Ухвала суду № 26376390, 06.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2012 р.Справа № 2а-10192/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника відповідача Вєтрової І.В.

представника відповідача Даниляк О.С.

представника позивача Межової К.П.

прокурора Демченко Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011р. по справі № 2а-10192/11/2070

за позовом Іноземного підприємства "Еолія"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області за участю Прокуратури Харківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Іноземне підприємство "Еолія" (далі по тексту - позивач, ПП «Еолія») звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області (далі по тексту - відповідач ХОДПІ у Харківській області), в якому просив суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення: № 0000482340 від 23.03.2011 року, № 0000241720/0 від 23.03.2011 року та № 0000432340 від 23.03.2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011 р. позов задоволений.

Скасовано податкові повідомлення рішення Харківської ОДПІ від 23.03.2011 року № 0000432340, № 0000241720/0, № 0000482340

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011 р. скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач, подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011 року залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 27.12.2010 по 22.02.2011 року фахівцями відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.09.2010 року

За результати перевірки складено акт від 01.03.2011 року № 306/234/34330143 (а.с.25-60, т.1), яким встановлено порушення: п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податок на прибуток у періоді, що ревізувався на загальну суму 7485036,00 грн.; п.4.7 ст.4, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"внаслідок чого занижено податок на додану вартість у періоді, що ревізувався на загальну суму 5318311 грн. та відповідно завищено залишок від'ємного значення ПДВ у сумі 1878580,00 грн.; пп.4.2.9 п.2. ст..4, пп.8.1 п.8.1 ст.8, пп.19.2.а п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"в частині заниження податку з доходів фізичних осіб у розмірі 12468,87 грн.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень рішень : № 0000482340 від 23.03.2011 року, яким підприємству визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5146126,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 1286531,50 грн.; № 0000241720/0 від 23.03.2011 року, яким позивачеві збільшену суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 12468,87 грн., та нараховані штрафні санкції у розмірі 3117, 22 грн.; № 0000432340 від 23.03.2011 року, яким позивачеві збільшену суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств -7299804,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 1824951,00 грн.

Приймаючи рішення про скасування податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення від 23.03.2011 року № 0000482340 та №00000432340 про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, податковий орган виходив з порушення позивачем приписів 4.7. ст.. 4, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та приписів п.5.1., пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Висновки податкового органу про порушення вищенаведених норм ґрунтувалися на тому, що позивачем необґрунтовано включено до валових витрат та податкового кредиту суми комісійної винагороди сплаченої на користь комісіонерів ТОВ фірма "Пранк", ПФ "Орнатус", ПП "ПАП-Сервіс", ПФ "Кібела", ПФ "Апія" за договорами комісії по збитковим операціям, які підприємство не мало наміру використовувати у своїй подальшій господарській діяльності.

Колегія суддів вважає такі доводи податкового органу необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ фірма "Пранк", № 132/06 від 01.06.2006 року, ПФ "Орнатус"від 01.08.2008 року № 256/06, ПП "ПАП-Сервіс"від 01.01.2008 року № 51/02/08, ПФ "Кібела"від 01.06.2007 № 50/07/07, ПФ "Апія"від 01.06.2007 року № 52/07/07 укладені договори комісії, згідно яких комісіонер за винагороду за дорученням комітента зобов'язаний від свого імені та за рахунок комітента укласти угоди по реалізації підакцизного товару з третіми особами за ціною встановленою комітентом та здійснити всі необхідні дії з виконання зобов'язання та здійсненню прав комітента перед третіми особами в цих договорах. На виконання умов догорів позивачем передано комісіонерам товар, а комісіонерами відповідно здійснено реалізацію вказаних товарів та надано позивачеві звіти про виконання умов договору. Комісійна винагорода віднесена підприємством до складу валових витрат та податкового кредиту.

Згідно довідки статистики основним видом діяльності позивача за КВЕД є роздрібна торгівля.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, зазначений пункт 5.1 повинен тлумачитись у системному зв'язку з пунктом 1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Тобто до складу валових витрат відносяться ті витрати, які здійснені платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Не належать віднесенню до валових витрат суми збитків платника податків, здійснених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) зв'язаним з таким платником особам.

Пунктом 5.11 ст.5 цього ж Закону заборонені будь-які додаткові обмеження по віднесенню до валових витрат платника податків, ніж ті, що зазначені в Законі.

Виходячи із аналізу вказаних норм, колегія суддів приходить до висновку, що критеріями визнання понесених витрат валовими є саме їх зв'язок з господарською діяльністю та відповідне документальне підтвердження їх понесення.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише витрати з придбання товарів, від продажу яких отримано прибуток. Законодавством не визначено обов'язку платника податку здійснювати лише прибуткову господарську діяльність, оскільки характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості.

Статтею 57 ГК України передбачено, що статут суб'єкта господарювання обов'язково повинен містити відомості про порядок розподілу збитків. Отже, Господарський кодекс України передбачає, що від ведення господарської діяльності можна отримати не лише прибуток, але і збитки, і від цього господарська діяльність не перестає бути господарською. Положення п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94, ст. ст. 3, 42 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлюють, що одержання прибутку не є неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може як бути досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому колегія суддів зауважує, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна господарська діяльність, не є господарською.

В акті перевірки (а.с.33 т.1) відповідач посилання на те, що позивач та підприємства комісіонери належать до однієї торгової групи "Таргет", проте жодних доказів в силу ст..72 КАС України в судове засідання на підтвердження означеної обставини суб'єктом владних повноважень не надано.

Відповідачем не надано доказів того, що комісіонер по відношенню до позивача є пов'язаною особою.

Як вбачається з матеріалів справи, нарахування та виплата комісійної винагороди здійснена на підставі Актів виконаних робіт та Звітів комісіонера, передбачених умовами договору комісії, тобто ці витрати належним чином підтверджені первинними документами, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач у межах своєї господарської діяльності, з метою одержання доходів, здійснював продаж товарів через комісіонера, а тому ці витрати правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки підтверджені первинними бухгалтерськими документами і до переліку витрат, які не пов'язані з веденням господарської діяльності, не входять.

Щодо донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за вказаними операціями, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит за спірний період на підставі належно оформлених податкових накладних від ТОВ фірма "Пранк", ПФ "Орнатус", ПП "ПАП-Сервіс", ПФ "Кібела", ПФ "Апія".

Отже, позивачем правомірно сформовано податковий кредит за спірний період на підставі виданих ТОВ "Рибний клуб", ТО ТД "Віланд-Харків", ТОВ "Карпос", ТОВ "ВентТехСервіс"податкових накладних.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу суми податкового кредиту згідно спірного податкового повідомлення -рішення, знаходяться поза межами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"

Отже, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ фірма "Пранк", ПФ "Орнатус", ПП "ПАП-Сервіс", ПФ "Кібела", ПФ "Апія" і правомірність включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем безпідставно було донараховано позивачу податкове зобов"язання з податку на додану вартість.

