Рішення № 26252129, 03.10.2012, Біловодський районний суд Луганської області

03.10.2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 2-134/1204/2012

категорія 2-50

31 липня 2012 року Біловодський районний суд Луганської області

у складі: судді Ткаченко О.Д.

секретаря : Торби Т.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до КП «Біловодськтепло», третьої особи гр. ОСОБА_2 про визнання наказу незаконним, зміну формулювання причин звільнення, стягнення з відповідача середнього заробітку в розмірі 8877,27 гривень за вимушений прогул, моральної шкоди в сумі 15000 гривень,поновлення строків звернення до суду -

В С Т А Н О В И В :

Позовна заява була подана 21.06.2012 року, яка має назву : «про зміну формулювання причин звільнення, стягнення з відповідача середнього заробітку, стягнення моральної шкоди, а в резолютивній частині позову містить вимоги про визнання наказу КП «Біловодськтепло»07 травня 2012 року про звільнення позивачки за ст. 40 ч.3 КзПП України - незаконним ,зміною формулювання причин звільнення у трудовій книжці, вважавши звільнення позивачки у трудовій книжці звільненою «за власним бажанням», виплату позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу в уточненому розмірі 8877,27 гривень та стягнення з відповідача в особі КП «Біловодськтепло»на користь позивачки моральної шкоди в сумі 15000гривень, разом з заявою про поновлення строків для звернення до суду з посиланням на ст.47 КзПП України з причин невидачі трудової книжки з 07.05.2012 року по теперішній час .

В позовній заяві позивач вказала, з 01.09.2007 року вона працювала у відповідача в особі КП «Біловодськтепло»на посаді головного бухгалтера. 07 травня 2012 року її було звільнено з посади головного бухгалтера за ст.. 40 ч.3 КзПП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення. Зі своїм звільненням позивачка категорично незгодна, вказуючи, що 15 лютого 2012 року догана їй була винесена з порушенням ст. 149 КЗпП України, також звільнення було здійснено без згоди профспілкового комітету, до часу розгляду справи їй не була видана трудова книжка, яку вона сама відмовилася отримати, разом з наказом про звільнення в день звільнення, маючи надію про мирне врегулювання трудового спору без звернення до суду. Позивач вважає, що її звільнено без законних підстав, бо доказ про наявність згоди профспілкового комітету є фальшивкою, бо сам Чумак звільнився 03 травня з підприємства, а згода профкому від 07.05.2012 року за поданим представником КП «Біловодськтепло»протоколом надана 07.05.2012 року. Її заява про звільнення за власним бажанням була проігнорованою, тому вона наполягає на повному задоволенні своїх позовних вимог, в тому числі про стягнення середньої заробітної плати без визначення її розміру на час подання позову, і тільки на час розгляду справи, та стягнення моральної шкоди в розмірі 15000 гривень, вказавши у позові, що у разі визнання формулювання звільнення неправильним, або таким, що не відповідає чинному законодавству, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю. Оскільки у зв'язку зі звільненням позивач зазнала тяжких емоційних страждань, вона дуже незручно себе почуває, бо є поважною людиною, багато років працювала на посаді головного бухгалтера, має добру репутацію. Тому звільнення дуже негативно відобразилося на її емоційному стані, вплинуло на її здоров'я, в позивачки підвищився тиск, вона має загальний стан депресії. Також в очах своїх друзів, співробітників вона виглядає як непорядна людина, що дуже її засмучує. Запис, зроблений відповідачами в її трудовій книжці, вже ніколи не дасть можливості нормально працевлаштуватися, бо вона бути сприйматися як несерйозна людина. В судовому засіданні, окрім посилання на тексти первісних і збільшених позовних вимог, позивачка також пояснила, що вона повинна була отримати розрахункові кошти з врахуванням після закінчення відпустки робочого дня 07 травня 2012 року, але про розрахунок їй невідомо, свій картковий рахунок вона на предмет отримання повного розрахунку не перевіряла, адже вона отримувала заробітну плату на картку з отримання пенсії ,а її звернення з питанням про розрахунок було проігнороване відповідачем по телефону в некоректній формі.

