Рішення № 26336923, 16.08.2012, Харцизький міський суд Донецької області

Справа № 2/0550/1600/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2012 року Харцизький міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді - Сидорової М.В.

при секретарі - Нагорняк М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харцизьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вітал плюс»про визнання незаконним звільнення з роботи, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану додаткову відпустку та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

02.07.2012 року позивачка звернулась до суду із вказаним позовом до відповідача який мотивує тим, що з 14.02.2012 року вона працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера. В зв'язку з тим, що власником підприємства на якому вона працювала, систематично порушувалось законодавство про працю, вона 23.05.2012р. відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, подала заяву про звільнення з роботи з 23.05.2012 року. В заяві про звільнення вона просила звільнити її з роботи за ч.3 ст.38 КЗпП України в зв'язку з невиконанням власником підприємства законодавства про працю, а саме порушення вимог ч.2 ст.24 КЗпП України в частині ненадання працівниками при прийомі на роботу документа про стан здоров'я. Наказом відповідача №122-12-к від 06.06.2012 року її було звільнено з роботи не з 23.05.2012 року, а з 06.06.2012 року, при цьому причиною звільнення вказано -за власним бажанням, ст.38 КЗпП України. Оскільки виданий відповідачем наказ про звільнення фактично не пов'язаний з підставами про звільнення зазначеними в її заяві, вважає що звільнення проведено з грубим порушенням трудового законодавства, в зв'язку з чим просить визнати звільнення незаконним, визнати незаконним та скасувати наказ №122-12-к від 06.06.2012р. про звільнення та зобов'язати відповідача внести зміни в запис у трудовій книжці та зробити запис про звільнення, зазначивши підставою звільнення частину 3 статті 38 КЗпП України.

Крім того позивачка вказує, що у день, зазначеній в заяві про звільнення від 23.05.2012 року, їй не була видана трудова книжка та не проведено повний розрахунок. Оскільки трудовий договір був позивачем розірваний з причин, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, позивач вважає, що це потягло за собою обов'язок відповідача виплатити їй при звільненні вихідну допомогу передбачену ст.44 КЗпП України. Але відповідач виплату вихідної допомоги не здійснив та оформив звільнення позивача з інших правових підстав і причин, ніж ті, що були ним вказані в заяві. Також позивачка вказує, що за період з 24.05.2012 року по 06.06.2012 року їй не була нарахована та сплачена заробітна плата, що також свідчить про затримку розрахунку при звільненні, та надає їй право, відповідно до статей 116, 117 КЗпП України на виплату їй середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На підставі викладеного просить стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, яка складає за її розрахунками 27459,12 грн., та компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в сумі 11162,24грн.з урахуванням кількості днів на час винесення судом рішення по справі.

Крім того позивачка зазначає, що протиправною поведінкою відповідача, яке виразилася в порушенні вимог законодавства, незаконному звільненні та в затримці розрахунку при звільненні, їй завдано моральну шкоду яку вона оцінює в 20000 грн. та обґрунтовує тим, що вона була змушена звертатися до суду за захистом своїх прав, не мала можливості шукати роботу не маючи трудової книжки і без повного розрахунку, це порушило її життєві зв'язки, призвело до душевних та фізичних страждань, вона була позбавлена можливості через затримку розрахунку при звільненні придбати путівку в оздоровчий санаторій до її неповнолітньої дитини, яку виховує самостійно. В зв'язку з чим просить стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 20 000грн.

В судовому засіданні позивачка підтримала, уточнила та збільшила позовні вимоги, дала пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві, а також пояснила, що про рішення відповідача про те, що їй відмовлено в звільненні за ч.3 ст. 38 КЗпП України вона дізналася 24.05.2012р. з Протоколу загальних зборів, також їй надійшов лист відповідача від 29.05.2012р. з роз'ясненнями з яких вбачалось, що її звільнення можливо за ч.1 ст.38 КЗпП України. Також позивачка пояснила, що крім зазначених в позові порушень відповідачем вимог трудового законодавства щодо ненадання працівниками при прийомі на роботу документа про стан здоров'я, відповідачем були порушені вимоги ст.ст.4, 8 Закону України «Про відпустки». Так, відповідно до вимог ст.ст.4,8 вищевказаного Закону до щорічних відпусток відносяться також додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці та додаткова відпустка за особливий характер праці. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я -тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Вказує, що відповідно до п.58 розділу «Інші види виробництв»Списку виробництв, робіт, професій та посад, зайнятість в яких дає право на додаткові щорічні відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 року № 1290 працівники, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах мають право на додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці строком 4 календарних днів.

