Ухвала суду № 262476, 27.07.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

“27” липня 2006 р. Справа № А-42/98-05

к/с №К-11251/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Нечитайла О.М.

Суддів Конюшко К.В,

Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.

Усенко Є.А.

при секретарі судового засідання Буряк І.В.

за участю представників:

позивача: не з'явились

відповідача  не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському

районі м. Харкова

на постанову Харківського апеляційного

господарського суду

від 29.08.2005р.

та рішення господарського суду Харківської області

від 15.07.2005р.

у справі  № А-42/98-05

за позовом Закритого акціонерного товариства «Мінімакс»

до Державної податкової інспекції у Київському

районі м. Харкова

про визнання недійсним податкового повідомлення-

рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Мінімакс» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя- Водолажська Н.С.) від 15.07.2005р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий - КарбаньІ.С., судді Гончар Т.В., ШутенкоІ.А..,) від 29.08.2005р. у справі № А-42/98-05 позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції м. Харкова від 17.12.2004р. № 0005352310/1, стягнуто з Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова 203,00грн. судових витрат.

Зазначені судові рішення мотивовані тим, що висновки акту перевірки на підставі якого відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення рішення не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова, не погоджуючись з вказаними судовоми рішеннями звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою від 22.09.2005р. № 7203/10/10-025, в якій просить вказані судові рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Скаржник мотивував свою касаційну скаргу тим, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права, а саме п.1.26 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.2 ст.4 пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану варітсть»

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.11.2005р. у справі № А-42/98-05 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова разом із матеріалами справи № А-42/98-05 передано для розгляду Вищому адміністративному суду України.

Представники сторін в судове засідання суду касаційної інстанції не з'явились, своїм процесуальним правом, що предбачене ст.49 КАС України не скористались, про причини не явки суду не вказали, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, судова колегія Вищого адміністративного суду України з'ясувала наступне.

Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова прийняте податкове повідомлення-рішення від 17.12.2004р. № 0005352310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 154 700,00 грн. та 77 350,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків акту перевірки Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова від 14.12.2004р. № 5333/23-104//30990477 «Про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства ЗАТ «НТЦ Мінімакс» за період з 01.01.2003р. по 31.03.2004р.

Даним актом були встановлено порушення позивачем вимог п.4.2 ст.4, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги та проаналізувавши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин, приходить до висновку про необгрунтованість правової позиції скаржника, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було реалізовано нежилі приміщення, які належали йому на праві власності фізичній особі гр. ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 23.05.2003р. площею 631,6кв. м., вартістю 351000,00грн. та МППФ «Барвінок» на підставі договору від 07.08.2003р. площею 742 кв.м. вартістю 150000,00грн.

Скаржник посилаючись на нормативно-правові приписи п.1.26 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.1.11 Закону України «Про податок на додану вартість» та дані АРМ «Пошукова-дослідна система», дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 та МППФ «Барвінок» є пов'язаними з позивачем особами, а тому відповідно до п. 4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» вказані вище приміщення повинні бути продані відповідно 421,2 тис. грн. в т.ч. ПДВ - 70,2 грн. та вартістю 180,0 тис. грн. в т.ч. ПДВ - 30,0тис.грн. Так як позивачем до складу проданих приміщень не включений ПДВ, то відповідач дійшов до висновку про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за березень 2003р. на 70,2 тис. грн. та 30,0 грн. відповідно.

З змістом нормативно-правового припису п. 1.20.1 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент здійснення оспорюваних операцій), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом п.1.20.2. вказаного закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до пп.1.20.8. коментованого закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що в обґрунтування ціни договору на реалізовану нерухомість позивач надав суду звіт про оцінку вартості майна (нежилих приміщень за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 128А), складений Харківським ПромбудНДІпроект. В даному звіті ринкова вартість об'єкту, тобто ціна, яка склалася на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг), встановлена в розмірі 509200,00 грн. Відповідачем, в свою чергу, не надано документів, які б спростували дану оцінку. Також не надано документів, які б свідчили про те, що перевіряючими були встановлені інші ціни на нерухомість у співставних умовах.

