Постанова № 26237939, 21.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 вересня 2012 року 08:10 № 2а-9043/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді -Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001242306 від 17.02.2012 року,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось спільне українсько-американське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»(надалі - СП ТОВ «ІТК», позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС (надалі -ДПІ у Печерському районі м. Києва, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001242306 від 17.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за на загальну суму 1 853 312,00 грн. в тому числі за основним платежем -1 830 592,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями -22 720,00 грн.

Свої позовні вимоги СП ТОВ «ІТК» обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає прийняте рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Позивач зазначає, що при проведенні перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва аналізувало фінансово-господарську діяльність не СП ТОВ «ІТК», а його контрагентів, діяльність яких жодним чином не впливає на формування податкового кредиту позивача у періоді, що перевірявся.

Окрім того, позивач зазначає, що ПП «ТД «Агро Імпекс»не мало господарських відносин із позивачем та взагалі не є його контрагентом, а тому висновок відповідача про те, що угоди ПП «ТД «Агро Імпекс»носять фіктивний характер ніяким чином не впливають на формування податкового кредиту позивача.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов зазначивши, що ДПІ у Печерському районі м. Києва діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 КАС України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, судом встановлено наступне.

СП ТОВ «ІТК»зареєстроване Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією. Свідоцтво про державну реєстрацію від 22.04.1996 року №1 070 120 0000 003851, код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 20057835.

ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку СП ТОВ «ІТК» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.09.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.09.2011р.

За результатами проведеної перевірки складено Акт планової виїзної перевірки від 26.01.2012р. №29/23-6/20057835 (далі -Акт перевірки).

Відповідно до Висновків наведених в Акті перевіркою встановлено ряд порушень, зокрема п.п. 7.4.1. п.п. 7.2.3. п.п. 7.4.5. п. 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження всього у сумі 1 830 592 грн., в тому числі за липень 2010 року в сумі 5622 грн., за серпень 2010 року в сумі 38975 грн., за жовтень 2010 року в сумі 46280 грн., за січень 2011 року в сумі 1727330 грн., за липень 2011 року в сумі 12385 грн., а також завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, всього у сумі 46647 грн., в т.ч. за вересень 2011 року в сумі 46647 грн.

Висновки акту перевірки відповідач обґрунтовує тим, що податковий кредит СП ТОВ «ІТК»за січень 2011 року на 1 721 095,00 грн. сформовано за рахунок операцій з ТОВ «Справа наша».

Однак, ТОВ «Справа Наша»обліковується в ДПІ у Солом 'янському районі м. Києва, згідно з базою даних АІС ОР та «ПДС»має стан 0 - основний платник, згідно з додатком 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року сформувало свій податковий кредит за рахунок ТОВ «Супреммум»в розмірі 1 847 363,00 грн.

Податковий орган зазначає, що ТОВ «Супреммум»обліковується в ДПІ у Печерському районі м. Києва. ДПІ у Печерському районі м. Києва складено акт від 10.01.2012р. №51/23-3/37101957 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Супреммум»щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2011р. по 28.02.2011р., згідно з яким, ТОВ «Супреммум»сформувало свій податковий кредит за рахунок ПП «ТД «Агро Імпекс», яке обліковується в ДПІ у м. Херсоні.

В свою чергу, ДПІ у м. Херсоні проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «ТД «Агро Імпекс»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 28.02.2011р.

ПП «ТД «Агро Імпекс»не звітує про наявність основних фондів, згідно з поданими реєстрами звітів 1-ДФ ПП «ТД «Агро Імпекс»працюючих становить 1 особа, має стан „8" - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. ПП «ТД «Агро Імпекс»анульовано свідоцтво платника ПДВ 07.06.2011р. Останній звіт подано до органу ДПС за травень 2011 року, подана звітність визнана недійсною. Перевіркою зроблено висновок про відсутність у ПП «ТД «Агро Імпекс»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків.

На підставі наведеного, ДПІ у Печерському районі м. Києва робить висновок, що угоди, укладені ПП «ТД «Агро Імпекс»носять фіктивний характер, а отже фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Справа наша»та контрагентами є фіктивними правочинами.

Перевіркою зроблено висновок, що правочини укладені між ТОВ «Справа наша»та СП ТОВ «ІТК»не спричинили реального настання юридичних наслідків, податкові накладні, що складені ТОВ «Справа наша», не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту СП ТОВ «ІТК»сум ПДВ у розмірі 1 721 095,00 грн. в бухгалтерському та податковому обліку.

Також висновки перевірки ґрунтуються на тому, що згідно з базою даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів»встановлено відхилення між сумами податкового кредиту СП ТОВ «ІТК»та податковими зобов'язаннями ТОВ «Компанія Прогрес»(стан платника (11) - підприємство ліквідовано) за липень 2010 року в сумі 42 490,00 грн., за серпень 2010 року в сумі 61 677,00 грн., а також між сумами податкового кредиту СП ТОВ «ІТК»та податковими зобов'язаннями ТОВ «Альбатрос Компані»(стан платника (11) - підприємство ліквідовано) за жовтень 2010 року в сумі 46 280,00 грн., за листопад 2010 року в сумі 5697,00 грн.

