Рішення № 26319130, 31.07.2012, Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 1523/1373/2012 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.07.2012 Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

- при секретарі Стадніковой А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Рені справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за добросовісним набувачем, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідач ОСОБА_2 позов визнала, проти задоволення позовних вимог не заперечувала, просила розглянути справу в попередньому судовому засіданні без її участі.

Позивач ОСОБА_1 на задоволенні позову наполягав, просив розглянути справу без його участі.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.

Відповідно до ч.4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В ході розгляду справи судом були досліджені наступні докази:

- копія паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_1 -ІНФОРМАЦІЯ_1;

- копія паспорту громадянки України на ім'я ОСОБА_2 -ІНФОРМАЦІЯ_2;

- копія договору дарування від 19.04.2002 р. на ім'я ОСОБА_2, яка прийняла у дар від ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1;

- копія технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 власницею якого вказана ОСОБА_2 -ціле;

- копія витягу «КП «Ренійське бюро технічної інвентаризації»№ 34649254 від 27.06.2012 р., про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 -1/1 ч.;

- договір купівлі-продажу житлового будинку від 02.10.2009 р.;

- розписка ОСОБА_2

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезгаданими вимогами до відповідача ОСОБА_2, зазначивши, що 02.10.2009 р. між ним та відповідачем була досягнута домовленість про купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 який складається із: літ. «А»- житлового будинку, загальною площею 95,00 кв.м., житловою площею 35,00 кв.м.; літ.літ. «а», «б» - навісів; літ. «Б»- літньої кухні; літ.літ. «Е», «Ж», «З»- сараїв; літ. «Л»- вбиральні, 1-3 -огорожі, 4 -споруди, що належав відповідачу на підставі договору дарування від 19.04.2002 р., за 10 000 грн. 02.10.2009 р. позивач та відповідач уклали між собою відповідний письмовий договір. В той же день, позивач передав відповідачу обумовлену суму, отримання якої підтверджується договором купівлі-продажу від 02.10.2009 р. та розпискою ОСОБА_2, в яких зазначено, що гроші сплачені саме за купівлю нерухомості, а відповідач передала позивачу документи на житловий будинок. Пізніше, позивач дізнався, що відповідач, на момент укладення договору купівлі-продажу, на підставі договору дарування від 19.04.2002 р., хоча і набула право власності на це нерухоме майно, однак не встигла його зареєструвати в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно. Отже, спірний будинок відповідачем був зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, лише 09.11.2009 р. Відповідно до цього, витяг про державну реєстрацію права власності на спірний будинок на ім'я відповідача, КП «Ренійське БТІ»було видано також 27.06.2012 р. Тому, придбане позивачем нерухоме майно було відчужено особою, яка не мала на це право.

З метою нотаріального засвідчення правочину, позивач неодноразово звертався до відповідача, однак відповідач від посвідчення договору ухиляється, на прохання позивача про зустріч не реагує, мотивуючи нестачею часу. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на житловий будинок на себе, позивачу було роз'яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину. Враховуючи вищенаведене, позивач вимушений був звернутися із позовом до суду.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

По-перше, враховуючи вищевикладене, придбане позивачем нерухоме майно було відчужено особою, яка не мала на це право. А якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Так, ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленого для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Так, позивач, як добросовісний набувач, у відповідності ст. 330 ЦК України набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, придбавши у відповідача ОСОБА_2 це нерухоме майно, яке відповідач фактично не мала права відчужувати. У відповідності ст. 388 ЦК України, судом було встановлено, що майно придбане позивачем у відповідача не було загублене власником, не було вкрадено та не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, а тому воно не може у нього витребувано.

По-друге, як вже вище зазначалося, між позивачем та відповідачем була досягнута домовленість про купівлю-продаж нерухомості, згідно якої відповідач продала, а позивач купив житловий будинок АДРЕСА_1 за 10 000 грн. 02.10.2009 р. позивач передав відповідачу обумовлену суму, отримання якої підтверджується договором купівлі-продажу від 02.10.2009 р. та розпискою ОСОБА_2, в яких зазначено, що гроші сплачені саме за купівлю нерухомості, а відповідач передала позивачу документи на цей житловий будинок. Оскільки на момент укладення угоди сторони не мали змоги укладений договір посвідчити нотаріально, вони домовилися зробити це згодом. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивач неодноразово звертався до відповідача, однак відповідач від посвідчення договору ухиляється, пояснюючи нестачею часу. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями на себе, позивачу було роз'яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину.

Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Разом із тим, між сторонами була досягнута взаємозгода за всіх істотних умов договору, покупець передав продавцю обумовлену суму, продавець передав покупцю документи, нерухомість в натурі. Позивач фактично вступив у володіння і розпорядження нерухомістю, після укладання правочину виконав поточний ремонт, організував догляд за майном, тобто правочин між сторонами фактично відбувся. Факти укладення угоди, передачі грошей у рахунок вартості нерухомості підтверджуються договором купівлі продажу від 02.10.2009 р. та розпискою ОСОБА_2 В даний час звернення за оформленням договору купівлі-продажу є неможливим, оскільки прохання позивача з цього приводу відповідачем не сприймаються.

Виходячи із вищенаведеного, угода (правочин) між сторонами відбулася, вона виконана в повному обсязі, нею були припиненні обов'язки відповідача щодо житлового будинку АДРЕСА_1 та встановленні права на нерухомість у позивача як добросовісного набувача, тому є правові підстави визнати право власності на вищевказаний житловий будинок, за позивачем як добросовісним набувачем.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 16, 330, 388, 397, 657 ЦК України 2003р., -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем житлового будинку АДРЕСА_1.

3. Укладений із порушенням вимоги про нотаріальне посвідчення договір купівлі-продажу від 02.10.2009 р., згідно із яким ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив житловий будинок АДРЕСА_1 - визнати дійсним.

3. Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: підпис В.І. Дудник