Рішення № 26356636, 04.10.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2012 р.Справа № 5023/3280/12 вх. № 3280/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Савченко А.А.

при секретарі судового засідання Яковенко К.І.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. б/н від 12.03.2009 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Харків

до КП "Харківського міського бюро технічної інвентаризації", м. Харків

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про скасування запису про державну реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_2, яка була проведена 23 січня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2012 року № 210 і на підставі проведення якої державним реєстратором Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» було видано витяг про державну реєстрацію прав від 26.04.2012 року № 33964670; зобов'язати Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» відновити становище, яке існувало до скасування запису про державну реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_2, яка була проведена 23 січня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2012 року № 210 і на підставі проведення якої державним реєстратором Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» було видано витяг про державну реєстрацію прав від 26.04.2012 року № 33964670, шляхом відновлення запису про державну реєстрацію права власності на житловий будинок літ. «А-10» загальною площею 9 585,1 кв. м., що знаходиться по АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_2, яка була проведена 23 січня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2012 року № 210 і на підставі проведення якої державним реєстратором Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» було видано витяг про державну реєстрацію прав від 26.04.2012 року № 33964670. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що державним реєстратором відповідача було перевищено надані йому законодавством про державну реєстрацію прав на нерухомість повноваження, внаслідок чого його права є порушеними.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, вважає, що дії відповідача є протиправними й істотно порушують право власності позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні та наданих до суду відзиві на позов та письмових поясненнях до відзиву на позов проти позовних вимог заперечує з огляду на їх безпідставність та просить суд припинити провадження у справі з огляду на підвідомчість справи судам адміністративної юрисдикції, а не господарським судам.

Суд, дослідивши матеріали справи в їхз сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

20.01.2012 р. між позивачем і Приватним підприємством «АН «РЕСТРІЕЛТ» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який нотаріально посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 за реєстровим номером 210. У відповідності до умов цього договору Приватне підприємство АН «РЕСТРІЕЛТ» передало у власність позивачу нерухоме майно - житловий будинок літ. «А-10», загальною площею 9 585,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно витягу про державну реєстрацію прав № 33964670 від 26.04.2012 р., 23.01.2012 р. державним реєстратором КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності позивача на житловий будинок літ. «А-10», загальною площею 9 585,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Про реєстрацію права власності позивача на вказане нерухоме майно позивачу було видано КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» витяг про державну реєстрацію прав № 33964670 від 26.04.2012 р. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

16.07.2012 р. державним реєстратором КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Ємельяновою О.В. була скасована державна реєстрація права власності позивача на житловий будинок літ. «А-10» по АДРЕСА_1, яка була проведена 23.01.2012 р. (витяг про реєстрацію права власності № 33964670). Про зазначену дію позивач була повідомлена листом КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 2301487 від 16.07.2012 р., в якому відповідне рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно мотивовано посиланням на п. 3.5.9 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р.

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість, підстави відмови в ній та інші питання, пов'язані із державною реєстрацією прав на нерухомість, врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Суд вважає необхідним зазначити, що відповідні правовідносини врегульовані також Порядком ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 28.01.2003 р., та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. Вказані нормативно-правові акти Міністерства юстиції України є підзаконними нормативно-правовими актами й не можуть суперечити приписам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили стосовно наказів Міністерства юстиції України. Зазначене зумовлює як заборону застосування положень відомчих нормативно-правових актів, які суперечать нормативно-правовим актам вищої юридичної сили (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України), так і принципи системного тлумачення положень законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Інших підстав для скасування записів про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містить; відповідний перелік підстав для скасування записів сформульовано в ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» як закритий, що не дає підстав для поширювального тлумачення відповідної норми.

Суд зазначає, що пунктом 3.5.9 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., регламентовано лише одну з підстав для відмови в державній реєстрації речового права на нерухоме майно, і ніяким чином не надано державному реєстратору права на скасування запису про вже здійснену державну реєстрацію такого права. Суд також наголошує, що Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., взагалі не визначає підстав, з яких може бути скасована вже здійснена реєстрація права власності на нерухоме майно.

Таким чином, посилання відповідача в обґрунтування правомірності своїх дій на п. 3.5.9 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., суд вважає безпідставним та не підтвердженим належними доказами.

Відповідно до положень п. 3.3 Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 28.01.2003р., якщо під час внесення до Реєстру прав записів, передбачених Порядком, реєстратором БТІ допущено помилку, останній зобов'язаний негайно відредагувати запис або скасувати помилково зроблений запис розділу Реєстру прав. Редагування запису розділу Реєстру прав полягає у зміні окремих його даних про об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації; про право власності на такий об'єкт та суб'єкта цього права; про інші речові права на нерухоме майно та суб'єкта цих прав, що внесені до електронної бази даних Реєстру прав. Скасування запису розділу Реєстру прав полягає в анулюванні відповідного запису розділу Реєстру прав у цілому. Скасування запису виконується в такій послідовності: спочатку скасовуються записи про право власності на об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, та суб'єкта цього права; про інші речові права на нерухоме майно та суб'єкта цих прав, а потім у разі необхідності скасовується запис про об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації. При виявленні помилки у записах розділу Реєстру прав після внесення записів до Реєстру прав та видачі витягу про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ зобов'язаний негайно повідомити власника та/або правонабувача про допущення помилки у записах розділу Реєстру прав. Повідомлення надсилається на адресу власника та/або правонабувача, що зазначена у заяві про державну реєстрацію прав, і має містити суть виявленої помилки у записах розділу Реєстру прав та рекомендацію звернутися власнику та/або правонабувачу до реєстратора БТІ із заявою про виправлення помилки у записі розділу Реєстру прав. На підставі заяви про виправлення помилки у записі розділу Реєстру прав реєстратор БТІ редагує запис або скасовує помилково зроблений запис розділу Реєстру прав та вилучає у заявника витяг, що містить помилку.

Отже, положеннями п. 3.3 Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 28.01.2003 р., чітко розмежовуються дві ситуації: по-перше, коли помилка була допущена і була виявлена в процесі внесення записів до Реєстру прав та до видачі витягу про державну реєстрацію прав; по-друге, коли помилка була допущена і була виявлена після внесення записів до Реєстру прав та видачі витягу про державну реєстрацію прав. В першому випадку державний реєстратор вправі самостійно скасувати внесений до Реєстру прав запис, оскільки до видачі витягу про державну реєстрацію прав таку реєстрацію не можна вважати такою, що є завершеною. В другому випадку (коли помилка була допущена і була виявлена після внесення записів до Реєстру прав та видачі витягу про державну реєстрацію прав) державний реєстратор може скасувати запис про державну реєстрацію права виключно за умови подання власником та/або правонабувачем заяви про виправлення помилки, а якщо такої заяви вказаними особами подано не було, то державний реєстратор позбавлений права самостійно скасовувати запис про державну реєстрацію права (зокрема, права власності на нерухоме майно) за відсутності такого, що набрало законної сили, рішення суду про визнання недійсними підстав, за яких такий запис був внесений. Таке тлумачення положень п. 3.3 Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 28.01.2003 р., повністю узгоджується з приписами ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як встановлено судом, скасування запису про державну реєстрацію права власності позивача на житловий будинок літ. «А-10» по АДРЕСА_1 було проведено державним реєстратором КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 16.07.2012 року, тобто вже після внесення запису про здійснення такої реєстрації (рішення про здійснення державної реєстрації прийнято 23.01.2012 р.) та після видачі позивачу витягу про державну реєстрацію права (витяг №33964670 виданий позивачу 26.04.2012 р.). Таким чином, скасування запису про державну реєстрацію права власності позивача на житловий будинок літ. «А-10» по АДРЕСА_1 здійснено відповідачем неправомірно, всупереч порядку, встановленому ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 3.3 Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 28.01.2003 р.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів судом може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, п. 2 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» для визнання акта недійсним невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, є підставами для визнання акта недійсним. Отже, конкретною процесуальною формою реалізації передбаченого положеннями п.10 ч. 2 ст. 16, ст. 21, ст. 393 Цивільного кодексу України способу захисту права є подання позову про визнання відповідного акту недійсним. При цьому приписи абзацу 4 п. 3.3 Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 28.01.2003 р., не можуть бути підставою для відмови у позові, зокрема, в частині зобов'язання відповідача відновити становище, яке існувало до порушення права позивача, оскільки: по-перше, положення абзацем 4 п. 3.3 Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 28.01.2003 р., відповідно до яких скасований запис не може бути поновлений, поширюються виключно на таке скасування запису, яке здійснено з додержанням процедури, визначеної п. 3.3 Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 28.01.2003 р.; по-друге, приписи, які містяться в Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 28.01.2003 р., не можуть скасовувати чи унеможливлювати застосування норми вищої юридичної сили, яка міститься у ст. 393 Цивільного кодексу України і відповідно до якої власнику майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, надано право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Твердження відповідача про публічно-правовий характер спору та непідвідомчість з цих причин справи господарському суду суд відхиляє з огляду на наступне.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. З Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Спір, який є предметом розгляду, по суті стосується права власності на об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства. Також суд приймає до уваги, що позивач не просить суд про застосування способів захисту інших, ніж передбачені положеннями Цивільного кодексу України про захист суб'єктивних цивільних прав, зокрема - права власності (ч. 2 ст. 16, ст.ст. 21, 393 Цивільного кодексу України), що також свідчить про цивільно-правовий (приватно правовий) характер спору. Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанова Вищого господарського суду України від 11.02.2010 р. № 02-03/587, п. З інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. № 01- 06/1623/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права»).

Також суд наголошує, що пунктом 3.2.2 Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 28.01.2003 р., передбачено закритий перелік типів власників, до яких віднесено власників - фізичних осіб - громадян України, власників - фізичних осіб - іноземців та осіб без громадянства, власників - юридичних осіб - резидентів, власників - юридичних осіб - нерезидентів, власників - територіальні громади, власника - державу Україна. Крім того, згідно із п. 2.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., фізична особа (незалежно від того, чи є вона підприємцем) повинна подавати державному реєстратору лише паспорт і не зобов'язана підтверджувати свій статус як підприємця. Отже, чинним законодавством України не передбачена фіксація у Реєстрі прав даних про те, що власником нерухомості є не просто фізична особа, а фізична особа - підприємець, адже дані про статус фізичної особи як підприємця до Реєстру прав не заносяться.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що факт того, що нерухомість, відновлення державної реєстрації права власності позивача на яку є предметом заявлених позовних вимог, була зареєстрована за позивачем без зазначення, що він є суб'єктом підприємницької діяльності, не може бути підставою для висновку про непідвідомчість спору господарським судам.

Так, відповідно до Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність (ст. 42). Одночасно ст. 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Статтею 320 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ч. 1). Отже, закон не містить обмежень щодо використання власного майна для здійснення підприємницької діяльності тільки за умови його реєстрації із зазначенням статусу фізичної особи як підприємця. Для здійснення підприємницької діяльності може використовуватися будь-яке майно, в тому числі те, право на яке зареєстровано за такою особою без зазначення того, що вона є підприємцем. Виключення з цього правила можуть бути встановлені тільки законом. Таким чином, звертаючись до суду за захистом порушених або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів, особа самостійно визначає предмет спору, підставу позовних вимог, відповідача, а також процедуру, за якою вона бажає отримати судовий захист. Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанова Вищого господарського суду України від 12.06.2007 р. у справі № 09-14/4135).

Таким чином, доводи відповідача про те, що розглядуваний спір не є підсудним господарському суду суд вважає безпідставними.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Оскільки суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі, то сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 2 146,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1,4, 12, 43, 47-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про скасування запису про державну реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_2, яка була проведена на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2012 року № 210 і на підставі проведення якої державним реєстратором Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» було видано витяг про державну реєстрацію прав від 26 квітня 2012 року №33964670.

Зобов'язати Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» відновити становище, яке існувало до скасування запису про державну реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_2, яка була проведена на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2012 року №210 і на підставі проведення якої державним реєстратором Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» було видано витяг про державну реєстрацію прав від 26 квітня 2012 року № 33964670, шляхом відновлення запису про державну реєстрацію права власності на житловий будинок літ. «А-10» загальною площею 9 585,1 кв. м., що знаходиться по АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_2, яка була проведена на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2012 року № 210 і на підставі проведення якої державним реєстратором Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» було видано витяг про державну реєстрацію прав від 26 квітня 2012 року № 33964670.

Стягнути з Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (61003, м. Харків, площа Рози Люксембург, 4, код ЄДРПОУ 03355057) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 2146,00 гривень сплаченого судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05.10.2012 р.

Суддя Савченко А.А.