Оскільки вона працювала головним бухгалтером і її робота безпосередньо пов'язана з роботою на персональному комп'ютері і носить особливий характер праці, який пов'язаний з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, вона мала право на таку додаткову відпустку. Оскільки такою відпусткою вона протягом роботи не скористалася, вона мала право при звільненні на грошову компенсацію за таку невикористану додаткову відпустку, однак відповідачем компенсація за невикористану відпустку за особливий характер праці їй виплачена не була. Зазначає, що оскільки на підприємстві на якому вона працювала немає колективного договору, а трудовій договір укладено в усній формі, де не була зазначена тривалість додаткової відпустки, то тривалість її додаткової відпустки повинна була бути від 1 до 4 днів. Вважає, що підприємство повинно було включити до розрахунку компенсації при звільненні 1 день за додаткову відпустку в розмірі 446,49 грн. та просить стягнути вказану суму з відповідача.

Також позивачка в судовому засіданні зазначила, що відповідачем не були створені належні умови праці, а саме не виконувалося вологе прибирання її кабінету, що є порушенням санітарних норм, була відсутня медична аптечка в кабінеті. Вказане також свідчить про порушення власником підприємства трудового законодавства.

В судовому засіданні після усних та письмових уточнень та збільшення вимог просить визнати незаконним її звільнення з посади головного бухгалтера ТОВ «Торговий дім «Вітал плюс»за ст.38 КЗпП України. Визнати незаконним та скасувати наказ №122-12-к від 06.06.2012р. про звільнення її з посади головного бухгалтера ТОВ «Торговий дім «Вітал плюс»за ст. 38 КЗпП України. Зобов'язати відповідача змінити формулювання причини звільнення та внести зміни до трудової книжки зробивши запис про її звільнення, зазначивши підставою звільнення частину 3 статті 38 КЗпП України, стягнути з відповідача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з 23.05.2012р. в сумі 11 162,24 грн. з наступним урахуванням кількості днів на час винесення рішення по справі, стягнути з відповідача вихідну допомогу при звільненні в розмірі трьохмісячного середнього заробітку, що складає 27 459,12 грн., стягнути з відповідача компенсацію за невикористану додаткову відпустку в сумі 446,49грн., а також стягнути з відповідача моральну шкоду 20000 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов не визнала, надала письмові зауваження на позов та пояснила, що позивачка 14.02.2012р. була прийнята на посаду головного бухгалтера департаменту бухгалтерського та податкового обліку до ТОВ «ТД «Вітал плюс»- наказ №34-12-к. В 14.40год. 23.05.2012р. кур»єрскою службою доставки «КСД»на ТОВ «ТД «Вітал плюс»була доставлена колективна заява директора Товариства ОСОБА_2., головного бухгалтера департаменту бухгалтерського та податкового обліку ОСОБА_1, інспектора департаменту продаж ОСОБА_3., бухгалтера по первинної документації департаменту бухгалтерського та податкового обліку ОСОБА_4. про звільнення в порядку ч.3 ст.38 КЗпП України в зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю, а саме порушенням ч.2ст.24 КЗпП України в частині ненадання працівниками довідок про стан здоров'я. За наслідками отримання заяви про звільнення, в той же день -23.05.2012р. були скликані загальні збори учасників ТОВ «ТД «Вітал плюс», результати яких були оформлені протоколом від 23.05.2012р., з яким позивачка ознайомилась 24.05.2012р.

Відповідно до вказаного протоколу 23.05.2012р. була розглянута колективна заява від 23.05.2012р. про звільнення, але будь-яких порушень власником Товариства ст.24 КЗпП України, зокрема в частині ненадання при прийомі на роботу документа, що підтверджує стан здоров'я, чим було поставлено під загрозу здоров'я працівників, не виявлено. Зазначає, що зі змісту ст.24 КЗпП України документ про стан здоров'я подається під час укладання трудового договору лише у випадках, передбачених законодавством. Такі випадки визначені в Постанові КМУ від 23.05.2001р. №559 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок». Головний бухгалтер ТОВ «ТД «Вітал плюс», не підпадає під працівників зазначених в Переліку, оскільки не має контакту з продукцією, яка зберігається та реалізується, тому вимагати при прийомі на роботу довідку про стан її здоров'я, не передбачено законодавством. Оскільки підприємство займається продовольчою торгівлею, на підприємстві є співробітники, які підпадають під такий Перелік та на них на підприємстві маються санітарні книжки, вони проходять медичний огляд. В зв'язку з цим підстави для задоволення заяви позивачки про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України були відсутні.