Висновки відповідача про порушення приписів 4.7. ст.. 4, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та приписів п.5.1., пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» також ґрунтувалися на тому, що позивачем необґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ та до валових витрат витрати сплачені у зв'язку з придбанням товару у ТОВ "Рибний клуб", ТО ТД "Віланд-Харків", ТОВ "Карпос", ТОВ "ВентТехСервіс", оскільки за результатами перевірки: 1. ТОВ "Карпос"(акти ДПІ у Московському районі м.Харкова від 23.09.2010 №8831/23/34629821 та від 20.08.2010 № 8198/23/34629821) встановлено відсутність об'єктів по операціях з придбання та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення ст..3, 4, 7 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств"; 2. ТОВ "ВентехСервіс"(акт ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова від 21.01.2011 року № 72/23-212/31060630) встановлено, що при укладенні правочинів з покупцями означене підприємство ставило на меті надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування для них валових витрат та податкового кредиту по операціях, які реально не здійснювалися, а були оформленні лише документально; 3.ТОВ "Рибний клуб"знято з обліку в ДПІ Ленінського району м.Харкова з 25.10.2010 року, податкова звітність з податку на прибуток за 2008-2009 роки подана до податкового органу без визначення показників, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 07.02.2011 року; 4.ТОВ ТБ "Віланд-Харків" знято з обліку в ДПІ Фрунзенського району м.Харкова з 15.12.2008 року, податкова звітність з податку на прибуток за 2008 рік подана до податкового органу без визначення показників, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 15.12.2008 року (а.с.235-247, а.с.1-33,т.2) Крім того, висновки відповідача ґрунтувалися на відсутності у ІП "Еолія"первинних документів, якими підтверджується переміщення товару по господарським угодам із зазначеними підприємствами (транспортних накладних, супроводжувальних документів та приймально-здавальних актів). Виходячи з викладеного податковий орган прийшов до висновку, що вище укладені з ІП "Еолія" угоди мають протиправний характер, взаємовідносини проводяться з метою ухилення від оподаткування та є нікчемними.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача та не вбачає ознак укладених позивачем договорів з ТОВ "Рибний клуб", ТО ТД "Віланд-Харків", ТОВ "Карпос", ТОВ "ВентТехСервіс" без мети настання реальних наслідків, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Згідно з частиною 2 статті 215 цього Кодексу якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Отже, за вимогами зазначеної норми договір є нікчемним, якщо він був спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "Рибний клуб", ТО ТД "Віланд-Харків", ТОВ "Карпос", ТОВ "ВентТехСервіс"укладено договори поставки від 01.01.2008 року (а.с.66-73, т.1), від 11.06.2007 року № 17/06/07 (а.с.82-88, т.1), від 01.07.2007 року № 63/07/07 (а.с.89-93, т.2), від 24.07.2007 року №02/07/07 (а.с.149-154, т.2) відповідно.

Реальність здійснення господарських операцій за вищезазначеними договорами підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, специфікаціями. Вказані податкові накладні відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідачем по справі не заперечується факт здійснення оплати за вказаними договорами та подальша реалізація придбаних товарів у господарській діяльності позивача шляхом укладання договорів комісії з ТОВ фірма "Пранк", № 132/06 від 01.06.2006 року, ПФ "Орнатус"від 01.08.2008 року № 256/06, ПП "ПАП-Сервіс"від 01.01.2008 року № 51/02/08, ПФ "Кібела"від 01.06.2007 № 50/07/07, ПФ "Апія"від 01.06.2007 року № 52/07/07, ТОВ "Карпос"№ 31/05/09 від 01.04.2009 року. Крім того, вказані обставини підтверджуються копіями первинних документів, які долучені до матеріалів справи, а саме реєстрами платіжних доручень (а.с.177, 233, т.1). Факт отримання позивачем товарів, послуг за вказаними договорами та їх подальше використання позивачем у його господарській діяльності підтверджується копіями актів приймання - здачі виконаних робіт, затвердженими керівниками підприємств-контрагентів, видатковими накладними.

Посилання податкового органу на недоведеність реальності господарських операцій в зв»язку з відсутністю товаро-транспорних накладних, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу від 14.10.1997, № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до преамбули вказаних Правил, вони визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

За визначенням п.1 вказаних Правил замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Отже, з аналізу вказаної норми випливає, що наведені Правила стосуються лише перевізників та вантажоодержувачів, які є замовниками автомобільних перевезень на підставі договору, укладеного з перевізником.

Оскільки за умовами договорів, укладених позивачем з ТОВ "Рибний клуб", ТОВ ТД "Віланд-Харків", ТОВ "Карпос", ТОВ "ВентТехСервіс" поставка товару здійснювалася на склад покупця за рахунок продавця, позивачем не укладалися договори з перевезення товару та не неслися витрати з транспортування товару, то за таких обставин складання та отримання товаро-транспорної накладної не є обов'язковим для позивача.

Колегія суддів зазначає, що за умови наявності даних щодо фактичного руху активів, якщо зміни у власних зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, то відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених з ТОВ "Рибний клуб", ТО ТД "Віланд-Харків", ТОВ "Карпос", ТОВ "ВентТехСервіс" слугували акти перевірки контрагентів позивача за висновками яких встановлено відсутність можливості здійснення зазначеними контрагентами відповідної господарської діяльності, і, як наслідок, господарська діяльність позивача із його контрагентами містить ознаки нікчемності.

Між тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог Цивільного кодексу України основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки, на підставі яких відповідач дійшов висновку про нікчемність правочинів.

