Постанова № 26262976, 19.09.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а- 7199/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2012 р. м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко О.В.,

при секретарі - Нікітенко Л.Ю.,

за участі представника відповідача - Хорольської Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Підприємство "Східкабель" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «НВП «Східкабель», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Основ`янською міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000302320 від 07.03.2012р.

Обґрунтовуючи вимоги адміністративного позову, позивач зазначив, що ТОВ «НВП «Східкабель»за наслідками здійснення реальної господарської діяльності та на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, правомірно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість. Висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість, вважає помилковими, оскільки такі висновки ґрунтуються виключно на результатах перевірок контрагента ТОВ «НВП «Східкабель». В зв'язку з цим наполягає на тому, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків вступає у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не передбачено законом. Стверджує, що акт перевірки відповідача, на підставі висновків якого останнім винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідає вимогам до його складання, оскільки не містить доказів порушення ТОВ «НВП «Східкабель»норм податкового законодавства. З огляду на наведене вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнятим всупереч дійсним приписам законодавства та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач, Основ`янська міжрайонна державна податкова інспекція міста Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі за текстом -відповідач, Основ`янська МДПІ м. Харкова), що є правонаступником Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова (далі за текстом -ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова), вимоги адміністративного позову не визнав, надав до суду письмові заперечення, в яких виклав власну правову позицію щодо обставин справи. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач в складі податкового кредиту з податку на додану вартість задіяв суми по взаємовідносинам з ПП «Хармарт», щодо яких органами державної податкової служби зроблено висновки про неможливість здійснення господарської діяльності в порядку, визначеному законодавством. Вважає, що встановлення саме таких обставин є достатнім для висновку про втрату позивачем права на податковий кредит.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

З'ясувавши фактичні обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за наслідком аналізу змісту норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з таких підстав та мотивів.

Як свідчать матеріали справи, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «НВП «Східкабель»з питань взаємовідносин з ПП «Хармарт»щодо правильності та повноти обчислення ПДВ за період серпень 2011 року, результати якої оформлені актом № 330/23-206/31153274 від 23.02.2012р.

Висновками акту документальної позапланової невиїзної перевірки № 330/23-206/31153274 встановлено порушення ТОВ «НВП «Східкабель»ст.1, п.2 ст.3, ст..4 п.6 ст.8 п.1 та п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємство зайво включило до складу податкового кредиту суми ПДВ з придбання товарів у ПП «Хармарт»в розмірі 56 690 грн.

На підставі висновків акту документальної позапланової невиїзної перевірки та згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова 07.03.2012р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000302320 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 7 862,50 грн., з яких 56690,00 грн. -за основним платежем та 14172,50 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що здійснені відповідачем донарахування податку на додану вартість з відповідним застосуванням до позивача штрафних (фінансових) санкцій зумовлені висновками ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова про неправомірне відображення позивачем в податковому обліку сум податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Хармарт».

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків акту перевірки № 330/23-206/31153274 від 23.02.2012р. про заниження позивачем сум податку на додану вартість, що покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Як з'ясовано в ході судового розгляду, такі висновки відповідач обґрунтовує посиланнями на акт ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Хармарт»щодо підтвердження господарських відносин за період 01.05.2011 по 31.10.2011р. від 30.11.2011р. №3615/23-212/34018183. За наслідком дослідження змісту наведеного акту зустрічної звірки контрагента позивача суд відзначає, що в основу його висновків покладено судження про недостатність трудових ресурсів, виробничого та торгівельного обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспортних засобів, сировини та матеріалів для здійснення господарської діяльності.

В зв'язку з цим суд вважає за необхідне зазначити наступне. Положеннями ст. 83 Податкового кодексу України визначено матеріали, що є підставами для висновків під час проведення перевірок, серед яких: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами. За приписами п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків, що полягає в співставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів, за результатами якого складається довідка. З цих підстав суд дійшов висновку, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що і результати проведених зустрічних звірок у вигляді довідок, які є джерелом отримання податкової інформації, визначеної положеннями ст. 83 Податкового кодексу України в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Так само критично в якості доказів вчинення порушень податкового законодавства позивачем суд оцінює висновки актів перевірок його контрагентів, які ґрунтуються виключно на суб'єктивних судженнях щодо можливостей здійснення господарської діяльності за наслідками дослідження виключно податкової звітності таких контрагентів. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо одних суб'єктів господарювання не може вважатись належним доказом вчинення порушень податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Крім того, суд зазначає, що результати зустрічної звірки чи перевірки, проведених одним органом державної податкової служби, не є законодавчо визначеною та/або достатньою підставою для звільнення іншого органу державної податкової служби від необхідності самостійного та безпосереднього дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платником податків, що перевіряється. Вказані висновки узгоджуються з положеннями ст. 61 Конституції України, якою встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності, що поширюється на визнані законом протиправні діяння, вчинені певною особою. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вказуючи на помилковість висновків відповідача, безпідставність та необґрунтованість прийнятого щодо ТОВ «НВП «Східкабель»податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій, є основою для податкового обліку. Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п.п. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду" визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Разом з цим суд відмічає, що податкова накладна, як підстава для нарахування податкового кредиту, має бути складена за наслідками реального виконання господарської операції особою, яка має необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, в іншому випадку такий документ не може мати сили первинного документа у розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджувати факт здійснення господарської операції навіть за наявності у такого документа усіх формальних реквізитів.

Такі висновки суду ґрунтується на наступному. Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, витрати в податковому обліку мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Дослідивши обставини реальності здійснення позивачем господарських операцій, відповідність вимогам законодавства первинних документів, на підставі яких ним були сформовані дані податкового обліку, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що взаємовідносини ТОВ «НВП «Східкабель»з ПП «Хармарт»склалися в межах договору № 15/08 від 15.08.2011р., за яким позивачем придбано проводи та кабелі (згідно специфікації) відповідно до видаткових накладних: № 251001 від 25.10.2011р. на суму 13729,82,00 грн., в т.ч. ПДВ -2288,30 грн., № 051001 від 05.10.2011р. на суму 129088,40 грн., в т.ч. ПДВ -21514,73 грн., №120901 від 12.09.2011р. на суму 251789,78 грн., в т.ч. ПДВ -41964,96 та податкової накладної: № 124 на суму 394 608,00 грн., в т.ч. ПДВ -65 768,00 грн..

Судом встановлено та підтверджено актом перевірки, що розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводились у безготівковій формі. Згідно рахунку №150811 від 15.08.2011р. до договору №15/08 від 15.08.2011р. з поточного рахунку ТОВ «НВП «Східкабель»платіжним дорученням №90 від 18.08.2011р. оплачена сума 394608,00 грн.

Товар, отриманий від ПП «Хармарт»доставлено на склад ТОВ «НВП «Східкабель»за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 77 (договір оренди №14 від 01.07.2011р., укладений з ПАТ «Харківський інструментальний завод») вантажним автотранспортом Dong Fend DFA 1064 № АХ 9346 АР, який є власністю позивача.

Також в акті перевірки зазначено, що позивачем в подальшому частково реалізовано товар, отриманий від ПП «Хармарт», загальна сума залишку продукції становить 340,19 тис. грн. в т.ч. ПДВ -56 690 грн.

Суд зазначає, що загальна сума ПДВ, яку позивач включив до складу податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Хармарт»складає 65 768,00 грн., проте податковим органом зменшено податковий кредит позивача на суму 56 690 грн., тобто на суму залишку продукції у позивача. Отже, в акті перевірки містяться суперечності: стверджуючи про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та ПП «Хармарт», перевіряючими одночасно зроблено висновок про подальший продаж отриманого від ПП «Хармарт»товару на зменшено податковий кредит на суму залишків продукції на складі ТОВ «НВП «Східкабель»-56 690 грн.

Таким чином, висновки акту перевірки про порушення ТОВ «НВП «Східкабель»вимог податкового законодавства спростовуються наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами щодо фактичного здійснення господарських операцій, які знайшли своє відображення в даних податкового обліку позивача.

З приводу викладених в акті перевірки № 330/23-206/31153274 від 23.02.2012р. суджень суб'єкта владних повноважень щодо незаконності діяльності ПП «Хармарт», що у випадку обґрунтованості таких доводів зумовлює певні правові наслідки, суд зазначає наступне. Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені приписами ст. 228 Цивільного кодексу України, зі змісту якої чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів. В даному аспекті слід звернути увагу на те, що з урахуванням положень п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначений платником податку податковий кредит вважаються сформованим правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Суд зазначає, що податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено частиною третьою статті 228 ЦК України. Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин. Однак, докази такого звернення відсутні, як відсутні будь-які підстави стверджувати, що на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач мав належні докази наявності в діяльності ТОВ «НВП «Східкабель»недійсного або нікчемного правочину. Висновки, які покладені відповідачем в основу прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є безпідставними та ґрунтуються виключно на суб'єктивних припущеннях, такі висновки не відповідають фактичним обставинам та спростовуються долученими до матеріалів справи документами.

Суд звертає увагу, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Натомість, відповідачем не надано, а судом самостійно не встановлено даних щодо прийняття компетентним суб'єктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб або за фактами діяльності, що викладені в акті № 330/23-206/31153274 від 23.02.2012р., доказів наявності таких, що набули законної сили обвинувальних вироків. В силу приписів п.6 розділу 1 та п. 5.2 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. № 985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735), суд відзначає, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень - рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях -рішеннях.

Між тим, суд звертає увагу, що в акті перевірки № 330/23-206/31153274 від 23.02.2012р. ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова не викладено належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача з контрагентами, про несумісність предметів укладених правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, що вказує на необґрунтованість висновків суб'єкта владних повноважень щодо невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.

Вищевикладені обставини придбання товару позивачем та його використання в господарський діяльності, підтверджені належними та допустимими доказами, не викликають у суду сумнівів в фактичному здійсненні позивачем господарської діяльності та тих операцій, в межах яких сформовано дані податкового обліку. За встановлених в ході судового розгляду обставин щодо реальності здійснених позивачем господарських операцій, які підтверджені належним чином складеними первинними документами суб'єктів господарювання, що на час вчинення спірних господарських операцій мали необхідний обсяг правоздатності та були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість, за відсутності фактів вчинення позивачем нікчемних угод або угод, які суперечать інтересам держави та суспільства, інші доводи заперечень відповідача на висновки суду не впливають.

Відповідно до ст. 9, ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду доказів в обґрунтування правомірності податкового повідомлення-рішення № 0000302320 від 07.03.2012р., що дає суду підстави для задоволення вимог адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Підприємство "Східкабель" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000302320 від 07.03.2012 року, винесене ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлено 24 вересня 2012 року.

Суддя Шевченко О.В.