Також зазначає, що оскільки позивачка ознайомилась з протоколом загальних зборів 24.05.2012р., вона знала про відмову у задоволенні заяви про звільнення саме з причин зазначених в заяві. Листом б/н від 28.05.2012р. ТОВ були запрошені пояснення у позивачки з приводу відсутності на робочому місті 25.05.2012р., про що була отримана пояснювальна записка, в якій, остання підтверджує свій намір звільнитися з підприємства. Ознайомившись з поясненнями на адресу позивачки 29.05.2012р. було направлено листа з повідомленням про можливість її звільнення лише за ч.1 ст.38 КЗпП України, відповідно до якої працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. Також було зазначено, що строк звільнення обраховується не з дати, вказаної у самій заяві, а з дати фактичного попередження роботодавця чи посадової особи, яка є уповноваженим представником роботодавця. Враховуючи те, що заява про звільнення від 23.05.2012р. отримана підприємством 23.05.2012р., датою звільнення буде 06.06.2012р. Крім того, позивачці було повідомлено про те, що відповідно до вимог трудового законодавства працівник до звільнення -видання відповідного наказу про звільнення, повинен бути на робочому місті. Відповідачка була відсутня на робочому місті 24.05.2012р., 25.05.2012р., 28.05.2012р., 29.05.2012р. про що були складені відповідні акти. Незважаючи на відсутність на роботі, керівництво підприємства, враховуючи бажання позивачки звільнитися, прийняло рішення про звільнення її на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України. Наказом від 06.06.2012 року №122-12-к позивачка була звільнена з роботи за п.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням. З наказом про звільнення ОСОБА_1 була ознайомлена в той же день, також в день звільнення отримала трудову книжку та з нею було проведено розрахунок, в тому числі виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 7 днів.

Також зазначає, що звільнення позивачки за ч.3 ст.38 КЗпП України, як вона вимагала в своїй заяві про звільнення, не можливо, оскільки нею не було доведено з обґрунтуванням фактів порушення відповідачем вимог трудового законодавства. Таким чином, вважає, що доводи позивачки щодо незаконності оспорюваного наказу є неспроможними через відсутність підстав на звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України.

На підставі викладеного вказує, що звільнення відповідачки відбулось без порушення вимог законодавства, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Щодо невиплати позивачці компенсації за додаткову відпустку за шкідливі умови праці, представник відповідача зазначила, що позивачка не мала права на таку додаткову відпустку, а саме за роботу на персональному комп'ютері, оскільки робота на персональному комп'ютері безпосередньо не входить до функціональних посадових обов'язків позивача, її робота повний робочий день не пов'язана з комп'ютером. Зазначає, що відповідно до Державних санітарних правил і норм роботи з візуальними дисплейними терміналами (ВДТ) електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) ДСапПІНЗ 3.3.2.007-98 робота на персональному комп'ютері не відноситься до категорії із шкідливими умовами праці. При цьому віднесення робіт до категорії із шкідливими умовами праці можливе тільки на підставі результатів атестації робочих місць за умовами праці, порядок проведення атестації затверджений постановою КМУ від 01.08.1992р. №442. Оскільки позивачка не мала права на таку відпустку, вимоги про виплату компенсації за таку відпустку при звільненні не підлягають задоволенню.

З приводу вимог про виплату компенсації за затримку розрахунку вказує, що розрахунок з позивачкою проведено в день звільнення, заборгованості підприємства по заробітній платі перед позивачкою немає, отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги позивачки про стягнення тримісячного середнього заробітку при звільненні представник відповідача також заперечує та зазначає, що підставою для виплати такої вихідної допомоги є факт порушення підприємством законодавства про працю, що в ході перевірки заяви позивачки про звільнення не підтвердилося. В зв'язку з чим просить відмовити у таких позовних вимогах.

Просить також відмовити у вимозі позивачки про стягнення моральної шкоди через їх безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши пояснення позивачки, представника відповідача, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Постановою №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України в ч.1 «звернув увагу на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП і інших актів законодавства України. Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці».

Судом встановлено і це не заперечується сторонами, що позивачка з 14.02.2012р. працювала на підприємстві відповідача - ТОВ «ТД «Вітал плюс» на посаді головного бухгалтера департаменту бухгалтерського та податкового обліку, наказ №34-12-к від 14.02.2012р. (а.с. 20).

