Рішення № 26284985, 28.09.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 34/89/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

69001, м. Запоріжжя, вул. С. Тюленіна,21/Шаумяна,4

Інформаційний центр тел. (061) 224-08-88

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.12 Справа № 5009/3148/12

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О., при секретарі Жаріновій К.С.

За участю представників: від позивача -Галіченко Б.В., довіреність від 24.07.2012 р.; від відповідача -Кіктенко О.В., довіреність № 64 від 03.11.2011 р.;

Розглянув в судовому засіданні матеріали справи № 5009/3148/12

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Запорізький електроапаратний завод»(скорочено ПАТ «ЗЕАЗ»);

до відповідача: Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»(скорочено ДП «ЗТМК»);

про стягнення суми.

Сутність спору:

ПАТ «ЗЕАЗ»заявлено позовні вимоги до ДП «ЗТМК»про стягнення 191640 грн. основного боргу, 3386,25 грн. 3% річних, 13414,18 грн. штрафу, 4120,26 грн. пені, 8551,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, за договором № 341 про закупівлю товарів від 03 серпня 2011 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.08.2012 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено та присвоєно номер провадження 34/89/12 у справі № 5009/3148/12, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 05.09.2012 р., в судових засіданнях оголошувались перерви до 26.09.2012 р. та до 28.09.2012 р.

24.09.2012 р. судом отримана заява позивача про уточнення позовних вимог, якою ПАТ «ЗЕАЗ»просить стягнути з ДП «ЗТМК»191640 грн. основного боргу, 3386,25 грн. 3% річних, 4120,26 грн. пені, за договором № 341 про закупівлю товарів від 03 серпня 2011 р.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»(далі -постанова Пленуму ВГСУ № 18) визначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення»або «уточнення»позовних вимог, або заявлення «додаткових»позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Згідно із п. 3.10. постанови Пленуму ВГСУ № 18, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

За положеннями ст. 78 ГПК України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Таким чином, оскільки позивач, уточнюючи позовні вимоги, фактично відмовляється від позову в частині стягнення 13414,18 грн. штрафу та 8551,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, що повинно бути оформлено відповідною письмовою заявою уповноваженого на такі дії представника позивача та має відповідні процесуальні наслідки, відповідно до ст. ст. 78, 80 ГПК України, враховуючи, що заява ПАТ «ЗЕАЗ»про уточнення позовних вимог не відповідає ст. ст. 22, 78 ГПК України, суд не прийняв до розгляду зазначену заяву позивача.

28.09.2012 р. судом отримана заява ПАТ «ЗЕАЗ»про відмову від позову в частині стягнення 8551,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

За положеннями п. 4.6. постанови Пленуму ВГСУ № 18, у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Подана відмова від позову в частині стягнення 8551,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, підписана уповноваженим представником позивача, не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Наслідки вказаної відмови роз'ясненні позивачу в судовому засіданні.

Таким чином, заява позивача про відмову від позову в частині стягнення 8551,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами судом прийнята до розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач мав здійснити оплату за поставлений позивачем товар за договором № 341 про закупівлю товарів від 03 серпня 2011 р. в строк до 17.01.2012 року включно, але зазначений обов'язок не виконав, письмове звернення позивача щодо оплати вартості поставленого товару (лист Э24/071 від 13.02.2012 р. з пред'явленням рахунка на оплату), яке підтверджується повідомленням про вручення від 14.02.2012р. - проігнорував. У зв'язку з цим, крім суми основного боргу ДП «ЗТМК»нараховано до сплати 3386,25 грн. 3% річних, 4120,26 грн. пені, 13414,18 грн. штрафу, 8551,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «ЗЕАЗ»посилається на ст. ст. 8, 526, 536, 549, 552, 610-612, 625, 692, 712, 1048 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193, 198, 216-218, 220, 224, 230-232 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2, 4-1, 12, 13, 15, 44, 49, 54, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлений позов, з урахуванням заяви про відмову від позову в частині стягнення 8551,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, просив його задовольнити.

ДП «ЗТМК», відповідач по справі, у відзиві на позов вказує, що фактично ПАТ «ЗЕАЗ»товар було поставлено 01.12.11 р., хоча кінцевий термін поставки сплив 16.10.11 р., дозволу на перенесення строку поставки ДП «ЗТМК»не надавало позивачеві. Згідно п. 4.1 та п. 4.2. договору № 341 про закупівлю товарів від 03 серпня 2011 р. встановлені строк та порядок розрахунку за поставлений товар. Оплату за отриманий товар ДП «ЗТМК»не здійснило. Стосовно нарахування штрафних санкцій за порушення виконання зобов'язань та відповідальності за порушення виконання грошових зобов'язань ДП «ЗТМК»погоджується з їх розміром, а щодо суми - 8551,60 грн. відповідач вважає, що позивачем не надано належних доказів, що ПАТ «ЗЕАЗ»завдані збитки у вказаному розмірі. Просить задовольнити позовну заяву ПАТ «ЗЕАЗ»частково - у розмірі 212560,69 грн.

