Рішення № 26321111, 05.10.2012, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 1407/2008/2012

РІШЕННЯ

іменем України

"05" жовтня 2012 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого -судді Вуїва О.В., при секретарі -Кашарайло А.А.,

за участю: позивачки ОСОБА_1, представників відповідача Сікиринського Д.В., Кравцової І.Є., третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Укрінтерпостача», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, про визнання незаконним зменшення розміру оплати праці та стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати, визнання незаконним не донарахування та стягнення не донарахованої та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову соціальну відпустки, стягнення вихідної допомоги, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з таким позовом в якому зазначала, що з 14 березня 2011 року по 13 лютого 2012 року вона працювала у відповідача на посаді юриста.

13 лютого 2012 року вона була звільнена з роботи за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

За час роботи роботодавець незаконно зменшив позивачці розмір оплати праці, внаслідок чого останній протягом листопада 2011 -лютого 2012 року нараховувалася та виплачувалася заробітна плата в значно меншому розмірі, ніж передбачено трудовим договором.

Не донараховано та не виплачено заробітну плату за вказаний період в звичайному її розмірі й при звільненні ОСОБА_1

Також позивачка вказувала на те, що при її звільненні, окрім вищезазначених виплат, відповідач не донарахував та не в повному обсязі виплатив їй компенсацію за невикористані десять днів щорічної основної відпустки та десять днів додаткової соціальної відпустки на яку вона має право, як одинока мати та не провів виплату передбаченої законом вихідної допомоги.

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним зменшення розміру оплати праці, стягнути з ПП «Укрінтерпостача»не донараховану та невиплачену заробітну плату, що за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів складає 3 709,20 грн., визнати незаконним не донарахування та стягнути не донараховану та невиплачену компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової соціальної відпусток, що за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів складає 831,35 грн., стягнути з відповідача на свою користь вихідну допомогу, що за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів складає 6 172,74 грн., середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 березня 2012 року по 04 травня 2012 року, що за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів складає 5 565,59 грн.

Крім цього, ОСОБА_1, вказуючи на те, що незаконні дії відповідача призвели до її моральних страждань, що виразилися в погіршенні стану здоров'я, в тому числі нервових зривах, приниженні її в очах рідних, необхідності пошуку засобів для забезпечення сім'ї, просила стягнути з ПП «Укрінтерпостача»грошове відшкодування моральної шкоди, яку оцінила в 4 000 грн.

Згідно останньої редакції уточненого позову, позивачка збільшила розмір вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день розгляду справи до 15 381,26 грн. та відмовилася від позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за листопад 2011 року. В іншій частині вимоги залишила незмінними.

Ухвалою суду від 20 червня 2012 року до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору залучено ОСОБА_4

Ухвалою суду від 24 вересня 2012 року провадження в справі в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за листопад 2011 року закрито.

В судовому засіданні позивачка свої уточнені вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Представники відповідача Сікиринський Д.В., Кравцова І.Є., як в наданих суду запереченнях, так і в судовому засіданні позовні вимоги не визнали.

Свої заперечення обґрунтовували тим, що позивачці протягом всього періоду знаходження в трудових відносинах з ПП «Укрінтепостача»заробітна плата нараховувалася та виплачувалася в належному розмірі, узгодженому сторонами в трудовому договорі, а саме в розмірі окладу, передбаченого штатним розписом, тобто 1 100 грн.

Сплачені понад вказаний розмір суми були не передбачені жодними внутрішніми документами доплатами (преміями), що не мали постійного характеру та виплачувалися на розсуд відповідача.

Водночас, з грудня 2011 року по день звільнення ОСОБА_1 за неналежне виконання покладених на неї обов'язків та порушення трудової дисципліни дійсно виплачувалася заробітна плата в меншому розмірі, ніж передбачено штатним розписом.

В той же час представники відповідача підтвердили готовність підприємства доплатити позивачці різницю між виплаченою заробітною платою та встановленим посадовим окладом за цей період.

