Рішення № 26264699, 27.09.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

27 вересня 2012 р. Справа 14/73/2012/5003

за позовом: публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-а; 21009, м. Вінниця, вул. Винниченка, 2)

до: приватного акціонерного товариства "Ладижинхліб" (24320, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Хлібозаводська, буд. 1)

про стягнення 224912,43 грн. заборгованості,

Головуючий суддя Тварковський А.А.

Cекретар судового засідання Німенко О.І.

Представники :

позивача: Савишен О.Б., довіреність №310512 від 31.05.2012 р., паспорт серії АВ086685 виданий Ленінським РВ УМВС України в Вінницькій області 25.02.2000р.; Незговоров В.Ю., довіреність №110612/1 від 11.06.2012 р., паспорт серії АВ 764137 виданий Замостянським РВ УМВС України в Вінницькій області 12.07.2007р.;

відповідача: не з"явився,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "ІМЕКСБАНК" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Ладижинхліб" 224912,43 грн. заборгованості, що виникла в зв'язку з невиконанням останнім умов укладеного між сторонами договору кредиту №40 від 13.02.2008р.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 06 серпня 2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №14/73/2012/5003 та призначено до розгляду на 21.08.2012 року.

21.08.2012р. ухвалою суду розгляд справи відкладено до 27.09.2012р. у зв"язку з надходженням клопотання відповідача, мотивованого неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання та неподанням останнім витребовуваних доказів.

Разом з тим, головуючим в судовому засіданні (21.08.2012р.) встановлено, що на даний час відповідач змінив тип акціонерного товариства з відкритого акціонерного товариства "Ладижинхліб" на приватне акціонерне товариства "Ладижинхліб", що підтверджується відповідним спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №14513918 від 21.08.2012р.

Відповідно до роз'яснень пункту 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. N18 за приписом статті 25 ГПК у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Таким чином, оскільки відповідачем змінено тип акціонерного товариства, а не організаційно-правову форму, суд дійшов висновку, що відповідачем по даній справі слід вважати приватне акціонерне товариство "Ладижинхліб".

В судове засідання 27.09.2012 року з'явились представники позивача, які позов підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, документів витребуваних ухвалами суду не надав, причини своєї неявки не повідомив, при цьому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином ухвалами суду від 06.08.2012р. та від 21.08.2012р., які надсилались останньому рекомендованою кореспонденцією за адресою, яка відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що стверджується відповідним спеціальним витягом з ЄДРЮОФОП.

В силу вимог ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам або прокурору за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

13.02.2008року між акціонерним комерційним банком "ІМЕКСБАНК", правонаступником усіх прав та обов'язків якого є публічне акціонерне товариство "ІМЕКСБАНК", що стверджується статутом позивача, та відкритим акціонерним товариством "Ладижинхліб", яке змінивши тип акціонерного товариства на даний час є приватним акціонерним товариством "Ладижинхліб", що підтверджується відповідним спеціальним витягом з ЄДРЮОФОП, укладено кредитний договір № 40 (а.с. 9-11).

Відповідно до п.1.1 Договору кредитор зобов'язується надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 200 000 грн. зі сплатою 19% відсотків річних.

Кредит надається позичальнику на наступні цілі: на поповнення обігових коштів (п. 1.2 Договору).

Згідно із п. 2.2 Договору моментом (днем) надання кредиту вважається день першої оплати з позичкового рахунку позичальника розрахункових документів позичальника в повній або частковій сумі кредиту.

Моментом (днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту, винагороди кредитора та можливих штрафних санкцій, визначених Договором (п.2.3 Договору).

Відповідно 2.4 Договору нарахування відсотків за користуванням кредиту здійснюється щоденно у валюті кредиту на фактичну суму щоденної заборгованості на позичковому рахунку за методом "факт/факт" виходячи з фактичної кількості днів у році та сплачуються позичальником щомісячно до останнього робочого дня поточного місяця в період дії Договору.

Пунктом 2.6 Договору встановлено, що за наявності заборгованості по кредиту та несплачених відсотків за його користування кошти в першу чергу направляються на сплату прострочених відсотків за користування кредитом.

Пунктом 3.2.3 Договору передбачено право кредитора вимагати від позичальника повернення кредиту, винагороди кредитора та можливих штрафних санкцій , якщо позичальник на протязі трьох робочих днів від дати отримання вимоги кредитора про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання, згідно п. 3.2.2 Договору, не надасть таких засобів або запропоновані засоби не влаштують кредитора.

