Ухвала суду № 26313810, 20.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" вересня 2012 р. м. Київ К-23519/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Лосєва А.М.,

при секретарі: Сачко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2010 року

по справі №2а-45804/09/1670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Гадяцький елеватор»(надалі -ВАТ «Гадяцький елеватор»)

до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області (надалі -Гадяцька МДПІ Полтавської області)

за участю Прокуратури Полтавської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

У липні 2009р. позивач звернувся до суду з позовом до Гадяцької МДПІ Полтавської області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000082301/0/25 від 16.04.2009р., №0000082301/1/25 від 17.06.2009р., якими підприємству відповідно до п.п."б" п.п.4.2.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі у рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість в сумі 555000грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2009р., в задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2010р. рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, яким позовні вимоги задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення -рішення Гадяцької МДПІ Полтавської області №0000082301/0/25 від 16.04.2009р., №0000082301/1/25 від 17.06.2009р.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Гадяцька МДПІ Полтавської області звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2010р. та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2009р., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, в період з 23.03.2009р. по 03.04.2009р. Гадяцькою МДПІ Полтавської області була здійснена перевірка ВАТ «Гадяцький елеватор» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 1485032грн. за вересень 2007р. на рахунок платника у банку, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.08.2007р. по 31.08.2007р., за наслідками якої складено акт №270/23/00955650 від 10.04.2009р.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.1.3 та п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4 та п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ розрахованого із договірної ціни, що значно перевищує 20% від звичайної ціни.

На підставі зазначеного акту та за результатами адміністративного оскарження відповідачем було прийнято податкове повідомлення -рішення №0000082301/1/25 від 17.06.2009р., яким позивачу було зменшено заявлену суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого у рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 555000грн.

Крім цього, судами встановлено, що 07.08.2007 року між ФОП ОСОБА_1 (Сторона 1) та ВАТ "Гадяцький елеватор" (Сторона 2) укладено договір міни, згідно якого Сторона 1 передає у власність Сторони 2 комплекс, який складається із адміністративно-побутового комплексу, розташований в АДРЕСА_1.

Вартість майна визначена п.2 Договору міни, відповідно до якого ціна майнового комплексу складає 6000000грн., в т.ч. ПДВ 1000000 грн. (пп. 2.1). Позивач в серпні 2007р. включив до складу податкового кредиту в тому числі ПДВ в сумі 1000000грн.

Вирішуючи даний правовий спір, ні суд першої інстанції, ані колегія суддів апеляційного суду не звернули уваги на те, що відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є - предметом купівлі-продажу.

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

Зважаючи, що суди попередніх інстанції викладені вище обставини не досліджували, а також не зобов'язали ДПІ надати докази на обґрунтованість свої доводів і не витребували необхідних доказів з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про неповне з'ясування всіх обставин справи.

Дана правова позиція узгоджується з практикою Верховного суду України, яка в силу норми ч.1 ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Згідно з ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина 2 статті 71 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Отже, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Викладене свідчить про порушення судами вимог ст.159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області -задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2010 року -скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ А.М. Лосєв