Постанова № 26237204, 02.10.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/4106/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2012 рокуОдеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Кільце»до державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000612334 від 04.05.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Кільце»звернулось до суду з позовом до державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000612334 від 04.05.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що проведена невиїзна позапланова перевірка є протиправною, а прийняте за її наслідками на підставі акту №267/22-34/05796400/22 від 04.04.2012 року податкове повідомлення-рішення №0000612334 від 04.05.2012 року підлягає скасуванню. Так, представник позивача зазначив, що при проведенні перевірки податковим органом замість первинних документів використано лише матеріали перевірки ТОВ «Таверс»- контрагента позивача, на підставі яких позивачу було безпідставно донараховано суму ПДВ, в той час як позивачем надано належним чином оформлені відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, первинні документи, підтверджуючі господарські відносини позивача з ТОВ «Таверс». Окрім того, представник позивача зазначив, що висновок відповідача щодо не підтвердження господарських операцій між Позивачем та ТОВ «Таверс» є лише припущенням, не підтверджені відповідними доказами, окрім того акт перевірки не містить фактичних даних з посиланням на рішення суду, яке набрало законної сили про визнання угоди недійсною. Факт визнання з боку контрагентів будь-яких протиправних дій не тягне за собою зміни бази оподаткування та обов'язку підприємства коригувати раніше заявлені показники податкових зобов'язань та податкового кредиту, оскільки це не передбачено положеннями Податкового кодексу України та не передбачена можливість податкового органу визнавати угоди недійсними (нікчемними) в актах перевірок. Враховуючи зазначене, позивач вважає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином та завчасно.

Відповідно ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступні обставини та факти.

Приватне акціонерне товариство «Кільце»зареєстровано 08.06.1993 року виконавчим комітетом Одеської міської ради (свідоцтво про державну реєстрацію серії АОО №260142).

Відповідач знаходиться на обліку в ДПІ у Київському районі м. Одеси з 29.06.1995 року за №1548.

15.07.2011 року ПрАТ «Кільце»отримало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Згідно довідки Головного управління статистики в Одеській області Серії АА №492673, одним із видів діяльності ПАТ «Кільце»є: дослідження і розробки в галузі технічних наук (73.10.2); посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (51.19.0); інші види оптової торгівлі (51.90.0).

На підставі наказу №68-п від 29.03.2012 року посадовою особою ДПІ у Київському районі міста Одеси Одеської області ДПС відповідно п.75.1 ст. 75, п.п.78.1.1. п.78 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України проведено документальну невиїзну позапланову перевірку приватного акціонерного товариства «Кільце» з питань правових відносин з ТОВ «Таверс»за період травень-серпень 2011 року.

За наслідками перевірки 04.04.2012р. складено акт №267/22-34/05796400/22 «Про результати невиїзної позапланової перевірки приватного акціонерного товариства «Кільце» з питань правових відносин з ТОВ «Таверс»за період травень-серпень 2011 року», відповідно до висновків якого: згідно з інформацією від ДПІ у Приморському районі міста Одеси, надісланою листом від 24.02.2012р. за №10469/7/23-5 відсутні об'єкти, які підпадають під визначення ст.ст. 185, 188, 200 Податкового кодексу України. Дані, наведені в декларації з податку на додану вартість за травень, червень, липень, серпень 2011 року з відповідними додатками не підтверджують реальність здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Таверс», встановлено порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПРАТ «Кільце»суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточних звітних (податкових) періодів з урахуванням залишків від'ємного значення попередніх звітних періодів на суму 118200 грн., в т.ч.: в травні 2011 року на суму 30000 грн., в червні 2011 року на суму 35000 грн., в липні 2011 року на суму 25600 грн., в серпні 2011 року на суму 27600грн. (а.с.7-16).

На підставі акту перевірки №267/22-34/05796400/22 від 04.04.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000612334 від 04.05.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 131 501 грн. (а.с17).

Позивач, не погоджуючись з зазначеним рішенням, звернувся з позовом до суду, в якому просить скасувати його.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що огани державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків (п.п.75.1.1 п.75.1 ст. 75 ПК України).

Згідно ст. 78. Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, серед іншого, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. ( п. 78.4 ст. 78 ПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, письмове повідомлення про перевірку та копію наказу вручено 29.03.2012 року під розписку директору підприємства Корчинській О.В.

Судом встановлено, що ДПІ у Київському районі міста Одеси Одеської області ДПС направлено позивачу запит та отримано податкові накладні, видаткові накладні за травень-серпень 2011 року, банківські виписки за травень-серпень 2011 року, договір №05/11-П від 16.05.2011 року.

Згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням підставою його прийняття є порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням

послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п 14.1.36. п. 14. 1 ст. 14 ПКУ).

Відповідно п.п. 14.1.191 п.14.1 ст. 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду та відповідно п. 14.1.202 зазначеної сатті продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198. 6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Приватне акціонерне товариство «Кільце»включило суми ПДВ за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Таверс»до складу податкового кредиту травень-серпень 2011 року, що відображено у деклараціях з ПДВ за травень-серпень 2011 року. Перевіряючи зазначені суми ПДВ, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.7 вказаної статті податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Таверс»укладено договір поставки №05/11-П від 16.05.2011 року, за умовами якого ТОВ «Таверс» (Постачальник) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним Договором передавати у власність покупця товарно-матеріальні цінності, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар. Вартість товару визначається для кожної партії окремо та відображається в накладних, відвантажується на адресу Покупця в узгоджені сторонами строки для кожної партії. (а.с.39-40).