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що відповідно п. 1.20.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Відповідачем не надано доказів того що при нарахуванні позивачу податкових зобов'язань по податку на прибуток в сумі 86,5 тис грн. ним здійснені всі необхідні і обов'язкові дії, передбачені наведеною нормою.

Згідно положень п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість" (із врахуванням змін та доповнень) база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Господарськими судами попередніх інстанцій в процесі дослідження доказів обгрунтовано встановлено, що при укладені позивачем договорів купівлі-продажу, контрагентами було визначено загальну ціну нерухомості. Оскільки для договорів такого виду визначення окремо суми ПДВ, яка включена в ціну, не є суттєвою умовою, то твердження скаржника про те, що позивач не розрахував суму податку є безпідставним.

Крім того, податкової накладної № 48 від 07.08.03 р., виданій підприємством покупцю -МПП „Барвінок", сума ПДВ по даній операції становить 25000,0 грн. Оскільки фізична особа гр. ОСОБА_1 не є платником ПДВ, то податкова накладна йому не видавалася. Твердження позивача про те, що по цій операції ним були нараховані податкові зобов'язання в сумі 58500,0 грн. підтверджені власне перевіряючими в акті перевірки, що належним чином встановлено господарськими судами попередніх інстанцій.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про правильність правової позиції господарських судів першої та апеляційної інстанцй щодо безпідставності донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартітсь в сумі 16700,0 грн.

Також судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазаначити, що посилання скаржника у касаційній скарзі на факт не врахування господарськими судами попередніх інстанцій положень нормативно-правового припису п.1.26 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме того, що на час укладання договорів купівлі продажу нерухомості покупці були пов'язаними особами, судом до уваги не береться, оскільки, відповідно до нормативно-правового припису ч.2. ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказів, які б підтверджували вказані висновки відповідачем не надано, а ті що містяться в касаційній скарзі, спростовані встановленими у судових рішеннях господарських судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи.

По епізоду щодо продажу Закритим акціонерним тованриством «НТЦ Мінімакс» у березні 2004р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Поліфлор» технічної документації на суму 496,6 тис. грн. (у тому числі ПДВ 82,4 тис. грн.), судова колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до пп.7.4.1.п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За змістом п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32. ст.1 вказаного закону встановлено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем було придбано чотири комплекти технічної документації у ТОВ «Український науково-технічний центр промислового проектування та інжинірингу» за договором від 28 листопада 2003 року № 2603/11. Всього за цим договором позивачем було придбано 7 комплектів технічної документації на загальну суму 2 236 200,00 грн з ПДВ.

Продаж тих же чотирьох комплектів технічної документації було здійснено ТОВ «Поліфлор» за договором від 24 березня 2004 року № 2403-ТД. Всього за цим договором позивачем було продано 26 комплектів технічної документації на загальну суму 4 378 625,00 грн з ПДВ.

Таким чином, продаж цих чотирьох комплектів технічної документації за ціною нижчою від ціни придбання дозволив Товариству з обмеженою відповідальністю «НТЦ Мінімакс» укласти договір про продаж значно більшої кількості комплектів технічної документації загальною вартістю майже 4 500,00 тис. грн. Втративши частково на вартості чотирьох комплектів технічної документації (отримавши збитки), позивач отримав можливість заробити за рахунок збільшення товарообороту та більш вигідного продажу інших позиції товару, і загалом отримати прибуток, що є метою господарської діяльності суб'єкта господарювання.

За таких обставин твердження скаржника про те, що позивачем не було отримано доходу по вказаним операція спростовуються фактичними матеріалами справи, а отже останній дійшов до неправильних висновків та невідповідним чином застосував норми матеріального права.

З огляду на викладене судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № А-42/98-05 господарські суди першої та апеляційної інстанції дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 22.09.2005р. № 7203/10/10-025 підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2005р. та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2005р. у справі № А-42/98-05 - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 22.09.2005р. № 7203/10/10-025 на рішення господарського суду господарського суду Харківської області від 15.07.2005р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2005р. у справі № А-42/98-05 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2005р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2005р. у справі № А-42/98-05 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Нечитайло О.М.,

Судді Конюшко К.В,

Усенко Є.А.,

Маринчак Н.Є.,

Пилипчук Н.Г.

З оригіналом вірно

Суддя Нечитайло О.М.