Постанова № 26367726, 01.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Київ

01 жовтня 2012 року 15 год. 47 хв. № 2а-12969/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н.Є. суддів Маруліної Л.О, Федочука А.Б. при секретарі Томилець Ю.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Міністерства фінансів Українидо Державної виконавчої служби України проскасування постанови про накладення штрафу

У судовому засіданні 1 жовтня 2012 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И

Міністерство Фінансів України (надалі також -«Позивач») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України про скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 7 вересня 2012 року ВП № 33651063 про накладення штрафу; зобов'язання Державної виконавчої служби України звернутися до Конотопського міськрайонного суду Сумської області із заявою про встановлення способу і порядку виконання зазначеного рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що дії Державної виконавчої служби України, які полягають у накладенні штрафу на Міністерство фінансів України є протиправними, оскільки Позивач не є головним розпорядником коштів.

Представником Позивача в судовому засіданні було зазначено про те, що вимоги Відповідача щодо виконання рішення суду не були об'єктивними зважаючи на те, що в Державному бюджеті відсутні види асигнувань за якими можливо здійснити виплату коштів по рішеннях суду.

Представник Відповідача -Державної виконавчої служби України, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вказавши на їх необґрунтованість та безпідставність. В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача було зазначено про те, що чинним законодавством України передбачено право державного виконавця накладати штраф на винних осіб за невиконання законних вимог державного виконавця.

Оскільки у встановлений законною вимогою державного виконавця строк, її вимоги не було виконано Позивачем, державним виконавцем правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства було прийнято рішення про накладення штрафу на особу, винну у невиконанні законних вимог державного виконавця.

Розглянувши подані документи і матеріали та, заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження»(надалі також -«Закон»).

Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) -це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (частина 1 статті 2 Закону).

Статтею 17 Закону передбачено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Конотопським міськрайонним судом Сумської області видано дублікат виконавчого листа від 19 липня 2012 року №6а-112/2012 про стягнення з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_2 суму недоплаченої щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»за 2006 рік в розмірі 1545,00 гривень; зобов'язання Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Державне казначейство України перерахувати кошти в розмірі 1545,00 грн.

Державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №33651963 від 31 липня 2012 року, якою боржнику надано 7-денний строк з моменту отримання постанови на самостійне виконання рішення суду.

Як вбачається з пояснень сторін, 16 серпня 2012 року на адресу Відповідача надійшов лист Міністерства Фінансів України від 9 серпня 2012 року № 31-15030-03-10/19500, яким повідомлено про неможливість виконання рішення суду фактично у зв'язку з відсутністю відповідних асигнувань в Державному бюджеті на виплати за рішенням судів.

31 серпня 2012 року Державним виконавцем направлена вимога №9698-5/8, якою попереджено про кримінальну відповідальність винних осіб Міністерства фінансів України у разі не виконання законних вимог державного виконавця, проте, встановлено в ході судового розгляду, Позивачем не вчинених жодних дій з метою виконання рішення суду та не повідомлено Державну виконавчу службу про наявність поважних причин, що не дають змоги виконати рішення суду.

Відповідно до статті 89 Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника -фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника -юридичну особу -від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Таким чином, у зв'язку з не виконанням рішення суду старшим державним виконавцем Державної виконавчої служби винесено постанову про накладення штрафу від 7 вересня 2012 року ВП №33651063.

Позивач не погоджується Постановою про накладення штрафу від 7 вересня 2012 року ВП №33651063 та вважає її такою, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Зважаючи на вищезазначене, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги щодо скасування розпорядження про скасування постанови про накладення штрафу -як рішення суб'єкта владних повноважень.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України»(рішення від 18 липня 2006 року), -пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень і, таким чином, кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.

Згідно положень, вищевказаної практики Європейського Суду з прав людини, Суд оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, звертає увагу на наступне.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним Кодексом України (надалі також -«Кодекс»).

Відповідно до частини 1 статті 25 Кодексу Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Судом встановлено, що постановою Конотопського міськрайонного суду від 26 листопада 2007 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення: на користь ОСОБА_2 стягнуто 1545 грн. недоплаченої щорічної разової грошової допомоги за 2006 рік як учаснику бойових дій. Також, вказаною постановою було зобов'язано Міністерство фінансів України, Державного казначейство України, Міністерство праці та соціальної політики України перерахувати Конотопському міському управлінню праці та соціального захисту населення 1545 грн. для виплати ОСОБА_2.

Відповідно до статті 48 Кодексу розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державної казначейської служби України. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету. Державна казначейська служба України здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету. При реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі).

Таким чином, враховуючи вищенаведене та положення Наказу Міністерства Фінансів України від 2 березня 2012 року №309 «Про затвердження Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України»суд звертає увагу на наступне. Боржник зобов'язаний на підставі рішення суду зареєструвати бюджетне зобов'язання в органах державного казначейства, подавши платіжне доручення на погашення бюджетного фінансового зобов'язання. Бюджетні зобов'язання обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від установлених на ці цілі бюджетних призначень і бюджетних асигнувань, оскільки зазначенісоціальні виплати є соціальною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено у їх виплаті у разі призначення.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року у справі «Півень проти України»та від 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», державний орган не може посилатися на відсутність коштів щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. Відсутність грошових коштів не є для влади держави виправданням для невиконання рішення суду.

Відповідно до пункту 29 рішення Європейського суду з прав людини від 13 липня 2006 року по справі «Васильєв проти України»виконання рішення щодо боржника залишається обов'язком держави.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Таким чином, оскільки Виконавчим листом Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 липня 2012 року № 6а-112/2012 покладено зобов'язання виплати суми у розмірі 1545,00 грн. ОСОБА_2 на Міністерство Фінансів України та Міністерство праці та соціальної політики України відмова Позивача, викладена в листі від 9 серпня 2012 № 31-15030-03-10/19500, яким повідомлено про неможливість виконання рішення суду фактично у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань, що забезпечать дані виплати -є неправомірною.

Відповідно до статті 124 Конституції України рішення суду ухвалюється іменем України та є обов'язковим до виконання на всій території України. Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіттям з незалежних від них обставин, а також у старості та в, інших випадках, передбачених законом. Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

При цьому, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, таким чином посилання Позивача про відсутність коштів для виконання судового рішення, як на поважну причину невиконання своїх зобов'язань, критично оцінюються колегією суддів.

Зважаючи на те, що Позивачем не виконано жодних дій для забезпечення виконання рішень суду Державною виконавчою службою України правомірно накладено штраф та винесено оскаржувану Постанову.

Таким чином, Судом не встановлено порушень вимог чинного законодавства з боку Відповідача у спірних правовідносинах.

З приводу посилань Міністерства фінансів України на те, що Позивач не є головним розпорядником коштів, що унеможливлює здійснити виплату не є належним аргументом для невиконання рішення зважаючи на те, що виконавчим листом Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 липня 2012 року №6а-112/2012 визначено обов'язок Міністерства фінансів перерахувати кошти ОСОБА_2

Щодо позовних вимог про зобов'язання Державної виконавчої служби України звернутися до Конотопського міськрайонного суду Сумської області з метою визначення способу і порядку виконання судового рішення, суд звертає увагу на те, що статтею 36 Закону передбачена можливість сторін звертатись до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення у випадках визначених статтею 34, а саме: у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, або у разі якщо зміст виконавчого документа є незрозумілим, державний виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення змісту цього документа. Позивач не скористався таким правом, що і спричинило настання негативних наслідків. Таким чином, Позивач обрав невірний спосіб захисту відмовляючи Державній виконавчій службі Україні у виконанні судового рішення та порушив основоположний принцип закріплений статтею 124 Конституції України, що полягає в обов'язковості виконання судових рішень на всій території України.

Жодних інших доказів на підтвердження неправомірності оскаржуваного рішення Державною виконавчою службою України Позивачем не надано, а Судом не встановлено.

Відтак, враховуючи вищезазначене, Суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є необґрунтованими, та, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 177 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя Н. Є. Блажівська

Судді Л. О. Маруліна

А. Б. Федорчук