З копії заяви про прийняття на роботу на посаду головного бухгалтера департаменту бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «ТД «Вітал плюс», підписаною позивачкою 14.02.2012р., вбачається, що при прийнятті її на роботу, права та обов'язки, умови та особливості праці на робочому місці їй роз'яснені. З робочим місцем, правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією вона ознайомлена (а.с.19).

Відповідно до колективної заяви про звільнення від 23.05.2012р. підписаною директором Товариства ОСОБА_2., головним бухгалтером департаменту бухгалтерського та податкового обліку ОСОБА_1, інспектором департаменту продаж ОСОБА_3., бухгалтером по первинної документації департаменту бухгалтерського та податкового обліку ОСОБА_4., вказані особи, в тому числі і позивачка просили звільнити їх за ч.3ст.38 КЗпП України з 23.05.2012р., вказавши причину такого звільнення: невиконання власником законодавства про працю, а саме порушення ст.24 КЗпП України в частині не надання при прийомі на роботу документа, якій підтверджує стан здоров'я, що ставить під загрозу їх здоров'я та здоров'я інших співробітників ( а.с. 7).

Сторонами також не заперечується, що вищевказана заява про звільнення отримана керівництвом відповідача в другій половині дня 23.05.2012р.

Відповідно до Протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Торговий дім «Вітал плюс»від 23.05.2012р. на порядку денному було питання про розгляд колективної заяви про звільнення від 23.05.2012р. підписаної директором Товариства ОСОБА_2., головним бухгалтером департаменту бухгалтерського та податкового обліку ОСОБА_1, інспектором департаменту продаж ОСОБА_3., бухгалтером по первинної документації департаменту бухгалтерського та податкового обліку ОСОБА_4. Результатом вказаних зборів стало рішення про розгляд заяви директора Товариства ОСОБА_2. від 23.05.2012р. про звільнення в порядку ч.1 ст.38 КЗпП України, оскільки будь-яких порушень власниками Товариства ч.2 ст.24 КЗпП України не виявлено та підстави для задоволення заяви про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України відсутні. Також в результаті зборів було прийнято рішення про передачу питання про звільнення інших осіб, в тому числі ОСОБА_1 на розгляд директора, оскільки це належить до компетенції виконавчого органу Товариства, а не загальних зборів (а.с. 29-30).

Судом також встановлено, що з Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Торговий дім «Вітал плюс»від 23.05.2012р. позивачка була ознайомлена та копію протоколу отримала 24.05.2012р., про що свідчить її власний підпис ( а.с.30 зворот.стор.).

Відповідачем суду надані копії актів від 24.05.2012р., 25.05.2012р., 28.05.2012р., 29.05.2012р., відповідно до яких позивачка у вказані дні не з'являлася на роботі без поважних причин (а.с. 31-34). Крім того позивачка не заперечує, що з 24.05.2012р. по 06.06.2012р. вона на роботу не виходила, оскільки вважала себе звільненою на підставі заяви від 23.05.2012р.

Відповідно до пояснень позивачки на ім'я директора Товариства від 28.05.2012р. щодо відсутності на робочому місті з 24.05.2012р. по 28.05.2012р., позивачка вказала, що вважає останнім днем своєї роботи 23.05.2012р., наполягає на розрахунку та видачі трудової книжки (а.с.36).

Судом також встановлено, що листом б/н від 29.05.2012р. на ім'я позивачки відповідачем було направлено роз'яснення про те, що оскільки порушення трудового законодавства, викладені в заяві про звільнення, не підтвердилися, заява про звільнення позивачки за ч.3 ст.38 КЗпП України не може бути задоволена, але враховуючи її бажання звільнитися, яке вона підтвердила 28.05.2012р., є можливість її звільнення лише за ч.1 ст.38 КЗпП України, відповідно до якої працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. Також в листі було зазначено, що строк звільнення обраховується не з дати, вказаної у самій заяві, а з дати фактичного попередження роботодавця чи посадової особи, яка є уповноваженим представником роботодавця, оскільки заява про звільнення отримана керівництвом 23.05.2012р., то останній день роботи позивачки - 06.06.2012р. (а.с. 37). Лист надіслано 29.05.2012р. Експрес-службою Укрпошта (а.с.38). Позивачка не заперечує, що вказаний лист вона отримала до звільнення та зрозуміла його як відмову у звільненні її з підстав зазначених в заяві про звільнення від 23.05.2012р. та можливість її звільнення за ч.1 ст.38 КЗпП України.

