Ухвала суду № 26343246, 29.08.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2012 р.Справа № 2а-1870/4587/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.06.2012р. по справі № 2а-1870/4587/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріф-03"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріф-03", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в місті Сумах Сумської області Державної податкової служби, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Суми від 18.05.2012 року №0000162250/0/14952 та №0000172250/0/14955.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріф-03" задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Суми від 18.05.2012 року №0000162250/0/14952 та №0000172250/0/14955.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік", ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, п. 185.1 ст. 185, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що з 23.04.2012 р. по 27.04.2012 р. ДПІ в м. Сумах проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Ріф-03" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р. та по податку на прибуток за 1 квартал 2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 03.05.2012 р. №676/2250/32463294/12 (а.с. 21-30).

18.05.2012 р. ДПІ в м. Сумах, на підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000162250/0/14952, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 41667 грн. 00 коп. та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. 00 коп. (а.с.7);

- №0000172250/0/14955, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33333 грн. 00 коп. та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. 00 коп. (а.с.8).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх правомірності та обґрунтованості, дійшовши висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 2 ст. 19 Конституції України, а тому підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, 02.02.2011 року між позивачем та ТОВ "Бізнес-Консалтінг плюс" укладено договір купівлі-продажу № 4/11. (а.с. 9-10). Згідно зазначеного договору позивач придбав у ТОВ "Бізнес-Консалтінг плюс" 8,09 тонн диоктилфталату на суму 200 000 грн. 00 коп., у тому числі 33 333 грн. 33 коп. ПДВ.

На підтвердження виконання договору купівлі - продажу позивачем надано до суду специфікацію, товарно-транспортні накладні, податкову накладну від 10.02.2011 року №124, видаткову накладну №124 від 10.02.2011 року, платіжне доручення, рахунок -фактуру №124 від 10.07.2011 року, акти списання сировини для виробництва гуми, внутрішні накладні про переміщення диоктилфталату, витяг з журналу обліку по рахунку 201н «Сировината матеріали».

Судом першої інстанції встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином податковим органом ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Вартість зазначеної продукції в повному обсязі оплачено покупцем, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента, що підтверджується копією платіжного доручення від 10.02.2011 р. № 7 на суму 200. 000,00грн. (а.с. 18).

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи.

Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Докази повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагенту спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи відсутні.

Доказів отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від іншого суб'єкта господарювання, ніж контрагент у спірних правовідносинах - ТОВ "Бізнес-Консалтінг плюс" або виготовлення таких ТМЦ власними силами, відповідачем не надано.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що наявними у справі документами доведено фактичне виконання господарських операцій за договором купівлі-продажу, понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах, використання отриманих ТМЦ у власній господарській діяльності ТОВ "Ріф-03" за договором купівлі-продажу № 4/11 від 02.02.2011 року.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За правилом п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 згаданого закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Проаналізувавши положення наведених норм закону, колегія суддів дійшла висновку, що визначальним критерієм для формування валових витрат обігу та виробництва є причетність набутих у власність товарів, отриманих робіт, спожитих послуг до господарської діяльності суб'єкта господарювання як платника податку на прибуток.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", де указано, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що положення актів законодавства з питань оподаткування не містять визначення доходу, а тому з огляду на зміст ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до якої бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, колегія суддів вважає за можливе застосувати при вирішенні спору визначення доходу, що міститься в актах законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Так, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за №391/3684) указано, що доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Зі змісту акту №676/2250/32463294/12 від 03.05.2012 р. вбачається, що в ході перевірки відповідач не ставив під сумнів фактичну наявність ТМЦ, отримання позивачем збитку від господарських операцій ДПІ не виявлено, в акті таких висновків не відображено.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин приписи п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Обставини оприбуткування ТМЦ та їх подальшого використання саме в межах господарської діяльності ДП були визнані ДПІ в ході проведення перевірки діяльності позивача та не спростовані під час розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок ДПІ про неправомірне завищення позивачем валових витрат обігу та виробництва, оскільки формування валових витрат у спірних правовідносинах відбулось за фактом оприбуткування ТМЦ.

Окрім того, з копій первинних документів, які у спірних правовідносинах були складені від імені ТОВ "Бізнес-Консалтінг плюс" вбачається, що вони не містять дефектів форми або змісту, які б силу вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняли втрату оглянутими документами юридичного статусу первинних документів.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

При цьому відсутність реальності здійснення господарської операції за договором купівлі-продажу № 4/11 від 02.02.2011 року, укладеного позивачем з ТОВ "Бізнес-Консалтінг плюс", відповідач обґрунтовує на підставі висновків акту перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова № 1290/15-05-14 від 17.06.2011 р. «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки TOB "Бізнес-Консалтінг плюс", зокрема, TOB "Бізнес-Консалтінг плюс" має незначні ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій та надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, відсутність підприємства за місцем знаходження.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги такі доводи податкового органу, оскільки відсутність ТОВ "Бізнес-Консалтінг плюс" за своїм місцем знаходження, відсутність у штаті відповідної кількості працівників для здійснення будь-якого виду діяльності, основних фондів, не підтверджена належними доказами; невідображення ТОВ "Бізнес-Консалтінг плюс" або його контрагентами у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: товарно-транспортної накладної, платіжного доручення № 7 від 10.02.2011 року, рахунку фактури № 124 від 10.02.2011 року, накладних тощо.

При цьому колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також колегія суддів зауважує, що частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про неправомірність доводів податкового органу про порушення позивачем ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України підтверджені матеріалами справи та зібраними доказами, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.

Виходячи з наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту за лютий 2011 року суму податку на додану вартість в розмірі 33 333 грн.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на фактичні обставини у справі та з урахуванням наведеної норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що реальність здійснення господарських операцій між ТОВ "Ріф-03" та ТОВ "Бізнес-Консалтінг плюс" на підставі договору купівлі-продажу № 4/11 від 02.02.2011 року підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку, що є підставою вважати такий договір укладеним, та таким, що має реальні правові наслідки.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 18.05.2012 року №0000162250/0/14952 та №0000172250/0/14955 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення від 18.05.2012 року №0000162250/0/14952 та №0000172250/0/14955, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання таких рішень протиправними та їх скасування є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.06.2012р. по справі № 2а-1870/4587/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.