На виконання умов договору підприємство у вигляді ПрАТ «Кільце»отримало податкові накладні №74 від 31.05.2011 року, №431 від 30.06.2011 року, №503 від 29.07.2011 року та №511 від 31.08.2011 року.

Вищевказані суми ПДВ включені позивачем до податкового кредиту за період травень-серпень 2011 року та відображені в реєстрі отриманих податкових накладних.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Позивач зазначає, що факт виконання робіт за зазначеним договором підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом первинним документами, а саме: податковими та видатковими накладними №503 від 29.07.2011 року, №431 від 30.06.2011 року, №511 від 31.08.2011 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 по контрагенту ТОВ «Таверс» за період з 01.05.2011 року по 31.08.2011 року.

На виконання умов договору позивач здійснив оплату, на підтвердження якої надав виписки банку за 28.09.2011 року, 13.10.2011 року, 07.11.2011 року, 10.11.2011 року.

Згідно Договору поставки №05/11-П від 16.05.2011 року, товар відвантажується на адресу Покупця в домовлені сторонами строки для кожної партії.

Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що транспортування товарів відбувалося силами ПрАТ «Кільце»та на підтвердження зазначених обставин надав договір купівлі-продажу автомобіля №514408-3453 від 14 грудня 2005 року.

Суд критично ставиться до тверджень перевіряючого органу стосовно того, що факт отримання товарів не має підтвердження використання у власній господарській діяльності, оскільки на підтвердження використання товару, отриманого за договором №05/11-П від 16.05.2011 року, у господарській діяльності, позивач надав копію свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі від 17 липня 2007 року, з якого вбачається, що позивач є власником об'єкту, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92/94.

Частинами 1,2 статті 9 Закону України №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновку, що позивачем виконано всі зобов'язання за договором №05/11-П від 16.05.2011 року, а саме: прийнято товар та сплачено грошові кошти, про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, які містять всі необхідні реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та 201.7 ст. 201 Кодексу, що свідчить про реальність господарських операцій по виконанню зазначеного договору.

За встановлених обставин у судовому засіданні не знайшли підтвердження висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, тому податок на додану вартість за вищевказаними податковими накладними в сумі 118200 грн. правомірно віднесений до складу податкового кредиту за період травень-серпень 2011 року.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість платниками податку визначений Податковим кодексом України. Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, виконання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відтак, доказуванню підлягають обставини щодо здійснення конкретної господарської операції з постачання послуг чи її відсутності.

Стосовно відсутності фактичного виконання робіт за договором, укладеним з ТОВ «Таверс», судом встановлено, що відповідач посилався на висновки акта перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 24.02.2012 року за №523/23-5 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Таверс»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період березень-листопад 2011 року для врахування в роботі та прийняття заходів згідно чинного законодавства», в якому зазначено, що аналіз господарської діяльності ТОВ «Таверс»проведено без участі керівника підприємства на підставі баз даних ДПІ у Приморському районі міста Одеси, оскільки відповідно даних АІС РПП стан платника «порушено провадження у справі про банкрутство»та отримано висновок податкової міліції від 24.02.2012 року за №1347/26-53, згідно якого встановлено наявність ознак фіктивності та відсутність факту реального здійснення господарської діяльності TOB "ТАВЕРС" (код ЄДРПОУ 37422308). Встановлено відсутність транспортних засобів, складських приміщень, на підприємстві зареєстрована 1 особа. З урахуванням наведеного податковий орган встановив, що згідно передбачених статтею 55 Господарського кодексу України та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності підприємство TOB "Таверс" має ознаки «податкової ями». За результатами проведених заходів не встановлено реальність здійснення фінансово-господарської діяльності TOB «Таверс»з контрагентами за період 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, згідно ч.1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності.

Згідно із п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22.12.2010 р. "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства" факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про нікчемність правочину є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях та на даних АІС РПП податкового органу, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, зміст акту перевірки не містить викладення належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень положень п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України при справлянні податків, судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочину без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

Окрім того, доказів, які б підтверджували викладені в акті висновки, відповідачем не надано.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або висновки про відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, так як ані акт податкової перевірки, ані довідка зустрічної звірки не мають преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно засвідчують обставини фактичної дійсності.

Не було також надано копій податкових повідомлень-рішень, винесених відносно контрагента позивача із доказами узгодження вміщених у них податкових зобов'язань. Посилання відповідача на те, що порушення, вчинені контрагентом позивача тягнуть за собою як наслідок порушення з боку позивача, не відповідають нормам чинного законодавства.

Згідно із ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Щодо посилання відповідача на нікчемність правочину, з зазначеними висновками суд не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Недійсність договорів, а також податкових накладних, підписаних від імені однієї із сторін, прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначеного договору. Зобов'язання за договором між Позивачем та ТОВ «Таверс»виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, копії яких приєднано до матеріалів справи, окрім того Податковий кодекс України не містить норми, яка б передбачала коригування податкових зобов'язань чи податкового кредиту у разі визнання правочину нікчемним, тому посилання на нікчемність правочину є необґрунтованим.

Та, водночас положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними податковим органом.

Жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

При цьому суд враховує, що позивач та його контрагент на час спірних правовідносин були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податковому обліку в ДПІ.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на зазначене суд вважає, що податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби №0000612334 від 04.05.2012 року є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Частиною другою ст.71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Кільце» підлягають задоволенню.

Розподілити судові витрати відповідно ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Кільце»до державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000612334 від 04.05.2012 року, - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби №0000612334 від 04.05.2012 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02 жовтня 2012 року.

Cуддя: Г.П.Самойлюк

.

.

.