Рішення № 2624016, 04.12.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

04.12.2008

Справа №2-15/8427-2008

За позовом Державного закладу «Клінічний реабілітаційний медичний центр» Міністерства охорони здоров'я України, (97491м. Євпаторія, смт. Заозерне, вул. Чкалова, 42-б; ідентифікаційний код 04778937)

До відповідача Колективного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «Мойнаки», (97403 м. Євпаторія, Міськпитомник; ідентифікаційний код 05399142)

Про стягнення 15000,30 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

представники:

Від позивача – Жила Д.А., довіреність у справі

Від відповідача – Колесник В.О., довіреність № 92 від 03.12.2008 р., у справі

Обставини справи: Державний заклад «Клінічний реабілітаційний медичний центр» Міністерства охорони здоров'я України звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом до Колективного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «Мойнаки» про стягнення 15000,30 грн., у тому числі 10000,00 грн. – основного боргу, 564,65 грн. – відсотків за користування грошовими коштами, 564,65 грн. – 3 % річних, 3871,00 грн. – індекс інфляції.

Позовні вимоги мотивовані посиланням на статті 1212, 1214, 539,625 Цивільного кодексу України та тим, що позивачем на виконання умов договору, укладеного між сторонами, були перераховані відповідачу зайві кошти у розмірі 10000,00 грн., які відповідач у встановлений строк не повернув, що і стало приводом для звернення з позовом до суду про стягнення вказаної суми грошових коштів в примусовому порядку з урахування відсотків та індексу інфляції.

Відповідач у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.

28.10.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява позивача про зміну позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою просить суд стягнути з відповідача 15000,00 грн., в тому числі 10000,00 грн. основного боргу, 550,00 грн. процентів за користування грошовими коштами, 550,00 грн. 3% річних, 3900,00 грн. інфляційних втрат.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти зміну позовних вимог, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Суд вважає за необхідне подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням змінених позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ :

30.11.2005 р. між МЦ «Медики – Чорнобилю» (Покупець) та КСП Агрофірма «Мойнаки» (Продавець) був укладений договір на озеленення території № 81 (а.с.24).

Предметом Договору є придбання предметів споживання та матеріалів у Продавця та здійснення розрахунків між сторонами (пункт 1 Договору).

Розрахунки між сторонами за реалізовану продукцію здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця. Покупець здійснює, як правило, стовідсоткову передоплату за придбання предметів споживання та матеріалів (пункт 1.4 Договору).

Відповідно до Наказу міністерства охорони здоров'я України № 177-0 від 05.09.2007 р. «Про реорганізацію медичного центру Медики – Чорнобилю» реорганізовано медичний центр «Медики – Чорнобилю» шляхом перетворення у Клінічний реабілітаційний медичний центр МОЗ України, який є правонаступником медичного центру «Медики – Чорнобилю», про що внесені відповідні зміни до установчих документів позивача (а.с. 11-20).

На виконання умов договору № 81 від 30.11.2008 р. платіжними дорученням № 1506 від 20.12.2005 р., № 1639 від 27.12.2005 р., № 1536 від 27.12.2005 р., № 1562 від 28.12.2005 р., № 1570 від 28.12.2005 р. позивачем були перераховані відповідачу грошові кошті у сумі 34952,00 грн. (а.с 43-45).

Відповідно до довідки про вартість виконаних підрядних робіт до договору № 81 від 30.11.2005 р., виконані роботи за договором складають 24952,00 грн. (а.с.32).

Таким чином, судом встановлено, що позивачем були зайве перераховані грошові кошти на рахунок відповідача у розмірі 10000,00 грн., що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між сторонами за 2005 р. та гарантійним листом відповідача від 21.07.2006 р., № 84 від 30.11.2006 р., яким останній підтвердив наявність у нього зайве перерахованих грошових коштів позивача у розмірі 10000,00 грн. (а.с. 26, 34, 35).

На неодноразові вимоги позивача щодо повернення зазначеної суми, відповідач відмовляється від повернення вказаної суми, що стало приводом для звернення з позовом до суду про стягнення вказаної суми у примусовому поряду.

20.11.2006 р. позивачем було направлено на адресу відповідача претензію з вимогою про повернення зайве перерахованих коштів у розмірі 10000,00 грн.

У відповідь на претензію листом № 84 від 30.11.2008 р. відповідач зазначив про зобов’язання його виконати відповідні зобов’язання, в тому числі повернути зайве сплачені грошові кошти у розмірі 10000,00 грн.

Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що положення цієї глави застосовуються також, зокрема, до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Відповідач відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України не представив доказів повернення позивачу безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 10000,00 грн. або доказів виконання робіт з договором на вказану суму передоплати, у той час як статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем своїх зобов’язань щодо повернення грошових коштів, а тому вимоги позивача Державного закладу «Клінічний реабілітаційний медичний центр» Міністерства охорони здоров'я України про стягнення з Колективного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Мойнаки» безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 10000,00 грн. суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 550,00 грн. та 3 % річних у розмірі 550,00 грн. та 3900,00 грн. індексу інфляції за період з 30.11.2006 р. по 01.11.2008 р.

Відповідно до пункту 2 статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Стаття 536 Цивільного кодексу України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, з 30.11.2006 р., тобто з дати отримання відповідачем претензії відповідач повинен сплатити проценти.

У заві про зміну позовних вимог від 28.10.2008 р. позивач визначив суму процентів, застосованих у відповідності зі статтею 536 Цивільного кодексу України, у розмірі 3 % від суми безпідставно отриманих коштів.

З цього приводу суд вважає за необхідним зазначити наступне.

Договір № 81 від 30.11.2005 р., укладений між сторонами, за своєю правовою природою фактично є договором, укладеним на умовах комерційного кредиту, що передбачає проведення попередньої сплати товару.

Частиною 1 статті 1057 Цивільного кодексу України передбачено, що договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

У статті 1057 Цивільного кодексу України використовується поняття комерційного кредиту, що охоплює собою відносини, що виникають в зв’язку зі сплатою авансу, попередньою оплатою, переданням товарів, результатів робіт, послуг з умовою про розстрочення чи відстрочення оплати. Виключається поширення комерційного кредиту лише на попередню оплату речей, що визначаються індивідуально. Але ж це не може бути перешкодою для застосування до відносин щодо попередньої оплати або розстрочення чи відстрочення оплати індивідуально визначених речей, що передаються на підставі купівлі-продажу, категорії комерційного кредиту. При цьому відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України нараховуються проценти в розмірі, що встановлений частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, суд робить висновок, що при визначені розміру процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, якщо договором не встановлений розмір процентів, слід визначати розмір на рівні одної облікової ставки НБУ.

Отже проценти за користування грошовими коштами повинні обчислюватися відповідно до 1 облікової ставки НБУ за кожний день прострочення за період з 30.11.2006 р. по 01.11.2008 р.

У даному випадку у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог через невірне застосування позивачем розміру процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, а отже стягненню підлягає заявлена позивачем сума у розмірі 550,00 грн.

Щодо заявлених до стягнення позивачем індексу інфляції та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що проценти можуть нараховуватися (сплачуватися) і за зобов’язаннями в разі прострочення платежу.

В цьому разі підставою застосування процентів є порушення зобов’язання. Так, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України, з одного боку, та частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України – з іншого, є різними правовими явищами. Тому кожний з названих видів процентів застосовується за наявності відповідних підстав, які є різними.

Відповідно, проценти, передбачені частиною 3 статті 692, частиною 3 статті 693, статтею 1048, статтею 1057 Цивільного кодексу України як правові явища, також не є тотожними процентам, що передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. З урахуванням цього, за наявності правових підстав можливе одночасне застосування процентів на підставі на підставі статей 536, 692, 693, 1048, 1057 Цивільного кодексу України, - з одного боку, і процентів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України – з іншого.

Відповідно до частини 3 статті 198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Положення частини 3 статті 198 Господарського кодексу України мають відсильний характер до положень статті 536 Цивільного кодексу України і передбачають, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах і в порядку, визначених законом або договором. Суб'єкти господарювання можуть визна чати розмір і порядок сплати відсотків за користування грішми, якщо іншими актами законодавства не будуть встановлені вимоги щодо розміру і порядку сплати відсотків. Отже, до господарських зобов'язань застосовуються правила статей 536, 692, 693, 1048, 1057 Цивільного кодексу України, які встановлюють підстави та розмір процентів за користування чужими коштами, а також статті 625 Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено спеціальними законами або договором.

Таким чином матеріалами справи підтверджено прострочення виконання зобов'язання щодо своєчасного повернення суми грошових коштів, отриманих безпідставно, а отже сума 3% річних у розмірі 550,00 грн. та індексу інфляції у розмірі 3900,00 грн. за період з 30.11.2006 р. по 01.11.2008 р. визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Колективного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «Мойнаки» (97403, АР Крим, м. Євпаторія, Міськпитомник; ідентифікаційний код 05399142) на користь Державного закладу «Клінічний реабілітаційний медичний центр» Міністерства охорони здоров'я України (97491, АР Крим, м. Євпаторія, смт. Заозерне, вул. Чкалова, 42-б; ідентифікаційний код 04778937) 10000,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів, 550,00 грн. відсотків за користуванням грошовими коштами, 550,00 грн. 3 % річних, 3900,00 грн. інфляційних втрат, 150,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.