За клопотанням представників сторін, розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового процесу.

У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

03.08.2011 р. ПАТ «ЗЕАЗ»(постачальник) та ДП «ЗТМК»(покупець) укладено договір № 341 про закупівлю товарів (далі - договір № 341), за яким позивач зобов'язався у 2011 році поставити відповідачу товари, зазначені в специфікації № 1, а відповідач - прийняти і оплатити такі товари (п. 1.1. договору № 341).

Згідно п. 1.3 договору № 341 предметом поставки є реактори електричні та перетворювачі статичні електричні (шафа випрямляюча для живлення дугових печей) (код ДК016-97 - 31.10.5), (надалі «товар»), загальна кількість, асортимент, номенклатура, зазначені в специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору. Специфікація повинна містити найменування товару, одиницю виміру, загальну кількість товару, ціну за одиницю та загальну вартість товару.

Пунктом 3.1 договору № 341 визначено, що ціна цього договору становить 191640 грн., в т.ч. ПДВ. Ціна договору визначається специфікацією № 1, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Додатком № 1 до договору № 341 від 03.08.2011 р. сторони узгодили специфікацію № 1 про поставку товару на суму 191640 грн.

Згідно п. 10.1 договору № 341, цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2011 р., а у частині розрахунків -до повного виконання взятих зобов'язань.

На виконання умов договору № 341, 01.12.2011 р. позивач поставив відповідачу товар на суму 191640 грн., що підтверджується підписаною представниками сторін видатковою накладною № РН-0000222 від 01.12.2011 р. (а.с. 16) та довіреністю відповідача серії 12 ААА № 903937-1605 від 01.12.2011 р. на Полякову Лілію Іванівну (а.с. 15).

На оплату поставленого товару ДП «ЗТМК»виставлений рахунок-фактура № 2-11-00012 від 01.12.2011 р. на суму 191640 грн. (а.с. 39, на звороті).

ДП «ЗТМК»за отриманий товар, всупереч умовам договору № 341, не розрахувалось, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 191640 грн.

Предметом розгляду по даній справі є вимоги про: стягнення 191640 грн. основного боргу, 3386,25 грн. 3% річних, 13414,18 грн. штрафу, 4120,26 грн. пені.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки, який укладений за процедурою державних закупівель.

У відповідності до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 5 ч. 1 ст.1 Закону України «Про здійснення державних закупівель»від 01.06.2010 р. № 2289-VI, договір про закупівлю - це договір, який укладається між замовником і учасником за результатами процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари за державні кошти.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 зазначеного Закону (в редакції, чинній на момент укладення договору № 341), договір про закупівлю укладається в письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Типовий договір про закупівлю затверджується уповноваженим органом.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як передбачено п. 4.2. договору № 341, покупець здійснює оплату вартості товару впродовж 30 (тридцяти) банківських днів від дати поставки товару.

Відповідно до п. 4.1. договору № 341, розрахунки за поставлений товар здійснюються замовником після пред'явлення постачальником рахунка на оплату.

У пункті 4.3. договору № 341 зазначено, що до рахунка додаються: а) видаткова накладна; б) податкова накладна; в) акт приймання-передачі; г) сертифікат відповідності до товару; д) паспорт якості товару.

Пунктами 5.1, 5.3, 5.5, 5.6 договору № 341 регламентовано, що строк (термін) поставки товарів складає: з серпня 2011 р. по грудень 2011 р. Товар постачається окремими партіями згідно виробничої необхідності в межах переліку найменувань специфікації № 1. Постачальник здійснює поставку товару згідно із заявкою покупця протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дати відправки письмової заявки факсом на адресу постачальника. Покупець, за необхідності постачання товару, зобов'язаний щомісячно, в строк до 25 числа календарного місяця, що передує календарному місяцю, в якому ним очікується постачання товару, направляти постачальнику письмову заявку на відвантаження товару у відповідності з вимогами цього договору, так як товар постачається покупцеві окремими партіями.

На виконання умов договору № 341, 01.12.2011 р. позивач поставив відповідачу товар на суму 191640 грн., що підтверджується підписаною представниками сторін видатковою накладною № РН-0000222 від 01.12.2011 р. (а.с. 16) та довіреністю відповідача серії 12 ААА № 903937-1605 від 01.12.2011 р. на Полякову Лілію Іванівну (а.с. 15).

Рахунок-фактура № 2-11-00012 від 01.12.2011 р. разом із супровідними документами, передбаченими п. 4.3. договору № 341, був отриманий відповідачем 01.12.2011 р., про що свідчить підпис представника відповідача на зазначеному рахунку-фактурі (а.с. 39, на звороті).

Враховуюче вищевикладене та той факт, що на момент розгляду спору по суті відповідач не надав доказів належного виконання своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару, вимога позивача про стягнення 191640 грн. основного боргу обґрунтована і підлягає задоволенню.