Представник відповідача гр. Карягін М.А. позов не визнав повністю, висловив свої доводи та свої заперечення. В судовому засідання він посилався на письмові докази, долучені ним до матеріалів справи та особисті пояснення позивачки в судовому засіданні, а також пояснив, що позивачка з 01.01.2012 року не сплачувала профспілкові внески і вибула з профспілки, та у відповідності до ст.43-1 КзПП України звільнення головного бухгалтера підприємства допускається без згоди виборчого органу первинної профспілкової організації, в тому числі з нею 07 травня 2012 року проведено повний розрахунок, але виходячи з наказу по підприємству № 51 від01.03.2012 року, з яким була ознайомлена і позивачка, за яким було встановлено робочий час на підприємстві в одну годину за період з 01.05.2012 року по 01.09.2012 року. Не вручена їй трудова книжка з підстав, які вона вказала сама у попередньому судовому засіданні, тобто у зв'язку з відмовою в її отриманні. Окрім того, за ст. 235 КзПП, на які посилається позивачка, то орган, який розглядає спір, тільки в разі, коли неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, може прийняти рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.23 травня 2012 року у відношення гр.. ОСОБА_1 було винесене вирок за ст.. 191 та 366 Кримінального Кодексу України, за якими вона визнана винуватою у вчинені злочину, яким спричинена майнова шкода підприємству, саме з цих підстав та з наявності у неї захворювань, встановлених у вересні- жовтні 2011 року, вона перебуває на обліку та лікується у кількох лікарів. За цих обставин представник відповідача не вбачає вини відповідача у моральних стражданнях позивачки у справі. Також гр.. Карягін М.А. надав суду письмові докази про те, що повний розрахунок з позивачкою проведено 14 травня 2012 року, тобто з запізненням на три дні, бо кошти були їй перераховані на картковий рахунок, про що поданий табель обліку робочого часу позивачки за 07 травня 2012 року , розрахунок сум, які отримала позивачка та довідку з відміткою банку про перерахунок їй коштів.

Третя особа гр. ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та вказав, що гр. ОСОБА_1 порушила трудову дисципліну, тільки з їй відомих причин не належним чином виконувала свої трудові обов'язки, тому була притягнута до дисциплінарної відповідальності, а 07 травня 2012 року звільнена за його наказом, також їй повинні були бути перерахованими суми , які їй були нараховані при звільненні, на її картковий рахунок, що і було підтверджено після надання судом часу для подання таких доказів у зв'язку зі збільшенням позовних вимог.

Вислухавши учасників процесу,суд при винесенні рішення керується вимогами ст. 10,11 ЦПК України , виходячи з засад змагальності та диспозитивності , і суд приходить до висновку про повну відмову в задоволенні позову з наступних підстав:

Відповідно до ч.3 ,ч. 4 ст. 235 КзПП України у разі звільнення особи таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання причин його звільнення з посиланням на відповідну статтю(пункт) закону, та якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, суд приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку та на умовах, передбачених вказаною статтею закону.

За ст.116 КзПП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства проводиться в день звільнення. Статтею 117 цього Кодексу встановлено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КзПП України, при відсутності спору про їх розмірі підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року (по справі 4рп за № 1-5 відповідно застосування ст.117, 237-1КзПП України) роз'яснено, що зі дня звернення робітника в суд з заявою про розгляд трудового спору про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та стягнення спричиненої при цьому моральної шкоди встановлений тримісячний строк, перебіг якого починається зі дня, коли звільнений працівник взнав чи міг взнати про те, що власник чи уповноважений ним орган, з вини якого допущена затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, виходячи з меж заявленого позову, суд не може задовольнити позовні вимоги гр. ОСОБА_1 як в частині поновлення строків для звернення до суду за позовними вимогами про визнання наказу від 07.05.2012 року про звільнення позивачки незаконним та зміну формулювання причин звільнення тільки у її трудовій книжці, вказавши звільнення позивачки «за власним бажанням»не в зв'язку з пропуском місячного строку для звернення до суду з вимогою поновлення пропущеного строку без наведення поважних для цього причин, а за невідповідністю обраного позивачкою способу захисту свого порушеного права , визначеного законодавством.