Перевіркою зроблено висновок, що суми ПДВ обчислені з вартості товарів (робіт, послуг), придбаних СП ТОВ «ІТК»у ТОВ «Компанія Прогрес»та ТОВ «Альбатрос Компані»не були включені постачальником до податкових зобов'язань та відповідно не задекларовані та не сплачені до Державногобюджету, а отже у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту на підставі договорів, укладених із зазначеними контрагентами.

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001242306 від 17.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 853 312,00 грн. в тому числі за основним платежем -1 830 592,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -22 720,00 грн.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням і актом перевірки позивач подав до Державної податкової служби у м. Києві первинну скаргу № 31/1-01-22 від 23.02.2012р.

Рішенням ДПС у м. Києві вих. від 23.04.2012р. № 233110/12-114 про результати розгляду первинної скарги, скарга СП ТОВ «ІТК»залишена без задоволення та збільшено суму застосованих штрафних санкцій по податку на додану вартість в розмірі 3 096,00 грн.

Позивач, не погоджуючись із оскаржуваним податковим-повідомленням рішенням та рішенням ДПС у м. Києві за результатами розгляду скарги, подав до ДПС України повторну скаргу від 04.05.2012р. № 75/1-01-22.

ДПС України винесла рішення про результати розгляду скарги від 28.05.2012р. № 900/6/10-2115 згідно з яким залишила без змін податкове повідомлення-рішення з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом скарги, № 0001242306 від 17.02.2012р., а скаргу СП ТОВ «ІТК»- без задоволення.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному досліджені, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

В акті перевірки, на підставі якого винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення вказано на нікчемність угод, на підставі яких СП ТОВ «ІТК»сформовано валові витрати, задекларовано податок на прибуток за спірний період та сформовано податковий кредит з ПДВ.

Згідно з п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці), та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці) передбачено порядок обчислення і сплати податку. Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 зазначеної статті податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності до первинних документів, копії яких наявні в матеріалах справи, у періоді, що перевірявся податковим органом, між позивачем та контрагентами були украдені договори.

Зокрема, між СП ТОВ «ІТК»та ТОВ «Справа наша» укладено договір поставки № 0104 від 04.01.2011р., згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар у кількості та в асортименті, згідно Специфікації (Додаток № 1) та Специфікації (Додаток № 2).

На виконання умов вказаного договору позивач надав суду акти приймання-передачі товару, видаткові накладні, податкові накладні.

Також, між СП ТОВ «ІТК»та ТОВ «Альбатрос Компані» укладено договір купівлі-продажу №1251/10 від 31.03.2010р. на виконання вимог якого продавець поставив у власність покупця мобільні телефони. Копії рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних наявні в матеріалах справи.

Окрім того, між СП ТОВ «ІТК»та ТОВ «Компанія Прогрес»укладено договір купівлі-продажу №596/10 від 13.10.2010р. на виконання вимог якого продавець поставив у власність покупця мобільні телефони. Копії рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, наявних матеріалах справи.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, податкові накладні, отримані позивачем від контрагентів містили всі обов'язкові реквізити, передбачені законодавством, а відтак є належно оформленими.

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці) визначено, що «право на складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку». Аналогічні положення зазначені у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

У періоді, що перевірявся, як позивач, так і контрагенти були зареєстровані як платники ПДВ у податковому органі.

Таким чином, податкові накладні були складені належними особами - платниками податку на додану вартість, що відповідає вимогам Наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»№ 165 від 30.05.1997 р. та положенням Податкового кодексу України.

Законодавством України на однуіз сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі -також "Шоста Директива").

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес"АД проти Болгарії", а саме: "…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати".

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі, який набрав законної сили.

Матеріали справи таких відомостей не містять.

Також, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що волевиявлення позивача та ТОВ «Справа наша», ТОВ «Альбатрос Компані», ТОВ «Компанія Прогрес»на укладення договорів було вільним та відповідало їх внутрішній волі, а договори спрямовані на реальне настання передбачених ним наслідків.

Окрім того, Наказом ДПА України «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства від 22.12.2010р. № 984»зокрема, зазначено, що виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Листа Державної податкової адміністрації України від 29.09.2010p. № 20289/7/16-1617 Щодо підстав для визнання договорів нікчемними (додаток 3) зазначається, що відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997p. № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність включення до складу податкового кредиту коштів, плачених позивачем відповідно до договору поставки № 0104 від 04.01.2011р., договору купівлі-продажу №1251/10 від 31.03.2010р. та договору купівлі-продажу №596/10 від 13.10.2010р.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник податкового органу не довів суду правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення..

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від № 0001242306 від 17.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за на загальну суму 1 853 312,00 грн. в тому числі за основним платежем -1 830 592,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -22 720,00 грн. винесене ДПІ у Печерському районі м. Києва без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому позовні вимоги СП ТОВ «ІТК»є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0001242306 від 17.02.2012 року, прийняте на підставі акту планової виїзної перевірки від 26.01.2012 року № 29/23-6/20057835.

Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2 146,00 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»(код ЄДРПОУ 20057835) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко