Постанова № 26316148, 02.10.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2012 р.Справа № 5024/917/2012

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Журавльова О.О.

суддів Головея В.М., Ярош А.І.

(відповідно до розпорядження голови суду від 01.10.2012р. №728 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Мікулі К.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України"

на рішення господарського суду Херсонської області від 26 липня 2012 року

у справі №5024/917/2012

за позовом Приватного підприємства „Комплектавтодор"

до відповідачів: 1. Дочірнього підприємства „Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України";

2. Приватного підприємства „Інтерзнак"

про стягнення 44949,46 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство „Комплектавтодор" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства „Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" про стягнення 44449,46 грн., з яких: 37894,72 грн. за основної заборгованості, 265,26 грн. інфляційних, 2923,60 грн. пені, 2652,63 грн. штрафу, 713,25 грн. 3% річних та до Приватного підприємства „Інтерзнак" про стягнення 500,00 грн. заборгованості за договором поруки №7 від 03.12.2012р.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 26 липня 2012 року у справі №5024/917/2012 (суддя Задорожна Н.О.) позов ПП „Комплектавтодор" задоволено: з ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" стягнуто 37894,72 грн. основного боргу, 265,26 грн. інфляційних нарахувань, 713,25 грн. 3% річних, 2923,60 грн. пені, 2652,63 грн. штрафу та 1591,60 грн. витрат по оплаті судового збору; з ПП „Інтерзнак" стягнуто 500,00 грн. основного боргу і 17,90 грн. судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що факт виконання ПП „Комплектавтодор" зобов'язань за договором поставки №42 підтверджений належними доказами, а саме: видатковою накладною №456 від 03.10.2011р., підписаною обома сторонами, довіреністю №458 від 03.10.2011р., актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 139 від 03.10.2011р. Крім того, господарським судом Херсонської області обґрунтованими було визнано вимоги позивача щодо стягнення з ПП „Інтерзнак" основного боргу за договором поруки №7 від 03.10.2011р., зважаючи на те, що відповідач-2, як майновий поручитель, визнав заявлену до нього вимогу у повному обсязі. Також місцевим господарським судом було визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо стягнення пені, штрафу, інфляційних та 3% річних.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач-1 (ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „ДАК „Автомобільні дороги України") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПП „Комплектавтодор" до ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „ДАК „Автомобільні дороги України" відмовити, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невірне застосування норм матеріального права. За доводами скаржника місцевим господарським судом не враховано, що договір поставки був укладений начальником філії ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" з перевищенням повноважень, оскільки скаржником не було виконано жодних дій, які могли б свідчити про схвалення правочину (укладання договору поставки). Крім того, скаржник стверджує, що позивачем не надані, а судом першої інстанції не досліджені товарно-транспортні накладні, акти наданих транспортних послуг, документи на якість товару та докази виставлення і отримання відповідачем рахунків, що ставить під сумнів належність виконання позивачем обов'язку із поставки товару.

Представник позивача (ПП „Комплектавтодор") у судовому засіданні 11.09.2012р. надав пояснення, згідно з якими позивач не погоджується з апеляційною скаргою ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „ДАК „Автомобільні дороги України", просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, наданих до апеляційного господарського суду 10.09.2012р. за вх.№2537/12/Д1.

Представник відповідача-1 (ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України") у судові засідання не з'явився. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлений телефонограмою.

Представник відповідача-2 (ПП „Інтерзнак") у судові засідання не з'явився.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, перевірено під час апеляційного перегляду справи та вбачається з матеріалів справи, 03 жовтня 2011 року між ПП „Комплектавтодор" (позивач, продавець) та філією „Рівненський ДЕД" ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" (покупець) в особі начальника філії Шинкарука Андрія Миколайовича, що діє на підставі положення про філію та Доручення №16-11 від 04.01.2011р., було укладено договір поставки №42 (надалі -договір, договір поставки), за умовами якого продавець зобов'язався виготовити та передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар згідно із специфікацією до договору.

Відповідно до п.2.1 договору поставки загальна вартість договору складає 36988,49 грн., в т.ч. ПДВ.

Пунктом 3.1 договору поставки встановлено, що продавець зобов'язався здійснювати поставку товару на умовах EXW (Інкотермс 2000).

Згідно із п.п.6.1, 6.2 договору поставки продавець виставляє покупцю рахунок на кожну партію товару на підставі підписаного між сторонами акту наданих транспортних послуг рахунок на виконані транспортні послуги. Покупець оплачує рахунки шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця: попередня оплата за товар в обсязі 30% від суми фактичної заявки на кожну партію товару. Остаточний розрахунок за отриманий товар та оплата наданих транспортних послуг покупець проводить на протязі 30 днів з дати отримання товару.

За п.8.5 договору поставки в разі затримки оплати покупцем, покупець, за вимогою продавця, сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% за кожен день прострочення від вартості не сплачених отриманих товарів чи послуг, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Вказаний договір поставки підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

З наявної в матеріалах справи специфікації №1 від 03.10.2011р. до договору №42 від 03.10.2011р. вбачається, що продавець відвантажує, а покупець приймає товар відповідно до вказаної специфікації на суму 36988,49 грн. Вказана специфікація підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

03.10.2011р. між ПП „Інтерзнак" (поручитель, відповідач-2) та ПП „Комплектавтодор" (кредитор, позивач) було укладено договір поруки №7 (надалі -договір поруки) за умовами якого поручитель зобов'язався частково відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „ДАК „Автомобільні дороги України" (боржник, відповідач-1), що виникли в результаті укладання між боржником та кредитором договору поставки №42 від 03.10.2011р., обсяг відповідальності поручителя в разі невиконання боржником взятих на себе зобов'язань -500 грн.

