Рішення № 26368966, 04.10.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.10.2012

Справа №5002-33/2419-2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Раф –Плюс»

(вул. Ковалевського, 30-а, м. Одеса, 65029)

до Кримського республіканського підприємства «Чисте місто»

(вул. О. Невського, 4, м. Сімферополь, АР Крим, 95000)

про стягнення 594 858.76 грн.

Представники сторін:

Від позивача: не з’явився, ТОВ «Раф – Плюс»;

Від відповідача: не з’явився, Кримське республіканське підприємство «Чисте місто»;

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Раф –Плюс» звернулося до господарського суду АР Крим до Кримського республіканського підприємства «Чисте місто» та просить суд стягнути заборгованість у розмірі 594 858.76 грн., а саме – заборгованість у сумі 535 416.11 грн., 3% річних 9 304.97 грн., інфляційні втрати у сумі 4 024.15 грн. та пеню в сумі 46 113.53 грн..

Позовні вимоги вмотивовані порушенням відповідачем обов’язків, взятих за договором № 43/08 про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 15 серпня 2011 року, в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг.

Свої вимоги позивач обґрунтував посиланнями на статті 509, 525-527, 530, 610-612, 614, 625, 629, 638, 901-903 та 905 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача проти стягнення 3 % річних заперечував, про що зазначив у відзиві на позов (а.с. 110-111).

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 23 серпня 2012 року за клопотанням сторін (а.с. 100) в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів до 04 жовтня 2012 року (а.с. 104-105).

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

встановив:

15 серпня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Раф –Плюс» (виконавець) та Кримським республіканським підприємством «Чисте місто» (замовник) було укладено договір № 43/08 про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець бере на себе зобов’язання надати послугу з вивезення побутових відходів контейнерним методом, утворених в місцях стихійних звалищ на території м. Сімферополя, відповідно до затвердженої дислокації та графіку вивезення, а замовник – прийняти і оплатити надані послуги (а.с. 15-18).

Відповідно до пункту 3.1.11 договору виконавець зобов’язується своєчасно ( у строк до 5 числа місяця наступного за звітним) надавати звітну інформацію щодо виконаних робіт, використання пального, даних щодо пройденого кілометражу згідно затвердженого маршруту, а також Акт виконаних робіт.

Згідно з пунктом 3.3.2 договору замовник зобов’язався своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані виконавцем послуги (роботи) відповідно до умов цього договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що вартість наданих виконавцем протягом місяця послуг (робіт) визначається відповідно до фактично наданих виконавцем послуг з урахуванням «Розрахунку вартості послуг (робіт) по вивозу ТПВ», який є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до пункту 4.2 договору замовник щомісяця здійснює оплату наданих виконавцем послуг (робіт) . Оплата здійснюється не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, згідно актів виконаних послуг ( робіт).

У випадку порушення замовником установлених даним договором термінів оплати послуг (робіт) виконавця, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення ( пункт 6.1 договору).

Даний договір набирає сили з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2011 року (пункт 9.1 договору).

Додатком № 2 до договору № 43/08 від 15 серпня 2011 року визначена вартість послуг за вивезення та захоронення на полігоні ТПВ та складає : за 1 куб.м. – 35.10 грн., та за 1 м.г. – 313.91 грн.( а.с. 25).

Додатковою угодою від 30 грудня 2011 року до договору № 43/08 від 15 серпня 2011 року було продовжено строк дії договору до 31 грудня 2012 року ( а.с. 31).

Так, позивачем на виконання умов договору було надано послуги з вивезення відходів на загальну суму 3 240 765.35 грн., що підтверджується підписаними сторонами та засвідченими їх печатками актами виконаних робіт (а.с. 36-47).

Однак, відповідач за надані послуги розрахувався частково, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 535 416.11 грн..

На лист позивача № 347 від 28 квітня 2012 року з вимогою щодо сплати боргу відповідач листом від 08 травня 2012 року № 01-04/352 повідомив, що відповідь на претензію позивача буде надано у строк до 01 червня 2012 року (а.с. 33, 35).

Однак, інших відповідей позивачем з боку Кримського республіканського підприємства «Чисте місто» отримано не було.

Вказане з’явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Раф –Плюс» із даною позовною заявою до суду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Оскільки спірні правовідносини виникли у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за договором, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, в частині їх своєчасної та повної оплати, вони регулюються положеннями глав 48, 63 Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України, що регулюють виконання господарських зобов’язань.

Відповідно до статті 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов’язань та є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вже зазначалось, 15 серпня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Раф –Плюс» (виконавець) та Кримським республіканським підприємством «Чисте місто» (замовник) було укладено договір № 43/08 про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець бере на себе зобов’язання надати послугу з вивезення побутових відходів контейнерним методом, утворених в місцях стихійних звалищ на території м. Сімферополя, відповідно до затвердженої дислокації та графіку вивезення, а замовник – прийняти і оплатити надані послуги (а.с. 15-18).

Так, з матеріалів справи вбачається та не заперечувалося представниками сторін, що позивачем на виконання умов договору було надано послуги з вивезення відходів на загальну суму 3 240 765.35 грн., що підтверджується актами виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін та засвідчені їх печатками (а.с. 36-47).

Однак, відповідач за надані послуги розрахувався частково, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 535 416.11 грн..

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 4.2 укладеного між сторонами у справі договору передбачений обов’язок замовника здійснювати оплату наданих виконавцем послуг (робіт) . Оплата здійснюється не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, згідно актів виконаних послуг ( робіт).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Так, під час розгляду даної справи Кримським республіканським підприємством «Чисте місто» належними та допустимими доказами не доведено оплату наданих послуг.

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Одночасно, у наданому суду відзиві відображується відсутність заперечень відповідача щодо наявності у нього обов’язку розрахуватися у повному обсязі за надані послуги (а.с. 110-111).

Таким чином, з огляду на відсутність доказів виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором, суд визнав позовні вимоги позивача про стягнення з Кримського республіканського підприємства «Чисте місто» заборгованості в розмірі 535 416.11 грн. такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 46 113.53 грн., 4024.15 грн. – інфляційних втрат та 3% річних в сумі 9 304.97 грн..

Так, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 9 304.97 грн., нарахованих на суму заборгованості за період з 16 вересня 2011 року по 10 липня 2012 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір 3% річних за період, вказаний у позові, складає 9 317.07 грн., однак, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог стягненню з відповідача підлягають 3 % річних в сумі 9 304.97 грн., які були заявлені до стягнення позивачем у позові.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 4 024.15 грн. за період з 01 листопада 2011 року по 31 березня 2012 року.

Судом був перевірений розрахунок, складений позивачем, та встановлено, що розмір інфляційних втрат за період, вказаний у позові, складає 4 124.15 грн., однак, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог стягненню з відповідача підлягають інфляційні витрати в сумі 4024.15 грн..

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 46 113.53 грн. за період з 16 вересня 2011 року по 10 липня 2012 року.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, який, згідно зі статтею 3 зазначеного Закону, не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за якій сплачується пеня.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що у випадку порушення замовником установлених даним договором термінів оплати послуг (робіт) виконавця, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Судом був перевірений розрахунок, складений позивачем, та встановлено, що розмір пені за період, вказаний у позові, складає 47 265.38 грн., однак, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 46 113.53 грн. пені, як він і вимагає у позовній заяві.

Одночасно, необґрунтованими є доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, про те, що 3 % річних та інфляційні витрати не підлягають ані нарахуванню, ані стягненню з нього, з огляду на положення статті 625 Цивільного кодексу України, статті 231 Господарського кодексу України, а також пункту 6.1 договору.

Так, відповідач вважає, що оскільки умовами договору обумовлений розмір штрафних санкцій, які підлягають нарахуванню та стягненню з винної сторони, іншій розмір та від санкцій, зокрема, передбачений статтею 625 Цивільного кодексу України, не підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Однак, суд вважає таки доводи хибними, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

При цьому, неустойка, згідно статті 549 Цивільного кодексу України, може стягуватися як у вигляді пені, так і штрафу.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.1 договору, укладеного між сторонами у справі, передбачено, що у випадку порушення замовником установлених даним договором термінів оплати послуг (робіт) виконавця, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Таким чином, як законом, так і умовами укладеного між сторонами у справі договору передбачено право позивача вимагати стягнення зі сторони, яка порушила зобов’язання, неустойки.

Одночасно, частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України обумовлено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Так, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, вказана норма щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3 % річних від простроченої суми – кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Аналогічне по суті положення містить норма статті 1214 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Так, чинне законодавство, у випадку порушення однією особою договірних обов’язків, передбачає не тільки відповідальність даної сторони у вигляді неустойки (штраф або пеня), а і грошову компенсацію іншій стороні, яка була позбавлена можливості користуватися певний час грошовими коштами, що їй причитаються, у зв’язку з несвоєчасним поверненням від боржника.

В Інформаційному листі Верховного Суду України від 15 липня 2005 року № 3.2-2005 викладена правова позиція про природу трьох процентів річних та індексу інфляції. Так, грошовими зобов’язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних – платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань та в зв’язку з цім відносити до санкцій.

Крім того, збільшення (або зменшення) розміру грошових коштів по закінченню певного часу у зв’язку з індексом інфляції є окремим видом врахування фінансових та інших суміжних і тотожних подій в секторі економіки держави. Індекс інфляції – це індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України (пункт 2.1 глави 2 постанови Правління Національного банку України від 07.12.04 № 598 «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України»).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору покладається на відповідача.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 08 жовтня 2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Кримського республіканського підприємства «Чисте місто» (вул. О. Невського, 4, м. Сімферополь, АР Крим, 95000, р/р 26001200101291 в Сімферопольському відділені № 2 АТ «КБ «Союз», МФО 380515, код ЄДРПОУ 37703942) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Раф –Плюс» (вул. Ковалевського, 30-а, м. Одеса, 65029, р/р 26004313717 в ПАТ «Акціонерний банк «Південний» м. Одеси, МФО 328209, код ЄДРПОУ 31185987) 535 416.11 грн. боргу, пеню в розмірі 46 113.53 грн., 3 % річних в сумі 9 304.97 грн., інфляційні витрати в сумі 4 024.15 грн. та 11 897.18 грн. судового збору.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.А. Радвановська