Постанова № 26261934, 14.09.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2012 р. Справа № 2a-1495/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Мигалюка Ю.В.,

секретаря Тимків У.Л.,

за участю сторін:

представників позивача: Налізьонної Г.С., Кіфяк Н.О.,

представників відповідача: Пони В.Д., Яценюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Івано-Франківську в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Коломиясільмаш»до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2012 року Відкрите акціонерне товариство «Коломиясільмаш» (далі -ВАТ «Коломиясільмаш») звернулося до суду з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції (далі -Коломийська ОДПІ) про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 0000172310 від 05.03.2012 року в частині донарахування податку на прибуток на суму 112 334 грн. та податкового повідомлення-рішення № 0000182310 від 05.03.2012 року щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28 423 грн.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, суду пояснили, що відповідач протиправно, в порушення положень податкового законодавства на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договорів укладених між ним та ТзОВ «Доміно»-2010», ТзОВ «Імпульс Плюс-2010», ТзОВ «Євротурбіна»та ТзОВ «Трубопласт Україна», оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, окрім інших прийнятих рішень, визначив додаткове зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 132 330 грн. (в тому числі 2 073 грн. штрафних (фінансових) санкцій) та по податку на додану вартість щодо зменшення розміру від'ємного значення в розмірі 28 423 грн. Зазначили, що із частиною донарахованого зобов'язання по податку на прибуток погоджуються, а саме на суму 17 923 грн. (130 257 грн. - 112 334 грн.), оскільки бухгалтером товариства в поданій декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року допущено помилку. Також зазначили, що дані договори спрямовані на реальне здійснення фінансово-господарської діяльності, акти проведених документальних зустрічних перевірок даних товариств, згідно яких встановлено нікчемність укладених ними правочинів, не можуть бути використані податковим органом як вагомий доказ нікчемності, а висновки податкового органу є суб'єктивними припущеннями, оскільки спростовуються наявними у позивача первинними документами. Просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечили, суду пояснили, що за наслідками проведеної планової виїзної документальної перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.2.5 п. 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року № 283/97- ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 43 379,00 грн., в т. ч. за IV квартал 2010 року в сумі 8 288,00 грн., за І квартал 2011 року в сумі 35 091,00 грн., п.п. 139.1.1 п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 86 878,00 грн., в т. ч. за II квартал 2011 року в сумі 63 093,00 грн., за III квартал 2011 року в сумі 23 785,00 грн. та порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 року V Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-V (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 329 121 грн. (ряд. 24), а також завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (ряд. 21, по новій декларації ряд. 19) в сумі 28 423 грн. Вказані висновки зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких встановлено непідтвердженість здійснення господарських операцій, вчинення правочинів здійснених без мети настання реальних наслідків, а тому останні є нікчемними та такими що не створюють юридичних наслідків. Просили у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд встановив наступне.

Позивач -ВАТ «Коломийський завод сільськогосподарських машин»зареєстроване 06.03.1995 року виконавчим комітетом Коломийської міської ради, його взято на податковий облік 06.03.1995 року, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва за № 13129493 від 03.10.1997 року (т. 1 а.с. 254). Відповідно до Ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 12.02.2003 року щодо позивача порушено провадження у справі про банкрутство № Б-7/49, а на час розгляду справи позивач знаходиться в процедурі санації (т. 1 а.с. 255).

В період з 16.01.2012 року по 10.02.2012 року відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року.

Перевірка проведена відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України, згідно із планом-графіком проведення планових перевірок та наказів Коломийської ОДПІ № 1 від 03.01.2011 року та № 140 від 06.02.2012 року (т. 2 а.с. 112-113).

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 17.02.2012 року складено акт за № 532/231/00238180 (т. 1 а.с. 23-78).

На підставі вказаного акту, відповідач 05.03.2012 року податковим повідомленням-рішенням за № 0000172310 визначив позивачу додаткове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 132 330 грн. (в тому числі 130 257 грн. за основним платежем та 2 073 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0000182310, яким позивачу зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28 423 грн. (т. 1 а.с. 21-22).

За наслідками поданої позивачем скарги Державною податковою інспекцією в Івано-Франківській області прийнято рішення № 702/10/10-319/87/320 від 14.05.2012 року, яким оскаржувані податкові повідомлення рішення залишені без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Судом встановлено, що підставою для визначення позивачу вказаних, окрім інших, зобов'язань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких допущено порушення ним вимог ст. 5, ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та вимог ст. 139, ст. 198 Податкового кодексу України.

Висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на встановленні відповідачем під час перевірки проведення позивачем взаєморозрахунків із товариствами, по яких угоди зустрічними перевірками визнано нікчемними.

Так, в ході перевірки на підставі використаних актів про проведення аналізу діяльності контрагентів позивача ТзОВ «Доміно»-2010», ТзОВ «Імпульс Плюс-2010», ТзОВ «Євротурбіна»та ТзОВ «Трубопласт Україна»щодо підтвердження відображення у податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість податкових зобов'язань, податкового кредиту встановлено недотримання правил видачі податкових та видаткових накладних, незнаходження за місцем юридичної адреси, непідтвердженість фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей, відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, зроблено висновок про діяльність вказаних товариств спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, а таким чином висновку про фіктивність правочинів між позивачем та його контрагентами.

На підставі вказаних висновків зроблено висновок, відповідно до якого угоди укладені між позивачем та вищезазначеними товариствами відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Як наслідок відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення податкового законодавства занижено податок на прибуток та віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення господарських операцій з ТзОВ «Доміно»-2010», ТзОВ «Імпульс Плюс-2010», ТзОВ «Євротурбіна»та ТзОВ «Трубопласт Україна».