Пунктами 3.3.7-3.3.8 Договору встановлено обов'язок позичальника сплачувати відсотки за користування кредитом, повернення кредитору кредиту зі сплатою винагороди та можливих штрафних санкцій тощо.

Відповідно до п.4.1 Договору у випадку прострочення позичальником строків сплати відсотків, визначених п. 2.4 Договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п. п. 1.1, 3.2.3, 3.2.8, 4.2, 5.4. Договору, позичальник сплачує кредитору пеню за кожен день прострочки платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період від несвоєчасно сплаченої суми.

Як вбачається із матеріалів справи взяті на себе зобов'язання відповідно до кредитного договору позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується меморіальним ордером №1027 від 15.02.2008 року, виписками по позичковому рахунку боржника (а.с. 13, 32-81).

З моменту отримання кредиту, позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору щодо погашення основної заборгованості та відсотків за користування кредитом.

Так, кінцевим терміном повернення заборгованості кредиту, що передбачений кредитним договором було встановлено 12.02.2009 року, тобто до цієї дати боржник мав погасити 200000 грн. основної заборгованості, а натомість станом на 30.06.2012 року жодного погашення ним здійснення не було, а тому за відповідачем рахується заборгованість по основному боргу в сумі 200 000 грн.

З моменту видачі кредиту та до 30.06.2012 року боржнику банком були нараховані відсотки за користування кредитними коштами на суму 104 019, 48 грн., з яких ним було сплачено 79 107,05 грн., а тому за ним рахується заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках в сумі 24 912, 43 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №103 від 30.04.2008р., №95 від 29.02.2008р., №107 від 31.03.2008р., №1464 від 30.06.2010р., №503 від 30.04.2010р., №802 від 04.12.2009р., №1119 від 09.11.2009р., №2283 від 28.08.2009р., №2229 від 31.07.2009р., №2152 від 03.07.2009р., №2106 від 01.06.2009р., №1974 від 31.03.2009р., №1898 від 27.02.2009р., №1345 від 19.02.2009р., №1726 від 29.08.2008р., №1665 від 31.07.2008р., №135 від 27.06.2008р., №123 від 30.05.2008р. (а.с. 14-31).

В якості забезпечення виконання зобов"язання щодо погашення кредиту між позивачем та відповідачем було укладено договори застави, а саме: договір застави від 15.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 788 ; договір застави від 15.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 784.

26.05.2010 року позивач направив письмову вимогу до відповідача про повернення кредитної заборгованості (претензія №965 від 26.05.2010 року), однак остання відповідачем була залишена без розгляду (а.с 82).

У зв'язку з чим 22.07.2010 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Радіоновою Н.В. вчинено виконавчі написи ( реєстр № 3781 та 3782 відповідно) про звернення стягнення на вказане вище заставне майно (а.с. 83, 84).

07.12.2011 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області Калинчуком С.І. винесено дві постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві ( АТ "Імексбанк"), у зв"язку із зняттям майна з реалізації, яке таке, що не реалізоване (а.с. 85,86).

Непроведення розрахунків згідно умов кредитного договору в строки обумовлені договором в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору, суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір, правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема, в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Таким чином, суд вважає, що вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості по кредиту та відсотків за користування кредитом є правомірною, оскільки відповідає умовам укладеного Договору та чинному законодавству.

Перевіркою розрахунків судом не виявлено помилок, отже 200 000 грн. заборгованості по кредиту та 24912 грн. 43 коп. заборгованості по відсоткам за користування кредитом підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до п.1 ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Ладижинхліб" (24320, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Хлібозаводська, буд. 1, код ЄДРПОУ 05495897) на користь публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" (65039, м.Одеса, проспект Гагаріна, 12-а; 21009, м. Вінниця, вул. Винниченка, 2, код ЄДРПОУ 20971504) 200000 грн. (двісті тисяч гривень) заборгованості по кредиту, 24912 грн. 43 коп. (двадцять чотири тисячі дев'ятсот дванадцять гривень сорок три копійки) заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 4498 грн. 24 коп. (чотири тисячі чотириста дев'яносто вісім гривень двадцять чотири копійки) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 27 вересня 2012 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-а; 21009, м. Вінниця, вул. Винниченка, 2)

3 - відповідачу (24320, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Хлібозаводська, буд. 1)