Постанова № 26351521, 03.10.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0570/12276/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 09-58 год.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Волгіної Н.П.,

при секретарі Прокопенко Н.М.,

за участю:

представника позивача - Чебаненка Є.О.,

представника відповідача - Попової Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Несторг»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ «Несторг» на користь державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році у сумі 8789,47 грн та пеню у сумі 253,44 грн, разом - 9042,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон) державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

У відповідності до покладених завдань Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - відділення Фонду) здійснює контроль за виконанням всіма роботодавцями нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та за своєчасним перерахуванням сум адміністративно-господарських санкцій, що надходять від підприємств, за недодержання ними цього нормативу.

Ч. 3 ст. 18 Закону вказує, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально- економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Як свідчить звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік, що наданий ТОВ «Несторг» до відділення Фонду, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 19 осіб.

Таким чином, згідно ч. 1 ст. 19 Закону у ТОВ «Несторг» у 2011 році повинно бути працевлаштовано 1 інвалід. Фактично ж, за даними звіту, інваліди не працювали.

За ч. 5 ст. 19 Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Отже, у відповідності до викладених приписів законодавства відповідач не виконав норматив по створенню 1 робочого місця по працевлаштуванню інвалідів.

Постанова Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", (далі - Постанова) та ст. 20 Закону передбачають обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося це порушення, сплачувати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається згідно ст. 20 Закону.

Згідно розрахунку сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році, становить 8789,47 грн.

Ст. 20 Закону та п. 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, зазначається, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення.

У зв'язку з цим станом на 06.09.2012 року сума нарахованої пені складає 253,44 грн. Загальна сума позову з урахуванням пені становить 9042,91 грн. Зазначена заборгованість відповідачем добровільно не сплачена, тому позивач звернувся до суду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на наступне.

Поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" і розуміється, як робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Згідно ст. 181 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Більш того, згідно ч. 3 ст. 18 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ (надалі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Відповідач зареєструвався в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та розпочав свою господарську діяльність з 23.08.2011 року.

У серпні місяці 2011 року було працевлаштоване 1 (один) робітник (директор), що підтверджується звітом до Донецького міського центру зайнятості про прийнятих працівників станом на 23.08.2011 року за формою № 5-ПН, тобто, відповідач ще не мав зобов'язань щодо працевлаштування інвалідів у серпні 2011р.

У вересні місяці 2011 року було працевлаштоване ще 15 осіб, що підтверджується звітом до Донецького міського центру зайнятості про прийнятих працівників станом на 20.09.2011 року за формою № 5-ПН на дату працевлаштування 8-го по чисельності робітника, тобто 13.09.2011 року. відповідачем був наданий звіт про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН із зазначенням однієї вакансії для інвалідів (потребувався - 1 інвалід).

У жовтні місяці 2011 року загальна кількість працівників склала 23 особи, що підтверджується звітами до Донецького міського центру зайнятості про прийнятих працівників станом на 12.10.2011 року та 21.10.2011 року за формою № 5-ПН, відповідачем також був наданий звіт про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН із зазначенням однієї вакансії для інвалідів (потребувався - 1 інвалід).

У листопаді місяці 2011 року загальна кількість працівників склала 39 осіб, що підтверджується звітами до Донецького міського центру зайнятості про прийнятих працівників станом на 17.11.2011 року та 23.11.2011 року за формою № 5-ПН, тобто середньооблікова численність працівників становила 34, згідно 4% нормативу потрібен 1 інвалід.

Разом з цим, відповідач власними силами працевлаштував 1 (одного) інваліда та не зважаючи на це та маючи бажання працевлаштувати ще інвалідів, додатково надав звіт про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН із зазначенням однієї вакансії для інвалідів.

У грудні місяці 2011 року загальна кількість працівників склала 42 осіб, що підтверджується звітами до Донецького міського центру зайнятості про прийнятих працівників станом на 07.12.2011 року, 14.12.2011 року, 21.12.2011 року та 28.12.2011 року за формою № 5-ПН, тобто середньооблікова численність працівників становила 42, згідно 4% нормативу потрібно 2 інваліди. Враховуючи одного працевлаштованого інваліда. Відповідач навмисно надає звіт до Донецького міського центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН із зазначенням двох вакансії для інвалідів (потребувався - 1 інвалід).

