Постанова № 26353085, 28.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 вересня 2012 року № 2а-10705/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2012 №1116/17-20, №115/17-20, №114/17-20.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені неправомірно, оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для їх скасування.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив посилаючись на те, що позивач не мав права формувати податковий кредит з ПДВ та валові витрати, у зв'язку з проведенням нікчемних правочинів.

17.09.2012 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача належним чином повідомленого про час, дату та місце розгляду справи. Представник позивача проти продовження розгляду справи в письмовому провадженні не заперечував.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки від відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи не прибув в судове засідання, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог валютного та іншого законодавства фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 за період з 01.04.2010 по 31.12.2011. за результатом якої складено акт від 14.06.2012 №1035/17-20/НОМЕР_1 (далі -акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки відповідач зійшов висновку про порушення позивачем, зокрема, вимог:

- абзац 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», пп. «а»п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»в результаті чого позивачем завищено валові витрати в 2010 році на загальну суму 379140,0 грн., пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат в 2011 році на загальну суму 329243,0 грн. дані порушення призвели до заниження оподаткованого доходу на загальну суму 112842,31 грн.

- пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: не надано до перевірки податкові накладні, попередньо включені до податкового кредиту в травні 2010 року на суму 966 грн.;

п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України -не надано до перевірки податкові накладні, попередньо включені до податкового кредиту в січні 2011 року на суму 2994 грн, лютому 2011 року в сумі 2098 грн. Всього не підтверджено податковими накладними сум податку на додану вартість, попередньо включеними до податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 6058 грн.;

- частини п'ятої статті 203, частини першої, другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_1 при придбанні та продажу товарів (послуг), оскільки в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників ТОВ «ВПТК Аверс», ТОВ «Аслана К», ТОВ «Пелопс»покупцю ОСОБА_1

- пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 308665 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 №1114/17-20, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 27208 та нараховані штрафні (фінансові) санкції в сумі 524,5 грн.

- податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 №1115/17-20, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 328620,5 грн. (за основним платежем 287515 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 41105,5 грн.).

- податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 №1116/17-20, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 115999,23 грн. (за основним платежем 112842,31 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3157,01 грн.) .

Вказані порушення обґрунтовані нікчемністю договорів укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «ВПТК Аверс», ТОВ «Аслана К», ТОВ «Пелопс», а саме: в зоді перевірки використано акти Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 02.08.2011 №1762/23-04/37270449, від 21.06.2011 №1515/6308/37270449, від 08.06.2011 №1404/6308/37270449 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Аскана К»; від 06.04.2011 №748/23-04/0428 про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Пелопс»за лютий 2011 року; від 31.03.2011 №711/23-04/37199822 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ВПТК Аверс».

Зокрема, за результатами перевірок встановлено, що кількість працюючих на зазначених товариствах згідно баз даних ДПІ у Шевченківському районі м. Києва склала 1 особа, у ТОВ «Пелопс»- 0 осіб, згідно декларації з податку на прибуток заробітна плата не нараховувалась та не виплачувалась. Також до перевірки вказаними товариствами не надано первинні документи, що підтверджують придбання та продаж товарів (робіт, послуг).

Крім того, будучи опитана засновник ТОВ «Астана К»ОСОБА_2 повідомила, що вона не має відношення до діяльності товариства, підготовкою та оформленням реєстраційних документів займалась невстановлена особа, до установчого фіонду підприємства вона майно та гроші не вносила, в органи держреєстарції не зверталась, наміру на ведення фінансово-господарської діяльності не мала, на ТОВ «Астана К»не працювала, проте реєстрацію карток на відкриття розрахункових рахунків в банківський установах здійснила.

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «ВПТК Аверс», ТОВ «Аслана К», ТОВ «Пелопс»здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, а відтак фінансово-господарські операції між ТОВ «ВПТК Аверс», ТОВ «Аслана К», ТОВ «Пелопс»та контрагентами є фіктивними правочинами.

Суд критично ставиться до пояснень засновник ТОВ «Астана К»ОСОБА_2 , оскільки зазначена особа перед наданням пояснень не попереджалась про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України, крім того не зрозуміло процесуальний статус опитуваємої під час надання вказаних пояснень та чи було проведено правоохоронними органами перевірку, у зв'язку з встановленими фактами та надано правову оцінку діям вказаної особи, а відтак пояснення засновника ТОВ «Астана К»ОСОБА_2 не можуть бути належним доказом того, що фінансово-господарські операції позивача з ТОВ «Астана К»є фіктивними.

Також судом проаналізовано зміст актів перевірки ТОВ «ВПТК Аверс», ТОВ «Аслана К», ТОВ «Пелопс», які долучено до матеріалів спарви та які були викоритсані під час проведення перевірки позивача, з яких вбачається, що місцезнаходжнення зазначених товариств встанволено не було та як наслідок документи товариствами надані не були, а переівірки проводились лише на підставі даних інформаційних систем податкового органу, первинні бухгалтерськи документи під час таких перевірок не досліджувались.