Відповідно доводів позивачки вона сама відмовилася отримати трудову книжку під час звільнення та була ознайомлена з наказом про її звільнення в день звільнення, як вона пояснила, маючи надію на добровільне вирішення спору.

Суд приходить до висновку про невідповідність обраного позивачкою способу захисту свого порушеного права, визначеного законодавством - за заявлених у письмовому викладі в п. 1 , 2 і 3 резолютивної частини позовних вимог( а.с.4) та у збільшених позовних вимогах( а.с. 38,41) з наступних підстав:

Відповідно до інструкції про ведення трудових книжок( в редакції наказу Мінпраці та соціальної політики України, Мінюсту від 08.06.2001 року № 259/34/5, а саме за 2.3. записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону, за п.2.4. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, … вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Оскільки позивачка в резолютивній частині позову поставила питання тільки про визнання наказу незаконним та про зміну формулювання причин звільнення , та тільки у трудовій книжці, і пропонує «вважати звільнення позивачки звільненою «за власним бажанням»», і не заявила позову стосовно зміни формулювання в тексті наказу стосовно підстав звільнення, суд не може задовольнити вищевказані позовні вимоги навіть за наявності явних порушень законодавства про працю при звільнені позивачки , тому що це потягне за собою вихід суду за межі заявлених позовних вимог, оскільки тільки визнання наказу незаконним без вимог про зміну в ньому формулювання про підстави звільнення не може тягти за собою внесення формулювання причини звільнення з внесенням відповідних записів в трудовій книжці, бо записи повинні відповідати тексту наказу.

Стосовно інших позовних вимог, то за КзПП України - відповідно до ст. 233 КзПП України , при розгляді справи встановлено, що позивачка підтримала позовні вимоги тільки в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 8877,27 гривень( а.с.4, 38), а не за час затримки виплати їй розрахункових сум, тому рішення суду повинно бути прийнятим тільки в межах позову, що також тягне за собою відмову від позову, адже при розгляді справи судом безспірно встановлено, що гр. ОСОБА_1 дійсно сама відмовилася отримати трудову книжку( а.с. 31,31-а), що особисто підтвердила в судовому засіданні, тому в суду немає підстав для застосування ст.235 ч.4 КзПП України , і за вищевикладених обставин також не можуть бути задоволеними і позовні вимоги про стягнення моральної шкоди за ст. 237-1 КзПП України .

Судові витрати необхідно покласти на відповідача , бо позивачка звільнена від сплати витрат і їх відповідно до вимого ст. 88 ч.3 ЦПК України повинен повністю нести відповідач.

Керуючись ст. 10, 11, , 88 ч.3, 213- 215 ЦПК України, ст.233 КзПП України, Законом України «Про судовий збір»від 08.07.2011 року № 3674-У1,ст. 64 Конституції України ,суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову гр. ОСОБА_1 повністю відмовити за невідповідністю обраного позивачкою способу захисту як способу, визначеному законодавством.

Судові витрати стягнути з відповідача в особі КП «Біловодськтепло»на р/р31219206700103,код, отримувач коштів 24048193,МФО отримувача коштів- 804013 в ГУДКУ в Луганській області - в розмірі 429,20(107,60*2+214,60)гривень судового збору .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через суд 1-ї інстанції шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги через Біловодський районний суд.

Суддя: О.Д.Ткаченко.