Постанова № 26370585, 04.10.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2012 р. Справа № 5023/1290/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Ільїн О.В., суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Вороні В.С.

за участю представників:

позивача -Казека Е.В. (дов.№08-11/80/2-12 від 04.01.2012 р.)

перша третя особа -Кулінічева Н.О. (дов. №01-04/2312 від 29.12.2011 р.)

друга третя особа -Воронова Ю.В. (дов.№577 від 19.01.2012 р.)

відповідача - Коваль А.П. (дов. б/н від 17.04.2012 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 2458Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 11 липня 2012 року у справі

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -1. Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків;

2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків

до Акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія", м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив визнати недійсним охоронно-орендний договір №70 на користування нерухомим пам'ятником історії та культури (мебльовані кімнати, охор. №377) з 08.06.2000 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11 липня 2012 року у справі №5023/1290/12 (головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Суярко Т.Д., Шатерніков М.І.) позов задоволено. Визнано недійсним на майбутнє охоронно-орендний договір на користування пам'яткою історії та культури № 70 від 09.08.1996 р., укладений між Управлінням містобудування та архітектури облдержадміністрації та АТ ГК "Славія"; стягнуто з АТ ГК "Славія" на користь Харківської міської ради 1073,00 грн. судового збору; стягнуто з Харківської міської ради на користь державного бюджету 132,00 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду необґрунтоване та незаконне, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що спірний договір на користування пам'яткою архітектури укладено компетентним державним органом в межах його компетенції, що визначена на той час законодавством та з урахуванням призначення будівлі пам'ятки для використання під готель. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Харківська міська рада проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає, що суд всебічно та повно з'ясував всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінив докази, що мали юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, правильно визначив та застосував норми матеріального та процесуального права, і на їх підставі прийняв обґрунтоване і законне рішення. Зокрема зазначає, що відповідачем під час користування приміщеннями не виконувались приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.

Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації підтримує позицію позивача. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін.

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відповідач не сплачує орендну плату, чим порушує фінансово-економічні інтереси органу місцевого самоврядування. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів №68 від 12.03.1992 року "Про розмежування комунальної власності між адміністративно-територіальними одиницями Харківської області" готель "Першотравневий" передано до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць Харківської області (т.2 а. с. 8-9).

Розпорядженням Представника Президента України від 18.08.1992 року "Про передачу на баланс управління архітектури Харківської обласної державної адміністрації пам'яток архітектури" на баланс управління передана пам'ятка архітектури - готель "Першотравневий", з територією, що їй належить, по вул. Свердлова, 52, в м. Харкові (т.2 а.с.5-6).

Рішенням XII сесії XXI скликання Харківської міської ради народних депутатів від 28.09.1992 року "Про комунальну власність міста" прийнято у комунальну власність міста Харкова "готель "Травневий", розташований за адресою м. Харків, вул. Свердлова, 52 (т.2 а.с.10-11).

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 10.11.1992 року за №228, виданого КП "ХМБТІ", будинок, розташований за адресою м. Харків, вул. Свердлова, 52 є пам'яткою архітектури, має охоронний номер 377, зареєстрований за Головним управлінням архітектури та містобудування та внесений в реєстрову книгу нежитлового фонду (т.1 а.с.59).

Розпорядженням Фонду міського майна Харківської міської ради народних депутатів від 02.02.1993 року за №166 "Про укладання договору оренди на цілісний майновий комплекс організації орендарів - готель "Травнева" цілісний майновий комплекс на загальну суму 5 738,10 тис. карб. за адресою: м. Харків, вул. Свердлова, 52 передано в оренду організації орендарів готелю "Травневий" (т.2 а. с. 12).

На виконання зазначеного розпорядження 02.02.1993 р. між Фондом міського майна Харківської міської ради народних депутатів та організацією орендарів готелю "Травневий" був укладений договір оренди № 118 строком на три роки (т.2 а.с.13-16).

Додатковою угодою від 29.06.1994 р. до договору оренди №118 було визначено порядок викупу цілісного майнового комплексу (без приміщення т.2 а.с.17).

Фондом міського майна Харківської міської ради народних депутатів (продавець) та організацією орендарів готелю "Травневий" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № 184-В , згідно якого продавець продав, а покупець купив цілісний майновий комплекс (без приміщення), який знаходиться в оренді організації орендарів готелю "Травневий" згідно з договором оренди цілісного майнового комплексу № 118, укладеним сторонами 02.02.1993 року. Пунктом 5 договору визначено, що з моменту повної сплати покупцем вартості цілісного майнового комплексу договір оренди цілісного майнового комплексу № 118 від 02.02.1993 року втрачає чинність в частині оренди майна (т.2 а.с.19-20).

Приймання-передачі цілісного майнового комплексу зафіксовано актом від 15.11.1994 року за №184-В. (т.2 а.с.21).

Згідно свідоцтва № 184-В від 15.11.1994 року право власності на цілісний майновий комплекс (без приміщення) готелю "Травневий" за адресою: м. Харків, вул. Свердлова, 52 зареєстровано за організацією орендарів готелю "Травневий". (т.2 а.с.22).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.03.2009 р. у справі № 35/400-08 (т.1 а.с.17-29), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2009 року та постановою Вищого господарського суду України від 14.10.2009 року право комунальної власності на нежитлові приміщення літ "Р-3" підвал № 184-201, перший поверх № 202-280, другий поверх № 281-347, третій поверх № 348 -356 площею 3 133,8 кв. м., що розташовані по вул. Полтавський шлях (колишня вул. Свердлова), 52 в м. Харкові визнано за територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП "ХМБТІ" право власності на вищезазначені нежитлові приміщення було зареєстровано за територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради 02.10.2009 р. (т.1 а.с.30).