Наказ про звільнення позивачки виданий відповідачем 06.06.2012р. № 122-12-к, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено 06.06.2012р. за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку 7 календарних днів (а.с. 4), про що у трудовій книжці останньої зроблено відповідний запис (а.с. 5).

Відповідно до довідки відповідача №130 від 18.06.2012р. ОСОБА_1 виплачена заробітна плата за період роботи з 14.02.2012р. по 06.06.2012р., заборгованості по заробітній платі немає (а.с.6). Аналогічна довідка відповідача №141 від 13.07.2012р. (а.с. 46).

Відповідно до табелю використання робочого часу за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р. ОСОБА_1 1, 4, 5, 6 червня проставлені прогули, всього 4 дні, відпрацьованих днів не зазначено (а.с. 41-42).

Відповідно до табелю використання робочого часу за період з 01.05.2012р. по 31.05.2012р. ОСОБА_1 24,25,28,29,30,31 травня проставлені прогули всього 6 днів, відпрацьовано14 днів (а.с. 43-45).

Відповідно до Статуту ТОВ «Торговий дім «Вітал плюс», довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій, підприємство займається неспеціалізованою оптовою торгівлею продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, іншими продуктами харчування, в тому числі рибою, ракоподібними і молюсками, роздрібною торгівлею хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами (а.с. 55-69).

Відповідно до наданої відповідачем копії журналу реєстрації особистих медичних книжок на підприємстві відповідача ведеться облік таких книжок працівників, які повинні їх мати (а.с.73-76).

Згідно ст.ст. 10 ч.3, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Частина 3 ст. 38 КЗпП України передбачає, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ч.3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Пунктом 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичними медичним оглядам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №559 від 23.05.2001р. визначено виключений перелік працівників на підприємствах продовольчої торгівлі які підлягають таким оглядам: адміністрація (крім осіб, що не мають контакту з продукцією, яка зберігається та реалізується), продавці, працівники складів, холодильників, експедитори, персонал, який миє обладнання, та прибиральники приміщень, слюсарі, електромонтери та інші працівники, зайняті ремонтом торговельного та холодильного обладнання.

Професія головного бухгалтера торгівельного підприємства ТОВ «Торговий дім «Вітал плюс»не відноситься до професій наведених в Переліку, оскільки відповідно до функціональних обов'язків головного бухгалтера, закріплених Посадовою інструкцією головного бухгалтера, затвердженою 10.02.2012р. директором ТОВ «ТД «Вітал плюс», вказана посадова особа не має контакту з продукцією, яка зберігається та реалізується підприємством (а.с. 25-27).

Доводи позивачки, що вона 03.03.2012р. приймала участь при інвентаризаційній ревізії та мала в цей день доступ до продукції підприємства, не приймається судом до уваги, оскільки вказане не підтверджує її постійний контакт з продукцією яка зберігається та реалізується, сам факт проведення ревізії та участь в неї позивачки нічим не підтверджено та необґрунтовано.

Відповідно до ст. 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Відповідно до ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Під час розгляду справи судом порушень ст.ст. 141, 153 КЗпП України відповідачем не встановлено. Позивачка працювала в окремому кабінеті, де були створені всі необхідні умови для її роботи як головного бухгалтера - облаштовано робоче місце, надана оргтехніка, виділений сейф, була придбана бухгалтерська програма. Вказане позивачкою не заперечується. Те, що кабінет позивачки не прибирався, останньою ніяким чином не підтверджено.

Так суд зазначає, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження того, що відповідачем було порушено трудове законодавство та умови трудового договору.

При обставинах зазначених вище, оцінюючі зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що з боку відповідача не порушувалось законодавство про працю, яке могло стати підставою для звільнення позивачки з займаної посади за ч.3 ст.38 КЗпП України. Оскільки підстав для звільнення позивачки за ч.3 ст.38 КЗпП України не було, а позивачка наполягала на звільненні, про що зазначала в своїх письмових поясненнях на адресу відповідача, тому згідно з вимогами ч.1 ст.38 КЗпП України вона зобов'язана була відпрацювати два тижні з моменту подачі заяви, тобто до 06.06.2012року.

На підставі викладеного в задоволенні позовних вимог визнання незаконним звільнення позивачки з роботи за ст.38 КЗпП України, визнання незаконним та скасування наказу №122-12-к від 06.06.2012р. про звільнення її за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням та про внесення змін в запис до трудової книжки необхідно відмовити.