Крім того, ПАТ «ЗЕАЗ» просить стягнути з відповідача 4120,26 грн. пені за період: з 18.01.2012 р. по 20.08.2012 р.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. 7.3. договору № 341, який передбачає, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару відповідач сплачує пеню у розмірі 0,1% від простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, штрафі санкції нараховуються від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, за період шість місяців. Після закінчення цього строку їх нарахування припиняється.

Перерахувавши пеню у розмірі 0,1% від суми 191640 грн., за кожен день прострочення, судом встановлено, що розмір пені, розрахованої із застосуванням 0,1% від простроченого платежу становить більше, ніж із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, отже для нарахування пені треба застосовувати подвійну облікову ставку НБУ.

Перевіривши розрахунок пені судом встановлено, що позивачем порушено вимоги п. 6 ст. 232 ГК України, оскільки, по-перше, необмежено нарахування пені шести місячним строком (пеня нарахована на 215 днів), по-друге, невірно визначено дату початку нарахування пені, оскільки, відповідно до п. 4.2. договору № 341, відповідач повинен був здійснити оплату вартості товару впродовж 30 (тридцяти) банківських днів від дати поставки товару, отже, враховуючи, що поставка товару відбулась 01.12.2011 р., кінцевим днем оплати отриманого товару є 16.01.2012 р., днем початку нарахування пені, відповідно, повинен бути -17.01.2012 р., а останнім днем нарахування пені -17.07.2012 р. (183 дні).

На підставі викладеного, враховуючи, що правильною датою початку нарахування пені є 17.01.2012 р., а позивачем розпочато нарахування пені з 18.01.2012 р., та оскільки суд не може самостійно змінювати період нарахування пені, пеня судом розрахована з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, за період: з 18.01.2012 р. по 17.07.2012 р.

Таким чином, за підрахунками суду за період: з 18.01.2012 р. по 17.07.2012 р. стягненню підлягає 14464,63 грн. пені, але враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення меншу суму пені, стягненню підлягає 4120,26 грн. пені.

Також, ПАТ «ЗЕАЗ»просить стягнути з відповідача 3386,25 грн. 3% річних за період: з 18.01.2012 р. по 20.08.2012 р.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних судом встановлено, що стягненню за період: з 18.01.2012 р. по 20.08.2012 р. підлягає 3392,97 грн. 3% річних, що є більшою сумою, ніж заявлено до стягнення позивачем. Таким чином, вимога позивача про стягнення 3386,25 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 13 414,18 грн. 7% штрафу.

Вимоги щодо стягнення штрафу позивач обґрунтовує ч. 2 ст. 231 ГК України, якою передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (аналогічного висновку дійшов Верховний суд України по справі № 23/225, постанова від 28.02.2011 р.).

Пунктом 3 розділу: «Спори щодо виконання господарських зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язань»Висновків Верховного суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України за 2010 - 2011 рр., встановлено, що штрафні санкції, передбачені ч. 2 ст. 231 ГК, застосовуються у разі порушення строків виконання не грошового зобов'язання.

У відповідності до ст. 82 ГПК України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Таким чином, в частині стягнення з відповідача 13414,18 грн. 7% штрафу, слід відмовити, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідач позовні вимоги про стягнення 191640 грн. основного боргу, 3386,25 грн. 3% річних, 4120,26 грн. пені та 13414,18 грн. штрафу визнав у повному обсязі, що підтверджується відзивом ДП «ЗТМК»№ 25-02.21/1220 від 31.08.2012 р. (а.с. 26).

Згідно з ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково. Господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо це суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову, за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Визнання відповідачем позову в частині стягнення 191640 грн. основного боргу, 3386,25 грн. 3% річних, 4120,26 грн. пені не суперечить законодавству, не порушує права та інтереси інших осіб. Визнання позову в частині стягнення 13414,18 грн. штрафу, суд не приймає, оскільки це суперечить ст. 231 ГК України.

В частині стягнення 8551,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Таким чином, провадження по справі в частині стягнення 8551,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами підлягає припиненню, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв'язку із припиненням провадження у справі в частині стягнення 8 551,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, сума судового збору в цій частині підлягає поверненню ПАТ «ЗЕАЗ», за ухвалою суду.

Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Прийняти відмову Публічного акціонерного товариства «Запорізький електроапаратний завод»від позову в частині стягнення 8551,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 8551,60 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»(69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, 18, ідентифікаційний код юридичної особи: 00194731) на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький електроапаратний завод»(69032, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 9, ідентифікаційний код юридичної особи: 14281020) 191640 (сто дев'яносто одна тисяча шістсот сорок) грн. основного боргу, 4120 (чотири тисячі сто двадцять) грн. 26 коп. пені, 3386 (три тисячі триста вісімдесят шість) грн. 25 коп. 3% річних, 3982 (три тисячі дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 93 коп. судового збору.

В частині стягнення 13414,18 грн. штрафу в позові відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01.10.2012 р.

Суддя А.О. Науменко