Постанова № 26356838, 03.10.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.12 Справа № 5008/247/2012

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

з участю представників (за первісним позовом):

від позивача: з'явився.,

від відповідача: з'явився,

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, с.Заріччя Іршавського району

на рішення господарського суду Закарпатської області від 15.06.2012 року, суддя Якимчук Л.М.

у справі за №5008/247/2012

за первісним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна", с.Насташине Галицького району Івано-Франківської області

до відповідача: фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, с.Заріччя Іршавського району

про стягнення вартості недопоставленого вантажу,

та за зустрічним позовом: фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, с.Заріччя Іршавського району

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна", с.Насташине Галицького району Івано-Франківської області

про стягнення заборгованості за перевезення,

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.05.2012 року позовні вимоги за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Вулкаскот-Україна" задоволено повністю та стягнено з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Вулкаскот-Україна" 74889,09 грн. (сімдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять грн. 09 коп.) вартості втраченого товару, що еквівалентно 4910,40 Євро, а також 1609,50 грн. (одну тисячу шістсот дев'ять грн. 50 коп.) у відшкодування витрат по оплаті судового збору; відмовлено повністю у задоволенні зустрічного позову; судові витрати покладено на позивача за зустрічним позовом.

Рішення суду мотивоване тим, що внаслідок протиправної поведінки відповідача, яка полягає у непередачі товару позивачу, останньому спричинено збитки у розмірі вартості товару та інших платежів, пов'язаних з перевезенням, які підлягають відшкодуванню у порядку ст.22 ЦК України, так як товариством з обмеженою відповідальністю „Вулкаскот-Україна" доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та понесеними позивачем збитками. При цьому в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено, оскільки фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 належним чином не були доведені викладені ним обставини.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач за первісним позовом) просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити та задоволити зустрічний позов; визнати укладеними Договір №2511/11 від 25.11.2011 року та Заявку №37 від 25.11.2012р.; стягнути з ТОВ «Вулкаскот-Україна»на користь ФОП ОСОБА_2 3 250,00 євро, що на день подання позову за офіційним курсом НБУ становило 34 060,00 грн. боргу за виконане перевезення, штрафні санкції за простій автомобіля позивача у розмірі 14 000,00 євро, що на день подання позову за офіційним курсом НБУ становило 146 802,60грн.; судовий збір в сумі 3645,82 грн.; додаткові витрати в сумі 1079,15грн. апелюючи тим, що між сторонами було укладено заявку та договір перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні.

Скаржник зазначає, що відповідно до умов заявки позивач за первісним позовом повинен розрахуватися із відповідачем за первісним позовом шляхом безготівкового розрахунку одразу після розмитнення вантажу і до його розвантаження.

Скаржник покликається на те, що у зв'язку з загрозою не отримати оплату за перевезення, відповідач за первісним позовом скористався правом притримати вантаж.

Скаржник вважає, що місцевим господарським судом не встановлено особу посередника, часу отримання позивачем за первісним позовом проекту заявки та піддає сумніву експертний висновок торгово-промислової палати Івано-Франківської області, зробленого на основі дослідження комп'ютера позивача за первісним позовом, інше.

У відзиві на апеляційну скаргу від 16.08.2012р. (вх. №5310 від 20.08.2012р.) ТОВ «Вулкаскот-Україна»доводи скаржника спростовує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Суд, розглянувши апеляційну скаргу та дослідивши наявні докази по справі, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач за первісним позовом 25.11.2011 о 08.54 год. київського часу електронною поштою направив відповідачеві заявку від 25.11.2011 №37 через посередника ОСОБА_3 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по міжнародних сполученнях і території України, за умовами якої перевізник зобов'язаний здійснити автомобільне перевезення вказаного замовником мінерального фільтрувального продукту під назвою Harbolite 900-IT (далі-вантаж) вагою 15,8 тонн за маршрутом Корсіко (Італія) - с.Насташин Галицького району Івано-Франківської області, з розмитненням у с.Ямниця (7 км від м.Івано-Франківська) з розвантаженням на складі 28.11.2011, вартість перевезення 3250 євро по курсу НБУ на день вивантаження, оплата протягом 14 днів по пред'явленню оригіналів документів. Заявка підписана уповноваженою особою замовника і скріплена печаткою юридичної особи.

Від ОСОБА_3, що діяв в інтересах як замовника, так і перевізника, замовником отримано листа з додатками в т.ч. свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця, його ліцензію на автомобільні перевезення, банківську довідку про відкриття рахунків, свідоцтво платника ПДВ, довідку податкового органу, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Заявка надіслана ТОВ «Вулкаскот-Україна»відповідачем не була підписана. Натомість замовник отримав листа від ОСОБА_3 з додатками в т.ч. договір від 25.11.2011 №2511/11, нову редакцію заявки від 25.11.2011, яку перевізник вважав додатком до контракту №2511/11 від 25.11.2011.

Текст заявки від 25.11.2011 у редакції перевізника базується на заявці замовника, але доповнений відомостями про конкретний автомобіль, який виконуватиме перевезення вантажу, прізвище, ім'я та по-батькові водія. Окрім того, перевізник у заявці додатково вказав договір (контракт) перевезення від 25.11.2011 №2511/11 та змінив текст заявки у частині порядку проведення розрахунку за послуги, зазначивши, що розрахунок проводиться по факсовій копії рахунку до розвантаження товару.

Однак, позивачем не була підписана заявка перевізника та долучений до неї договір №2511/11.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір, (який є видом правочину), укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу ч.2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма не вимагалася.

Відповідно до ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Згідно з ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до п.3.8 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 заявка подається перевізнику у строк, визначений договором. За погодженням із перевізником замовник може передати заявку на перевезення вантажів телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки.