Щодо доводів позивачки відносно її права на додаткову відпустку та виплату компенсації при звільненні за невикористання додаткової відпустки за особливий характер праці, а саме її роботи на персональному комп'ютері, то суд вважає такі доводи необґрунтованими через наступне:

Відповідно до ст.83 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Згідно з ст.76 КЗпП України щорічні додаткові відпустки надаються працівникам за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер праці.

У відповідності ст. 7 Закону України «Про відпустки»щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а п.1 ч.1 ст. 8 цього Закону визначено, що щорічна додаткова відпустка надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я ,- тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Конкретна тривалість відпустки, зазначеної в цих статтях, встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах (ст.7), залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (ст.8).

Відповідно до п.58 розділу ХХІІ Списків виробництв, робіт, професій та посад, зайнятість в яких дає право на додаткові щорічні відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 року № 1290 (зі змінами) працівники, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах мають право на додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці строком 4 календарних днів.

При цьому судом встановлено, що робота головного бухгалтера ТОВ «ТД «Вітал плюс»на персональному комп'ютері не входить до безпосередніх функціональних обов'язків головного бухгалтера та обов'язки головного бухгалтера не вимагають роботу на персональному комп'ютері протягом повного робочого дня або протягом певного часу робочого дня. Вказане підтверджується посадовою інструкцією головного бухгалтера (а.с. 25-27). Твердження позивачки про те, що 80% свого робочого часу вона працює на персональному комп'ютері, в ході судового засідання свого підтвердження не знайшли.

Крім того, відповідно до ч.5, 6 ст. 10 Закону України «Про відпустки»право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання працівникові відпустки до закінчення шестимісячного терміну її тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

Отже, доводи позивачки, що вона мала право на додаткову відпустку за особливий характер праці через роботу на комп'ютері, та їй повинна бути виплачена компенсація при звільненні за невикористання такої відпустка за 1 день, не узгоджуються з нормами КЗпП України та Законом України «Про відпустки».

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, передбачена виплата вихідної допомоги працівникам, які звільнені на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, однак, у судовому засіданні встановлена правомірність звільнення позивачки на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, тобто, підстав для стягнення вихідної допомоги - немає.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника чи уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум в строки, вказані в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Доводи позивачки про те, що їй відповідачем повинна бути виплачена компенсація за затримку розрахунку, який складається з невиплаченої заробітної плати за період з 24.05.2012р. по 06.06.2012р., вихідної допомоги, а також із компенсації за 1 день додаткової відпустки, не знайшли свого підтвердження через наступне:

Згідно до положень ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

При цьому, позивачкою не доводиться та не заявляється вимога до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі за вказаний період, не оспорюється та не доводиться неправомірність нарахування/ненарахування їй заробітної плати за травень та червень 2012 року та невідповідність довідок відповідача про відсутність заборгованості по заробітній платі станом на 06.06.2012р.

Крім того, судом встановлено, що позивачка, протягом 24.05.2012р. -06.06.2012р. не виходила на роботу. Вказаний факт підтверджений актами відсутності на роботі, не заперечується позивачкою, підтверджений табелями обліку робочого часу за травень та червень 2012 року в яких зазначено про відсутність позивачки на роботі у вказаний період без поважних причин.

Відтак правових підстав для стягнення середнього заробітку згідно ст. 117 КЗпП України також немає.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, які є похідними від позовних вимог про визнання незаконним звільнення з роботи, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та стягнення компенсації за затримку розрахунку, компенсації за некористану додаткову відпустку, в яких позивачу відмовлено.

З викладених підстав вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вітал плюс»про визнання незаконним звільнення з роботи, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку та стягнення моральної шкоди, є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.38,44,76,83,94,116,117,141,153,235 КЗпП України, ст.ст. 1,7,8,10,24 Закону України «Про відпустки», Постановою Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», постановою КМУ №559 від 23.05.2001р. «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичними медичним оглядам, постановою КМУ від 1290 від 17.11.1997р. «Про затвердження Списків виробництв, робіт, професій та посад, зайнятість в яких дає право на додаткові щорічні відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці», ст.ст. 3,10,11,15,58,59,60,212-215 ЦПК України,суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вітал плюс»про визнання незаконним звільнення з роботи, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану додаткову відпустку та стягнення моральної шкоди -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області протягом 10 днів з дня його проголошення через Харцизький міський суд Донецької області.

Суддя: