Рішення № 26241013, 19.09.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2012 р.Справа № 5017/2004/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Шмаюн Н.В.,

від відповідача -Конова Л.М., Чеповський В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства „Державний резервний насіннєвий фонд України" до Селянського (фермерського) господарства „Тритікум" про стягнення 322 759,83 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 05.09.2012 р. оголошувалась перерва до 19.09.2012 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Державне підприємство „Державний резервний насіннєвий фонд України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства „Тритікум" про стягнення 322 759,83 грн., посилаючись на наступне.

11.03.2010 р. між ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" та Селянським (фермерським) господарством „Тритікум" було укладено договір сортозаміни № 110310/01. Так, позивач вказує, що на виконання умов договору та згідно з актом прийому-передачі насіння від 19.03.2010 р. позивач передав, а відповідач отримав насіння: соняшнику „Евріка МЛ" еліта у кількості 68,58 т; соняшнику „Одеський 249" гібрид F1 у кількості 1,165 т; соняшнику „Запорізький 32" гібрид F1 у кількості 1,5 т.

Таким чином, за ствердженнями позивача, він повністю виконав свої зобов'язання за договором та передав, а відповідач на підставі довіреності від 19.03.2010 р. № 2, виданої на ім'я Дідевської Н.М., та листів від 19.03.2010 р. № 138-1/2-07/384 і № 138-1/2-07/387, отримав зазначене насіння загальною вартістю 717 779,73 грн.

В свою чергу відповідач згідно п. 1.2 та п. 3.3. договору зобов'язався до 15 серпня 2010 року передати ДП „Держрезервнасінфонд" насіння: ярого соняшнику „Евріка МЛ" еліта, у кількості 50 т, озимої пшениці „Дельфін" еліта у кількості 95 т. Згідно п. 2.2. договору вартість вказаного товару, що передається відповідачем складає 717 779,73 грн.

Так, позивач зазначає, що згідно накладної від 07.09.2010 р. № 194 С(Ф)Г „Тритікум" передало частину насіння: елітне насіння озимої пшениці сорту „Дельфін" у кількості 36,6 т та насіння озимого ячменю сорту „Достойний" першої репродукції у кількості 75 т, вартість яких склала 190 003,50 грн.

Також позивач зазначає, що відповідно до додаткової угоди від 14.12.2010 р. № 141210/01 сторони дійшли згоди, що залишок заборгованості у сумі 527776,23 грн., відповідач проводить розрахунком шляхом передачі елітного насіння соняшнику сорту „Евріка МЛ" урожаю 2010 року у кількості 50 т по ціні 10 555,58 грн. за тонну з урахуванням ПДВ, у строк до 20 січня 2011 року. Як вказує позивач, С(Ф)Г „Тритікум" передало частину елітного насіння соняшнику сорту „Евріка МЛ" урожаю 2010 року у кількості 25 т загальною вартістю 263 899,60 грн., що підтверджується накладною від 22 березня 2011 року № 35.

Також згідно додаткової угоди від 31.08.2011 року № 310811-05 сторони домовились, що частину заборгованості у розмірі 93 443,04 грн. відповідач погасить шляхом передачі насіння озимого ячменю сорту „Трудівник" у кількості 20 т та сорту „Селена Стар" у кількості 40 т. Відповідно до накладної від 31.08.2011 р. № 114 С(Ф)Г „Тритікум" передало насіння озимого ячменю сорту „Трудівник" першої репродукції у кількості 20 т, насіння озимого ячменю сорту „Селена Стар" першої репродукції у кількості 40 т, вартість яких склала 93 443,04 грн.

Таким чином, позивач стверджує, що відповідач не передав решту насіння, тим самим порушив взяті на себе за договором зобов'язання, а саме не передав позивачу елітне насіння соняшнику сорту „Евріка МЛ" у кількості 16,146 т. Наразі, за ствердженнями позивача, 22.05.2012 року представник ДП „Держрезервнасінфонд" з належним чином оформленою довіреністю здійснив виїзд до господарства для отримання залишку насіння, але в результаті виїзду стало відомо, що насіння на складі відсутнє.