Відтак висновок відповідача викладений в акті перевірки щодо неможливості здійснення контрагентами позивача фінансово-господарських операцій та виконанння спірних договорів, у звязку з не наданням такими контрагентами до перевірки первинних бухгалтерських документів на думку суду є припущенням.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відтак, враховуючи викладене, доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару за вказаними договорами поставки має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт транспортування та передачі Товару.

При цьому, вказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) у вищенаведених договорах поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «ВПТК Аверс»(постачальник) 17.08.2010 укладено договір поставки №03/10 (т. 1 а.с. 20-22), відповідно до якого постачальник зобов'язується передати товар для використання у підприємницькій діяльності.

Також, між позивачем та ТОВ «Пелопс»укладено договір поставки від 25.01.2011 №01/11(т. 1 а.с. 23-25).

Крім того, між позивачем та ТОВ «Аслана К»укладено договір поставки від 01.03.2011 №05/11 (т. 1 а.с. 26-28).

Судом встановлено, що вказаний договір та накладні підписані ОСОБА_2 та засвідчений петчаткою ТОВ "Аскана К ".

Проте, відповідачем не надано суду доказів можливої обізнаності Позивача щодо дефектів у правовому статусі ТОВ "Аскана К ", а відтак підписані громадянкою ОСОБА_2 договір та накладні є первинними бухгалтерськими документами в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ.

З матеріалів спарви вбачається, що зазначеними товариствами було надано позивачу видаткові та податкові накладні (т. 1 а.с. 60-137) на підтвердження оплати отриманих товарів позивачем надано копію виписки банку по особовому рахунку (т. 1 а.с. 139-171).

На підтвердження використання товару у власній господарській діяльності позивачем надано суду договір поставки №П2316 від 19.09.2009 з додатками, договір поставки товарів та надання послуг №21334 від 01.01.2010 (т. 2 а.с. 1-16), акт перевірки розрахунків за вказаним договором, товарні накладні (т. 2 а.с. 25-109).

06.09.2012 судом допитаний в якості свідка ОСОБА_3, який повідомив, що він працює менеджером позивача та зазначив, що позивач займається торгівлею спортивного одягу з 2008 року. Крім того свідок повідомив, що в 2010 році дійсно були поставки товару, проте він з документами справи не має і не може точно сказати хто саме був постачальником товару.

Як вбачається з матеріалів справи позивач є орендарем складського приміщення, що підтверджується договором від 11.09.2007 №01/15 (т. 1 а.с. 29-31), відповідно до умов якого термін оренди складського приміщення складає один рік, якщо жодна сторона в термін один місяць до закінчення договору не заявить про намір його розірвати, даний Договір автоматично пролонгується на термін один рік.

Зі змісту вказаних спірних договорів вбачається, що постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (до місця призначення, вказаного в замовленні), тобто постачальник зобов'язується прийняти від Покупця замовлення на поставку товару та здійснити її своїми засобами за свій рахунок на адресу і в строк вказані в такому замовленні та несе усі додаткові витрати пов'язані з упаковкою та доставкою товару,

Як вбачається з п. 1.18 акту перевірки (т. 1 а.с. 40) транспортування та вантажні роботи виконувались підприємствами-покупцями та постачальниками товарів (логістичні послуги) згідно договорів.

З аналізу викладеного вбачається, що факт здійснення транспортування товару відповідачем не заперечується.

Як вбачається з матеріалів справи, в накладних, серед іншого зазначено номер артикулу товару.

Артикул - це цифрове або буквене позначення товару для зручності його ідентифікації. У сучасній бухгалтерії він використовується для організації обліку і руху товару на підприємстві. Положення з бухгалтерського обліку (ПБУ 5 / 01) дозволяють підприємству вести облік в зручній йому формі, вибирати одиниці товару таким чином, щоб забезпечити належний контроль за наявністю і рухом матеріально-виробничих запасів.

Суд звертає увагу, що в результаті порівняння накладних від підприємств постачальників та накладних за якими позивач поставляв товар, товар, що купувався за спірними договорами та потім продавався позивачем має однаковий артикул, що на думку суду дає можливість ідентифікувати товар.

З огляду на встановлені факти в ході розгляду справи, суд приходить до висновку, що зобов'язання за договором між позивачем та ТОВ «ВПТК Аверс», ТОВ «Аслана К», ТОВ «Пелопс»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується наявними матеріалами справи враховуючи, що такий товар в подальшому був проданий іншим контрагентам-покупцям, суд дійшов висновку, що витрати понесені позивачем за придбаний товар є витратами, що пов'язані з отриманим доходом.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону №168/97-ВР реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок №969), п. 2 Порядку № 165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача зареєстровані в якості платників податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст. 7 Закону №168/97-ВР, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Порядку №165, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

Спірні договори у судовому порядку недійсними не визнавались. Згідно з частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 221, 226, 224, 228 Цивільного кодексу України нікчемними, зокрема, є правочини, укладені з недодержанням вимог обов'язкової письмової форми, якщо його недійсність прямо передбачена законом, укладені з недодержанням вимоги закону про обов'язкову нотаріальну форму, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення, укладені недієздатною фізичною особою, вчинені без дозволу органу опіки та піклування або, які порушують публічний порядок, тобто спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Аналіз вказаний статей Цивільного кодексу України свідчить про те, що недійсність правочину може наступати лише за умови наявності певних порушень закону, викладених вище.