Також вказували на те, що ОСОБА_1 не надано суду документів, необхідних для підтвердження свого права на донарахування та виплату компенсації за невикористані дні відпусток, а її вимога про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не має під собою правового обґрунтування, оскільки право на вказані виплати остання отримала виключно внаслідок власних неправомірних дій та дій попереднього керівника підприємства, з яким вона перебувала в змові.

Крім цього вважали, що позивачкою не доведено факт спричинення їй моральних страждань з боку підприємства, не обґрунтовано та не доведено розмір моральної шкоди, а тому вважали, що в позові слід відмовити в цілому.

Третя особа без самостійних вимог -ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, вважаючи його обґрунтованим, а надані позивачкою пояснення та обґрунтування -такими, що повністю відповідають дійсності.

Заслухавши пояснення позивачки, представників відповідача, третьої особи, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, оглянувши матеріали справи №1407/2412/2012 за позовом ОСОБА_4 до ПП «Укрінтерпостача»про стягнення заборгованості по заробітній платі (нарахованій), заборгованості по заробітній платі (не нарахованій), не донарахованої заробітної плати за час відпустки, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд прийшов до наступного.

Зокрема, судом встановлено те, що з 14 березня 2011 року по 13 лютого 2012 року ОСОБА_1 працювала на посаді юриста ПП «Укрінтерпостача»та була звільнена з роботи за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, а саме за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Позивачці була встановлена та до грудня 2011 року нараховувалася заробітна плата в розмірі 2 500 грн. щомісячно, з цієї ж суми сплачувалися обов'язкові внески, хоча трудовим договором їй встановлено заробітну плату у вигляді посадового окладу в розмірі 1 100 грн., при цьому відсутні докази щодо встановлення їй з боку підприємства додаткових доплат.

З заперечень представників відповідача вбачається те, що підприємство дійсно нараховувало ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 2 500 грн., яка складалася з окладу в розмірі 1 100 грн., решта суми виплачувалася на розсуд відповідача у вигляді доплати (премії), проте не була передбачена внутрішніми документами підприємства та не мала постійного характеру.

Вказані доводи відповідають матеріалам справи, оскільки докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Починаючи з грудня 2011 року та до дня звільнення позивачки їй було нараховано заробітну плату в наступному розмірі: в грудні 2011 року -500 грн., в січні 2012 року -1073 грн., в лютому 2012 року -459,86 грн.

За даними картки персоніфікованого обліку, яка ведеться у Пенсійному фонді України і до якої згідно зі ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»вносяться дані щодо нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», прибуток ОСОБА_1 до грудня 2011 року складав 2 500 грн. та за грудень 2011 року становив 500 грн.

Даних Пенсійного фонду України за інший період сторонами не надано.

З пояснень сторін та матеріалів справи, зокрема картки рахунку №661 (а.с. 8, 9, 110) вбачається, що 30 грудня 2011 року позивачці виплачено заробітну плату за грудень 2011 року в розмірі 1 229,10 грн., 17 лютого 2012 року -за січень та лютий 2012 року в загальному розмірі 1 910,89 грн.

Однак, слід враховувати, що до цих сум, окрім виплати нарахованої підприємством заробітної плати, включена також й заборгованість підприємства перед працівником за минулі періоди (графа 8 картки), а тому при визначенні заборгованості слід керуватися саме даними щодо нарахованої працівнику заробітної плати.

Судом встановлено, що не виплачена заробітна плата працівнику у передбаченому трудовим договором розмірі й при звільненні працівника.

А відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 115, 116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміж уток часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, а при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, враховуючи вище встановлені обставини та безпідставність посилання представників відповідача на норми ч. 2 ст. 21 КЗпП України, як підставу для зменшення позивачці встановленого трудовим договором розміру заробітної плати та відсутність таких підстав взагалі, суд приходить до висновку, що ПП «Укрінтерпостача»незаконно не донарахувало та не виплатило ОСОБА_1 передбачену трудовим договором заробітну плату: за грудень 2011 року в розмірі 600 грн. (1 100 грн. -500 грн.); за січень 2012 року -27 грн. (1 100 грн. -1 073 грн.); за лютий -11,57 грн. (471,43 грн. (необхідна до сплати зарплата за 9 відпрацьованих днів) -459,86 грн. (нарахована й виплачена зарплата)), а тому вказана заборгованість в загальному розмірі 638,57 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Однак, частково задовольнивши вимогу про стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати, суд не встановив фактів, що свідчать про незаконне зменшення відповідачем позивачці розміру оплати праці в сенсі норм Кодексу Законів про працю України, а лише факт не нарахування та невиплати роботодавцем працівнику заробітної плати в розмірі, передбаченому трудовим договором, а тому вимога про визнання незаконним зменшення розміру оплати праці не підлягає задоволенню.