03.10.2012р. на виконання умов договору поставки позивачем було поставлено відповідачу-2 товар на суму 36988,49 грн., в т.ч. ПДВ, а відповідачем вказаний товар було прийнято, що підтверджується видатковою накладною №456 підписаною представником відповідача-2 за довіреністю на отримання вказаного товару від 03.10.2012р. №458 (а.с. 10-11).

Також, 03.10.2011р. між покупцем та продавцем було складено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №139, відповідно до якого продавцем були виконані транспортні послуги на суму 1406,23 грн., в т.ч. ПДВ.

03.10.2011р. позивачем було виставлено покупцю рахунки на оплату №564 на суму 36988,49 грн., в т.ч. ПДВ, та №565 на суму 1406,23 грн., в т.ч. ПДВ.

Покупцем свої зобов'язання за договором поставки в частині оплати поставленого товару виконані не були, що в свою чергу стало підставою для звернення ПП „Комплектавтодор" до місцевого господарського суду з відповідною позовною заявою про стягнення заборгованості та нарахованих на неї 3% річних, інфляційних, пені та штрафу.

Розглянувши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Одеським апеляційним господарським судом не приймаються до уваги доводи скаржника стосовно неправомірності укладання договору поставки з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Згідно з ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.ч. 1 і 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Така ж правова позиція викладена і у п.1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", з наступними змінами і доповненнями.

Згідно з ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вимогами ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час апеляційного перегляду справи, ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „ДАК „Автомобільні дороги України" факту невідповідності договору поставки №42 від 03.10.2011р., укладеного між ПП „Комплектавтодор" та філією „Рівненський ДЕД" ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України", вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України не доведено.

Стосовно доводів скаржника стосовно того, що керівник філії „Рівненський ДЕД" ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" при укладенні договору було перевищено надані йому повноваження, слід вказати, що такі доводи є необґрунтованими, з огляду на те, що в преамбулі договору від 03.10.2011р. №42 зазначено, що з боку філії „Рівненський ДЕД" ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" діяв начальник філії „Рівненський ДЕД" ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" на підставі доручення від 04.01.2011р. №16-11, що свідчить про наявність у керівника філії повноважень на укладення спірного договору, а отже позивач не міг знати про наявність у керівника філії „Рівненський ДЕД" ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" будь-яких обмежень повноважень щодо представництва ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України".

За таких обставин посилання скаржника на те, що укладення договору поставки №42 від 03.10.2011р. було здійснено керівником філії „Рівненський ДЕД" з перевищенням наданих йому повноважень, спростовуються матеріалами справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 04.04.2012р. по справі №5016/3551/2011(1/215).

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 265 ГК за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За вимогами ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Враховуючи факт надання позивачем послуг на суму 37894,72 грн., який підтверджується наявними у матеріалах справи видатковою накладною підписаною представником позивача та філії „Рівненський ДЕД" за довіреністю на отримання вказаного товару, приймаючи до уваги виставлення філії „Рівненський ДЕД" відповідного рахунку, та беручи до уваги норми чинного законодавства та умови договору поставки №42 від 03.10.2011р., у відповідача виник обов'язок сплатити вказану суму до 03.11.2011р.

Таким чином, у зв'язку з ненаданням відповідачем належних доказів у розумінні ст.ст. 32-33 ГПК України, які б спростовували наявність заборгованості у розмірі 37894,72 грн., апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПП „Комплектавтодор" в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 37894,72 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача пені та штрафу, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлена неустойка (пеня, штраф), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ч.1 ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши надані позивачем розрахунки пені та штрафу, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що вказані розрахунки зроблено відповідно до норм чинного законодавства, з огляду на що позовні вимоги ПП „Комплектавтодор" в частині стягнення 2923,60 грн. пені та 2652,63 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунки інфляційних витрат та 3% річних апеляційний господарський суд приймає, як обґрунтовані та такі, що здійснені згідно з вимогами діючого законодавства. Таким чином, за вказаними розрахунками ПП „Комплектавтодор" з ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" на користь позивача підлягають стягненню 265,26 грн. інфляційних та 713,25 грн. 3% річних.

Щодо вимог позивача в частині стягнення з ПП „Інтерзнак" як майнового поручителя відповідно до укладеного з позивачем договору поруки №07 від 03.10.2011р. 500грн. основного боргу, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 553 та ст. 554 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, про наявність підстав для стягнення з ПП „Інтерзнак" 500 грн. основного боргу за договором поруки №07 від 03.10.2011р., оскільки враховуючи надані до місцевого господарського суду письмові пояснення, ПП „Інтерзнак" визнано заявлену до нього вимогу у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що господарським судом першої інстанції обґрунтовано та на законних підставах було задоволено позовні вимоги ПП „Комплектавтодор" до ПП „Інтерзнак" та ДП „Рівненський облавтодор" ВАТ „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" про стягнення 44949,46 грн.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Херсонської області від 26 липня 2012 року у справі №5024/917/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 04 жовтня 2012 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов В.М. Головей А.І. Ярош