Зміст договору, зокрема його предмет, прямо не спрямований на порушення публічного порядку, а саме не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади чи незаконне заволодіння ним. Сторонами додержано форму угоди, яка вчинена у межах дієздатності юридичної особи. Будь-яких законодавчих актів, які б прямо вказували на недійсність цього договору судом не встановлено.

Диспозиція зазначених норм Цивільного кодексу України, при визначенні питання про нікчемність правочину, не містить такої підстави як неможливість виконання умов договору контрагентом. При цьому визнання такого договору нікчемним можливо лише у судовому порядку. В судовому порядку він нікчемними не визнавався. Натомість, договір був фактично виконаний сторонами у повному обсязі, про що свідчать матеріали по справі. Враховуючи реальність настання наслідків за вказаним договором, ознак нікчемності правочинів не вбачається, отже висновок відповідача про нікчемність правочину та порушення у зв'язку з цим податкового законодавства позивачем не відповідає дійсності.

Під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження висновок податкового органу, зроблений в акті перевірки щодо нікчемності господарських операцій позивача з його контрагентами, згідно ст.ст.215, 228 ЦК України. Зокрема, відповідачами не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналогічні положення містяться у п. 1.7, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у ПК України та Законі №168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону №168/97-ВР реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок №969), п. 2 Порядку № 165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як свідчать з матеріали справи, на момент підписання відповідних договорів, та накладних, юридичні особи ТОВ «ВПТК Аверс», ТОВ «Аслана К», ТОВ «Пелопс»не були припинені.

З урахуванням всього вищенаведеного, висновок відповідача, щодо порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України та завищення податкового кредиту на загальну суму 308665 грн., є необґрунтований в частині віднесення до податкового кредиту сум сплачених ТОВ «ВПТК Аверс», ТОВ «Аслана К», ТОВ «Пелопс» та спростовується матеріалами справи.

За таких обставин, недоведеність відповідачем правомірності та законності підстав донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вищевказані правопорушення як наслідок прямо впливає та вказує на невірність висновку відповідача про порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 «Про прибутковий податок з громадян та п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України та заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб.

Щодо порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України в частині не надання до перевірки податкових накладних попередньо включених до податкового кредиту в травні 2010 року на суму 2994 грн. та в лютому 2011 на суму 2098 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні попередньо включені до податкового кредиту в травні 2010 року на суму 966, 30 грн. (ТОВ «Реал-гіпермаркет Україна») та січні 2011 року в сумі 2994,03 грн. (ТОВ «Діаліз», ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ТОВ «Еквадор») та лютому 2011 року в сумі 2097,75 грн. (ТОВ «ТП «Романов і партнери».

Суд звертає увагу, що позивачем не заперечується відсутність вищезазначених податкових накладних.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України (п. 7.4.5 п .7.4 ст. 7 закону України «Про податок на додану вартість»не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відтак з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в наслідок чого позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 6087,78 грн. є обґрунтованим.

Отже, матеріалами справи підтверджується порушення позивачем вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України та завищення податкового кредиту в травні 2010 року на суму 966 грн., в січні 2011 року на суму 2994,03, в лютому 2011 року на суму 2097,75 грн. Штрафна (фінансова) санкція, згідно ч. 2 п. 123.1 ст. 123, п. 7 підрозділу 3 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України на суму ПДВ 966 грн. становить 241,5 грн. на суму ПДВ 5091,03 грн. становить 1 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем доведено факт правомірності формування податкового кредиту та віднесення витрат на валові витрати по взаємовідносинам з ТОВ «ВПТК Аверс», ТОВ «Аслана К», ТОВ «Пелопс», а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме, є протиправними та підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення від 02.07.2012 №114/17-20, №116/17-20 - повністю, №115/17-20 в частині.

Не підлягає скасуванню податкове повідомлення рішення від 02.07.2012 №115/17-20 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6330,28 грн. (за основним платежем 6087,78 грн.. за штрафними (фінансовими) санкціями 242,5 грн.)

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.07.2012 №114/17-20, №116/17-20 -повністю, №115/17-20 в частині.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення рішення від 02.07.2012 №115/17-20 в частині збільшення ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6330,28 грн. (за основним платежем 6087,78 грн.. за штрафними (фінансовими) санкціями 242,5 грн.)

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда