Рішення № 26329583, 08.10.2012, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 1519/2-1538/11

Провадження № 2/1519/893/12

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05 жовтня 2012 року

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого -судді Гуревського В.К.

за секретаря -Дімітрової Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ „Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення солідарно з відповідачів суми боргу за кредитним договором, відсотків за користування коштами, пені за користування коштами, заборгованості за простроченими відсотками, посилаючись на такі обставини. 06 липня 2007 року сторони уклали кредитний договір № 014/0018/73/77798, відповідно до якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 43000,0 (сорок три тисячі) доларів США, на строк користування кредитними коштами до 06 липня 2014 року включно зі сплатою 13% річних з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку погашення кредиту та відсотків за кредитом щомісячними фіксованими платежами (додаток №2 до Договору). В забезпечення виконання зобов'язань щодо погашення кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, а також відшкодування збитків, пов'язаних із порушенням умов кредитного договору, згідно п. 3.5 кредитного договору, банк уклав в день укладення цього договору з ОСОБА_3 договір поруки №014/0018/73/77798/1 та з ОСОБА_2 договір застави транспортного засобу. Відповідно до договору поруки поручитель поручився за виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань у повному обсязі, відповідно п. п. 2.1, 3.1 договору поруки, у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по кредитному договору поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед банком за невиконання умов договору. Відповідно до договору застави транспортного засобу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 1513. Позичальником було передано в заставу ВАТ „Райффайзен Банк Аваль" належного йому на праві власності автомобіль марки TOYOTA, модель CAMRY, 2007 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований в РЕВ-2 м. Одеси УДАІ ГУМВС уКРАЇНИ в Одеській області 06.07.2007 року, та належний застовадавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії ВНС НОМЕР_5, виданого РЕВ-2 м. Одеси УДАІ ГУМВС України в Одеській області 06.07.2007 року. У зв'язку з тим, що позичальник належним чином свої обов'язки не виконує, станом на 23.07.2010 року виникла прострочена заборгованість за кредитним договором №014/0018/73/77798 від 06 липня 2007 року у розмірі 36996,68 доларів США, що за курсом НБУ складає 292162,78 гривень, на підставі цього позивач вимагає стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором і судових витрат на розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_2 надала до суду зустрічну позовну заяву, в якій просила визнати недійсним Договір кредиту № 014/0018/73/77798 від 06 липня 2007 року, укладений між Банком «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_2; визнати недійсним договір поруки № 014/0018/73/77798/1 від 06 липня 2007 року укладений між Банком «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_3; визнати недійсним Договір застави транспортного засобу серії ВЕТ № 163214 від 06 липня 2007 року; зобов'язати Приватного Нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру обтяжень майна нотаріальний запис № 1513 від 06 липня 2007 року; зобов'язати Банк «Райффайзен Банк Аваль»прийняти від_ОСОБА_2 суму у розмірі 122956 грн., з розстрочкою платежів на 84 місяці, за таких умов, що місячний платіж буде складати 1463,76 грн. та стягнути з Банка «Райффайзен Банк Аваль»на корить Держави судові витрати. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 посилалася на таке: що 06 липня 2007 року між ОСОБА_2 та Банком «Райффайзен Банк Аваль» в особі начальника Привокзального відділення Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», був укладений кредитний договір №014/0018/73/77798, за яким Банк надав ОСОБА_2 43000,0 доларів США на купівлю автомобіля. Згаданий вище кредитний договір передбачає, що кредит видається в іноземній валюті - доларах США, та розрахунки між Банком «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 - мають здійснюватися в тій самій валюті, доларах США. Зі сплатою 13,00 % річних відсотків. Тобто цей кредит носив споживчий характер, проте у пункті 2.1. розділ 2 кредитного договору визначено що кредит надано на придбання автомобілю тобто іноземна валюта була видана на придбання рухомого майна у межах території України, (а саме: для здійснення правочину Резидента України з резидентами України).

Укладений Кредитний договір № 014/0018/73/77798 від 06 липня 2007 року на основі стандартної форми пропонованою Банком для любих клієнтів - фізичних осіб. На час укладення Кредитного договору ОСОБА_2 Банку було надано достовірна інформація що до її фінансово - майнового становища і згідно з умовами надання кредитних коштів нею було надано Довідку про отримання доходу у національні валюті України за шість місяців що передбачало отримання кредиту. Згідно п.2.1. розділ 2 Кредитного договору № 014/0018/73/77798 від 06 липня 2007 року Банк зобов'язався надати позичальнику на положенні та умовах

дійсного договору грошові кошти у сумі 43000,0 доларів США з виплатою відсотків за користування Кредитом у розмірі 13% відсотків річних. Кредит наданий строком до 06 липня 2014 року. Кредитні кошти спрямовані на придбання автомобілю.

ОСОБА_2 вважає, що банк не мав права надавати, резиденту України, кредит в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншими резидентами України, бо, згідно ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»№ 15-93 від 19.02.93 р., національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, а відповідно до п. 2 ст. 13 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»№ 15-93 від 1993 р., уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, одним з яких є Банк «Райффайзен Банк Аваль» здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи. Таким чином здійснення ОСОБА_2 резидентом України, акту купівлі - продажу споживчих товарів за іноземну валюту з резидентами України без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мав ані вона покупець, ані продавець - було порушенням підпункту «Г»пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету. Про це саме говориться у ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та у ч. 3 ст. 533 ЦК України. Через це саме вважає що Банком «Райффайзен Банк Аваль», як агент валютного контролю, не мав права, за законом, надавати їй резиденту України, кредит в іноземній валюті на використання її для розрахунків між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ. Таким чином, надавши кредит у доларах США та отримуючи від ОСОБА_2 відсотки у доларах США, Банк «Райффайзен Банк Аваль», порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Статті 3 Закону України про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 25.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». Тому ОСОБА_2 вважає, що використання Банком «Райффайзен Банк Аваль»долара США як предмету кредитування за споживчим-цільовим кредитом, є внесення в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду «Позичальника», що значно погіршує становище «Позичальника» як споживача, порівняно з Банком «Райффайзен Банк Аваль»Позивачем, (надавачом фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для неї відповідно до пункту 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства Україні. У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується до ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов'язань грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України. Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а сааме: п. 1 ст. 3, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е»підпункту 6.1 та підпунктів 6.2, Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 25 травня 2007 року № 200, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита га податків.

Згідно підпункту 6.3. пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським уставам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1. пункту 7 означених Правил НБУ використання готівкової валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що, формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Таким чином використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надасться виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п. 5 ст. 5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. У суду Банком не може бути надано доказів, щоб підтверджували отримання одною із сторін відповідної індивідуальної ліцензій для надання резидентам кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти па території України як засобу платежу.

Таким чином, ОСОБА_2 вважає, що при наданні Банком та отриманні ОСОБА_2 кредиту у доларах США, а також здійснення ОСОБА_2 платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, були порушені наступні норми закону: - Статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею Україна є гривня; - Статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; - Статтю 3 Закону України № 2346-111 «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; - Статті 6, 7 Постанови Національного банку України ЛГ«200 від 30.05.2007р. «Про затвердження Правил використання іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю 3 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог га зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

При виконанні кредитного договору на умовах, що діють на даний час, як вважає ОСОБА_2, є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг, та поручителів позичальника за кредитним договором. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту у доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Банк «Райффайзен Банк Аваль», перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на ОСОБА_2_позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, та поручителів, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище Позичальника, як споживача порівняно з Позивачем (надавачом фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право ОСОБА_2 відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Стаття 216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору.

Представник позивача надав до суду заперечення на зустрічну позовну заяву, в якій просив відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви, обґрунтовуючи це тим, що позивач за зустрічною позовною заявою наполягає на тому, що грошовою одиницею України є гривня, а єдиним законним засобом платежу на території України є валюта України. Так, дійсно відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким чином, відповідно до законодавства України гривня має статус універсаль-

ного платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства, а саме Декретом Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року №15-93. Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором Банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах,встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до приписів Господарського кодексу України (ст. 333, 339) фінансова діяльність банків здійснюється банками у формі банківських операцій, одним з основних видів яких є кредитна операція.

Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені,на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб /позичальників/ та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом про банки і банківську діяльність. Ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надавати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованості суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - гроші у національній та іноземній валюті чи їх еквівалент. Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. При цьому аналіз положень статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», «Банківські операції»свідчить про те, що зазначені в ній відносини, що виникають, змінюються та припиняються між банком та клієнтами, як правило, на договірних засадах, об'єднано в певні групи, відносно кожної з яких встановлено відповідний дозвільний режим їх здійснення банками та/або іншими уповноваженими особами. Умовно всі банківські операції, зазначені в ст. 47 Закону України про банки за відповідним дозвільним режимом можна поділити на 2 групи: - банківські операції, які здійснюються банком на підставі банківської ліцензії; - операції, які можуть здійснюватися банком за умови отримання письмового дозволу Національного банку України. - Операції з валютними цінностями здійснюються банками на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення такого виду операцій.

Відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»ліцензування банківської діяльності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Порядок і умови видачі банкам банківської ліцензії на здійснення банківських операцій та письмових дозволів на здійснення інших операцій визначені Положенням про порядок видачі банкам банківської ліцензії, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим Постановою Правління Національного Банку України від 17 липня 2001 р. № 275. Відповідно до ч. 1,2 ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року №15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, тобто операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установами України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання. При цьому на виконання вказаної норми, Національним банком України затверджено Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій. Спеціальний нормативно-правовий акт, який би передбачав необхідність та порядок отримання банківськими установами генеральних ліцензій -додатково до банківської ліцензії та дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями - Національним банком України не прийнятий. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями відповідно до ст. 5 Декрету КМ України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка зазначає: «НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання».

Щодо посилання представника позивача на необхідність отримання для надання і одержання кредитів в іноземній валюті індивідуальної ліцензії, то відповідно підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення зазначених операцій необхідна лише в тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Що стосується посилання позивача відносно отримання індивідуальної ліцензії для здійснення операцій на використання іноземної валюти як засобу платежу, дійсно законодавством передбачена необхідність отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, але відповідно до п.1.5. Положення НБУ «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»№ 483 від 14.10.2004 р. використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Виходячи з вищенаведеного, надання та одержання кредиту в іноземної валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії. Таким чином, чинне законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу надавати кредити та

бути суб'єктом кредитних зобов'язань. Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" має Банківську ліцензію за № 10 видану НБУ 11.10.2006 року та Дозвіл № 10-4 від 11.10.2006 року. Стосовно посилання позивача за зустрічною позовною заявою відносно порушення Банком умов ст. 627 ЦК України, відповідно до 8.1. кредитного договору при одержанні кредиту Позичальник усвідомлює та гарантує, що умови цього договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Тому це посилання позивача за зустрічною позовною заявою є безпідставним.

Відповідач ОСОБА_2 надала до суду уточнену зустрічну позовну заяву, в якій просила визнати недійсним Договір кредиту № 014/0018/73/77798 від 06 липня 2007 року укладений між Банком «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_2 з моменту його укладання; визнати недійсним договір поруки № 014/0018/73/77798/1 від 06 липня 2007 року укладений між Банком «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_3 з моменту його укладання; визнати недійсним Договір застави транспортного засобу серії ВЕТ № 163214 від 06 липня 2007 року; зобов'язати Приватного Нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру обтяжень та заборони відчуження запис № 1513 від 06 липня 2007 року; зобов'язати Банк «Райффайзен Банк Аваль»прийняти від_ ОСОБА_2 отриману за кредитним договором суму у розмірі 217150,0 грн., що складає 43000,0 доларів США (курс НБУ на 25.07.2007 року), зобов'язати Банк повернути ОСОБА_2 отримані від банку у вигляді відсотків і плати за погашення кредиту грошові кошти у розмірі 95193,85 грн., зобов'язати банк прийняти від_ ОСОБА_2 суму різниці у розмірі 121956,85 грн. 85 коп. з розстрочкою платежів на 84 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 1451,85 грн. та судові витрати покласти на Банк.

У судовому засіданні позивачем були збільшені позовні вимоги, посилаючись на те, що незважаючи на повідомлення та претензії про порушення умов кредитного договору та про необхідність погашення боргу за Кредитним договором 014/0018/73/77798 від 06.07.2007 року, відповідачі не прийняли заходів до повного погашення боргу. Відповідачі до цього часу користуються кредитними коштами, не сплачують відсотки за користування кредитом та цими діями продовжують завдавати збитки позивачу. Станом на 30.05.2012 року заборгованість відповідачів перед позивачем становить 91913,26 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ (на 30.05.2012 р. 1 дол. США дорівнює 7,9925 грн.) складає 734616,72 гривень, у тому числі: - заборгованість за кредитом - 27931,52 доларів США , що складає 223242,67 грн., - заборгованість за відсотками - 8905,16 доларів США, що складає 71 174, 49 грн., - пеня за прострочення тілу кредиту - 33987,60 доларів США, що складає 271645,89 грн., - пеня за прострочення відсотків по кредиту - 21088,98 доларів США, що складає 168553,67 грн. Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, на позовних вимогах наполягав у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

У наступні судові засідання відповідачі у судове засідання не з'явилися повторно, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, поважних причин неявки в судове засідання суду не представили.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2012 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки, договору застави, зобов'язання вчинити певні дії, за участю третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_4 залишено без розгляду та продовжено провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд у зв'язку з неявкою відповідачів та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 169 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від представника позивача ухвалив слухати справу за відсутності відповідачів, що не з'явилися, у порядку заочного розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити із задоволенням позову із наступних підстав.

Судом встановлено, що 25 червня 2007 року ОСОБА_2 звернулась до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Одеської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»із заявою про надання кредиту в сумі 43000,0 (сорок три тисячі) доларів США, строком на 84 місяців під 13% річних, про що свідчить заява №181 від 25 червня 2007 року.

06 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»в особі Одеської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»(зараз - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/0018/73/77798, відповідно до якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 43000,0 (сорок три тисячі) доларів США, на строк користування кредитними коштами на 84 місяців до 06 липня 2014 року включно зі сплатою 13% річних з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку погашення кредиту та відсотків за кредитом щомісячними фіксованими платежами (додаток №2 до Договору).

Згідно з пунктом 2.1. кредитного договору кредитні кошти призначені для придбання автомобіля марки TOYOTA, модель CAMRY, 2007 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно з пунктом 5.1. кредитного договору позичальник зобов'язаний виконувати умови, передбачені цим договором, тобто повертати кредит та сплачувати передбачені договором платежі, щомісячно до 15 числа кожного місяця.

В забезпечення виконання зобов'язань щодо погашення кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, а також відшкодування збитків, пов'язаних із порушенням умов кредитного договору, згідно п. 3.5 кредитного договору, банк уклав в день укладення цього договору з ОСОБА_3 договір поруки №014/0018/73/77798/1 та з ОСОБА_2 договір застави транспортного засобу.

Відповідно до договору поруки поручитель поручився за виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань у повному обсязі, відповідно п. п. 2.1, 3.1 договору поруки, у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по кредитному договору поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед банком за невиконання умов договору.

Згідно із договору застави транспортного засобу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 1513, Позичальником було передано в заставу ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»належного йому на праві власності автомобіль марки TOYOTA, модель CAMRY, 2007 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований в РЕВ-2 м. Одеси УДАІ ГУМВС уКРАЇНИ в Одеській області 06.07.2007 року, та належний застовадавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії ВНС НОМЕР_5, виданого РЕВ-2 м. Одеси УДАІ ГУМВС уКРАЇНИ в Одеській області 06.07.2007 року.

Згідно з п. 10.1. Кредитного договору за порушення строків повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених цим договором, Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У зв'язку з тим, що позичальник належним чином свої обов'язки не виконує, станом на 30.05.2012 року виникла прострочена заборгованість за кредитним договором № 014/0018/73/77798 від 06 липня 2007 року на загальну суму 734616,72 (сімсот тридцять чотири тисячі шістсот шістнадцять грн. 72 коп., у тому числі: - заборгованість за кредитом - 223242,67 грн.; - заборгованість за відсотками -71174,49 грн.; - пеня за прострочення тілу кредиту - 271645,89 грн.; - пеня за прострочення відсотків по кредиту - 168553,67 грн.

На підставі зазначених пунктів кредитного договору позивачем було направлено письмову вимогу від 23 листопада 2009 року про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором № 014/0018/73/77798 від 06 липня 2007 року; письмову вимогу вих. №15-94/20-737 від 22 червня 2010 року про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором 014/0018/73/77798 від 06 липня 2007 року.

Згідно з пунктом 6.5 кредитного договору, кредитор має право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, та в інших випадках, передбачених цим договором.

Відповідно до змісту ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно умов договору й вимог Цивільного кодексу, а згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно п. п. 1 та 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). В силу ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, а відповідно до ч. 2 цієї статті поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Задовольняючи позов, суд виходить з того, що кредит видавався в іноземній валюті -доларах США, позивач є спеціалізованою фінансовою установою, яка здійснює відповідні фінансові послуги.

Відповідно до п. п. 10, 11 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання). Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встанов-

лено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами. У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України»в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Згідно вимог ст. 625 ЦПК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі.

Враховуючи обставини справи, суд вважає за необхідне визнати позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»та стягнути у солідарному порядку з відповідачів на користь позивача суму заборгованості у повному обсязі у межах заявлених вимог, а також про стягнення з відповідачів в рівних частках судового збору у сумі 1700,0 грн. та витрат на ІТЗ у розмірі 120,0 грн.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Керуючись ст. ст. 16, 525, 526, 530, 553, 554, 610, 611, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 88, 169, 209, 212, 214-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, СУД -

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» - задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії КМ № НОМЕР_6, виданий Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 22.02.2003 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: 65120, АДРЕСА_1; та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії КК № НОМЕР_7, виданий Іллічівським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 28.05.2001 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, який зареєстрований за адресою: 65085, АДРЕСА_2, на користь Публічного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»(65000, м. Одеса, вул. Садова, 10/8, МФО 328351, Код ЄДРПОУ 23876031, р/р 2909949) заборгованість за кредитним договором № 014/0018/73/77798 від 06 липня 2007 року на загальну суму 734616,72 (сімсот тридцять чотири тисячі шістсот шістнадцять грн. 72 коп., у тому числі:

- заборгованість за кредитом - 223242,67 грн.;

- заборгованість за відсотками -71174,49 грн.;

- пеня за прострочення тілу кредиту - 271645,89 грн.;

- пеня за прострочення відсотків по кредиту - 168553,67 грн.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в рівних частках на користь Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ „Райффайзен Банк Аваль" суму державного мита в розмірі 1700,0 (одна тисяча сімсот) гривень 00 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120 грн. 00 коп.

Рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача шляхом звернення із заявою про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.К.Гуревський