Як вбачається із матеріалів справи, між замовником та перевізником у встановленій законом формі (повним чи спрощеним способами) не були погоджені істотні умови ні договору перевезення, ні заявки на перевезення - як спрощеної форми договору. Надані суду сторонами різні за змістом заявки від 25.11.2011 слід розглядати лише як оферти однієї сторони до іншої щодо укладення договору перевезення, оскільки їх тексти різняться і не містять одночасно підписів уповноважених представників обох сторін та не скріплені відповідно їх печатками.

Відсутність договору перевезення у письмовій формі як окремого документа дозволяє зробити висновок про відсутність підстав для виникнення у сторін відповідних прав і обов'язків на підставі будь-якої із зазначених заявок сторін.

Незважаючи на те, що договір перевезення не був підписаний, перевізником був поданий автомобіль під завантаження та завантаження товару відбулося 25.11.2011 без наявності письмового підтвердження замовника щодо остаточного узгодження умов перевезення вантажу, зокрема, порядку оплати послуг, що змінений перевізником.

Після доставки товару в Україну і розмитнення його Івано-Франківською митницею 30.11.2011, керуючись умовами заявки у власній редакції, перевізник направив замовнику листа-вимогу та рахунок №89 на оплату наданих ним транспортних послуг в сумі 36068,38 грн. та у телефонному режимі повідомив замовника про можливість розвантаження товару на складі замовника виключно після проведення оплати, а також про притримання товару до повного розрахунку.

Підтвердженням факту здійснення перевезення автомобільним транспортом є товаро-транспортна накладна (CMR) за №045689 без дати з супровідною вантажно-митною декларацією (форма МД-2) (т.1, а.с.77,78, т.2,а.с.1,2).

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ; далі по тексту - Конвенція), вчиненої 19.05.1956 р. в м. Женеві (Швейцарія).

Пунктом 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

За статтями 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується частина 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.1 статті 13 Конвенції після прибуття вантажу на місце, передбачене для його поставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку.

В силу п.1 статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталося з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно статті 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом 60 днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може вважати його загубленим.

В силу статті 20 Конвенції, кінцевим терміном передачі вантажу перевізником замовнику слід вважати 24 січня 2012 року (протягом 60 днів із дня прийняття вантажу перевізником), оскільки після цього вантаж вважається втраченим і замовник може вважати його загубленим.

Лист-вимога замовника від 18.12.2011 №462 свідчить про його наміри врегулювати спірну ситуацію, зокрема, оплатити транспортні послуги перевізника протягом 3-х днів після доставки вантажу на склад в с.Насташине. Однак, перевізник не погодився на зазначену пропозицію, що кінцево призвело до втрати замовником інтересу до вантажу і придбання ідентичного за характеристиками товару повторно. Доказом цього слугує CMR №0327225, що міститься у матеріалах справи (т.1,а.с.127,128).

Відповідно до статті 23 Конвенції якщо відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу.

Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) -ч. 1 ст. 22 ЦК України.

При цьому, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди).

Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок протиправної поведінки відповідача, яка полягає у непередачі товару позивачу, останньому спричинено збитки у розмірі вартості товару та інших платежів, пов'язаних з перевезенням і наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та понесеними позивачем збитками.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення вимог позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом компенсації вартості втраченого вантажу в сумі 74889,09 грн., яка обрахована виходячи з вартості вантажу у євро по курсу НБУ на день подачі позову до суду, як передбачено п.4 ч.1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України та відшкодування ввізного мита та ПДВ в сумі 23257,36 грн., що підтверджується вантажно-митною декларацією.

Щодо вимог фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 за зустрічним позовом про стягнення з замовника боргу за виконане перевезення в сумі 34060,00грн., штрафних санкції за простій автомобіля в сумі 146802,60 грн., додаткових витрат в сумі 1429,15 грн., яка в подальшому зменшена до 1079,15 грн., суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим рішення господарського суду Закарпатської області про відмову у задоволенні цих вимог, зважаючи на наступне.

З наведеного вище аналізу обставин справи вбачається, що договір перевезення у письмовій формі між сторонами не укладено. Заявки, якими обмінювалися сторони ними не підписані, а отже безпідставними є твердження скаржника стосовно укладення між сторонами заявки та договору перевезення, а також порядку та строків розрахунку.

Щодо доводів скаржника про право на притримання товару, як виду забезпечення зобов'язань, яке регулюється положеннями ч.4 статті 916 ЦК України, п.2 статті 13 Конвенції, Львівський апеляційний господарський суду зазначає наступне:

В силу ч.4 статті 916 ЦК України перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими документами або не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до п.2 статті 13 Конвенції одержувач, який користується правами, наданими йому відповідно до пункту 1 цієї статті, здійснює платежі, зазначені як такі, що підлягають сплаті, у вантажній накладній. У випадку виникнення спору з цього приводу, перевізник не зобов'язаний доставляти вантаж до надання одержувачем гарантій платежу.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що замовник сплатив необхідні платежі для ввезення з Італії в Україну вантажу в т.ч. ввізне мито та ПДВ, таким чином відсутні підстави ввважати, що існувала загроза непроведення розрахунку за транспортування з боку замовника. Тобто, фактичне порушення його прав з боку замовника у частині проведення оплати послуг не мало місця, потреби у захисті прав перевізника шляхом притримання ним специфічного (харчового) вантажу до моменту здійснення повної оплати за надані послуги не було, так як строк проведення оплати сторонами не узгоджено.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами чинного законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Зважаючи на те, що апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

рішення господарського суду Закарпатської області від 15.06.2012 року у справі за номером 5008/247/2012 залишити без змін, а апеляційну фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С.М.Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко

Повний текст постанови виготовлено 05.10.2012р.