Спірні договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2011 р. визнано незаконними дії ДПІ у Московському районі м. Харкова щодо проведення перевірки ТОВ «Карпос», за наслідками якої складено акт перевірки від 20.08.2010 р., постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 березня 2012 р. визнано незаконними дії ДПІ у Московському районі м. Харкова щодо проведення перевірки ТОВ «Карпос», за наслідками якої складено акт перевірки від 23.09.2010 р., постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2011 р. визнано протиправними дії ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова щодо визначення у акті перевірки ТОВ «ВентТехСервіс» від 21.01.2011 р. висновків щодо нереальності угод, укладених ТОВ «ВентТехСервіс» з його контрагентами.

Отже, враховуючи, встановлення колегією суддів факту реального виконання умов, обумовлених спірними договорами, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірних договорів та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про нікчемність спірних договорів, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про наявність ознак нікчемності спірних правочинів.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставного заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток за спірний період за операціями, проведеними на підставі договорів, укладених з ТОВ "Рибний клуб", ТО ТД "Віланд-Харків", ТОВ "Карпос", ТОВ "ВентТехСервіс", виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит за спірний період на підставі належно оформлених податкових накладних.

Отже, позивачем правомірно сформовано податковий кредит за спірний період на підставі виданих ТОВ "Рибний клуб", ТО ТД "Віланд-Харків", ТОВ "Карпос", ТОВ "ВентТехСервіс"податкових накладних.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу суми податкового кредиту згідно спірного податкового повідомлення -рішення, знаходяться поза межами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"

Отже, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Рибний клуб", ТО ТД "Віланд-Харків", ТОВ "Карпос", ТОВ "ВентТехСервіс" і правомірність включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем безпідставно було донараховано позивачу податкове зобов"язання з податку на додану вартість.

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з пунктом 5.1 статті 5 якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ "Рибний клуб", ТО ТД "Віланд-Харків", ТОВ "Карпос", ТОВ "ВентТехСервіс" за спірними договорами підтверджено матеріалами справи, витрати, понесені позивачем у рахунок оплати товару, придбаного у вказаних контрагентів, підтверджено документально, а тому колегія суддів вважає, що позивачем правомірно віднесені витрати за спірними договорами до валових витрат спірного періоду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно було донараховано позивачу податкове зобов"язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість за податковими повідомленнями рішеннями № 0000482340, 0000432340 від 23.03.2011.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення № 0000241720/0 від 23.03.2011 року, яким позивачеві збільшену суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 12468,87 грн., та нараховані штрафні санкції у розмірі 3117, 22 грн., податковий орган виходив з порушення позивачем приписів п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1 п. 8.1 ст. 8, п.п. 19.2.а п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Висновки про порушення вказаних норм ґрунтувалися на тому, що в протягом березня-грудня 2009 року та лютого -вересня 2010 року робітники підприємства здійснювали міжнародні розмови та користувалися послугами роумінгу, а випадків відрядження працівників ІП "Еолія" за кордон не було, то вказані розмови працівники здійснювали для власних потреб, а тому сума у розмірі 83 125,81 грн. (сплата за послуги мобільного міжнародного зв'язку) має бути включена до сукупного оподатковуваного доходу працівників підприємства

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо. За визначенням, наведеним у п. 1.1 ст. 1 названого Закону, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди). Таким чином, як додаткові блага мають розглядатися виплати, які мають пільговий характер, містять істотний особистий елемент та надання яких особі не пов'язане з виконуваною ним працею, а проводиться на будь-якій іншій підставі.

Пунктом 5,6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772) визначено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Як вбачається з акту перевірки Іноземне підприємство «Еолія» є підприємством, заснованим на власності іноземної компанії «DEMETRA MANAGEMENT, L.L.C.», що доводить зв'язок міжнародних розмов з діяльністю товариства.

Із наявного в матеріалах справи акту вбачається, що ніяких доказів здійснення працівниками підприємства міжнародних розмов для вирішення питань, не пов'язаних з веденням підприємством господарської діяльності, акт у собі не містить, як не надано таких доказів відповідачем в силу ст..72 КАС України в судове засідання.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем по справі не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011р. по справі № 2а-10192/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М.Судді(підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М.

Повний текст ухвали виготовлений 11.09.2012 р.