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зокрема і в частині оскарження по податку на прибуток, та перевіряючи рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованих рішень, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Так, відповідно до вимог п.п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно ст. 3 Закону, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац 1).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац 2).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної (абзац 3).

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку (абзац 4).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

Позивачем з ТзОВ «Доміно»-2010», ТзОВ «Імпульс Плюс-2010», ТзОВ «Євротурбіна»та ТзОВ «Трубопласт Україна»укладено ряд договорів.

01.02.2011 року № 2101/2, за яким продавець (ТзОВ «Доміно-2010») зобов'язується передати у власність покупця (ВАТ «Коломиясільмаш») запасні частини (товар) партіями у кількості, асортименті та по ціні згідно специфікацій до договору, а покупець зобов'язується сплатити за нього грошову суму та прийняти товар (т. 1 а.с. 104).

05.01.2011 року № 501/1, за яким продавець (ТзОВ «Євротурбіна») зобов'язується передати у власність покупця (ВАТ «Коломиясільмаш») партію товару у кількості, асортименті та по ціні згідно специфікацій до договору, а покупець зобов'язується сплатити за нього грошову суму та прийняти товар (т. 1 а.с. 157).

01.06.2011 року № 106/1, за яким продавець (ТзОВ «Імпульс Плюс 2010») зобов'язується передати у власність покупця (ВАТ «Коломиясільмаш») запасні частини (товар) партіями у кількості, асортименті та по ціні згідно специфікацій до договору, а покупець зобов'язується сплатити за нього грошову суму та прийняти товар (т. 1 а.с. 176).

Як встановлено судом, згідно укладених договорів позивачем придбавалось у вищевказаних суб'єктів господарської діяльності товар згідно специфікацій до договорів, на підставі виданих податкових та видаткових накладних, які є в наявності у позивача: ТзОВ «Доміно»-2010»(т. 1 а.с. 114-121, 122-129, 130, 132, 134), ТзОВ «Імпульс Плюс-2010»(т. 1 а.с. 177-201, т. 2 а.с. 96 ) та акти виконаних робіт (т. 1 а.с. 236-241), ТзОВ «Євротурбіна»(т. 1 а.с. 158-160, 163, т. 2 а.с. 97,99) та ТзОВ «Трубопласт Україна»(т. 1 а.с. 91-97, т. 2 а.с. 90, т.2 а.с. 108).

Судом також встановлено, що позивачем здійснено повний розрахунок із постачальниками за придбання товару (виконання робіт), про що свідчать наявні в матеріалах справи копії квитанцій, платіжних доручень, рахунки-фактури (т. 1 а.с. 105, т. 1 а.с. 138-151, т. 1 а.с. 165-166, т. 1 а.с. 212-223, т. 1 а.с. 203-207, 210, 225, 228, 234).

На час здійснення господарських операцій з позивачем суб'єкти господарювання були включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість (є в наявності копії свідоцтв про державну реєстрацію та довідки з ЄДРПОУ), були платниками податку на додану вартість (т. 1 а.с. 98, 99, 100, 152, 153-154, 156, 167, 169, 170).

Окрім цього в матеріалах справи наявні специфікації, рахунки-фактури, договори з надання послуг по перевезенню товару (т. 2 а.с. 77, 79, 81-89).

Щодо твердження відповідача про відсутність останніх за місцем реєстрації, внесеній до відомостей про вказані юридичні особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, та невиконання обов'язку по сплаті податку на додану вартість за здійсненими господарськими операціями з позивачем, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до частини 2 статті 17 вказаного Закону відомості про місцезнаходження юридичної особи підлягають до внесенню до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Згідно підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодекс України для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо ведення господарської діяльності є в наявності у позивача.

Суд, перевіряючи реальність укладених позивачем договорів, встановив, що останні спрямовані на реальне настання правових наслідків, на суму вартості товару (виконаних робіт) позивачем виписано податкові і видаткові накладні, виконані роботи прийняті актами та здійснено повний розрахунок, який підтверджуються квитанціями та платіжними дорученнями.

Таким чином судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаних суб'єктів господарювання, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товару і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операцій щодо придбання позивачем товару а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (укладених договорів, податкових та видаткових накладних, акти виконаних робіт, угоди щодо перевезення товару, копії платіжних документів), які підтверджують факт правомірності формування позивачем показників валового доходу, валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту по податку на додану вартість суми податку сплаченого підприємствам у зв'язку з придбанням товарів/послуг.

Зазначені вище правові позиції висловлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі № К-27958/10 від 28.04.2011 року, по справі № К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі № К-20514/08 від 03.11.2010 року.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод укладених позивачем, то суд вважає, що вказані висновки є невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо нікчемності договорів укладених позивачем та як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Враховуючи вищевикладене є протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення Коломийської ОДПІ № 0000172310 від 05.03.2012 року щодо збільшення позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток в частині 112 334 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000182310 від 05.03.2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28 423 грн.

За таких обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000182310 від 05.03.2012 року.

Скасувати повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000172310 від 05.03.2012 року в частині збільшення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 112 334 грн. (сто дванадцять тисяч триста тридцять чотири гривні).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Коломиясільмаш» сплачений згідно платіжного доручення № 1493 від 28.05.2012 року судовий збір в сумі 1 407,57 грн. (одна тисяча чотириста сім гривень 57 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 19.09.2012 року.

Суддя: Мигалюк Ю.В.