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору даної справи є охоронно-орендний договір на користування нерухомою пам'яткою історії та культури №70, укладений 09.08.1996 р. Управлінням містобудування та архітектури облдержадміністрації (держорган) та Акціонерним товариством "Готельний комплекс "Славія" (по договору - орендар), відповідно до умов якого держорган надає, а орендар приймає в орендне користування будинок Мебльовані кімнати охоронний №377 для використання його під готель, строком з 09.08.1996 р. по 01.01.2020 р. (т.1 а.с.14-16).

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним охоронно-орендного договору №70, позивач посилається на те, що відповідачем під час користування орендованими приміщеннями не виконувались умови Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також на те, що з моменту втрати чинності Законом Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" та набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини", Управлінню містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації не належать повноваження щодо передачі в оренду пам'яток історії та культури.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції застосував приписи ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до яких господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

На час укладення спірного договору правовий статус пам'яток історії та культури регулювався Законом України "Про охорону та використання пам'яток історії та культури", відповідно до статті 6 якого до пам'яток історії та культури належать також пам'ятки архітектури та містобудування.

Державний контроль за охороною і використанням пам'яток історії та культури має своїм завданням забезпечити виконання всіма міністерствами, державними комітетами і відомствами, державними, кооперативними, іншими громадськими підприємствами, організаціями, установами і громадянами обов'язків по додержанню встановленого порядку охорони, використання, обліку і реставрації пам'яток, а також інших правил, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР. Державний контроль за охороною і використанням пам'яток історії та культури здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами та спеціально уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР (ст.10 Закону України "Про охорону та використання пам'яток історії та культури").

Статтею 20 Закону України "Про охорону та використання пам'яток історії та культури" передбачена можливість надання пам'яток історії та культури в користування у визначених цілях в порядку і з додержанням умов, що визначаються законодавством та здійснення користування цими пам'ятками на підставі відповідних охоронних зобов'язань; за статтею 21 Закону будинки та споруди, віднесені до пам'яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям та особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток; ставки орендної плати за користування будинками та спорудами встановлюються Радою Міністрів Української РСР.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24.07.1995 року за №640/95 "Про обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації" встановлено, що обласні державні адміністрації є правонаступниками виконавчої ради щодо її зобов'язань, прав та обов'язків.

Відповідно до п.58-59 "Положення Про охорону та використання пам'яток історії та культури", затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР №865 від 16.09.82р., нерухомі пам'ятки історії та культури (будівлі і споруди), які перебувають у власності держави і можуть бути використані в господарських та інших практичних цілях (за винятком використання в якості житлових приміщень), передаються в установленому порядку на баланс місцевих державних органів охорони пам'яток для надання в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам. Порядок та умови використання пам'яток історії та культури встановлюються державними органами охорони пам'яток та визначаються для кожного пам'ятника, що знаходиться в користуванні або власності підприємств, установ, організацій та громадян, відповідним охоронним документом: охоронно-орендним договором, охоронним договором або охоронним зобов'язанням.

Відповідно до п.60 Положення, охоронно-орендні договори укладаються між підприємствами, установами, організаціями, громадянами, яким надаються нерухомі пам'ятки історії та культури для використання в господарських цілях, і місцевими державними органами охорони пам'ятників, на балансі яких перебувають ці пам'ятники.

Предмет спірного договору на момент його укладання знаходився на балансі Управління містобудування та архітектури облдержадміністрації, однак рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів №68 від 12.03.1992 р. переданий до комунальної власності. Отже, Управління містобудування та архітектури Харківської облдержадміністрації мало повноваження укладати лише охоронний договір, оскільки стороною в договорі оренди повинен виступати власник об'єкту оренди.

Інструкцією про порядок обліку, забезпечення збереження, змісту, використання і реставрації нерухомих пам'яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986р. за №203 визначено порядок здійснення заходів щодо державного обліку, охорони, використання і реставрації нерухомих пам'яток історії та культури.

Згідно п.70 Інструкції, нерухомі пам'ятки історії та культури (будівлі і споруди), які перебувають у власності держави і можуть бути використані в господарських та інших практичних цілях (за винятком використання в якості житлових приміщень), передаються в установленому порядку на баланс місцевих державних органів охорони пам'яток для надання в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Вказаною Інструкцією (додаток 8) затверджено типову форму охоронно-орендного договору на користування пам'яткою історії та культури, де вказано зміст договору, його умови тощо.

Зокрема, в п. п. в) п.8 охоронно-орендного договору на користування пам'яткою історії та культури (додаток 8), визначений обов'язок орендаря не заселяти приміщень пам'ятника для проживання як постійного, так і тимчасового характеру.

Укладаючи спірний договір сторони скористалися саме типовою формою договору.

Згідно п.1 договору №70 орендар приймає в орендне користування мебльовані кімнати (охор.№377) для використання під готель, тобто з метою тимчасового його заселення для проживання, що суперечить п. п. в) п.8 Інструкції.

Відповідно до ч.1 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Аналогічні положення містяться і в ст.203, 215 Цивільного кодексу України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Охоронно-орендний договір на користування пам'яткою історії та культури належить до категорії договорів, за яким відновити сторони в первинне становище неможливо, тому у такій ситуації припинення угоди, визнаної судом недійсною, відбувається на майбутній час.

Частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Отже господарський суд дійшов вірного висновку, що до даних правовідносин не можливо застосувати реституцію, тому спірний охоронно-орендний договір на користування пам'яткою історії та культури правомірно визнаний недійсним на майбутнє.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 11 липня 2012 року у справі №5023/1290/12 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11 липня 2012 року у справі №5023/1290/12 залишити без змін.

Повна постанова складена 04.10.2012 р.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Ільїн О В.

Суддя Медуниця О.Є.