В подальшому 07.06.2012 р. ДП „Держрезервнасінфонд" направило на адресу С(Ф)Г „Тритікум" лист-вимогу № 138-3/2-14/21 про виконання зобов'язання по договору сортозаміни від 11.03.2010 р. № 110310/01 та зобов'язало відповідача передати елітне насіння соняшнику сорту „Евріка МЛ" у кількості 16,146 т з наданням відповідних документів, що посвідчують його якість. Однак, станом на 21.06.2012 р. відповідач вказане зобов'язання не виконав, насіння не передав, розрахунки не здійснив.

Разом з тим позивач, посилаючись на положення ст. 623 Цивільного кодексу України та п. 5.2 договору від 11.03.2010 р. № 110310/01, вказує, що відповідач як сторона, що порушила договір, зобов'язаний відшкодувати збитки. Зокрема, відповідно до п 5.2. договору вартість насіння відшкодовується, виходячи з рівня середньозважених цін, що складуються на біржових торгах за спотовими контрактами на момент розрахунку з урахуванням сортових надбавок, але не нижче ціни однієї тонни насіння, вказаної в цьому договорі.

При цьому позивач відмітив, що вартість однієї тонни елітного насіння соняшника складається із середньозваженої біржової ціни за одну тонну товарного зерна соняшника другого класу та сортової надбавки, ствердженої Міністерством аграрної політики України від 26 березня 2007 року № 212/29. До того ж остання ціна на товарне зерно соняшнику другого класу становить 4 442,24 грн. за одну тонну (Всеукраїнський журнал „Біржовий вісник" № 49 (341) 2010 р.), а розмірами сортових надбавок, що застосовуються при визначенні ціни на насіння і садивний матеріал сільськогосподарських рослин, встановлено сортову надбавку: соняшнику еліти - 200 %. Відтак, позивачем розрахована вартість однієї тонни елітного насіння соняшнику, що становить 13 326,72 грн. (4 442,24 (грн./т) х 3 (200 % сортнадбавки), відповідно вартість 16,146 тонн елітного насіння соняшнику складає 215173,22 грн. (13 326,72 грн. х 16,146 т).

Таким чином, за ствердженнями позивача, розмір збитків, нанесених з боку С(Ф)Г „Тритікум" позивачу по договору від 11 березня 2010 року № 110310/01, становить 215173,22 грн., що заявлені до стягнення.

Крім того, позивач зазначає, що п. 5.5 договору передбачена сплата неустойки за порушення зобов'язання щодо несвоєчасної передачі насіння у вигляді штрафу у розмірі 50% від вартості непереданого насіння. Відтак, позивачем нараховано відповідачу штраф в сумі 107 586,61 грн., що заявлена до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.07.2012 р. порушено провадження по справі № 5017/2004/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позов (а.с. 56-58) та доповненнях до відзиву на позов (92-93)., посилаючись при цьому на невідповідність дійсним обставинам справи доводів позивача про нездійснення передачі відповідачем залишку насіння. До того ж відповідач вказує на те, що сторонами встановлено в договорі порядок передачі товару, але вказаний порядок не був дотриманий позивачем.

В свою чергу 17.09.2012 р. позивачем були подані до господарського суду заперечення на відзив відповідача (а.с. 84-85).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

11.03.2010 р. між Державним підприємством „Державний резервний насіннєвий фонд України" (позивач) та Селянським (фермерським) господарством „Тритікум" (відповідач) було укладено договір сортозаміни № 110310/01 (а.с. 9-10), згідно п. 1.1 якого позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність відповідачу такий товар:

- соняшник „Евріка МЛ" еліта (Ярі) у кількості 68,58 тон по ціні 10 000,00 грн./т з урахуванням ПДВ;

- соняшник „Запорізький 32" гібрид F1 (Ярі) у кількості 1,5 тон по ціні 12 000,00 грн./т з урахуванням ПДВ;

- соняшник „Одеський 249" гібрид F1 (Ярі) у кількості 1,165 тон по ціні 12 000,00 грн./т. з урахуванням ПДВ (далі -товар 1).

В свою чергу згідно п. 1.2 договору відповідач зобов'язується передати у власність позивачу такий товар:

- соняшник „Евріка МЛ" еліта (Ярі) у кількості 50 тон по ціні 10 555,58 грн./т. з урахуванням ПДВ;

- пшениця „Дельфін" еліта (Озимі) у кількості 95 тон по ціні 2 000,00 грн./т з урахуванням ПДВ (далі -товар 2).

В п. 1.3 договору сторони визначили, що, беручи участь у цьому договорі, кожна із сторін є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін.

Вартість товару визначено в розділі 2 договору. Так, вартість товару - 1, що передається позивачем складає 717 779,73 грн., у тому числі ПДВ -119 629,95 грн. (п. 2.1 договору); вартість товару - 2, що передається відповідачем складає 717 779,73 грн., у тому числі ПДВ -119 629,95 грн. (п. 2.2 договору) .

В п. 3.1 договору сторони визначили місце знаходження товару: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, Теплична, 1. Передання (здачі-приймання) товару - 1 на товар - 2 здійснюється за місцезнаходженням товару - 1 та товару - 2 і оформлюється накладними. Передача товару - 1 відбувається не пізніше 01.04.2010 р. (п. 3.2). Передача товару - 2 відбувається не пізніше 15.08.2010 р. (п. 3.3.).

Також за умовами п. 3.4 договору товар - 2 при передачі повинен відповідати вимогам ДСТУ 2240-93 і бути забезпечений відповідними документами, які підтверджують його якість (акт(и) апробації, акт(и) польових обстежень, сертифікат(и) на насіння, атестат(и) (свідоцтво) на насіння) та іншими нормативними актами. Згідно п. 3.7 договору приймання товару - 1 та товару - 2 за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається законодавством.

У відповідності з п. 3.8 договору при неможливості відповідача передати позивачу насіння у термін згідно п. 3.3 договору в кількості, яка вказана в п. 1.2., за згодою позивача, відповідач може провести розрахунки коштами або іншою сільгосппродукцією на суму, еквівалентну ринковій вартості насіння по ціні, яка складеться на біржовому ринку України з урахуванням сортових надбавок на момент проведення розрахунків, але не нижче вартості переданого насіння вказаного в п. 2.1 цього договору.

Документи на товар - 1 та на товар - 2 передаються відповідно позивачем чи відповідачем у місце передання товару - 1 та товару - 2 одночасно з переданням товару - 1 та товару - 2 (п. 4.1 договору).

Згідно п. 4.2 договору право власності на товар - 1 та товар -2, який підлягає обміну за цим договором, виникає у сторони, що виступає в якості покупця, з моменту приймання такого товару та оформлення акту здавання-приймання, який підписується повноважними представниками сторін.

В п. 8.3 договору передбачено, що порядок виконанням умов цього договору відповідачем забезпечується договорами застави; в заставу надається: сільськогосподарська техніка 2006 року випуску, договір застави повинен бути нотаріального посвідченим у термін до 01.04.2010 р. та майбутній урожай посівів ярого ячменю з площі 350 га у кількості 700 т, договір застави повинен бути нотаріального посвідченим у термін до 01.06.2010 р.

Так, судом з'ясовано, що між ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" (заставодержатель) та Селянським (фермерським) господарством „Тритікум" (заставодавець) було укладено договір застави від 19.03.2010 р. (а.с. 44), відповідно до розділу 2 якого цим договором забезпечується зобов'язання, вказане в п. 1.2 договору сортозаміни, а саме: передача насіння соняшнику та пшениці С(Ф)Г „Тритікум" повинна відбутися не пізніше 15 серпня 2010 р. В забезпечення своєчасного та повного виконання вищевказаних зобов'язань за договором поставки заставодавець надає наступне майно: зернозбиральний комбайн марки СК -5 „Нива -Ефект", 2006 року випуску, заводський № 185166, двигун № 042294, реєстраційний № 06690 ВН; зернозбиральний комбайн марки СК -5 „Нива -Ефект", 2006 року випуску, заводський № 185444, двигун № 042557, реєстраційний № 06689 ВН.

Як було з'ясовано судом, 19 березня 2010 р. ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" передало С(Ф)Г „Тритікум" насіння, а саме:

- соняшник „Евріка МЛ" еліта (Ярі) у кількості 68,58 т по ціні 10 000,00 грн./т з урахуванням ПДВ;

- соняшник „Запорізький 32" гібрид F1 (Ярі) у кількості 1,5 т по ціні 12 000,00 грн./т. з урахуванням ПДВ;

- соняшник „Одеський 249" гібрид F1 (Ярі) у кількості 1,165 т по ціні 12 000,00 грн./т. з урахуванням ПДВ, власником якого є позивач.

Вартість вказаного товару - 1, що передається позивачем склала 717 779,73 грн., у тому числі ПДВ 119 629,95 грн., що підтверджується актом прийому-передачі насіння, підписаний обома сторонами та скріплений печатками (а.с. 11).

В свою чергу С(Ф)Г „Тритікум" згідно накладної від 07.09.2010 р. № 194 (а.с. 23) передало позивачу частину насіння: елітне насіння озимої пшениці сорту „Дельфін" у кількості 36,6 т та насіння озимого ячменю сорту „Достойний" першої репродукції у кількості 75 т, вартість яких склала 190 003,50 грн.

В подальшому між ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" та С(Ф)Г „Тритікум" була укладена додаткова угода № 141210/01 від 14.12.2010 р. (а.с. 12) до вказаного договору № 110310/01 від 11.03.2010 р. Відповідно до умов додаткової угоди № 141210/01 сторони дійшли згоди, що залишок заборгованості в сумі 527 776,23 грн. відповідач проводить розрахунок шляхом передачі елітного насіння соняшнику сорту „Евріка МЛ" урожаю 2010 р. у кількості 50 т по ціні 10 555,58 грн. за тонну з урахуванням ПДВ, у строк до 20 січня 2011 р.

Так, як з'ясовано судом, С(Ф)Г „Тритікум" передало позивачу частину елітного насіння соняшнику сорту „Евріка МЛ" урожаю 2010 року у кількості 25 т загальною вартістю 263899,60 грн., що підтверджується накладною від 22 березня 2011 року № 35 (а.с. 24).

31.08.2011 р. ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" та С(Ф)Г „Тритікум" уклали додаткову угоду № 310811-5 від 31.08.2011 р. до договору сортозаміни № 110310/01 від 11.03.2010 р. Відповідно до умов додаткової угоди № 310811-5 сторони дійшли згоди щодо погашення частини заборгованості по договору сортозаміни № 110310/01 від 11.03.2010 р. в сумі 93 443, 04 грн. шляхом передачі:

- насіння озимого ячменю сорту „Трудівник" 1 репр. урожаю 2011 року в кількості 20 т по ціні 1 557,38 грн./т. з урахуванням ПДВ;

- насіння озимого ячменю сорту „Селена Стар" 1 репр. урожаю 2011 р. в кількості 40 т по ціні 1 557,38 грн./т. з урахуванням ПДВ.

Відповідно до накладної від 31.08.2011 р. № 114 (а.с. 114) С(Ф)Г „Тритікум" передало позивачу насіння озимого ячменю сорту „Трудівник" першої репродукції у кількості 20 т, насіння озимого ячменю сорту „Селена Стар" першої репродукції у кількості 40 т, вартість яких склала 93 443,04 грн.

Таким чином, позивач стверджує, що відповідач не передав решту насіння, тим самим порушив взяті на себе за договором зобов'язання, а саме не передав позивачу елітне насіння соняшнику сорту „Евріка МЛ" у кількості 16,146 т. Наразі, за ствердженнями позивача, 22.05.2012 року представник ДП „Держрезервнасінфонд" з належним чином оформленою довіреністю здійснив виїзд до господарства для отримання залишку насіння, але в результаті виїзду стало відомо, що насіння на складі відсутнє.

В подальшому 07.06.2012 р. ДП „Держрезервнасінфонд" направило на адресу С(Ф)Г „Тритікум" лист-вимогу № 138-3/2-14/21 про виконання зобов'язання по договору сортозаміни від 11.03.2010 р. № 110310/01 та зобов'язало відповідача передати елітне насіння соняшнику сорту „Евріка МЛ" у кількості 16,146 т з наданням відповідних документів, що посвідчують його якість. Однак, як вказує позивач, станом на 21.06.2012 р. відповідач вказане зобов'язання не виконав, насіння не передав, розрахунки не здійснив, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.

Разом з тим позивач, посилаючись на положення ст. 623 Цивільного кодексу України та п. 5.2 договору від 11.03.2010 р. № 110310/01, вказує, що відповідач як сторона, що порушила договір, зобов'язаний відшкодувати збитки.

Так, в п. 5.2. спірного договору передбачено, що вартість насіння відшкодовується, виходячи з рівня середньозважених цін, що складуються на біржових торгах за спотовими контрактами на момент розрахунку з урахуванням сортових надбавок, але не нижче ціни однієї тонни насіння, вказаної в цьому договорі.

При цьому позивач вказує, що вартість однієї тонни елітного насіння соняшника складається із середньозваженої біржової ціни за одну тонну товарного зерна соняшника другого класу та сортової надбавки, ствердженої Міністерством аграрної політики України від 26 березня 2007 року № 212/29. До того ж остання ціна на товарне зерно соняшнику другого класу становить 4 442,24 грн. за одну тонну (Всеукраїнський журнал „Біржовий вісник" № 49 (341) 2010 р.), а розмірами сортових надбавок, що застосовуються при визначенні ціни на насіння і садивний матеріал сільськогосподарських рослин, встановлено сортову надбавку: соняшнику еліти - 200 %. Відтак, позивачем розрахована вартість однієї тонни елітного насіння соняшнику, що становить 13 326,72 грн. (4 442,24 (грн./т) х 3 (200 % сортнадбавки), відповідно вартість 16,146 тонн елітного насіння соняшнику складає 215173,22 грн. (13 326,72 грн. х 16,146 т).

Таким чином, за ствердженнями позивача, розмір збитків, нанесених з боку С(Ф)Г „Тритікум" позивачу по договору від 11 березня 2010 року № 110310/01, становить 215173,22 грн., суму яких позивач просить стягнути з відповідача.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до вказаних положень ст. 623 та ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

При цьому відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т. ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу положень ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч. 3 ст. 225 ГК України).

Згідно положень ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

Слід зазначити, що для застосування такої міри відповідальності за порушення зобов'язання як відшкодування збитків потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Отже, в даному випадку для стягнення збитків з відповідача необхідно довести протиправність його поведінки, тобто довести, що відповідач порушив взяті на себе за договором зобов'язання. При цьому між цим порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню.

В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Так, обов'язковою умовою деліктної відповідальності є протиправність поведінки заподіювача. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками характеризується наступними ознаками: по перше, причинний зв'язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, тобто причина завжди передує результату, а останній -це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; по-друге причина з необхідністю породжує свій наслідок.

Відсутність вини у заподіянні збитків доводиться особою, що вчинила порушення. Винна поведінка порушника має місце тоді, якщо він усвідомлював суспільною небезпечний характер своїх діянь, передбачав його негативні наслідки, бажав їх настання, або коли порушник передбачаючи настання негативних наслідків, розраховував на їх відвернення чи не передбачав настання таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання..

За загальним доктринальним підходом, умисел як форма вини включає в себе елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона свідомо не вчинила дій, спрямованих на виконання зобов'язання, та бажала або свідомо допускала настання такого наслідку, як невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Розподілу умислу на прямий та непрямий цивільне право на відміну від кримінального не знає, оскільки тут відсутня практична необхідність такого поділу. Форма умислу не впливає ані на факт притягнення особи до відповідальності, ані на її розмір. Вина у формі необережності буде мати місце за відсутності у особи наміру не виконати або неналежно виконати зобов'язання.

Між тим позивачем не доведена суду протиправність поведінки відповідача, також за результатами розгляду справи судом не встановлено протиправної поведінки відповідача.

Зокрема, в п. 3.1 договору сортозаміни №110310/01 від 11.03.2010 р. сторони погодили місцезнаходження товару: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Теплична, 1. При цьому за умовами договору передача товару здійснюється за місцезнаходженням товару і оформлюється накладними.

Як вказує відповідач та свідчать наявні в матеріалах справи докази, позивачем кожного разу при необхідності отримання насіння надсилав відповідний лист до СФГ „Тритікум" в якому зазначав, яке насіння і в якій кількості просить відпустити, про що свідчать листи позивача, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 105, 107, 110, 113). При цьому в листах вказано, що обов'язковою умовою відпуску насіння були листи, довіреності, а також підтвердження про відпуск по телефону з Держрезервнасінфонду. Проведення відвантаження по кожній партії здійснювалось при наявності листа від позивача з переліком автомобілів, прізвищ водіїв, завірений підписом та мокрою печаткою підприємства позивача.

Наразі, як з'ясовано судом та не спростовано позивачем, останнім не надсилався відповідачу лист щодо отримання насіння соняшника „Евріка МЛ" в кількості 16,146 т, також відповідний лист відповідачем не отримано, як і не отримано відомості щодо автомобілів із зазначенням водіїв, довіреності, підтвердження про відпуск по телефону з Держрезервнасінфонду.

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідних доказів щодо повідомлення відповідача про необхідність передачі йому насіння із наданням встановлених звичаями ділового обороту (сталою практикою) документів позивач не надав.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 року № 977 „Про деякі питання державного резервного насіннєвого фонду" (із наступн. змінами) затверджений Порядок формування, зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду. В цьому Порядку зазначено, що відпуск насіння з резервного фонду здійснюється Державним резервним насіннєвим фондом України за дорученням Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом продажу, обміну або надання позички з укладенням відповідних договорів із сільськогосподарськими товаровиробниками. Так, для отримання насіння з резервного фонду сільськогосподарський товаровиробник подає до Міністерства аграрної політики та продовольства заяву, погоджену з відповідною райдержадміністрацією. Більш того, відповідно до п. 1 вказаного Порядку державний насіннєвий фонд формується для забезпечення насінням районів, що не виробляють власного насіння або мають обмежені можливості його виробництва, надання допомоги юридичним та фізичним особам, зайнятим виробництвом сільськогосподарської продукції, у разі знищення або пошкодження насінницьких посівів унаслідок стихійного лиха, для забезпечення сортовідновлення, сортозаміни та реалізації насіння за міжнародними договорами, а не для власних потреб. Таким чином, розпоряджатися насінням, яке перебуває у резервному фонді, позивач не може без погодження Міністерства аграрної політики та продовольства. Більш того, виходячи зі змісту вказаної Постанови КМУ сам позивач не є особою, яка може безпосередньо отримувати від відповідача насіння, оскільки насіння відпускається сільськогосподарським товаровиробникам.

Тому, направляючи вимогу від 07.06.2012 року № 138-3/2-14/21 до СФГ „Тритікум" про передачу елітного насіння соняшнику сорту „Евріка МЛ" у кількості 16,146 т з наданням відповідних документів, позивач порушив вказаний Порядок, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 року № 977, оскільки не надав відомостей щодо особи, якій має бути передане вказане насіння, та затверджену Мінагрополітики заяву про отримання цього насіння конкретною юридичною особою.

Відтак, доводи позивача про те, що 22.05.2012 р. до СФГ „Тритікум" виїжджала особа позивача, яка хотіла отримати насіння, є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. При цьому надана позивачем копія довіреності не може служити доказом цього факту. Тим більш посилання в позовній заяві на те, що відповідне насіння у відповідача відсутнє, судом оцінюються критично з огляду на відсутність у позивача відповідних доказів та не доведення цього факту суду.

Поряд з вказаним, за ствердженнями відповідача, які не спростовані позивачем, насіння соняшника „Евріка МЛ" в кількості 16,146 т є на складі господарства та відмови щодо його відпуску позивачу відповідач не надавав. Тим більш, як з'ясовано судом, відповідач не відмовляється від виконання своїх зобов'язань перед позивачем щодо передачі вказаного насіння соняшника у встановленому порядку. В свою чергу вказані обставини свідчать про відсутність порушень з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань відповідно до умов укладеного з позивачем договору сортозаміни.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не доведено наявності порушення відповідачем зобов'язань, не обґрунтовано позивачем і причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою (бездіяльністю) відповідача та понесеними збитками, а відтак і складу цивільного правопорушення. В свою чергу вищенаведені обставини виключають можливість для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків, що заявлені позивачем до стягнення. Адже збитки підлягають відшкодуванню лише за наявності складу правопорушення, відсутність одного з елементів якого звільняє особу від деліктної відповідальності.

Разом з тим суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 50% від вартості непереданого насіння, що складає 107 586,61 грн., нарахованого згідно п. 5.5 договору за порушення відповідачем зобов'язання щодо несвоєчасної передачі насіння. Як вже зазначалось, судом не встановлено порушення відповідачем своїх зобов'язань, відповідно відсутні підстави для покладення на відповідача відповідності у вигляді сплати вказаного штрафу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства „Державний резервний насіннєвий фонд України" до Селянського (фермерського) господарства „Тритікум" про стягнення 322 759,83 грн. є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Державного підприємства „Державний резервний насіннєвий фонд України" до Селянського (фермерського) господарства „Тритікум" про стягнення 322759,83 грн. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 24.09.2012 р.

Суддя Петров В.С.