Рішення № 26258079, 24.09.2012, Центрально-Міський районний суд м. Горлівки

24.09.2012 Суддя: Попова В. О.

Справа № 0551/3063/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2012 року м. Горлівка

Центрально-Міський районний суд м. Горлівки Донецької області у складі:

головуючого судді - Попової В.О.

при секретарі судового засідання - Лисенко В.В.

за участю позивача - ОСОБА_3

за участю відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з названим позовом мотивуючи тим, що 09.01.2006 року між нею та ОСОБА_2 укладено письмовий договір позики, за яким вона позичила ОСОБА_2 20 000 гривень, а відповідач зобов'язався повернути їй вказану суму за першою вимогою, що підтверджується підписаною власноруч ОСОБА_2 борговою розпискою від 09.01.2006 року. 13.11.2007 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого вона передала відповідачу грошові кошти в розмірі 34 000 гривень, а останній зобов'язався повернути їй грошові кошти за першою вимогою. Факт укладання договору позики підтверджується підписаною власноруч ОСОБА_2 борговою розпискою від 13.11.2007 року. На протязі тривалого часу (з грудня 2011 року -дата пред'явлення до ОСОБА_2 письмової вимоги щодо повернення основного боргу за договором позики та процентів за користування позикою) вона неодноразово зверталася до відповідача ОСОБА_2 з проханням повернути борг, але відповідач гроші в повному обсязі не повернув. Уточнивши позовні вимоги, остаточно просила з урахуванням сплачених відповідачем сум в червні 2009 року та 31.12.2009 року, стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики та процентів за користування позикою в сумі 83113,2 гривень та моральну шкоду в сумі 9000 гривень.

У судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні уточнених позовних вимогах, мотивуючи їх аналогічно викладеному в позовній заяві, пояснивши, що відповідач ОСОБА_2 отримав грошові кошти на загальну суму 54 000 гривень, що підтверджено його власним підписом в борговій розписці від 09.01.2006 року та в борговій розписці 13.11.2007 року.

Відповідач в судовому засіданні уточнені позовні вимоги не визнав, надав заяву про застосування строків позовної давності, вважає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Разом з тим не оспорював наявність договору позики від 09.01.2006 року в сумі 20 000 гривень, згодний з тим , що на момент розгляду справи в суді на користь позивача сплачено 950 гривень (в червні 2009 року -750 гривень та 31.12.2009 року -200 гривень), але заперечував суму боргу в розмірі 34000 гривень за борговою розпискою від 13.11.2007 року, пояснивши, що він позичав у позивача не зазначену грошову суму, а лише 20 000 гривень за борговою розпискою від 09.01.2006 року. Разом з тим ним не заперечується, що боргова розписка від 09.01.2006 року та боргова розписка від 13.11.2007 року підписані ним власноруч.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Так, згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно розписки від 09.01.2006 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_3 в борг грошову суму в розмірі 20000 гривень. Згідно розписки від 13.11.2007 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_3 в борг грошову суму в розмірі 34000 гривень. Вказані грошові кошти відповідач зобов'язався повернути за першою вимогою позивача. Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Вказані розписки відповідають встановленій формі договору позики, згідно ст.1047 ЦК України.

Оригінали вказаних документів від 09.01.2006 року та від 13.11.2007 року долучені до матеріалів справи.

Щодо застосування строків позовної давності за заявою відповідача суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На підставі ч.ч.1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідач зобов'язався повернути позивачеві вказані в розписках суми за першою вимогою ОСОБА_3, що підтверджується підписаними власноруч ОСОБА_2 борговими розписками від 09.01.2006 року та від 13.11.2007 року. Вказаний в розписках борг був повернутий відповідачем в сумі 950 гривень (в червні 2009 року -750 гривень та 31.12.2009 року -200 гривень). Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку. В грудні 2011 року ОСОБА_3 пред'явила до ОСОБА_2 письмові вимоги щодо повернення основного боргу за договорами позики та процентів за користування позикою. Викладене не оспорюється відповідачем. З позовом до суду позивач звернулася 16.03.2012 року. З огляду на зазначене строк позовної давності позивачем не пропущений.

Аналізуючи пояснення відповідача ОСОБА_2, суд вбачає, що ним не оспорюється наявність договору позики від 09.01.2006 року в сумі 20 000 гривень, та власний підпис відповідача ОСОБА_2 у вказаному договорі позики. Разом з тим не визнається сума боргу в розмірі 34000 гривень за борговою розпискою від 13.11.2007 року з тих підстав, що ОСОБА_2 не позичав у позивача зазначену грошову суму, проте суду не надано на підтвердження зазначених тверджень жодних доказів.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Доводи відповідача, який стверджував, що гроші за розпискою від 13.11.2007 року у вказаній сумі не передавались, та на якого відповідно до положень ст. ст. 10,60 ЦПК України покладений обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, - судом до уваги не приймаються, оскільки відповідачем не надано доказів, що підтверджують ці обставини. Доводи відповідача ОСОБА_2 про безгрошовість договору позики від 13.11.2007 року спростовуються самим договором й належними доказами не підтверджені.

Відповідно до ч. 3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку, що встановлені договором.

Згідно розписок від 09.01.2006 року та від 13.11.2007 року відповідач зобов'язався повернути грошові кошти в загальній сумі 54 000 гривень, однак відповідачем на момент розгляду справи в суді на користь ОСОБА_3 сплачено загалом 950 гривень, тобто в повному обсязі позику по теперішній час позивачу він не повернув.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до частин 1,2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, позовні вимоги позивача щодо стягнення основного боргу за договорами позики з урахуванням сплачених сум обґрунтовані та підлягають задоволенню в сумі 53 050 гривень ( 54000 гривень -950 гривень).

Щодо стягнення з відповідача процентів за користування позикою суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Однак п. 5 розд. VIII "Прикінцевих положень" Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 4 Закону надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою.

Фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону).

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом.

В інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається.

Зазначені вище положення Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Таким чином позовні вимоги щодо стягнення з відповідача процентів за користування позикою задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ППВС України №4 від 31.03.1995р. ( з змінами та доповненнями ППВС України №5 від 25.05.2001р.) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством та судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних явищ.

Обов'язковому з'ясуванню підлягають наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Наведені позивачем підстави та обґрунтування заподіяння та відшкодування заподіяної моральної шкоди не свідчать про її доведеність та наявність підстав для задоволення позову, главою 51 ЦК України не передбачено підстав для відшкодування моральної шкоди.

З матеріалів справи вбачаться, що умовами укладеного між сторонами договору не було передбачено відшкодування моральної шкоди, тобто позовні вимоги в цієї частині не ґрунтуються на законі.

Оцінюючи докази, надані сторонами, у сукупності, суд приходить до переконання про те, що позивачем не доведено наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між моральною шкодою та діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а тому в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Питання про судові втрати слід вирішити на підставі ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 533, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 80, 84, 88, 131, 213, 215, 221 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики у розмірі 53 050 (п'ятдесят три тисячі п'ятдесят гривень; витрати по оплаті судового збору в сумі 891 (вісімсот дев'яносто одна гривня) гривень 88 копійок .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. О. Попова