Крім цього, згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Вказаний розмір обчислюється, виходячи з виплат за останні два місяці роботи відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №100 від 08 лютого 1995 року.

Тому, враховуючи те, що колективним договором чи іншими внутрішніми положеннями ПП «Укрінтерпостача»не встановлено розмір вихідної допомоги, що повинна виплачуватися працівнику і ця обставина визнана сторонами в судовому засіданні, а тому на користь позивачки підлягає стягненню вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку, тобто 3 300 грн. (1 100 грн. (розмір встановленої трудовим договором заробітної плати) х 3 місяці).

Що стосується вимог позивачки про визнання незаконним не донарахування та стягнення не донарахованої та невиплаченої компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової соціальної відпусток, то суд виходить з наступного.

Згідно ст.ст. 74-76 КЗпП України, ст.ст. 2, 4 Закону України «Про відпустки»працівники, що перебувають в трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а також фізичними особами -підприємцями мають право на щорічну основну відпустку, тривалістю не менш, як 24 календарних дні за відпрацьований рік, додаткові соціальні та інші види відпусток.

Положеннями ст. 182-1 КЗпП України та ст. 19 Закону України «Про відпустки»передбачено, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Відповідно до вимог ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки»у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону).

Позивачкою в судовому засіданні доведено належними доказами те, що вона має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2011-2012 роки, проте така компенсація була їй виплачена в меншому розмірі, ніж необхідно в зв'язку з неправильним нарахуванням і виплатою роботодавцем їй заробітної плати за грудень 2011 - лютий 2012 років.

Також нею доведено ту обставину, що вона є одинокою матір'ю та має право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Зокрема з паспорта позивачки вбачається те, що вона не перебуває в зареєстрованому шлюбі, також останньою надано суду довідку кооперативу «Первомайський»від 04 вересня 2012 року (а.с. 99) про те, що з січня 1997 року ОСОБА_1 проживає разом з сином ОСОБА_6, який знаходиться виключно на її утриманні та довідку Вознесенського ліцею «Інсайт»від 03 вересня 2012 року (а.с. 98) про те, що протягом періоду навчання ОСОБА_6 в ліцеї, вихованням сина займалася виключно його мати -ОСОБА_1

З пояснень сторін слідує, що про цю обставину позивачка повідомляла керівника підприємства і це підтвердила ОСОБА_4

Міністерство праці та соціальної політики України в листі від 26 липня 2010 року №2650/0/10-10/13 «Щодо неузгодженості в чинному законодавстві норм, що стосуються працюючих жінок, що мають дітей»вказує на те, що право на додаткову відпустку мають такі самотні матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (у т. ч. і розлучена жінка), що узгоджується з визначенням поняття «одинокої матері» в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».

В цьому ж листі зазначено, що законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити жінці, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соцвідпустки. Тому для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю слід надати будь-який офіційно складений, оформлений і засвідчений документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Зокрема, це можуть бути рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією або будь-який інший комісією, створеною на підприємстві, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (при наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини, довідка зі школи, що батько не бере участі в вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, тощо) і т. д.

Компенсація за невикористані дні відпусток повинна обчислюватися відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №100 від 08 лютого 1995 року, виходячи з виплат за останні дванадцять календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Оскільки позивачка пропрацювала на підприємстві менше року, а тому до періоду обчислення необхідно було включати період з 01 квітня 2011 року по 01 лютого 2012 року, а не з 14 березня 2011 року, як це було зроблено відповідачем.