Крім того відповідачем додатково приймалися міри щодо пошуку інвалідів для працевлаштування (хоч, як зазначалося вище, відповідно до чинного законодавства цей обов'язок покладений на центри зайнятості). Зокрема, щомісяця (з жовтня 2011 року) до Донецького міського центру зайнятості додатково направлялися листи щодо направлення інвалідів на підприємство відповідача задля працевлаштування. Щотижня протягом четвертого кварталу 2011 року підприємство брало участь у ярмарках вакансій, в тому числі і для інвалідів, які проводилися Донецьким міським центром зайнятості. Напередодні дня захисту інвалідів ТОВ «Несторг» брало участь у заходах, що направлені на забезпечення працевлаштування інвалідів, а саме: 24 листопада 2011 року - у «Дні центра зайнятості для інвалідів».

Таким чином, відповідач самостійно (без втручання органів, на які покладено обов'язки по працевлаштуванню інвалідів) за чотири місяці 2011 року працевлаштував 1 (одного) інваліда.

Працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача у 2011 році відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону не відбулося з незалежних від відповідача причин, тобто, вина відповідача в невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів відсутня.

Саме тому представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи позовної заяви, суд встановив.

ТОВ «Несторг» є юридичною особою (ідентифікаційний номер 37842302), зареєстровано виконавчим комітетом Донецької міської ради наприкінці серпня 2011 року, включено до ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, знаходиться за адресою: 83030, Донецька область, м. Донецьк, вул. Рогачевська, б. 1 «В».

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів ТОВ «Несторг» за 2011 рік, наданого до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 19 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» складає 1.

Як з'ясовано в судовому засіданні, у серпні 2011 року у штаті відповідача працювала тільки одна особа - директор.

Станом на 13.09.2011 року на підприємстві працювало 8 штатних працівників, у зв'язку із чим до Центру зайнятості було надано звіт про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН із зазначенням однієї вакансії для інваліда.

Упродовж 2011 року (серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 року) та у січні 2012 року ТОВ «Несторг» направляло до Донецького міського центру зайнятості звіти за формою 5-ПН про наявність вакантних посад на підприємстві. У вересні, жовтні, листопаді, грудні та на початку січня відповідачем на адресу позивача направлялись також звіти за формою 3-ПН.

Крім цього, судом під час судового розгляду встановлено (і це підтверджується матеріалами справи), що Товариством з обмеженою відповідальністю «Нестор» додатково до звітів надсилались повідомлення від 27.10.2011 року, 03.11.2011 року 01.12.2011 року до Донецького міського центру зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.

Листом № 02-09/95 від 06.01.2012 року Донецького міського центру зайнятості підтверджена участь ТОВ «Нестор» у ярмарку вакансій за 4 квартал 2011 року; листом № 02/2959 від 26.09.2012 року підтверджена участь відповідача в «Дні центра зайнятості для інвалідів».

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень, суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року, Фонд соціального захисту інвалідів, як урядовий орган державного управління (та його територіальні відділення) відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

За змістом ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Таким чином, позивач у справі - орган владних повноважень, якому чинним законодавством України надані владні управлінські функції у сфері соціального захисту інвалідів, в тому числі контроль щодо забезпечення інвалідів робочими місцями.

Ст. 19 зазначеного Закону встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, абзацем першим якої встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Наряду з викладеним, згідно ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медиком - соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем надавались звіти в Центр зайнятості про наявність вакансій для інвалідів протягом 2011 року.

Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Згідно п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМ України від 31.01.2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до п. 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 року № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом вищевказаних норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України»; на підприємства покладений обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем вжиті усі необхідні заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, інформація про наявність вакансій до центру зайнятості, управління праці та соціального захисту населення, відділення Фонду, - надана в повному обсязі, виділені робочі місця та є бажання товариства працевлаштувати інвалідів.

Крім зазначеного, суд враховує наступне.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, в розумінні ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для інвалідів.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» відповідно до п. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд вважає, позовну заяву Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нестор» про стягнення сум адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році такою, що задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», ст. 2, ст. 11, ст. 17-20, ст. 69-72, ст. 86, ст. 94, ст. 122 - 154, ст. 160 - 163, ст. 167, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Несторг» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць на загальну суму 9042,91 (дев'ять тисяч сорок дві) грн 91 коп - відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошена в судовому засіданні 03 жовтня 2012 року в присутності представників сторін.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складений 08 жовтня 2012 року.

Суддя Волгіна Н.П.