновків відповідача щодо порушення підприємством порядку перерахування на користь держави дивідендів, доведена також висновком №07 дослідження спеціаліста-економіста від 13.03.2008 року, який зазначив, що товариство не мало можливості оголосити про нарахування та виплату дивідендів, оскільки вартість чистих активів товариства за 2006,2007роки є меншою, ніж розмір статутного фонду.

Аркуш 8 акту ревізії містить висновок відповідача про порушення підприємством наказу Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002р. № 237/5 яке полягає в тому, що позивач не витребував від приватних підприємців Сірого І.В., Стрелецького Д.М. та Куку А.М., що надавали позивачу послуги з вивезення сміття, замощення тротуарної плитки та встановлення металопластикових вікон, типових форм №2 КБ-в «Акти приймання виконаних підрядних робіт» та №3 КБ «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт та витрати». За висновками ревізора це порушення допущено з вини генерального директора, яким не витребувані відповідні документи про обсяги робіт і призвело до неможливості підтвердження витрат на оплату послуг вказаних підприємців на загальну суму 410000,0 грн.

Судом встановлено, що відповідно до первинних документів ВАТ «Припрутська ПМК №152» за ревізуємий період було укладено договори з приватними підприємцями на виконання послуг: договір від 01.10.2007р. №07/12 з приватним підприємцем Сірий В.І. на перевезення будівельних матеріалів, послуги автокрана, екскаватора, бульдозера; договір від 18.09.2007 №07/11 з приватним підприємцем Стрелецьким Д.М. на укладку тротуарної плитки, фасадного каменя та інші послуги по Новоселицькій гімназії; договір від 08.01.2007р. №07/4 з приватним підприємцем Куку А.М. на встановлення металопластикових вікон та дерев’яних дверей у Новоселицькій гімназії.

За виконані роботи ВАТ «Припрутська ПМК №152» було виплачено вищевказаним приватним підприємцям 410 000,00грн. та підписано акти виконаних робіт.

Як зазначено на аркуші 9 акту перевірки вказані вище підприємці знаходяться на спрощеній системі оподаткування та є платниками єдиного податку. Проведеними під час ревізії зустрічними перевірками підтверджено одержання ними шляхом безготівкових перерахунків грошових коштів по актах виконаних робіт.

Спільним наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету України з питань будівництва та архітектури №237/5 від 21.06.2002р. «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» затверджено типові форми первинних облікових документів у будівництві №КБ-2в «Акт приймання підрядних робіт» та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт».

Згідно пункту 2 цього наказу вказані типові форми поширено: №КБ-2в – на будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд із залученням бюджетних коштів.; № КБ-3 – на усі будівельні підприємства , що виконують роботи з капітального будівництва та поточного ремонту будівель та споруд за рахунок усіх джерел фінансування.

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання поділяються на господарські оргнізації, що мають статус юридичних осіб, і громадян , які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Відповідно до ст. 62 ГК України підприємство є юридичною особою.

Оскільки дію наказу Державного комітету статистики України та Державного комітету України з питань будівництва та архітектури №237/5 від 21.06.2002р. «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» поширено виключно на будівельні підприємства , тобто юридичні особи, застосування його до правовідносин з фізичними особами – приватними підприємцями є таким, що не відповідає вимогам ст. 19 Конституції України.

Крім цього, Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування» фізичні особи підприємці звільнені від обов’язку ведення бухгалтерського обліку за нормами, визначеними Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Частиною 1 статті 2 вказаного Закону, чітко зазначено, що його дія поширюється виключно на юридичних осіб.

Таким чином, включення до акту ревізії висновку про порушення позивачем вимог наказу Державного комітету статистики України та Державного комітету України з питань будівництва та архітектури №237/5 від 21.06.2002р. щодо ухилення від витребування від приватних підприємців актів №КБ-2в та незаконне списання коштів за відсутності первинних документів, що підтверджують факт виконання підприємцями послуг на суму 410000 грн. , є діями, що суперечать чинному законодавству.

На аркуші 9 до акту ревізії включено висновок про порушення підприємством ст.ст. 2,9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», яке полягає в укладенні з зазначеними вище підприємцями договорів на проведення ремонтних роіт за відсутності в них ліцензії.

Статею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначений вичерпний перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Пунктом 30 ст.9 даного Закону до ліцензійних видів діяльності віднесено вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж. Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури та єитлової політики України №112/182 від 13.09.2001р. затверджено ліцензійні умови провадження будівельної діяльності та перелік видів робіт провадження будівельної діяльності, що підлягають ліцензуванню. Як вже зазначалося вище з предметом укладених з підприємцями договорів були послуги з перевезення будівельних матеріалів, послуги автокрана, екскаватора, бульдозера; укладення тротуарної плитки; встановлення металопластикових вікон та дерев’яних дверей у Новоселицькій гімназії. Жоден з зазначених видів робіт не включено до наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури та єитлової політики України №112/182 від 13.09.2001р, як такі, що вимагають ліцензування.

Отже дії відповідача, щодо включення в акт ревізії висновку про порушення позивачем вимог ст.2,9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» є такими, що не відповідають цьому нормативному акту.

Таким чином, з урахуванням всіх обставин справи, суд вважає наявними всі правові підстави для задоволення позову.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 71, 86, 159, 160, 161, 162, 167, 185, 186, п.6 Прикінцевих та Перехідних положень КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконними дії відповідача, які полягають у включенні до акту ревізії від 12.06.2008року №24027-14/79 висновків :

- про порушення підприємством вимог ст. 67 Закону України «Про державний бюджет України за 2006рік» і не сплату до державного бюджету частки прибутку за 2006р у сумі 20580 грн., та порушення вимог Закону «Про державний бюджет України за 2007рік» і не сплату до державного бюджету за 3 квартал 2007р частки прибутку у сумі 86550грн. ;

- про не підтвердження первинними бухгалтерськими документами факту виконання приватними підприємцями Сірим В.І, Стрілецьким Д.М. та Куку А.М. послуг на суму 410000 грн., та порушення вимог наказу Держкомстату та Держбуду України від 21.06.2002р. №237/5 щодо обов»язкового складання приватними підприємцями актів приймання виконаний підрядних робіт ( форма КБ-2);

- про порушення підприємством вимог Закону України «Про ліцензування деяких видів підприємницької діяльності» шляхом укладення договорів з приватними підприємцями, які не мають ліцензій на проведення будівельної діяльності у зв»язку із невідповідністю їх вимогам чинного законодавства.

3. Стягнути з державного бюджету на користь ВАТ «Припрутська пересувна механізована колона №152» ( м.Новоселиця Чернівецької області, вул. Комарова,7 ідент. код 01037608) 3,40 грн. державного мита.

Постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Порядок і строки апеляційного оскарження.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Після набрання постановою законної сили видати виконавчий лист.

Суддя І.В. Скрипничук