Таким чином сукупна заробітна плата позивачки за цей період з врахуванням не донарахованої їй заробітної плати за грудень 2011 -січень 2012 років повинна складати 24 520 грн., середньоденний заробіток складає відповідно 81,73 грн. (24 520 грн. (сукупна зарплата) / 300 днів).

Тому ОСОБА_1 має право на отримання компенсації за невикористані двадцять днів відпусток (десять -щорічної основної + десять -додаткової соціальної ) в розмірі 1 634,60 грн., а отримала 799,21 грн., а тому на її користь слід стягнути заборгованість в розмірі 835,39 грн.

Однак, задовольнивши вимогу про стягнення не донарахованої та невиплаченої компенсації за невикористані дні відпусток, тобто у встановленому законом порядку поновивши права позивачки, суд не вбачає підстав для додаткової констатації факту незаконності дій (бездіяльності) відповідача в цій частині.

Водночас, згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України в правових позиціях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України за 2010-2011 роки та постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-39цс11, від 21 листопада 2011 р. у справі № 6-60цс11, ухвалених за наслідками перегляду судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, які є обов'язковими до застосування всіма судами відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Виходячи з того, що вимоги позивачки щодо стягнення заробітної плати та інших сум задоволено частково, враховуючи розмір спірної суми, на яку ОСОБА_1 має право, частку, яку вона становить у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком, період, протягом якого не було проведено розрахунок з працівником, а тому суд вважає необхідним визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2 000 грн.

Водночас положення ст. 237-1 КЗпП України передбачають обов'язок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вважає, що порушення прав позивачки, як працівника на отримання очікуваної винагороди за виконану роботу, що потребувала від неї витрат особистого часу, фізичних та розумових зусиль, а також інших виплат, що належали ОСОБА_1 від підприємства при звільненні, призвело до моральних страждань позивачки, оскільки остання, розраховувала на добросовісне та належне виконання роботодавцем умов трудового договору та законодавства про працю, а наявне порушення вплинуло на можливість здійснення нею матеріального утримання себе особисто та свого неповнолітнього сина.

Інші зазначені позивачкою обставини в цій частині не знайшли свого належного підтвердження.

Вирішуючи питання про визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд у відповідності до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»враховує характер, обсяг та тривалість страждань, яких зазнала ОСОБА_1, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

За такого, суд вважає достатнім відшкодування в сумі 200 грн.

В силу ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави також підлягають стягненню судові витрати, а саме 321,90 грн. судового збору (214,60 грн. (майнові вимоги) + 107,30 грн. (моральна шкода)).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Укрінтерпостача», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, про визнання незаконним зменшення розміру оплати праці та стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати, визнання незаконним не донарахування та стягнення не донарахованої та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову соціальну відпустки, стягнення вихідної допомоги, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Укрінтерпостача»(р/р 26009301151629 у ПАТ «Промінвестбанк», МФО 326289, код ЄДРПОУ 30526451) на користь ОСОБА_1 не донараховану та невиплачену заробітну плату за період з грудня 2011 року по лютий 2012 року включно (без утримання податку й інших обов'язкових платежів) в розмірі 638 (шістсот тридцять вісім) гривень 57 копійок, не донараховану та невиплачену компенсацію за невикористані дні відпусток (без утримання податку й інших обов'язкових платежів) в розмірі 835 (вісімсот тридцять п'ять) гривень 39 копійок, вихідну допомогу (без утримання податку й інших обов'язкових платежів) в розмірі 3 300 (три тисячі триста) гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (без утримання податку й інших обов'язкових платежів) в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень, а також 200 (двісті) гривень в порядку відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Приватного підприємства «Укрінтерпостача»(р/р 26009301151629 у ПАТ «Промінвестбанк», МФО 326289, код ЄДРПОУ 30526451) 321 (триста двадцять одну) гривню 90 копійок судового збору на користь державного бюджету Вознесенського району (банк ГУ ДКУ в Миколаївській області, МФО 826013, код платежу 22030001, код отримувача 38037770, код ЄДРПОУ 26498995, р/р 31210206700113).

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: